Справа № 761/37290/24
21 квітня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Безименної Н.В.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву судді Безименної Н.В. про самовідвід у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року. Витребувано із Шевченківського районного суду м. Києва матеріали адміністративної справи № 761/37290/24. Продовжено строк судового розгляду на розумний термін, необхідний для отримання матеріалів справи № 761/37290/24 із суду, в якому вони зберігаються.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 21 квітня 2026 р. о 15:00 годин.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2026 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Вівдиченко Т.Р., суддів Ключкович В.Ю., Безименна Н.В.
До початку судового розгляду справи суддя Безименна Н.В. подала заяву про самовідвід. В обґрунтування наявності обставин, що зумовили заявлення самовідводу, суддею Безименною Н.В. зазначено, що її близький родич працює у Департаменті територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Розглянувши заяву про самовідвід, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення зазначеної заяви, з огляду на наступне.
Так, за приписами частини 1 статті 39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 36 КАС України, суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Як встановлює частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 6 КАС України кожному гарантовано право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Це положення узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції.
Слід зазначити, що суд, який розглядає справу має бути «безстороннім» і «незалежним» (ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Положеннями пункту 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року (Схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23) визначено, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи також в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: - забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду; - судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.
Із практики Європейського суду з прав людини вбачається, що важливим питанням є питання довіри, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Щодо об'єктивної неупередженості зазначено у справі "Фей проти Австрії". Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості.
Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
У рішенні "Газета-Центр проти України" від 15 липня 2010 року Європейський суд з прав людини, встановлюючи порушення принципу безсторонності, зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду, існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатися на підставі суб'єктивного критерію, в контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що означає необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого необхідно встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності.
У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду. Навіть зовнішні прояви можуть бути важливими або, іншими словами, «правосуддя має не тільки чинитись, також має бути видно, що воно чиниться».
Європейський суд з прав людини у рішеннях «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії» зазначає, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Враховуючи вищезазначене, відводу підлягає суддя не лише у разі існування фактів, що свідчать про упередженість судді, але й у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
При вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Інститут відводу судді від участі у розгляді конкретної справи покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес. Враховуючи, що існують норми закону, які запобігають виникненню будь-яких підозр, судді заборонено брати участь у розгляді справи за наявності будь-яких обставин, які викликають чи можуть викликати сумніви у його об'єктивності.
Отже, підставою для відводу не обов'язково має слугувати доведений факт необ'єктивності чи заінтересованості судді.
З урахуванням наведеного, з метою об'єктивного та неупередженого розгляду справи та з підстав судової етики, колегія суддів вважає, що обставина, на яку посилається у заяві суддя Безименна Н.В., є підставою для її відводу.
Відповідно до частини 2 статті 41 КАС України, у разі задоволення відводу (самовідводу) одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, з метою виключення будь-яких сумнівів у неупередженості (безсторонності), зацікавленості та об'єктивності судді Безименної Н.В., забезпечення дотримання положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду, принципів адміністративного судочинства, заява судді Безименної Н.В. підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 36, 39, 40, 41, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Заяву судді Безименної Н.В. про самовідвід - задовольнити.
Відвести суддю Безименну Н.В. розгляду справи № 761/37290/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Передати справу для повторного розподілу в порядку, встановленому ч. 1 ст. 31 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Безименна Н.В.
Ключкович В.Ю.