№ 207/190/26
№ 2/207/1182/26
11 березня 2026 року Південний районний суд міста Кам'янського у складі головуючого судді Бистрової Л.О., при секретарі Морозові В.В., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Кам'янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпродзержинська філія Придніпровської товарної біржі, Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу, укладеного на товарній біржі дійсним,
Позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Придніпровська товарна біржа, Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу, укладеного на товарній біржі дійсним, в якому просить визнати дійсним Договір купівлі-продажу № 1194 від 09.11.2000 р., квартири АДРЕСА_1 , укладений між нею, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП не відмий, зареєстрований в Дніпродзержинській філії «Придніпровської товарної біржі» 09.11.2000 р. за № 1194, право власності зареєстровано Дніпродзержинським БТІ, 13.11.2000 р. в реєстровій книзі № 133, за реєстровим №21790.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 09.11.2000 р. вона з відповідачем уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належала відповідачу на праві приватної власності.
Цей договір був укладений та зареєстрований в Дніпродзержинському філіалі «Придніпровської товарної біржі» 09.11.2000 р. за № 1194, право власності зареєстровано Дніпродзержинським БТІ, 13.11.2000 р. в реєстровій книзі № 133, за реєстровим № 21790.
Вищевказану квартиру продано за 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн.00 коп., грошові кошти у розмірі за 2 500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., Продавець отримав від Покупця до підписання цього договору.
Правочин обома сторонами повністю виконаний: відповідачем були звільнені всі приміщення, передані ключі, він знявся з реєстрації за вказаною адресою. Ні заперечень, ні зауважень ніхто із сторін по правочину не заявляв.
Вона використовує квартиру протягом 25-ти років для постійного проживання, регулярно оплачує комунальні платежі та утримує квартиру в належному санітарно-технічному стані.
На час укладення договору, ні вона, ні Відповідач не знали, що правочин, в відповідності до ст. 47 ЦК України (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.
Позивачка в судове засідання не з'явилась. Надала заяву про розгляд справи без її участі та про відсутність заперечень проти проведення заочного розгляду справи. Позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився. Надав заяву щодо розгляду справи за його відсутності. Позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення.
Представник третьої особи: Дніпродзержинська філія Придніпровської товарної біржі в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.
Представник третьої особи: Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного та зареєстрованого Дніпродзержинською філією Придніпровської товарної біржі 09.11.2000 р. за № 1194, право власності зареєстровано Дніпродзержинським БТІ, 13.11. 2000 р. в реєстровій книзі № 133, за реєстровим № 21790 ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 придбала належну йому квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, яка складається з 1 кімнати.
Квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв.м, житловою площею 18,4 кв.м, яка складається з 1 кімнати належала ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу від 01.07.1996 року №1/2134, завіреного державним нотаріусом Другої Дніпродзержинської держнотконтори Федорянкою Т.П., зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ в реєстровій книзі 133 під №21790,
Вирішуючи позовні вимоги позивача, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ст.4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст.76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3)показаннями свідків.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 р., що набрав чинності з 01 січня 2004 року, встановлено, що цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом ст.ст.128,153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК України 1963 року, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі, за вимогою сторони, яка уклала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Оскільки укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально не посвідчений, то відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України 2003 року такий договір є нікчемним.
В той же час, відповідно до ч. 2 статті 220 ЦК України 2003 року, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 15 Закону України від 10.12.91р. «Про товарну біржу», в редакції, яка діяла на час укладання біржової угоди, договір, зареєстрований на товарній біржі не підлягає нотаріальному посвідченню.
Так, у відповідності до зазначених вище приписів ЦК УРСР, чинних на час укладання угоди, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконали угоду купівлі-продажу нерухомого майна.
Частиною 1 ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів» визначено, що права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав (ч.4 ст.3 Закону).
На час укладання угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , законодавство України не передбачало обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі- продажу нерухомого майна, який було укладено на товарній біржі.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право приватної власності набувається в порядку, визначному законом та є непорушним (ст.41 Конституції України).
У період укладання спірного договору існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст.ст. 224, 227 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст.15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.1 ст.128 ЦК України (1963 р.), а у відповідності зі ст.153 ЦК України (1963 р.) договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Частина 2 ст. 15 Закону про товарну біржу передбачає, що зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Проте є також ст. 227 «Форма договору купівлі-продажу жилого будинку» та ст.242 «Застосування до договору міни правил купівлі-продажу» Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р., відповідно до яких договори купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), однією зі сторін яких виступає громадянин (фізична особа), обов'язково мають посвідчуватися нотаріально. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору.
Отже, положення ст. 227 ЦК УРСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу квартири. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Таким чином, договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Такої самої позиції дотримується і Пленум Верховного Суду України, яку він офіційно виклав у своїй постанові «Про судову і фактику в справах про визнання угод недійсними» від 28 квітня 1978 р. № 3. Так, у п. 4 цієї постанови зазначено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (в тому числі при придбанні на біржових торгах), міни або дарування житлового будинку (квартири) чи його (її) частини. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч.2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Відповідно до п.5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. за № 1952-IV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Відповідно до ст.47 ч.2 ЦК України (1963 р.), якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду визнати угоду дійсною. У такому випадку подальше нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.
Враховуючи вище викладене, та позицію позивача, укладений договір купівлі-продажу нерухомості не є ані фіктивним, ані уявним; внаслідок його виконання кожна із сторін досягла тієї мети, яку вона пов'язувала з укладанням договору, тобто ця угода була реально виконана, доказів того, що сторони заперечували проти укладення договору суду не було надано, тому, суд вважає, що існують законні підстави для визнання спірного договору дійсним.
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст.15 Закону України «Про товарну біржу», є підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , укладений через Дніпродзержинську філію Придніпровської товарної біржі 09 листопада 2000 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 .
Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
«Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що вище вказаний договір купівлі-продажу квартири був укладений відповідно до вимог законодавства діючого на момент його укладення, містив всі істотні умови договору, був направлений на реальне настання наслідків, виконаний сторонами, що підтверджено в судовому засіданні письмовими доказами, на даний момент можливість його нотаріального посвідчення вичерпана, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості, непорушності права власності, суд приходить до висновку про можливість визнання вказаного договору купівлі-продажу квартири дійсним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10 - 13, 19, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 282, 283 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпродзержинська філія Придніпровської товарної біржі, Обласне комунальне підприємство «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» про визнання договору купівлі-продажу, укладеного на товарній біржі дійсним - задовольнити.
Визнати дійсним Договір купівлі-продажу № 1194 від 09.11.2000 р., квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , РНОКПП не відмий, зареєстрований в Дніпродзержинській філії Придніпровської товарної біржі 09.11.2000 р. за № 1194, право власності зареєстровано Дніпродзержинським БТІ 13.11.2000 р. в реєстровій книзі № 133, за реєстровим №21790.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.О. Бистрова