Справа № 420/6810/26
21 квітня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду 11.03.2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду, в якому позивач просить суд зобов'язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01 січня 2026 року, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», чинного з 01 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 16.03.2026 року позов залишено без руху.
17.03.2026 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову разом із уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду, в якому позивач просить, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк»;
- зобов'язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01 січня 2026 року, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», чинного з 01 січня 2026 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Вищої Ради правосуддя від 21 лютого 2023 року №96/0/15-23 його було звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку. З 2023 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Одеській області як суддя у відставці та отримує довічне грошове утримання у відсотковому розмірі грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, розраховане з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як зазначено у позові, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних. осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 3328 гривень. На звернення позивача щодо надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01.01.2026, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3328 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», Одеський апеляційний суд надав відповідь.
Так, вказано позивачем, листом від 09.03.2026 (вих№02-02/12/2026) відповідач повідомив про відсутність підстав для видачі ОСОБА_1 такої довідки, посилаючись зокрема на положення. частин 3,4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1:402-VIII, за якими у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Зазначив, що станом на дату мого звернення зміни до штатного розпису Одеського апеляційного суду на 2026 рік в частині розміру посадового окладу судді не вносилися.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними.
18.03.2026 року ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.
30.03.2026 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що Одеський апеляційний суд вважає позов необґрунтованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню.
У відзиві вказано, що судді Одеського апеляційного суду отримують суддівську винагороду відповідно до встановленого посадового окладу посади судді, визначеного та затвердженого у штатному розписі Одеського апеляційного суду. Штатний розпис Одеського апеляційного суду - це документ, що встановлює структуру і посадові оклади працівників суду. Штатний розпис містить назви посад, чисельність працівників й оклади за кожною посадою. Штатний розпис суду затверджується Державною судовою адміністрацією України в установленому порядку у місячний строк з початку бюджетного періоду. Відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Проте, як вказано у відзиві, станом на дату звернення, змін до штатного розпису Одеського апеляційного суду не вносилося, розмір посадового окладу судді Одеського апеляційного суду не змінювався.
Як зазначено відповідачем оскільки, стаття 7 Закону №4059-ІХ не визнана неконституційною, суд повинен її застосовувати, та не може обирати самостійно із Закону про Державний бюджет більш сприятливий для позивача (3328 грн замість 2102 грн) розмір прожиткового мінімуму для обчислення його посадового окладу. У зв'язку з цим, виплата суддівської винагороди працюючим суддям продовжується у встановлених на цей час розмірах із розрахунку посадового окладу на рівні 2102 грн.
Відповідач вважає, що виплата державою суддям у відставці щомісячного довічного грошового утримання із розрахунку більшого посадового окладу, ніж це передбачено Законом №4059-ІХ, здійсниться за зменшенням інших важливих асигнувань в рамках відповідної затвердженої бюджетної програми. Також у разі обчислення позивачу посадового окладу із розрахунку 3328 грн замість 2102 грн, може скластися ситуація, за якої судді у відставці, які займали аналогічну посаду за оновленими довідками матимуть більший посадовий оклад, ніж ті, що здійснюють правосуддя, що призведе до порушення принципу соціальної справедливості та дискримінації одних по відношенню до інших. Оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (прожитковий мінімуму для працездатних осіб як розрахункова величина) та становить 2102 гривні, то саме цей розмір і необхідно застосовувати під час обчислення суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді.
У відзиві вказано, що виплата суддівської винагороди працюючим суддям продовжується у встановлених на цей час розмірах із розрахунку посадового окладу на рівні 2102 грн. Одеський апеляційний суд діяв в межах закону, оскільки обрання ним саме цього розміру прожиткового мінімуму (2102 грн), не є свавільними діями, а виконанням прямої вказівки Закону №4059-ІХ, який не визнано неконституційним.
З урахуванням вказаного, у відзиві зазначено, що дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка відображає визначений відповідно до вимог закону розмір посадового окладу судді суду апеляційної інстанції, не мають ознак протиправності.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та перевіривши їх наданими доказами, суд встановив таке.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2023 року №96/о/15-23, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Одеського апеляційного суду від 01 березня 2023 року №38-ос, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 лютого 2023 року №96/о/15-23, п. 1 ст. 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддю Одеського апеляційного суду ОСОБА_1 відраховано зі штату суду 02 березня 2023 року у відставку.
Як встановлено Вищою радою правосуддя, ОСОБА_1 , 1960 року народження, 2 листопада 1989 року 10 сесією Одеської обласної ради народних депутатів 20 скликання обраний народним суддею Приморського районного народного суду із 7 грудня 1989 року, про що видано наказ управління юстиції виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 8 грудня 1989 року № 44 л/с. Указом Президента України від 4 вересня 1995 року № 816/95 призначений на посаду судді Одеського обласного суду, з 20 серпня 2001 року - суддя апеляційного суду Одеської області (Указ Президента України від 20 серпня 2001 року №642/2001). Постановою Верховної Ради України від 8 липня 2005 року № 2788-ІУ обраний суддею цього суду безстроково. Рішенням Вищої ради правосуддя від 28 грудня 2018 року № 4066/0/15-18 переведений до Одеського апеляційного суду.
На день звільнення з посади судді у відставку, позивач перебував на посаді судді Одеського апеляційного суду.
03 березня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, надавши відповідні докази та розрахунки на підтвердження стажу судді.
Рішенням органу ПФУ (15475 Чорноморське об'єднане управління ПФУ) від 10 березня 2023 року №154750008489, ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання судді у відставці з 03 березня 2023 року, з розрахунку стажу: страховий стаж (повний) - 42 роки 2 місяці 20 днів, у т.ч. стаж судді - 33 роки 2 місяці; загальний процент розрахунку 76 % від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посад.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року по справі №420/7817/23, яке набрало законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоду проходження строкової військової служби з 23 жовтня 1978 по 11 листопада 1980 року та стажу роботи на посаді консультанта з судової роботи відділу юстиції виконкому Одеської обласної Ради депутатів з 01 квітня 1987 року по 01 листопада 1989 року, та здійснити відповідний перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням висновків суду щодо зарахування вказаного стажу для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 03 березня 2023 року у розмірі 84% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року № 06-29/8/2023 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з врахуванням раніше виплачених сум.
Як зазначено у позові, позивач звернулася до відповідача із заявою про надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01.01.2026, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3328 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».
У відповідь на вказану заяву відповідачем складено листа від 09.03.2026 року №02-02/12/2026, в якому зазначено про відсутність підстав для видачу позивачу довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді із розрахунку посадового окладу, не встановленого затвердженим штатним розписом.
Вважаючи протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк», позивач звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням уточнень).
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2).
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.
Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 гривні 1 Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
В той же час, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» встановлено на 01.01.2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 3328,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць склав 3028,00 гривень, та визначений прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
З зазначених положень вбачається, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» введено новий вид прожиткового мінімуму - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Таким чином, вказаними законами для визначення базового розміру посадового окладу судді також передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях підкреслював, що конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018).
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", яким, зокрема, статтю 130 Основного Закону викладено в новій редакції, текст якої зазначено, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій".
Питання визначення розміру суддівської винагороди врегульовано статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в його преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України), зокрема, пунктом 1 частини третьої якої визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема, визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Згідно з приписами статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Зазначеною нормою Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Необхідно зазначити, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» разом із встановленням на 01 січня 2025 року, на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн та 3328,00 грн відповідно був введений такий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.
Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Суд наголошує, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року (3328,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн; прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року), на підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та на підставі статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік» , є протиправною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.
Отже, суд констатує, що відповідач відмовляючи позивачеві як судді у відставці в видачі нової довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2026 року, діяв необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому суд вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 04.04.2025 у справі № 240/9028/24, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, суд зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Встановлюючи обов'язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п'ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді.
Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на перше січня 2026 року.
Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в зазначеній постанові, без оцінки її релевантної до встановлених обставин цієї справи, дійшов помилкового висновку щодо правомірності відмови у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.
Крім того, постановою від 12 вересня 2025 року № 19 Пленум Верховного Суду, керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 7, 50- 52 Закону України "Про Конституційний Суд України", пунктом 5 частини другої статті 36, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постановив звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для цілей визначення посадового окладу судді.
Звертаючись до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п'ятого частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", яким встановлено розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні, для цілей визначення посадового окладу судді Пленум Верховного Суду виходив з того, що наявні підстави стверджувати, що суддівська винагорода (та щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці) відповідно до Конституції і законів України, міжнародних актів є складовими статусу судді; є гарантією здійснення судочинства незалежним, неупередженим, безстороннім і справедливим судом; поширюється на усіх суддів; такі гарантії є однаковими і не залежать від жодних умов (віку, стажу, посади, юрисдикції суду тощо). Тобто матеріальне забезпечення суддів (суддів у відставці) захищено від зменшення або скасування.
Гарантії незалежності суддів (в частині матеріального забезпечення) повинні бути забезпечені не як матеріальне забезпечення людини, а як особи, що займає посаду судді і здійснює судочинство та є представником судової влади, і при цьому має гарантію такого забезпечення незалежно від впливу як інших складових державної влади, так і інших представників судової влади (голови суду, інших суддів, органів, що відповідають за формування судової влади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).
Приймаючи Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік" та Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік" в частині, що визначає прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн, законодавець фактично встановив інший (менший) розмір винагороди судді, тим самим звузив гарантії незалежності суддів, що суперечить приписам частини першої статті 126 Конституції України.
При цьому, суд враховує, що колегія суддів Верховного Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:
у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів» та КАС України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
Принцип єдності судової практики не має абсолютного характеру, оскільки процесуальним законодавством Велика Палата Верховного Суду, об'єднані палати, палати касаційних судів Верховного Суду наділені виключними повноваженнями у встановленому порядку відступати від раніше сформованої правової позиції з огляду на те, що в протилежному випадку це означало б неможливість виправлення судом своєї власної передчасної або “застарілої» позиції, викликаної, наприклад, нечіткістю закону (невідповідності критерію “якість закону»), що призвело до неоднакового тлумачення норм права, або виключало б можливість динамічного розвитку суспільних правовідносин та права; за певних обставин відступ від попередніх правових позицій суду касаційної інстанції узгоджується із уже усталеним виробленим у праві цивілізаційним підходом, згідно з яким “truth or stability - truth is preferable» (при конкуренції між правдивим (правильний, справедливим) і стабільним пріоритет варто віддавати першому).
Тобто, принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Зокрема, у системі загального права допускається скасування попередніх прецедентів і вважається, що прецеденту можна не слідувати, якщо: його можливо відрізнити з огляду на зміну відносин у суспільстві з моменту його прийняття чи якщо змінилися відповідні правові принципи; він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були невірно витлумачені; у разі визнання його неправильним і таким, що підлягає скасуванню, або якщо на практиці він не діє.
У даному контексті також важливо зазначити, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 755/10947/17 зробила висновок, відповідно до якого під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
З урахування вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 1331,50 грн судового збору.
Сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання до суду даного позову складає 1331,20 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Одеського апеляційного суду за рахунок бюджетних асигнувань Одеського апеляційного суду на користь позивача судового збору у розмірі 1331,20 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Одеського апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, у зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2026 року із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб -3328 грн., встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 piк».
Зобов'язати Одеський апеляційний суд видати ОСОБА_1 , як судді у відставці, довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді станом на 01 січня 2026 року, із застосуванням, при обчисленні розміру суддівської винагороди, прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3328 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», чинного з 01 січня 2026 року.
Стягнути з Одеського апеляційного суду за рахунок бюджетних асигнувань Одеського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РОНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Одеський апеляційний суду (65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 24-а, код ЄДРПОУ 42268321).
Суддя O.A. Вовченко