22 квітня 2026 року Київ № 755/7032/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЦМУ ДМС) про скасування дозволу на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні 22.03.2024, а також визнати протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або до третьої країни позивача та просив зобов'язати відповідача вчинити певні дії шляхом поновлення дозволу на імміграцію та поновлення дії посвідки на постійне проживання.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.04.2024 адміністративну справу передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
Провадження у справі Дніпровським районним судом м. Києва не відкривалось.
Матеріали справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної їх реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було визначено суддю Скрипку І.М.
Адміністративну справу прийнято до провадження та у зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 18.11.2024 позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 10.01.2025 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ЦМУ ДМС безпідставно скасовано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», посилаючись на те, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Вказав, що не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, не обвинувачується і у скоєнні іншого правопорушення, у тому числі міграційного, при цьому, міграційним органом не враховано і те, що на території України ОСОБА_1 має дружину, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Разом із цим, позивач звертав увагу на обставину порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваних рішень.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначали, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції. Вказали, що отримали подання Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області від 13.03.2024 №51/9/7/1-691нт про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , в якому стверджено про причетність позивача до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників. Звернуто увагу, що у ході перевірки відповідачем встановлено, що за архівними обліками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області особова справа позивача відсутня. Також наголошено, що за порушення правил перебування іноземних громадян на території України позивач притягався до адміністративної відповідальності та щодо нього винесено протокол ПН МКМ №013580 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн.
Відповідачем надано матеріали особової справи позивача в електронному вигляді.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, де заперечується проти доводів відповідача, викладених у відзиві. Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що фактично відсутні будь-які докази вчинення ним дій стосовно сприяння незаконній імміграції іноземців до України. У цьому контексті позивач стверджує, що відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України встановлена статтею 332 Кримінального кодексу України, однак наявність доказів проведення досудового розслідування за фактом вчинення позивачем злочину, передбаченого названою статтею Кримінального кодексу України, відповідачем до суду не надано.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Ірак.
У ході перевірки, проведеної відповідачем за результатами отриманого від ГУ СБУ у м. Києві та Київській області подання, встановлено, що за архівними обліками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області особова справа громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про надання дозволу на імміграцію в Україну відсутня.
За обліками Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України громадянин Республіки Ірак ОСОБА_1 , 22.05.1985 ІН № 160016 від 04.07.2018 орган видачі - 8001 (ГУ ДМС України в м. Києві), з підстав « 03/01».
Під час перевірки в журналі обліку звернень щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві виявлено запис № 48 від 12.01.2018 щодо реєстрації заяви про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію» (як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки).
06.07.2023 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання. Підставами видачі нової посвідки в заяві зазначено « 03/01» - шлюб з громадянином України, діти і батьки громадян України.
У матеріалах міграційної справи міститься витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян, де наявна інформація про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02.12.2015. Позивач надав свідоцтво про шлюб (повторне) серії НОМЕР_1 від 14.02.2024. Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00044076886 від 15.03.2024 шлюб не розірваний.
28.07.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання позивачу на підставі підпункту 3 пункту 62 Порядку оформлення, видачі обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення, державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (Порядок оформлення).
22.02.2024 позивач вдруге звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, у зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання.
05.03.2024 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпунктів 3,9 пункту 62 Порядку оформлення.
Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області на адресу ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області направлено подання від 13.03.2024 №51/9/7-691нт про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Примірник такого подання надано відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.
У змісті такого подання зазначено, що за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянина Іраку ОСОБА_1 , який за наявними даними причетний до організації та функціонування каналу нелегальної міграції співвітчизників, вихідців з країн «міграційного ризику» до України за фіктивними підставами. У цьому ж поданні констатовано, що позивач становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян. Висловлено прохання, з метою забезпечення національної безпеки України, захисту громадського порядку та правоохоронних інтересів громадян, розглянути питання щодо скасування громадянину Іраку ОСОБА_1 дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні.
22.03.2024 заступником начальника ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області затверджено висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Ірак ОСОБА_1 .
У такому висновку деталізовано відомості з подання Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області; викладено нормативні підстави скасування дозволу на імміграцію.
У подальшому, відповідач, діючи на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону, у зв'язку із отриманням інформації, викладеної у поданні ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, на підставі названого вище висновку, прийняв рішення №75 від 22.03.2024 про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну.
У цьому рішенні позивача повідомлено, що посвідка на постійне проживання від 04.07.2018 серії НОМЕР_2 скасовується на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321.
Також, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області 22.03.2024 прийнято рішення №8010130100015248/116 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
12.04.2024 оформлено повідомлення Директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України щодо рішення про примусове повернення до країни походження, вказано, що ОСОБА_1 зобов'язаний залишити територію України до 19.04.2024.
Вважаючи протиправними такі рішення відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із такого.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
За визначенням у статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI (Закон №3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини першої №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови та порядок імміграції в України іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (Закон №2491-ІІІ).
За приписами частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;
іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;
дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 12 Закону №2491-ІІІ (у редакції на час виникнення спірних відносин) дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.
У разі скасування дозволу на імміграцію скасовується посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (Порядок №1983).
Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
За приписами пункту 22 Порядку №1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», яке з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У відповідності до пункту 23 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
За положеннями частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Указом Президента України від 14.09.2020 №329/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 «Про Стратегію національної безпеки України» відповідно до пункту 19 якої Спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.
У пункті 30 Стратегії загрозою національній безпеці та національним інтересам визначено кількість порушень міграційного законодавства України іноземцями та особами без громадянства, зокрема вихідцями з держав міграційного ризику, а також залучення цих осіб до протиправної діяльності.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який внаслідок продовження триває.
За визначеннями у статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (Закон № 2469-VIII):
- громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;
- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;
- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;
- національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Статтею 3 Закону №2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
За нормами частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII, до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.
Згідно із частиною першою статті 19 Закону №2469-VIII, Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об'єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.
За визначенням у статті 1 Закону України №2229-XII «Про Службу безпеки України» (Закон №2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.
За нормами пункту 13 статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону № 2229-XII).
За змістом пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Крім того, у цій же статті у пунктах 4 і 5 частини першої до обов'язків Служби безпеки України належить здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об'єднань.
Згідно із пунктом 2 статті 25 Закону № 2229-XII Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці;
Як закріплено у статті 8 цього ж Закону відносини Служби безпеки України з державними органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями
Служба безпеки України взаємодіє з державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які сприяють виконанню покладених на неї завдань.
Відповідно до із пунктом 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25.04.2018 (Порядок № 321), посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію», отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 65 Порядку № 321 рішення про скасування посвідки приймається Головою ДМС або уповноваженою ним особою, керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Рішення про скасування посвідки формується засобами Реєстру за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Після підписання рішення сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Відповідно до пункту 67 Порядку № 321, ДМС, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це Адміністрацію Держприкордонслужби з використанням засобів інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), або шляхом надсилання листа. У разі надсилання листа його копія (із вихідним номером та датою) сканується до заяви-анкети із застосуванням засобів Реєстру до відомчої інформаційної системи ДМС.
Згідно із пунктом 68 Порядку № 321, іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в підпункті 1 пункту 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
На підставі аналізу наведених правових норм і з'ясованих у справі обставин, суд приходить до наступних висновків.
Так, підстави скасування дозволу на імміграцію закріплені у статті 12 Закону «Про імміграцію». Серед інших, однією з таких підстав є те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, тут не конкретизовано, що мається на увазі під загрозою. У той же час, повноваженнями по визначенню наявності відповідної загрози наділені Служба безпеки України та її органи.
Так, оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію прийнято відповідачем на підставі подання Головного управління Служби безпеки України в м. Києві та Київській області, в якому зазначено, що за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянина Іроку ОСОБА_1 , який за наявними даними причетний до організації та функціонування каналу нелегальної міграції співвітчизників, вихідців з країн «міграційного ризику» до України за фіктивними підставами. У цьому ж поданні констатовано, що позивач становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 826/9102/18, від 29.07.2021 у справі №320/8499/20, від 17.04.2025 у справі №600/6944/21-а резюмовано, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.
Тобто саме до компетенції Служби безпеки України та її органів належить вирішення питання встановлення у діях відповідної особи загрози національній безпеці і у цьому випадку таку загрозу було виявлено, про що сповіщено органи Державної міграційної служби.
У свою чергу, відповідач не мав підстав не приймати і не враховувати подання ГУ СБУ у м. Києві та Київській області.
Також суд підкреслює, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, то здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення, - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Подібний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
При цьому, доводи позивача про неподання доказів наявності досудового розслідування стосовно сприяння незаконній імміграції, і про те, що він не перебуває у статусі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, не звинувачується у вчиненні іншого правопорушення, суд відхиляє, оскільки така підстава для скасування дозволу на імміграцію як те, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні не передбачає необхідності наявності кримінального провадження, як і умови звинувачення у вчиненні правопорушення.
Відхиляє суд і доводи про факт одруження із громадянкою України, як підстави для скасування оскаржуваних рішень, оскільки такі обставини не можуть нівелювати загрози національній безпеці України і громадському порядку в Україні з боку позивача.
За викладеного вище, суд констатує, що спірні рішення були прийняті в межах наданих відповідачу повноважень, у тому числі, враховуючи інформацію Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області.
Ураховуючи наведене усукупності, суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тож таке рішення відповідає критеріям правомірності, закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Із урахуванням викладеного, суд резюмує відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.