22 квітня 2026 року м. Київ справа №320/60817/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 року.
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 08.08.2025, з 11.08.2025 по 22.08.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з моменту призначення на посаду і по червень 2025 року включно, ОСОБА_1 здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань в липні та серпні 2025 року, позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни. Виплата додаткової винагороди позивачу припинена військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025 № 34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 та в якій зазначено про застосування з 01.07.2025 року. Разом з тим, зазначеним рішенням Міністра оборони України не вносились зміни до Порядку № 260 в частині зміни підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Станом на день пред'явлення позову такі зміни відсутні і на офіційному сайті Верховної Ради України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2025р. відкрито провадження у справі №320/60817/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача: накази, розрахунково-платіжні відомості, видаткові касові ордери, реєстри зарахування коштів на карткові (поточні) рахунки, накопичувальну картку обліку заробітної плати, картку особового рахунку військовослужбовця позивача та інші документи, відомості, які містять інформацію щодо виплати позивачу грошового забезпечення та інших виплат за спірний період; копії наказів про призначення позивача на посади, про зарахування до списків особового складу, про зарахування на грошове забезпечення та виключення з грошового забезпечення; довідку-розрахунок про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за спірний період із зазначенням всіх складових нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та підстав їх нарахування та виплати; копію послужного списку позивача; бойові розпорядження, бойові накази щодо участі позивача у бойових діях; копію Журналу бойових дій підрозділу за спірний період; копію рапорту (донесення) командира підрозділу про участь військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань; письмові пояснення та докази щодо наявності або відсутності дисциплінарних стягнень щодо позивача за спірний період.
Представником відповідача, 29.12.2025р., через систему «Електронний Суд» подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі з підстав того, що тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу заступником командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, у відповідності до статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, в порядку підпорядкованості, як старшим за званням та за службовим становищем, було віддано наказ командиру військової частини НОМЕР_1 вважати з 01.07.2025 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Таким чином, враховуючи, що Порядком № 260 не передбачено виплат на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)), військовою частиною НОМЕР_1 з 01.07.2025 було зупинено здійснення нарахувань та виплат додаткової винагороди за виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 вищевказаних завдань. Оскільки, завдання з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)) не визначались військовій частині НОМЕР_1 , підстави для виплати Позивачу додаткової винагороди із розрахунку 30 000 грн з 01.07.2025 відсутні. В подальшому до військової частини НОМЕР_1 надійшло рішення Міністра оборони України, яким, у відповідності до пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671, здійснюється адміністративне керівництво Збройними Силами України та надаються обов'язкові для виконання військовослужбовцями Збройних Сил України доручення, від 14.07.2025 № 34483/з/1, яким встановлено, що до внесення змін до Постанови № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Зазначене рішення Міністра оборони застосовується з 01.07.2025. Водночас, командир військової частини НОМЕР_1 , у відповідності до статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, якою передбачено право підлеглого уточнити наказ, звертався телеграмами від 15.08.2025 № 2367/3529, від 29.09.2025 № 2367/4250, від 05.12.2025 № 2367/5469 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за відповідними роз'ясненнями щодо здійснення інтенсивної підготовки, за уточненням наявності підстав у командира військової частини для видання наказу про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за липень, серпень 2025 року та відповідно для звернення із запитом на отримання відповідного фінансування. Станом на дату подання даного відзиву, відповіді на вищевказані телеграми не надходили.
Крім того, на виконання ухвали суду, представником відповідача, 01.01.2026р., через систему «Електронний Суд» надано до суду витребувані докази.
01.01.2026р., представником позивача через систему «Електронний Суд» подану відповідь на відзив, відповідно до якої зазначає, що не погоджується з позицією відповідача, проте що рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 є правовою підставою для припинення виплати додаткової винагороди Позивачу, оскільки як зазначив Верховний Суд, право на отримання Позивачем додаткової винагороди передбачено актом вищої юридичної сили (Постанова КМУ № 168) порівняно з «рішенням» Міністра оборони України, уповноваженого Постановою виключно на створення умов і порядку виплати додаткової винагороди. Відповідач приймаючи рішення про припинення виплати додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань позивачу діяв виключно самостійно та в своїх інтересах, застосовуючи принцип дискреції (хоча мав правомірну можливість здійснити виплату додаткової винагороди), оскільки телеграма, якою доведено рішення Міністра оборони України, не містить прямої заборони щодо виплат додаткової винагороди, а містить вказівку врахувати дане в липні 2025 року. Отже, включення рішенням Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 терміну «інтенсивна підготовка» до терміну «колективна підготовка» до внесення змін до Постанови КМУ № 168 та Порядку № 260 є по суті не зміною умов нарахування та виплати додаткової винагороди (повноваження МОУ), а спробою змінити підстави (повноваження КМУ), встановлених Постановою № 168 для набуття військовослужбовцем права на додаткову винагороду, що фактично є звуженням обсягу таких підстав актом нижчої юридичної сили порівняно з актом, яким такі підстави встановлено (Постанова № 168).
09.03.2026р., представником позивача через систему «Електронний Суд» подано клопотання про прискорення розгляду справи.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, додаткові докази, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу в Збройних Силах України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2025р. №60, позивача призначено на посаду старшого інженера відділення кіберзахисту військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
З моменту призначення на посаду і по червень 2025 року включно, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Разом з тим, незважаючи на виконання бойових (спеціальних) завдань в липні та серпні 2025 року, позивачу не виплачено додаткову винагороду відповідно до вимог законодавства України у встановлені терміни. Позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. № 9741/р від 10.10.2025 року) про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень за виконання ним у липні та серпні 2025 року бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави та надання документів.
Свою заяву позивач обґрунтовував виконанням ним бойових (спеціальних) завдань у період з 01 липня 2025 року по 31 серпня 2025 року згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, наявністю записів у журналі бойових дій (у відділенні розробки програмного забезпечення, рапорту начальника відділення розробки програмного забезпечення (про участь та виплату додаткової винагороди за липень, серпень 2025 року).
Листом від 31.10.2025 року № 2367/4826 Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що виконання позивачем вищевказаних бойових (спеціальних) завдань підтверджується бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 року №1308, бойовим розпорядженням командира Військової частини НОМЕР_1 вiд 12.02.2024 року № 1дск, записами у журналі бойових дій (у відділені кіберзахисту) за липень та серпень 2025 року, рапортом начальника відділення кіберзахисту (про участь та виплату додаткової винагороди), що повністю відповідає вимогам п. 4 розділу XXXIV Порядку № 260, проте в наданні витягу з Журналу бойових дій (у відділені кіберзахисту), рапорту начальника відділення кіберзахисту (про участь та виплату додаткової винагороди) відмовлено у зв'язку з наявністю в них інформації з обмеженим доступом. Разом з тим, відповідач відмовив позивачу у виплаті вищевказаної додаткової винагороди, обґрунтовуючи це наступним. Відповідач, відповідно до телеграми начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 року №116/14/66296, припинив виплачувати у Військовій частині НОМЕР_1 додаткову винагороду військовослужбовцям за виконання бойових (спеціальних) завдань у зв'язку зі здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, зазначивши у листі, що цим додатково підтверджується відсутність підстав для виплат позивачу додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань, у зв'язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави» починаючи з 1 липня 2025 року.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань за липень та серпень 2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.1-2 цього Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Приписами ч.ч.2-4 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Статтею 9-2 Закону №2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168 (далі - Постанова №168) установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди.
Відповідно до положень абз.3 п.1-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають:
порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;
особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;
порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.
Механізм же та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з п.3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до вимог п.8 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
В силу вимог п.17 розділу І Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану врегульовані розділом XXXIV Порядку №260.
Відповідно до положень п.2 розділу ХХХІV Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема: 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Згідно з п.4 розділу XXXIV Порядку №260, підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до п.10 розділу XXXIV Порядку №260, накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Як встановлено судом та й не заперечується відповідачем, позивачу у період до 01.07.2025 року виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у зв'язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, як це передбачено п.2 розділу XXXIV Порядку №260.
Однак у липні та серпні 2025 року виплата такої винагороди була припинена, незважаючи на виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань у зв'язку із здійсненням інтенсивної підготовки. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема: бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України №1308, відповідними бойовими розпорядженнями командира частини, записами у журналі бойових дій та рапортами начальника відділення. Більше того, сам відповідач у листі від 31.10.2025 року №2367/4826 підтвердив періоди виконання таких завдань позивачем.
Єдиною підставою для невиплати коштів відповідач зазначає клопотання Головнокомандувача ЗСУ та наступне рішення Міністра оборони України щодо прирівнювання терміну «інтенсивна підготовка» до «колективної підготовки», за яку виплата винагороди нібито не передбачена.
Даючи оцінку обґрунтованості припинення виплати додаткової винагороди позивачу, суд зазначає, що згідно зі ст.9-2 Закону №2011-XII та Постановою №168, умови та розміри виплати додаткової винагороди встановлюються саме Кабінетом Міністрів України. Порядок №260, затверджений Наказом МОУ, є підзаконним актом, який деталізує механізм виплат, але не може звужувати зміст норм, встановлених Урядом, або вводити обмеження, не передбачені базовими актами.
У даному випадку п.2 розділу XXXIV Порядку №260 містить чітку та імперативну норму: військовослужбовцям, які виконують завдання з інтенсивної підготовки у складі частин резерву Головнокомандувача ЗСУ, виплачується винагорода у розмірі 30000,00 грн.
Рішення Міністра оборони України або клопотання Головнокомандувача ЗСУ про «зміну тлумачення» поняття «інтенсивна підготовка» шляхом прирівнювання його до інших термінів (колективної підготовки) є внутрішньовідомчими розпорядчими актами. Такі рішення мають внутрішній організаційний характер і не можуть змінювати правове регулювання, встановлене нормативно-правовим актом. Більше того, за своєю правовою природою такі доповідні записки чи телеграми не є «окремим рішенням Міністра оборони України» в розумінні п.17 розділу І Порядку №260, оскільки вказана норма дозволяє встановлювати порядок виплати вже існуючих видів забезпечення, а не скасовувати чи обмежувати права військовослужбовців на виплати, що прямо передбачені іншими розділами цього ж Порядку та Постановою №168.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації встановленої державою гарантії для військовослужбовців та деяких інших осіб на отримання належного їм розміру грошового забезпечення, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
До того ж, особа має право розраховувати на стабільність норм, що визначають її право на соціальне забезпечення. Зміна тлумачення терміну в бік погіршення становища військовослужбовця без внесення відповідних змін до самого нормативного акта (Порядку №260) є неприпустимою та свідчить про довільне обмеження законних прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 року у справі №824/166/15-а висловив правову позицію, відповідно до якої держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає, та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання.
Оскільки завдання з інтенсивної підготовки виконувалися позивачем на підставі діючих бойових розпоряджень, а норма Порядку №260, яка передбачає за це виплату, станом на липень-серпень 2025 року не була скасована або змінена у встановленому порядку, відмова відповідача у нарахуванні коштів є протиправною.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що відповідач, не видавши наказ про виплату додаткової винагороди позивачу за підтверджені періоди служби, допустив протиправну бездіяльність.
Як наслідок, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 08.08.2025, з 11.08.2025 по 22.08.2025 року.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо клопотання розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Аналіз вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076 -VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
З матеріалів справи вбачається, Судом встановлено, що 01.10.2025 року між позивачем та Адвокатським об'єднанням «КОМПАНІЯ «ДОВІРА» в особі адвоката Капленко Ганни Сергіївни укладено договір №64/в про надання правової допомоги.
Згідно п.3.3 договору, за надання юридичних послуг за цим договором замовник сплачує виконавцю грошову винагороду в розмірі 6000,00 грн.
Розрахунком витрат на правову допомогу №1 від 28.11.2025 року підтверджено, що виконавцем були виконані наступні роботи: підготовка заяви 2 год 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту 1 год 1000,00 грн; підготовка позовної заяви 4 год 4000,00 грн.
Крім того, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав такі докази: ордер серії АР №1279067, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗП 003116 від 24.07.2024 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №64 від 28.11.2025 року на суму 6000 грн. та акт надання послуг №1 від 28.11.2025 року.
Відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного положення законодавства покладають обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №813/1966/18.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов'язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України згідно якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з пунктом 9 частини першої 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу, суд доходить висновку, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу є дещо завищеними, отже, врахувавши складність справи, критерій реальності таких витрат, суд вважає за належне відшкодувати позивачу 2 000 (дві тисячі) гривень, що підлягають стягненню з відповідача, що буде співмірним зі складністю цієї справи і наданим обсягом послуг та виконаних робіт.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» і доказів понесення ним інших витрат суду не надано, тому виходячи з положень статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період з 01.07.2025 по 31.07.2025, з 01.08.2025 по 08.08.2025, з 11.08.2025 по 22.08.2025 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. (дві тисячі) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.