22 квітня 2026 року м. Київ справа №320/38660/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної міграційної служби України в особі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України в особі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби (далі - відповідач, ДМС України), в якому просить суд:
визнати протиправним рішення Державної міграційної служби України про відмову у продовженні строку перебування в Україні від 29.03.2024 року № 00805300021865, відносно особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Державну міграційну службу України скасувати своє рішення про відмову у продовженні строку перебування в Україні від 29.03.2024 року № 00805300021865, відносно особи - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про продовження строку перебування в Україні та на підставі поданих документів, продовжити строк перебування в Україні ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вона тривалий час проживає на території України, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України. ОСОБА_1 стверджує, що звернулася до ДМС України із заявою про продовження строку перебування на території України з метою подальшого оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі возз'єднання сім'ї. На думку позивача, оскаржуване рішення є протиправним, оскільки вона має сімейні зв'язки з громадянами України, фактично проживає на території України разом із сім'єю, подала документи, що підтверджують підстави для подальшого перебування. Позивач також посилається на положення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до яких, строк перебування іноземця в Україні може бути продовжено за наявності обґрунтованих підстав для подальшого перебування. У зв'язку з цим позивач вважає, що рішення ДМС України порушує її право на сімейне життя та підлягає скасуванню. Крім того, звертає увагу суду, що засуджує дії російської федерації стосовно збройної агресії та війни проти України, зв'язки з російською федерацією розірвано та почато процедуру позбавлення російського громадянства. Вся її родина та чоловік, який є громадянином України, проживають на території України, що підтверджує адаптацію та створені звязки в Україні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.08.2024р. відкрито провадження у справі №320/38660/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчинення дій, допущенні бездіяльності.
Відповідачем, 27.09.2024р., через систему «Електронний Суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує з підстав того, що з грудня 2022 року, позивач знаходиться на території України з порушенням строків перебування в Україні, після закінчення відповідного строку та не виїхала за межі України, не зверталася з питань продовження строку перебування у встановленому законодавством порядку. Наявність дозволу на імміграцію не підтверджує законність проживання/перебування на території України, а надає змогу оформити посвідку на постійне проживання в Україні, відповідно до вимог Порядку № 321.
Крім того, представник відповідача зазначає, що посвідка на постійне проживання оформляється та видається іноземцям, особам без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах та подали особисто заяву-анкету, а також пакет документів передбачених пунктом 32 Порядку № 321, та доказ про сплату адміністративної послуги. Позивач, з відповідними документами не зверталася, заяву - анкету не підписувала, а тому рішення про оформлення посвідки або відмову в її оформлені не приймалося.
Також, відповідач звертає увагу суду, що у позовній заяві жодних доказів на підтвердження порушеного права через прийняття оскаржуваного рішення про відмову в продовженні строку перебування в Україні не надано, а тому позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
23.09.2024р., представником позивача подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримує з підстав зазначених у позовній заяві.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, додаткові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , громадянка російської федерації, прибула 22.08.2021р. через пункт пропуску «Одеса» по паспорту громадянина російської федерації серія/номер НОМЕР_1 , орган видачі мзс росії 38003, виданий 26.03.2019р., строком дії до 26.03.2029р.
Відповідно до частини 14 статті 4 Закону №3373-VI, ОСОБА_1 документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 від 09.01.2020 року, строком дії до 08.01.2021 року. 04.12.2020 року, звернулася до Заводського відділу у м.Миколаєві УДМС у Миколаївській області з питання обміну посвідки на тимчасове проживання та була документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 14.12.2020 року, строком дії до 11.12.2021 року.
18.11.2021 року, позивач звернулася до Заводського відділу у м.Миколаєві УДМС у Миколаївській області з питань обміну посвідки на тимчасове проживання у зв'язку з закінченням строку дії попередньої посвідки на тимчасове проживання та документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_4 від 25.11.2021 року, строком дії до 24.11.2022 року.
18.12.2021 року, позивач звернулася до Заводського відділу у м. Миколаєві УДМС у Миколаївській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. 01.03.2023 року, Заводським відділом у м.Миколаєві УДМС у Миколаївській області прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці російської федерації ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію в Україну № 48104200082668 дійсний до 01.03.2024 року.
24.11.2022 року строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 від 25.11.2021 року закінчився, позивач до закінчення строку дії посвідки про продовження її до територіального підрозділу ДМС не звернулася, з питань обміну якої, ОСОБА_1 повинна була звернутися не пізніше 08.12.2022р.
За порушення строку перебування на території України, 02.03.2023р. територіальним підрозділом УДМС у Миколаївській області складено протокол та у справі про адміністративне правопорушення за статтею 203 КупАП прийнято постанову про накладення адміністративного штрафу (штраф сплачено добровільно).
03.03.2023 року територіальним підрозділом УДМС у Миколаївській області прийнято рішення від 03.03.2023р. №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023 у справі №487/2042/23 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області в особі Заводського районного відділу в м. Миколаєві Управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни від 03 березня 2023 року №1.
05.12.2023 року, позивач, звернулась до УДМС України у Миколаївській області із заявою про видачу їй посвідки на постійне проживання, на підставі постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2023р. та дозволу на імміграцію.
07.12.2023 року УДМС України в Миколаївській області листом за №Д-146/6/4801-23/4801.5.1/223-23 за підписом заступника начальника Управління, повідомило позивача про те, що для документації її посвідкою про постійне проживання немає підстав, оскільки термін посвідки про тимчасово проживання завершився 08.12.2022р., який своєчасно не був продовжений.
Відповідно до вимог постанови КМУ №322 від 25.04.2018р., у такому випадку, ОСОБА_1 була зобов'язана протягом семи днів залишити територію України. Оформлення посвідки на проживання можливо у разі виїзду з межі України, та легального виїзду з візою.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 року у справі № 400/15770/23, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до УДМС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.12.2023 року №Д-146/6/4801-23/4801.5.1/223-23 та зобов'язання оформити посвідку на постійне проживання - відмовлено у повному обсязі.
21.03.2024р., ОСОБА_1 звернулась із заявою про продовження строку перебування на території України для оформлення посвідки на постійне проживання.
Рішенням Державної міграційної служби України від 29.03.2024р. №00805300021865, ОСОБА_1 відмовлено в продовжені строку перебування в Україні на підставі підпункту 3 пункту 25 Порядку продовження строку перебування чи тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України, або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012р. №150.
Вважаючи рішення про відмову у продовженні строку перебування на території України протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Згідно з Положенням про ДМС затвердженого постановою КМУ від 20.08.2014 року №360, ДМС є центральний органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Одним з основних завдань ДМС є реалізація державної політики у сферах міграції, імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Згідно з п.4 Положення ДМС відповідно до покладених на неї завдань зокрема:
- здійснює оформлення, обмін і видачу іноземцям та особам без громадянства посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, пересилає, визнає недійсними, скасовує, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.8);
- приймає рішення про продовження строку перебування, про відмову в продовженні строку перебування, про скасування продовження строку перебування та про скорочення строку перебування, а також продовжує строк тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства на території України (пп.9);
- здійснює оформлення, обмін і видачу громадянам України документів що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, пересилає, визнає недійсними, вилучає та знищує такі документи в передбачених законодавством випадках (пп.10);
- здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.39).
Пунктом 7 Положення визначено, що ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Таким чином, ДМС є суб'єктом, до владних повноважень яких відноситься вирішення питань у сфері міграції, у тому числі щодо прийняття рішень про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 та Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773 -VI) іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Частина перша статті 17 Закону № 3773-VI, передбачає, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи:
1) письмові заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, що подаються особисто до територіального органу чи до підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі їх утворення), за місцем проживання іноземця або особи без громадянства не менше ніж за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України;
2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України;
3) паспортний документ іноземця або особи без громадянства та копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства, що містять особисті дані, з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку. Особа, яка проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, а також зазначена у пункті 1-1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", може подати паспортний документ, термін дії якого закінчився або який підлягає обміну, у разі якщо для отримання нового документа особа зобов'язана звернутися до органів державної влади країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання, якщо така країна вчинила акт збройної агресії проти України або не визнає територіальної цілісності та суверенітету України, або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Про територіальну цілісність України" від 27 березня 2014 року № 68/262;
4) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи);
5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Відповідно до пункту 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 (далі - Порядок № 150), іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 150 строк перебування іноземців громадянства, які тимчасово перебувають на території України та осіб без (крім осіб, які відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" звільняються від реєстрації або реєструються у МЗС та його представництвах), продовжується ДМС, її територіальними органами за наявності обґрунтованих підстав (лікування, пологи, догляд за хворим членом родини, вимушена зупинка на території України у зв'язку з надзвичайними обставинами, оформлення спадщини, наявність підстав для оформлення посвідки на постійне чи тимчасове проживання, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, а також інші обставини, що унеможливлюють виїзд іноземця або особи без громадянства) та за умови подання підтвердних документів - на період існування таких підстав.
Пункт 5 Порядку № 150 передбачає, що заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1 (далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
У разі подання іноземцем або особою без громадянства заяви із порушенням строків, встановлених абзацом першим цього пункту, але до закінчення встановленого строку перебування на території України, до заяви додаються документи, що підтверджують наявність підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України.
У разі порушення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування на території України заява приймається після притягнення іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони до адміністративної відповідальності.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 150, для продовження строку перебування в Україні разом із заявою подаються такі документи:
1) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України;
2) дійсний паспортний документ іноземця (або паспортні документи - у разі, коли іноземець має одночасно громадянство (підданство) кількох держав (множинне громадянство) або документ, що посвідчує особу без громадянства;
3) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи);
4) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони;
5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Згідно пункту 25 Порядку № 150 у продовженні строку перебування в Україні відмовляється в разі: 1) відсутності достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони; 2) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні; 3) коли іноземець або особа без громадянства не подали відповідного підтвердження підстав для подальшого перебування на території України; 4) коли дані, отримані з відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів державних органів, не підтверджують подану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 5) подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів; 6) коли виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою (включаючи витрати, пов'язані з видворенням або реадмісією), фізичними або юридичними особами, або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду в Україну; 7) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 8) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.
Як було встановлено судом, позивач, яка є громадянкою російської федерації, 21.03.2024р., звернулась із заявою про продовження строку перебування на території України для оформлення посвідки на постійне проживання. Дана заява обґрунтована тим, що у грудні 2021 році подала пакет документів для отримання дозволу на імміграцію в Україну і отримання посвідки на постійне проживання в Україні. Дозвіл на імміграцію, позивач отримала, 03.03.2023р. Посвідку на тимчасове проживання в Україні не обміняла у зв'язку із агресією Росії. Для отримання посвідки на постійне проживання потрібно отримувати візу, виїхати немає можливості.
Крім того, 02.03.2023р. Заводським відділом УДМС у Миколаївській області позивач була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 2550 грн. (протокол серії ПР ММК № 001258 від 02.03.2023 та постанова серії ПН ММК № 001258 від 02.03.2023).
20.03.2024р. Заводським відділом УДМС у Миколаївській області позивач була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме за перевищення строку перебування в Україні більш як на 30 днів, без своєчасного звернення за продовженням строку перебування в Україні, за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 5100 грн. (протокол серії ПР ММК № 001531 від 20.03.2024 та постанова серії ПН ММК № 001531від 20.03.2024).
Постанови про накладання адміністративного стягнення позивачем не оскаржувалися, штраф було сплачено добровільно, у встановлені законодавством строки, що свідчить про усвідомлення та визнання позивачем, що вона порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства і перебуває в Україні без наявності правових підстав.
Крім того, під час розгляду заяви та поданих документів про продовження строку перебування на території України стосовно позивача встановлено наступне:
- прибула в Україну 22.08.2021р., у подальшому документи на продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне перебування в Україні, не оформила, перебуває в Україні незаконно;
- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до територіальних органів Державної міграційної служби України не зверталася.
Також, як встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.06.2024року у справі №400/15770/23, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2024 року, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до УДМС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.12.2023 року №Д-146/6/4801-23/4801.5.1/223-23 та зобов'язання оформити посвідку на постійне проживання - відмовлено у повному обсязі, посвідка на постійне проживання оформляється та видається іноземцям, особам без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах та подали особисто заяву-анкету, а також пакет документів передбачених пунктом 32 Порядку № 321, та доказ про сплату адміністративної послуги. Позивач, з відповідними документами не зверталася, заяву - анкету не підписувала, а тому рішення про оформлення посвідки або відмову в її оформлені не приймалося.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебувала на території України з порушенням встановленого строку перебування, була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Наведені обставини свідчать про відсутність у позивача законних підстав для подальшого перебування на території України.
Крім того, з матеріалів справ вбачається, що однією із підстав для продовження строку перебування на території України позивач вказала намір оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі перебування у шлюбі з громадянином України, на підтвердження чого надала копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 02.10.2019.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, від 26 січня 2024 року у справі №522/11225/22 неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності чоловіка/дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).
Також, суд окремо звертає увагу, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
Враховуючи встановлені у справі обставини, правові позиції Верховного Суду та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд вважає такі вимоги необґрунтованими.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування був виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
2. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.