22 квітня 2026 року № 320/24462/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з вимогами:
- визнати протиправним рішення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі від 28.06.2023 №35127.4/М-18225.3/23/45.2, яким ОСОБА_1 відмовлено у вжитті заходів реагування на його повідомлення про порушення вимог законодавства про захист персональних даних від 14.06.2023;
- зобов'язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглянути повідомлення ОСОБА_1 про порушення вимог законодавства про захист персональних даних від 14.06.2023 по суті звернення.
Ухвалою суду від 07.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв'язку із порушенням Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти вимог законодавства про захист персональних даних, ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із відповідним повідомленням про проведення перевірки, однак отримав протиправну відмову у застосуванні заходів реагування.
Відповідач надіслав відзив, в якому заперечив проти позову, мотивуючи тим, що повідомлення позивача, у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто та листом від 28.06.2-23 №35127.4/М-18225.3/23/45.2 надано обґрунтовану відповідь. Зауважено, що під час опрацювання звернення Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян».
Розглянувши наявні у справі документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
До Секретаріату Уповноваженого надійшло звернення ОСОБА_1 від 14.06.2023 щодо стверджуваного порушення Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти законодавства у сфері захисту персональних даних.
Позивач повідомив відповідача про те, що з 26.12.2022 по 22.02.2023 він перебував з Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти у трудових відносинах, під час яких ним надавалась згода на обробку персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Також відповідно до звернення позивача, останній до Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти поштовим відправленням спрямовано заяву від 09.05.2023 про відкликання згоди на обробку його персональних даних та вимогою про знищення цих персональних даних у зв'язку з припиненням трудових правовідносин.
Водночас, відповіді на зазначену вище заяву від 09.05.2023 за твердженням, позивача він не отримав.
У зв'язку із наведеним, ОСОБА_1 просив провести перевірку Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.
Відповідачем розглянуто заяву позивача від 14.06.2023 та листом від 28.06.2023 №35127.4/M-18225.3/23/45.2 надано відповідь, якою відмовлено у проведенні перевірки Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти.
Вважаючи протиправним рішення Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі від 28.06.2023 №35127.4/М-18225.3/23/45.2, яким ОСОБА_1 відмовлено у вжитті заходів реагування на його повідомлення, останній звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 1 Закону України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон №776/97-ВР, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами частини першої статті 3 Закону №776/97-ВР метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, який здійснює Уповноважений, є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
8) Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, Законом України від 23.12.1997 № 776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (даліЗакон № 776/97-ВР) та іншими законами України.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Варто зауважити, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" переліком повноважень, а саме:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Підстави для провадження справ та призначення перевірок Уповноваженим ВРУ передбачені у статті 16 Закону, відповідно до якої Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує: 1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; 2) за зверненнями народних депутатів України; 3) за власною ініціативою.
Механізм здійснення провадження у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина врегульовано Порядком здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 №18/02-13 (далі Порядок №18/02-13).
За приписами пункту 1.1 Порядку №18/02-13 провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - це комплекс заходів, які здійснюються з метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини, сприяння їх поновленню, запобігання виникненню умов, що створюють можливості порушення прав та свобод людини.
Відповідно до 2.1 Порядку №18/02-13 підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у:
а) зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку);
б) повідомленнях підприємств, установ, організацій, в тому числі і громадських;
в) зверненнях народних депутатів;
За приписами 2.2 Порядку №18/02-13 провадження відкривається за власною ініціативою Уповноваженого:
а) при безпосередньому виявленні порушень прав і свобод людини і громадянина працівниками Секретаріату, в тому числі і в результаті здійснення дослідження системних проблем щодо забезпечення прав та свобод людини;
б) при наявності інформації про порушення прав і свобод людини і громадянина в повідомленнях, опублікованих в засобах масової інформації, оприлюднених в мережі Інтернет.
З урахуванням вищенаведеного, суд зазначає, що свою діяльність Уповноважений здійснює на підставі відомостей, отриманих як за зверненнями, так і за власною ініціативою. За наявності підстав відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини, в межах якого здійснює відповідні заходи щодо відновлення порушених прав.
Відтак, відкриття провадження Уповноваженим відбувається на розсуд останнього та не є законодавчо встановленим обов'язком Уповноваженого, виконання якого передбачається у разі надходження звернення громадян.
Суд зауважує, що відповідно до пункту 11 частини першої статті 13 Закону № 776/97-ВР Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів.
Таким чином, обсяг та характер вжитих заходів при захисті прав людини і громадянина визначається Уповноваженим самостійно.
Разом з тим, відповідно до статті 4 Закону № 776/97-ВР діяльність Уповноваженого лише доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Судом встановлено, що прийняття відповідачем одного із визначеного статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» рішення при розгляді звернення є таким, що розглянуте відповідачем у межах строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до Уповноваженого про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про захист персональних даних».
Судом досліджено відповідь відповідача, якою позивача повідомлено, що що правові відносини, пов?язані із захистом і обробкою персональних даних, регулюються Законом України «Про захист персональних даних», який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Відповідно до частини п?ятої та шостої статті 6 Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб?єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У цьому контексті, суд звертає увагу, що вичерпний перелік підстав для обробки персональних даних передбачено статтею 11 Закону. Так, підставами для обробки персональних даних є:
1) згода суб?єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його
повноважень;
3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб?єкт персональних даних або який укладено на користь суб?єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб?єкта персональних даних;
4) захист життєво важливих інтересів суб??єкта персональних даних;
5) необхідність виконання обов?язку володільця персональних даних, який передбачений законом;
6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб?єкта персональних даних у зв?язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.
При цьому, згода суб?єкта персональних даних є лише однією з шести правових підстав для обробки персональних даних, передбачених статтею 11 Закону. Обробка персональних даних на підставах, зазначених у пунктах 2-6 частини першої статті 11 Закону, не вимагає отримання згоди на обробку персональних даних.
За наведеного вище, суд погоджується з доводами відповідача про те, що обробка персональних даних державними органами, у тому числі Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти, для виконання своїх повноважень здійснюється на підставі пунктів 2 та 5 частини першої статті 11 Закону, а саме: дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.
Отже, у межах реалізації права на працю, обробка персональних даних Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів, а не на підставі окремої згоди на обробку персональних даних.
Реалізація гарантованих законом прав особи (зокрема, права на працю) не може залежати від надання особою згоди на обробку персональних даних.
У зв?язку з цим суб?єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних без зазначення мотивів лише у разі, якщо єдиною підставою для обробки є згода суб?єкта персональних даних.
Важливим для врахування є також те, що у спірному листі позивачу повідомлено, що з наданих ним матеріалів вбачається, що направлена ним заява до Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти не відповідала вимогам частини шостої статті 16 Закону України «Про захист персональних даних».
Разом з тим, у зв?язку із розглядом звернення ОСОБА_1 , відповідачем до Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти направлено лист із зазначеними рекомендаціями щодо практичного застосування законодавства України про захист персональних даних.
Тому, суд констатує, що листом від 28.06.2023 №35127.4/М-18225.3/23/45.2 відповідач, крім повідомлення про відсутність підстав для вжиття відповідних заходів реагування Уповноваженого відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та Закону України «Про захист персональних даних», надав позивачу роз'яснення щодо заходів, що може вжити особа, яка подала звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та поінформував про практичне застосування законодавства про захист персональних даних.
Водночас, позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеного у листі відповідача від 28.06.2023 №35127.4/М-18225.3/23/45.2.
Враховуючи викладене, суд переконаний, що під час опрацювання звернення позивача від 14.06.2023, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб. що передбачені Конституцією та Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про звернення громадян».
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку відмову у задоволенні позову.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.