09 квітня 2026 року м. Київ № 320/50769/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Фур'яка Я.А.,
від відповідача - Бондар П.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ново Нордіск Україна"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Ново Нордіск Україна" з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 07703624022 від 20.08.2025, № 00774690701 від 21.08.2025, № 00774730701 від 21.08.2025, № 00774720701 від 21.08.2025, № 00774750701 від 21.08.2025.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що не погоджується із висновками податкового органу та вказує, що компенсація логістичних витрат дистриб'юторам безпосередньо пов'язана із здійсненням господарської діяльності, оскільки є необхідною умовою реалізації лікарських засобів, які потребують спеціальних умов транспортування, включаючи дотримання температурного режиму та безперервного холодового ланцюга, позивач наголошує, що такі витрати мають економічну доцільність, спрямовані на забезпечення належного збуту продукції та збереження її якості, а тому правомірно віднесені до складу витрат підприємства. При цьому позивач вказує, що момент переходу права власності на продукцію не є визначальним критерієм для оцінки зв'язку витрат із господарською діяльністю, а доводи податкового органу з цього приводу є формальними та не враховують економічного змісту операцій. Щодо податкового кредиту з ПДВ позивач зазначає, що відповідні господарські операції є реальними, підтвердженими належними первинними документами, а тому відсутні підстави для позбавлення права на податковий кредит або нарахування компенсуючих податкових зобов'язань. Стосовно військового збору позивач зазначає, що податковий обов'язок ним виконано належним чином, оскільки суми збору фактично сплачені до бюджету, що підтверджується платіжними дорученнями, а відсутність відповідного відображення у інтегрованій картці платника податків не може свідчити про несплату податку. Щодо застосування штрафних санкцій за неподання повідомлень за формою 20-ОПП позивач зазначає, що контролюючий орган неправомірно застосував норми законодавства у редакції, яка не діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а також не врахував, що така форма не є податковою декларацією та не впливає на визначення податкових зобов'язань.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/50769/25, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав. Вказував, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно та на підставі встановлених під час перевірки порушень податкового законодавства. Щодо віднесення до складу витрат сум компенсації логістичних послуг відповідач зазначає, що такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки на момент їх здійснення право власності на продукцію вже перейшло до дистриб'ютора, а відтак позивач не ніс ризиків, пов'язаних із транспортуванням продукції до кінцевого споживача. Крім того, відповідач вказує, що умовами договорів не передбачено обов'язку позивача нести витрати на транспортування продукції після її передачі дистриб'ютору, у зв'язку з чим такі витрати не відповідають критеріям визнання витрат відповідно до положень бухгалтерського обліку. Щодо податку на додану вартість відповідач зазначає, що у зв'язку з відсутністю зв'язку витрат із господарською діяльністю позивача, останній безпідставно сформував податковий кредит, а також не виконав обов'язку щодо нарахування компенсуючих податкових зобов'язань. Стосовно військового збору відповідач зазначає, що за даними інформаційних систем контролюючого органу у позивача обліковувалась заборгованість зі сплати військового збору за окремі періоди 2018 року, що підтверджується інтегрованою карткою платника податків. Щодо неподання повідомлень за формою 20-ОПП відповідач вказує, що позивач не заперечує факту неподання відповідних повідомлень щодо об'єктів оподаткування, а тому застосування штрафних санкцій є правомірним. Відповідач також зазначає, що доводи позивача не спростовують встановлених під час перевірки порушень, а тому підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень відсутні.
Протокольною ухвалою від 02.02.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі на підставі направлень від 27.05.2025 №14843/26-15-07-01-05-18, №14848/26-15-23-02-18, №14845/26-15-07-07-04-18, №14847/26-15-07-07-04-18, №14920/26-15-24-02-02, відповідно до ст. ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами) (далі - ПК України), ст. 25 розділу VI Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (зі змінами), у зв'язку зі змінами підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, внесеними Законом України від 09 листопада 2023 року № 3453-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо скасування мораторію на проведення податкових перевірок» та на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 24.04.2025 № 3034-п, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «НОВО НОРДІСК УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 41467446) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2018 по 31.03.2025, валютного - за період з 01.01.2018 по 31.03.2025, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 19.07.2017 по 31.03.2025 та іншого законодавства за відповідний період, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
За результатами перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки від 14.07.2025 №60320/Ж5/26-15-07-01-05-20/41467446.
Перевіркою встановлено порушення платником податків:
- пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 розд. III Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями, п. 7 П(с)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерста фінансів України № 318 від 31.12.99, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 5 752 725 грн, у тому числі за 2018 рік у сумі 3 712 497 грн, за 2019 рік у сумі 2040228 гривень;
- абз. г п. 198.5 ст.198 розд. III Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2018 року у сумі 2 599 042 гривень, а також завищено від?ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 Декларації) за березень 2025 року у сумі 3 792 875 гривень;
- п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 розд. ІІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено відсутність реєстрації податкових накладних за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, за січень, лютий, березень, квітень, червень 2019 року;
- п. 201.1, п.201.10 ст. 201, п.89 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого порушено граничні терміни реєстрації податкових накладних/розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень, листопад 2022 року, за січень, серпень, вересень, листопад 2023 року, вересень 2024 року;
- пп. 168.1.1, пп. 168.1.2, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, пп. 1.6. п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями, в результаті чого несвоєчасно сплачено (перераховано) утримані суми військового збору до бюджету за 2018 рік на загальну суму 774 244,33 грн, за 2019 рік на загальну суму 792 832,62 грн, за 2020 рік на загальну суму 1 049 890,66 грн, за 2021 рік на загальну суму 1 327 959,92 грн, за 2022 рік на загальну суму 1 292 240,25 грн, за 2023 рік на загальну суму 1 376 725,57 грн, за 2024 рік на загальну суму 1 150 816,28 грн.;
- п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та розділ 3 «Порядку нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, за IV квартал 2018 року, ІІ-ІІ квартали 2019 року, І-ІІ квартали 2020 року, ІІІ квартал 2021 року, III квартал 2022 року та ІІ квартал 2024 року;
- п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) в частині несвоєчасного подання звіту про контрольовані операції за 2019 рік;
- п.п. 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) в частині несвоєчасного подання повідомлення про участь в міжнародній групі компаній за 2023 рік;
- п.63.3 ст. 63 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-V1 (зі змінами), в результаті чого встановлено не подання 4-х повідомлень за формою № 20-ОПП про наявні об?єкти, через які провадиться діяльність Товариства.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення, в яких зазначив про відсутність порушень податкового законодавства, зокрема вказав на реальність господарських операцій, їх зв'язок із господарською діяльністю, належне документальне підтвердження витрат, а також на фактичне виконання обов'язку зі сплати військового збору.
За результатами розгляду заперечень контролюючий орган залишив їх без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.
На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:
від 20.08.2025 № 07703624022, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з військового збору на загальну суму 1 070 128, 65 грн;
від 21.08.2025 № 00774730701, яким застосовано до позивача адміністративний штрафу загальній сумі 4080,00 грн;
від 21.08.2025 № 00774690701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 5 752 725, 00 грн;
від 21.08.2025 №00774720701, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 5 065 304,00 грн;
від 21.08.2025 №00774750701, яким застосовано штраф за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 ПК України податкових накладних/розрахунків коригування на суму 10 200,00 грн.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до контролюючого ДПС України (в порядку ст. 56 ПК України).
Рішеннями ДПС України від 17.09.2025 № 27109/6/99-00-06-01-01-06 та № 27103/6/99-00-06-01-01-06 скаргу ТОВ «Ново Нордіск Україна» залишено без задоволення, а податкові повідомлення рішення - без змін.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Положеннями статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульований нормами статті 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом ''а'' пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом пунктів 200.1, 200.2 і 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Так, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.
Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність'' від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як підсумок вимог наведених правових норм, у податковому обліку господарські операції з придбання/реалізації товарів (послуг) повинні бути підтверджені відповідними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Обов'язковим звітним документом в податковому обліку з ПДВ для підтвердження суми податкового кредиту є податкова накладна.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження, зокрема сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні суми податкових зобов'язань, документами бухгалтерського обліку, оформлення яких для відповідних операцій передбачено правовими нормами, та податковою накладною законодавець, безумовно, виходив з того, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.
У той же час, норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв'язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Такий висновок відповідає сталій практиці застосування Верховним Судом норм пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема в постановах від 18.05.2018 у справі №П/811/1508/16, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі №826/11879/13-а, від 23.05.2018 у справі №2а-102/09/0770, від 24.09.2019 у справі №826/9039/16, від 18.11.2019 у справі №808/3356/17, від 17.09.2019 у справі №500/2733/18, від 30.06.2020 у справі № 440/426/19.
За умови подання платником ПДВ належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 ПК, задекларований податковий кредит вважається підтвердженим (правомірним), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Це відповідає нормі абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до якої обов'язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.
Що стосується податкових повідомлень - рішень від 21.08.2025 №00774690701, №00774720701, №00774750701, суд зважає на таке.
Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало, зокрема, твердження контролюючого органу про відсутність зв'язку витрат позивача на компенсацію логістичних послуг із його господарською діяльністю, у зв'язку з чим такі витрати не можуть враховуватись при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також не дають права на формування податкового кредиту та, відповідно, зумовлюють необхідність нарахування податкових зобов'язань за пунктом 198.5 Податкового кодексу України.
Водночас, такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на формальному підході до оцінки господарських операцій та не враховують їх економічного змісту.
Судом встановлено, що позивач здійснює діяльність з імпорту та дистрибуції лікарських засобів на території України, у зв'язку з чим уклав з дистриб'юторами відповідні договори поставки, а також окремі угоди про компенсацію логістичних витрат, які передбачають організацію транспортування продукції із дотриманням спеціальних умов, зокрема температурного режиму («холодового ланцюга»).
Судом встановлено, що позивачем, з метою здійснення господарської діяльності укладено дистриб'юторські договори з ПАТ «Медфарком-Центр», СП «Оптіма-Фарм ЛТД» та ТОВ «БаДМ», відповідно до яких зазначені суб'єкти здійснюють придбання та подальшу реалізацію продукції позивача на території України.
Крім того, між позивачем та вказаними дистриб'юторами укладено окремі угоди про компенсацію логістичних витрат, які регулюють відносини сторін щодо транспортування, зберігання та доставки продукції кінцевим споживачам із дотриманням спеціальних умов перевезення лікарських засобів.
Відповідно до умов Угод, їх предметом є врегулювання порядку компенсації витрат дистриб'ютора, пов'язаних із транспортуванням, зберіганням та доставкою продукції позивача кінцевим споживачам (закладам охорони здоров'я), з урахуванням специфіки такої продукції як лікарських засобів, що потребують дотримання спеціальних умов перевезення.
Як вбачається з преамбули та умов Угод, сторони виходили з того, що продукція позивача є фармацевтичною та вимагає суворого дотримання температурного режиму та умов так званого «холодового ланцюга» на всіх етапах її обігу - від складу до кінцевого споживача.
У зв'язку з цим, Угодами передбачено, що дистриб'ютор зобов'язується:
здійснювати транспортування продукції виключно із дотриманням температурного режиму; забезпечувати належні умови зберігання продукції;
вести облік, звітність та документальне підтвердження виконаних логістичних операцій;
надавати позивачу акти виконаних послуг та звіти про обсяги реалізації продукції.
Водночас, на позивача покладено обов'язок компенсувати дистриб'ютору відповідні логістичні витрати після належного підтвердження їх понесення.
Особливістю зазначених Угод є те, що компенсація здійснюється не за сам факт транспортування як окремої послуги, а як елемент забезпечення належної дистрибуції продукції, яка потребує спеціального режиму перевезення та контролю якості.
Згідно з умовами Угод, компенсація визначається за результатами звітного періоду на підставі актів наданих послуг, звітів дистриб'ютора, підтвердження дотримання температурного режиму під час транспортування продукції.
Крім того, Угоди містять детальні вимоги до транспортування продукції, зокрема, використання спеціалізованого транспорту, постійний контроль температурного режиму, наявність каліброваних засобів вимірювання температури, фіксацію температурних показників під час перевезення, обов'язкове проведення кваліфікації транспорту та обладнання.
Також передбачено, що у разі порушення температурного режиму продукція підлягає окремій оцінці, а позивач має право не компенсувати витрати, пов'язані з неналежним транспортуванням.
Окремо суд звертає увагу, що Угоди передбачають контроль з боку позивача за дотриманням дистриб'ютором умов транспортування та зберігання продукції, включаючи право вимагати відповідну документацію та проводити перевірки.
Таким чином, аналіз змісту зазначених Угод свідчить, що їх метою є забезпечення належної якості лікарських засобів при їх постачанні кінцевому споживачу, логістичні витрати мають системний характер і безпосередньо пов'язані із забезпеченням реалізації продукції, а також, що такі витрати документально підтверджуються та контролюються позивачем.
Відповідач не заперечує ані факту здійснення відповідних господарських операцій, ані належності їх документального оформлення, проте ставить під сумнів їх зв'язок із господарською діяльністю позивача, посилаючись, зокрема, на те, що на момент надання логістичних послуг право власності на продукцію вже перейшло до дистриб'ютора.
Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з огляду на таке.
Передусім, сам по собі факт переходу права власності на товар не є визначальним критерієм для встановлення зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків.
Як убачається з положень Податкового кодексу України та положень бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 16 «Витрати», визначальним є реальний характер господарської операції, її спрямованість на отримання економічного ефекту, а також підтвердження належними первинними документами.
Верховний Суд у постанові від 01.07.2021 у справі №813/2772/16 зазначив, що правові наслідки у вигляді виникнення права на формування витрат та податкового кредиту виникають лише у разі фактичного здійснення господарських операцій, пов'язаних із рухом активів та спрямованих на використання у господарській діяльності, що має підтверджуватись належними первинними документами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 826/1308/18, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 09.09.2021 у справі № 460/2315/19, від 26.09.2023 у справі № 120/6732/22.
Отже, вирішальним є не юридичний момент переходу права власності, а економічний зміст операції та її спрямованість на досягнення результату у вигляді отримання доходу або створення умов для його отримання.
Суд враховує, що діяльність позивача полягає не лише у формальному продажі продукції на складі, а у забезпеченні її доступності та належної якості для кінцевого споживача, що є невід'ємною складовою процесу дистрибуції лікарських засобів.
При цьому специфіка такої продукції зумовлює необхідність дотримання особливих умов транспортування, що прямо передбачено вимогами належної практики дистрибуції (GDP), які є обов'язковими для суб'єктів господарювання, що здійснюють обіг лікарських засобів.
Таким чином, логістичні послуги, пов'язані із забезпеченням належного температурного режиму, контролем умов транспортування та доставкою продукції до кінцевих споживачів, є не факультативними, а обов'язковими для здійснення законної господарської діяльності позивача.
Суд також враховує, що такі послуги є складовою ланцюга постачання продукції та спрямовані на забезпечення її реалізації, а відтак безпосередньо пов'язані з отриманням доходу.
У цьому контексті є обґрунтованими висновки, викладені у постанові Касаційного адміністративного суду від 18.03.2019 у справі №120/3940/18-а, відповідно до яких логістичні послуги, навіть якщо вони надаються після переходу права власності на товар, можуть вважатися такими, що отримані в межах господарської діяльності підприємства, якщо вони сприяють отриманню доходу.
Аналогічний підхід підтримано і Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.02.2022 у справі №120/3940/18-а, де зазначено, що узгоджене сторонами відшкодування витрат на логістику після переходу права власності свідчить про економічну доцільність таких операцій та їх зв'язок із господарською діяльністю.
Крім того, суд виходить із принципу превалювання сутності над формою, закріпленого у статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який передбачає необхідність оцінки господарських операцій з урахуванням їх економічного змісту, а не лише юридичної форми.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 10.04.2020 у справі №440/1082/19, для цілей оподаткування вирішальним є реальний характер операції та її економічна доцільність.
Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на логістичні послуги спрямовані на забезпечення належної якості продукції, мінімізацію ризиків її псування, забезпечення безперервності постачання та підтримання ділової репутації позивача, що у сукупності сприяє отриманню економічного ефекту як у поточному, так і у майбутніх періодах.
Верховний Суд у постанові від 28.05.2020 у справі №826/21979/15 наголосив, що ділова мета операції може полягати не лише у негайному отриманні доходу, але й у створенні умов для його отримання у майбутньому, зокрема у збереженні активів та мінімізації ризиків.
Отже, витрати позивача на компенсацію логістичних послуг відповідають критерію ділової мети та є економічно обґрунтованими.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 19 П(С)БО 16 «Витрати» витрати на транспортування продукції відносяться до витрат на збут, а відтак за своєю економічною суттю логістичні послуги, отримані позивачем, є саме витратами на збут, що підлягають включенню до складу витрат підприємства.
Таким чином, застосування відповідачем лише положень пункту 7 П(С)БО 16 без урахування системного змісту стандарту, зокрема пункту 19, є помилковим та призвело до неправильного визначення податкових зобов'язань.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що витрати позивача на компенсацію логістичних послуг є такими, що фактично понесені, підтверджені належними первинними документами, пов'язані з господарською діяльністю позивача, а також спрямовані на отримання економічного ефекту.
Відтак, підстави для невизнання таких витрат та донарахування податку на прибуток відсутні.
Оскільки податкові повідомлення-рішення з податку на додану вартість та щодо нарахування компенсуючих податкових зобов'язань є похідними від висновків контролюючого органу про відсутність зв'язку відповідних витрат із господарською діяльністю, такі рішення також є протиправними.
За таких обставин податкові повідомлення-рішення № 00774690701, № 00774720701, № 00774750701 підлягають скасуванню як такі, що прийняті без належних правових підстав та з порушенням норм матеріального права.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 20.08.2025 № 07703624022, суд звертає увагу на таке.
Як вбачається зі змісту акта перевірки та податкового повідомлення-рішення, підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з військового збору стало твердження контролюючого органу про несвоєчасну сплату такого збору, зокрема за окремі періоди 2018 року.
Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт перевірки повинен містити чіткий, повний та об'єктивний виклад встановлених порушень із посиланням на відповідні первинні документи, регістри бухгалтерського та податкового обліку.
Однак, як встановлено судом, у спірному випадку контролюючий орган обмежився наведенням узагальнених розрахункових показників без конкретизації фактичних обставин порушення, без наведення конкретних дат здійснення платежів, строків їх сплати, а також без аналізу первинних документів, що підтверджують рух коштів.
Верховний Суд у постановах від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 26.01.2023 у справі № 260/2643/20 наголошує, що індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень має бути належним чином вмотивованим, містити чіткі фактичні та юридичні підстави його прийняття, а їх відсутність свідчить про протиправність такого акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №440/5989/20 та від 23.05.2024 у справі №200/4317/22, відповідно до яких відсутність належної мотивації індивідуального акта виключає можливість визнання його правомірним.
Отже, сам по собі акт перевірки не містить достатніх даних, які б підтверджували факт несвоєчасної сплати позивачем військового збору.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що підставою для висновку контролюючого органу про несвоєчасну сплату збору фактично слугували технічні зауваження щодо заповнення реквізиту «Призначення платежу» у платіжних дорученнях.
Разом з тим, судом встановлено, що сплата військового збору здійснювалась позивачем самостійно як податковим агентом, платежі проводились за належними бюджетними реквізитами, відповідні суми були зараховані до державного бюджету у повному обсязі, крім того, відповідач не заперечує факту надходження коштів до бюджету.
За таких обставин, наявність окремих неточностей або додаткових символів у реквізиті «Призначення платежу» не може розцінюватися як несвоєчасна сплата податку.
Верховний Суд України у постанові від 16.06.2015 у справі № 21-377а15, а також Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 у справі № 826/24675/15 дійшов висновку, що помилки у заповненні платіжних документів, які не призвели до ненадходження коштів до бюджету, не є підставою для визнання податкового зобов'язання несплаченим або сплаченим несвоєчасно.
Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 802/25/18-а, де зазначено, що допущені платником помилки у реквізитах платіжного документа не впливають на факт виконання податкового обов'язку, якщо такі платежі дозволяють ідентифікувати намір платника та не спричинили ненадходження коштів до бюджету.
Також суд враховує правову позицію, викладену у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2020 у справі № 440/1443/20, відповідно до якої відповідальність, передбачена пунктом 122.1 Податкового кодексу України, настає саме за несвоєчасне перерахування податку, а не за помилки у реквізитах платіжного документа.
Отже, визначальним для оцінки належності виконання податкового обов'язку є факт надходження коштів до бюджету у встановлений строк, а не формальні недоліки у заповненні платіжних документів.
Суд також враховує, що контролюючий орган не спростував надані позивачем платіжні документи, не довів факт несвоєчасного зарахування коштів до бюджету, а також не навів жодних доказів на підтвердження наявності податкового боргу.
Натомість, висновки відповідача ґрунтуються виключно на даних інформаційних систем та формальному підході до оцінки платіжних документів, що не може бути достатньою підставою для застосування фінансових санкцій.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач вчинив усі необхідні дії для належного виконання податкового обов'язку зі сплати військового збору, а спірні висновки контролюючого органу про його несвоєчасну сплату є необґрунтованими.
З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення від 20.08.2025 №07703624022 є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується податкового повідомлення-рішення від 21.08.2025 № 00774730701, суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з акта перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення, підставою для застосування до позивача штрафних санкцій стало твердження контролюючого органу про порушення вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, а також положень пунктів 8.1, 8.2, 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011, що, на думку відповідача, полягало у неподанні повідомлення за формою №20-ОПП щодо об'єктів оподаткування.
Однак, суд вважає такі висновки контролюючого органу необґрунтованими з огляду на таке.
Передусім, пункт 63.3 статті 63 Податкового кодексу України встановлює загальний обов'язок платника податків повідомляти про об'єкти оподаткування, однак не визначає ані строків подання відповідного повідомлення, ані порядку притягнення до відповідальності за його неподання.
Натомість відповідальність за неподання відповідних документів передбачена пунктом 117.1 статті 117 Податкового кодексу України, який прямо встановлює, що штраф застосовується у разі неподання документів у строки та у випадках, передбачених саме цим Кодексом.
Отже, для застосування відповідальності необхідним є встановлення порушення строку, який прямо визначений нормами Податкового кодексу України.
Разом з тим, як встановлено судом, Податковий кодекс України не містить норм, які б визначали конкретний строк подання повідомлення за формою №20-ОПП.
Відтак, посилання відповідача на положення Порядку обліку платників податків і зборів, яким передбачено строк подання такого повідомлення, є помилковим, оскільки зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може встановлювати підстави для притягнення до відповідальності, яка прямо регламентована виключно нормами закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2021 у справі №140/6174/21, в якій зазначено, що відсутність встановленого Податковим кодексом України строку подання повідомлення за формою №20-ОПП виключає можливість застосування відповідальності за пунктом 117.1 статті 117 ПК України.
Крім того, така позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 21.03.2024 у справі №640/12797/22, де суд дійшов висновку про безпідставність застосування штрафних санкцій за неподання повідомлення за формою №20-ОПП саме у зв'язку з відсутністю у Податковому кодексі України відповідного строку.
Таким чином, відсутність законодавчо встановленого строку подання повідомлення за формою №20-ОПП виключає наявність складу податкового правопорушення.
Крім того, суд враховує, що обов'язок подання повідомлення за формою №20-ОПП щодо орендованих об'єктів виник лише після внесення змін до Порядку обліку платників податків і зборів наказом Міністерства фінансів України №323 від 24.06.2020, який набрав чинності 27.07.2020.
До зазначеної дати законодавство не передбачало обов'язку платника податків подавати повідомлення щодо об'єктів, які не перебувають у його власності, зокрема орендованих приміщень.
Вказане підтверджується також судовою практикою, зокрема постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2023 у справі №640/38409/21, у якій зазначено, що обов'язок подання повідомлення за формою №20-ОПП щодо орендованих об'єктів виник лише з моменту набрання чинності відповідними змінами, а саме з 27.07.2020.
При цьому суд зазначає, що застосування контролюючим органом відповідальності за неподання повідомлення щодо об'єктів, отриманих у користування до зазначеної дати, фактично свідчить про ретроспективне застосування норм права, що є неприпустимим.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право визначити суму грошового зобов'язання не пізніше ніж через 1095 днів з дня виникнення відповідного податкового обов'язку.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, частина порушень, покладених в основу спірного податкового повідомлення-рішення, стосується періодів, які виходять за межі встановленого строку давності, що також виключає можливість застосування до позивача відповідальності.
Суд також бере до уваги, що повідомлення за формою № 20-ОПП не є податковою декларацією, а відтак до правовідносин щодо його неподання не застосовуються положення пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України щодо відсутності строків давності.
За таких обставин суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №00774730701 є протиправним та підлягає скасуванню як таке, що прийняте без належних правових підстав.
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність висновків перевірки і заперечень відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки такі висновки не підтвердженні відповідними доказами та суперечать наявним у справі доказам.
Зазначені в акті перевірки і запереченнях обставини ні кожна окремо, ані у своїй сукупності, не спростовують доводів позивача і наданих ним доказів.
Інших доказів і аргументованих доводів, які б доводили достовірність зазначених в акті порушень і спростовували доводи позивача і надані ним докази, відповідач суду не зазначив.
Недостатність доказів і недоведеність відповідачем, на якого Кодекс адміністративного судочинства України покладає тягар доказування правомірності прийнятого рішення, тих обставин, які стали підставою для його прийняття, вказують на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для визнання їх протиправними і скасування та задоволення позовних вимог повністю.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 30280,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 07703624022 від 20.08.2025, № 00774690701 від 21.08.2025, № 00774730701 від 21.08.2025, № 00774720701 від 21.08.2025, № 00774750701 від 21.08.2025.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ново Нордіск Україна» (код ЄДРПОУ: 41467446, місцезнаходження: 01104, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 13-15) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 30 280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 20 квітня 2026 р.