21 квітня 2026 року м. Ужгород№ 260/407/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Плеханової З.Б. розглянувши у спрощеному письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , яким просить:
- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - не виплаті ОСОБА_1 окремих складових грошового забезпечення в належному розмірі в день виключення зі списків особового складу 30 квітня 2023 року.
- Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 149 148,56 грн середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 травня 2023 року по 31 жовтня 2023 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 грудня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №260/3393/24 ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 98401,47 грн., що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТ БАНК».
Таким чином, будучи виключеним із списків особового складу відповідача 30 квітня 2023 року, остаточний розрахунок військова частина НОМЕР_1 провела з ОСОБА_1 (в частині нарахування та виплати грошового забезпечення в належному розмірі із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року) 29 грудня 2025 року.
12 січня 2026 року на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з прохання виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при 1 звільненні. Станом на дату звернення до суду з даним позовом, відповідь на даний запит військовою частиною НОМЕР_1 так і не надано.
02 лютого 2026 року ухвалою ЗОАС відкрито спрощене позовне провадження в даній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
26 лютого 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Зазначає, що на виконання рішення суду позивачу виплачено недоплачене грошове забезпечення за мінусом військового збору (1,5 %) в сумі 159880,28 грн. З врахуванням порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, істотність частки заборгованості при звільненні в даному випадку складає: 159880,28 грн. (доплачене грошове забезпечення)/ 787893,48 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,2.
Водночас, з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, в редакції від 01.07.2022, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв'язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку тривалістю 184 календарних дні.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 810,59 грн. (середня заробітна плата за один день) * 0,2 * 184 (дні затримки розрахунку)) = 29829,71 грн. Така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вправі зменшувати розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.
Тому, при вирішенні даної справи, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 29829,71 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обставини встановлені судом.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2023 року №132 « Майстер-сержанта ОСОБА_2 , начальника експлуатаційно-технічного відділення складу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 , призначено наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 28.04.2023 року №43-РС, на посаду КОМАНДИРА ВЗВОДУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця проходження військової служби.».
19 липня 2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом по справі №260/3393/24 винесено рішення, яке набуло законної сили 18 вересня 2024 року, яким:
- Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із 28 лютого 2022 року по 01 травня 2023 року, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, підйомної допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби.
- Зобов'язати Військової частини НОМЕР_3 перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 28 лютого 2022 року по 01 травня 2023 року, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
29 грудня 2025 року на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 липня 2024 року у справі №260/3393/24 ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 98401,47 грн., що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТ БАНК».
12 січня 2026 року на адресу відповідача було направлено адвокатський запит з прохання виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, як вказує позивач, станом на дату звернення до суду з даним позовом, відповідь на даний запит військовою частиною НОМЕР_1 так і не надано..
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Мотиви та норми права застосовані судом.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення військовослужбовців встановлений розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі Положення №153/2008).
Згідно з п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 зазначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення №1153/2008 визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
- між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування;
- між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України;
- між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.
Згідно з п. 109 Положення №1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує проходити військову службу та отримувати грошове забезпечення.
Водночас, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків військової частини НОМЕР_1 ), посилаючись на ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 К3пП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 К3пП України).
Приписами ч. 2 ст. 117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналізуючи положення ст. ст. 116, 117 КЗпП суд зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) не регламентуються ст. ст. 116, 117 КЗпП.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2023 року №132 виключено зі списків та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_4 зв'язку з переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , а також було проведено розрахунок та здійснено відповідні виплати
Враховуючи те, що позивача було переведено/призначено на посаду до іншої військової частини та не звільнено з військової служби, підстави для застосування положень статей 116, 117 К3пП України відсутні.
В підсумку суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою ці повноваження надано, з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій та неупереджено.
Суд також зазначає, що інші зазначені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Решта аргументів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграфу 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими. У судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання до вчинення дій, не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду.
СуддяЗ.Б.Плеханова