Рішення від 21.04.2026 по справі 160/2973/26

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 рокуСправа №160/2973/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), до Міністерства оборони України (далі - відповідач, Міноборони України, МОУ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , в якій представник вимагає:

- визнати протиправними дії та скасувати п.6 рішення Міністерства оборони України від 6.11.2025 року за № 35/с затвердженого 10.11.2025 року заступником МОУ Євгеном МОЙСЮК у формі Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким ОСОБА_3 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_4 ;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги в сумі 15 000 000 грн., передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 300 000 (триста тисяч) грн. і судові витрати;

- встановити судовий контроль.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.11.2025 року за № 220/13/ НОМЕР_1 Міністерства оборони України на ім'я ОСОБА_5 надано відповідь про те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі № 160/31830/24 залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 року - Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою ОДГ та компенсаційних сум - 06.11.2025 року повторно розглянуто документи ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги (далі - ОГД), передбаченої п. 2 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022 року, у зв'язку з загибеллю ОСОБА_4 та прийнято рішення, оформлене протоколом 35/с, про відмову їй у призначенні зазначеної ОДГ. Водночас, зміст попереднього рішення комісії Міністерства оборони України від 11.10.2024 року № 30/д про відмову ОСОБА_6 у виплаті ОДГ, був обумовлений, серед іншого, тими ж підставами, що і попереднє рішення. Представник позивача наголошувала на тому, що суди при розгляді справи № 160/31830/24 констатували, що ОСОБА_1 , відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця. Отже, дії відповідача, який при повторному розгляді заяви проігнорував правові висновки суду, на думку позивача, є очевидно протиправними, містять ознаки систематичності, триваючої бездіяльності та свідомого невиконання рішення суду, що є порушенням принципу обов'язковості судового рішення (ст.129-1 Конституції України) та дають підстави для: скасування незаконного рішення, ухвалення судового рішення, яке по суті замінить рішення МОУ, стягнення моральної шкоди, встановлення судового контролю. Окрім того у позові зазначено, що МОУ своїм ігноруванням правових висновків викладених у рішенні Дніпропетровського адміністративного суду від 12.02.2025 року по справі № 160/31830/24 фактично порушило жорсткі вимоги до виконання судового рішення та спаплюжило фундаментальне право ОСОБА_7 на відновлення порушеного права, виборюване нею протягом 2024-2025 років та змусило повторно звертатись за захистом того ж самого права. Також представник позивача звернула увагу на те, що статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ в редакції, яка діяла на момент призову ОСОБА_4 на військову службу - 26.02.2022 року визначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, у тому числі члени сім'ї. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто наведена відсилка легітимізувала правове становище неодруженої сімейної пари, що проживає разом має спільний побут і взаємні права та обов'язки як членів сім'ї, а тому ОСОБА_4 у своїй особистій справі зазначив як члена своєї сім'ї - цивільну дружину ОСОБА_1 , як особу, яку буде повідомлено про факт його загибелі і вона буде мати право на певні соціальні виплати, зокрема й на ОГД. Проте, відповідно до змісту п. 6 витягу з протоколу засідання комісії Міноборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №35/с від 6.11.2025 року, відповідачем було проігноровано факт належності ОСОБА_1 як цивільної дружини до кола членів сім'ї загиблого і не призначено ОГД. На переконання позивача, надані ОСОБА_8 докази беззаперечно підтверджують, що вона є членом сім'ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 , а також на момент його смерті була безробітною, перебувала на повному утриманні загиблого чоловіка, тому на неї поширюється дія статті 16-1 Закону №2011-ХІІ і у неї наявне право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, а оскільки відповідну виплату МОУ їй призначено не було, це свідчить про протиправну бездіяльність відповідача та надає підстави для його зобов'язання вчинити відповідні дії. Зауважила, що судовим рішенням вже захищено її права, а тому зобов'язання відповідача виплатити кошти, як похідна вимога, не є втручанням у дискреційні повноваження МОУ, адже такий спосіб захисту порушеного права буде найбільш ефективним і спрямованим на припинення систематичного свавілля та єдиним можливим рішення для відновлення прав. Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн. з Міноборони України у позові зазначено, що відповідач в даному випадку прийняв незаконне рішення, чим порушив фундаментальні права позивача, як людини, оскільки війна зруйнувала її сім'ю і забрала коханого, а також знехтував своїм прямим обов'язком щодо виконання судового рішення, що призвело до психологічного напруження і стійкого стресу від несправедливості, зневіри у державу та розуміння безсилості у поєднанні з тривалою тугою та біллю втрати рідної людини. Вищевикладені незаконні дії Міноборони України, на думку позивача, є достатньою та обґрунтованою підставою для задоволення вимоги щодо виплати позивачці компенсації моральної шкоди в розмірі 300 000 грн. Окрім того, виходячи з матеріалів даної справи і фактичних обставин - Міноборони України вже вчинило ряд грубих порушень закону, оскільки не врахувало висновки у змісті судового рішення всупереч вимогам ст. 129- 1 Конституції України, тобто фактично не виконало судове рішення , що призвело до необхідності повторного звернення до суду з цим позовом, порушення фундаментальних прав ОСОБА_7 та свідчить про систематичність, а тому не виключає намір відповідача продовжити ухилятись від виконання судового рішення в майбутньому у разі задоволення позову, що, на думку позивача, надає підстави для встановлення судового контролю.

Ухвалою суду від 13.02.2026 року позовна заява була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду представник позивача надала заяву від 16.02.2026р. вх.№ 8835/26.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 . Відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду на правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.03.2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується з позицією позивача, оскільки вважає позовні вимоги безпідставними та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що предметом спору у даній справі є законність п. 6 протоколу Комісії Міністерства оборони України (далі - Комісія) від 06.11.2025 № 35/с, яким позивачці відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що днем виникнення у ОСОБА_1 права на одноразову грошову допомогу є дата, зазначена у свідоцтві про смерть ОСОБА_4 , а саме: 10.05.2023. У редакції Закону, яка діяла на дату загибелі ОСОБА_4 , “члени сім'ї» не являються особами, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Наголошував на тому, що до спірних правовідносин застосовуються норми матеріального права станом на час загибелі військовослужбовця, а саме 10.05.2023. Позивачка відносячи себе до дружини загиблого, посилаючись на рішення суду цивільної юрисдикції, вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги. Проте, вона не має статусу “один із подружжя, який не одружився вдруге», рішення суду надане позивачкою даний статус (юридичний факт) не встановлено. Крім того, фактичне спільне проживання чоловіка та жінки не є шлюбом у розумінні законодавства, тому приписи частини першої статті 16-1 Закону № 2011 XII, які мають імперативний характер в частині визначення кола осіб сім'ї військовослужбовця, не підлягають розширеному тлумаченню і не розповсюджуються на ОСОБА_1 . Зауважив, що в оскаржуваному п.6 протоколу Комісії від 06.11.2025 № 35/с, яким позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги було враховано висновки суду у справі №160/31830/24. Також відповідачем зазначено, що позивачкою не доведено, що їй завдана шкода посадовими особами Міноборони України, отже відсутні складові для відшкодування шкоди. Наголошував на тому, що наявність шкоди не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначити суб'єкта такої відповідальності. Позивачка не обґрунтувала свої вимоги щодо розміру моральної шкоди та не зазначила з яких міркувань вона виходить, не надала відповідних доказів щодо цих фактів, а також не надала жодних розрахунків розміру відшкодування. Також, позивачкою не було надано жодного доказу щодо її психологічного стану, негативних наслідків, пов'язаних з її станом здоров'я, зміни побутових умов, які могли виникнути у неї внаслідок обставин, що сталися. З огляду на вищевикладене відповідач вважає, що підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача жодних пояснень, заяв чи клопотань до суду не надали.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15.02.2024 р. у справі №191/2821/23, уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Верховецька Валерія Едуардівна, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на автомобіль було задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ОСОБА_4 як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з лютого місяця 2016 року до моменту смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визнано автомобіль марки Citroen модель Berlingo, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , він номер - НОМЕР_3 , належний на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 померлому ОСОБА_4 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на автомобіль марки Citroen модель Berlingo, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , він номер - НОМЕР_3 .

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15.02.2024 року у справі №191/2821/23 набрало законної сили 17.03.2024 року.

08.04.2024 року ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка ОСОБА_4 . До заяви було додано всі необхідні документи, а на підтвердження факту проживання однією сім'єю із військовослужбовцем як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу - рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15.02.2024р. у справі №191/2821/23, яке набрало законної сили.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 30/д від 11.10.2024 р., одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 призначено не було, натомість документи повернуто на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого.

Не погоджуючись із наведеним рішенням Міністерства оборони України позивач оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України, яке прийняте у формі протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №30/д від 11.10.2024 року в частині не призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та повернення її документів на доопрацювання.

Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги в сумі 15 000 000 грн., передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 - залишено без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, відповідачем було повторно розглянуто документи ОСОБА_1 про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_4 .

Відповідно до п.6 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.11.2025 року № 35/с, затвердженого 10.11.2025 року заступником МОУ Євгеном Мойсюком, підставами для відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги стало те, що днем виникнення у неї права на одноразову грошову допомогу є дата, зазначена у свідоцтві про смерть ОСОБА_4 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно абзацу 1 пункту 2 Постанови, діючої на 10.05.2023, одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон), крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. У редакції статті 16-1 згаданого Закону, чинній на 10.05.2023, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Тобто у редакції Закону, яка діяла на дату загибелі ОСОБА_4 , “члени сім'ї» не являються особами, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Окрім того, відповідно до наданих документів, заявниця не відноситься до одного з подружжя, оскільки згідно частини 1 статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) подружжя утворюється на підставі шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрованого у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. Згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 1840/2940/18, від 06.07.2022 у справі №809/1346/17, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них лише деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Проте, встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує і не може легітимізувати (узаконити) правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки за законом подружжя утворюється не від тривалості чи стійкості взаємин, а після реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Згідно з частиною 5 статті 13 закону України ''Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Таким чином, на дату загибелі ОСОБА_4 , “члени сім'ї» не являються особами, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а встановлення судом факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_4 не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя, та, відповідно, виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги.

Вважаючи протиправними дії та п.6 рішення Міністерства оборони України від 06.11.2025 року за № 35/с, затвердженого 10.11.2025 року заступником МОУ Євгеном Мойсюк у формі Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_4 , позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із статтею 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) (тут і надалі - в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.

Згідно із статтею 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_4 ) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Слід зазначити, що відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній до внесення змін Законом України №2489-IX від 29.07.2022 року, у тому числі на момент прийняття ОСОБА_4 на військову службу) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.

Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначались відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В подальшому стаття 16-1 Закону № 2011-XII зазначала змін та в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023 року, яка діє з 29.03.2024 року, частина перша наведеної статті містить приписи про те, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Частиною 4 статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023 року) визначено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 3 статті 16-2 Закону №2011-XII визначено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України (статтю 16-2 доповнено пунктом 3 згідно із Законом №2489-IX від 29.07.2022 - застосовується з 24.02.2022).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 по даний час продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Згідно з частинами шостою, восьмою, дев'ятою статті 16-3 Закону №2011XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - ОГД) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок №975), тут і надалі - в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця.

За приписами пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.

Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання.

Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку.

Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як передбачено пунктом 10 Порядку № 975 члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого);свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім'ї, з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені); свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім'ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні); постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому-шістнадцятому згаданого пункту, та копію відповідного рішення суду.

Процедури та механізми призначення, обчислення, нарахування та виплати в системі Міністерства оборони України платежів соціального характеру деталізовані нормами Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 р. №530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 р. за №1294/26071 (далі за текстом - Положення №530).

Відповідно до п.4.6 Положення №530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України оформлюються та подаються в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України обласними ТЦКСП.

Відтак, суб'єктом права, який наділений повноваженнями на вчинення управлінського волевиявлення з приводу призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України є Міністерство оборони України в особі Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

Водночас із цим, за змістом п.4.6 Положення №530 обласні ТЦКСП для призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) наділені повноваженнями на складання висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги членам сім'ї, батькам або утриманцям особи, зазначеної в пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за формою додатку №9 (далі за текстом - Висновок).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 за №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, згідно з пунктом 2 якої сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 згаданої Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях таких країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої згаданою постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 згаданої постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

За приписами абзацу 3 пункту 2 постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 у разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої згаданою постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно абзацу 4 пункту 2 постанови КМУ від 28.02.2022 №168 якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому згаданого пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Пунктом п.21 постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 повноваження на визначення порядку і умови виплати одноразової грошової допомоги були передані у відання у тому числі і Міністерства оборони України.

На подальший розвиток п.21 постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168 Міністерством оборони України було видано наказ від 25.01.2023 р. №45 про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України (затверджено наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 р. №45; далі за текстом - Порядок №45).

Відповідно до п.1.7 Порядку №45 ОГД призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦКСП) незалежно від місця реєстрації заявника.

Відповідно до п.п."1" п.2.1 Порядку №45 орган військового управління, військова частина, установа, військовий навчальний заклад (далі за текстом - військова частина) після видання наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу у зв'язку з загибеллю (смертю внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, що настала не пізніше ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)), надсилає до відповідного районного (міського) ТЦКСП: витяг з цього наказу; витяг з послужного списку особової справи (обліково-послужної картки) про склад сім'ї загиблого (померлого внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)); грошовий атестат з інформацією про розмір виплаченої на дату загибелі (смерті) військовослужбовця додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», або витяг з наказу про виплату такої винагороди на дату загибелі (поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану) військовослужбовця.

Пунктом 3.1 Порядку №45 визначено, що районний (міський) ТЦКСП є органом, уповноваженим приймати документи (додаток 2) від осіб, які можуть звернутися за ОГД, оформлювати документи для її призначення та виплати. Доповідь про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за ОГД (додаток 3), подається за підпорядкованістю у обласний ЦКСП.

Пунктом 3.2 Порядку №45 передбачено, що обласний ЦКСП є органом, уповноваженим подавати висновок щодо можливості призначення ОГД (додаток 4). У разі отримання інформації, яка не відповідає раніше наданому висновку, не пізніше 3 робочих днів подається новий висновок з урахуванням встановлених обставин.

Відповідно до п.4.2 Порядку №45 районний (міський) ТЦКСП приймає від заявника (незалежно від місця його реєстрації) документи, завіряє копії цих документів, не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів (додаток 5) надсилає їх обласному ЦКСП за підпорядкуванням. У разі відсутності документів, які підтверджують загибель військовослужбовця (смерть померлого внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, що настала не пізніше, ніж через один рік після такого поранення (контузії, травми, каліцтва)), та виплату йому винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», районний (міський) ТЦКСП здійснює розшук відсутніх документів шляхом направлення запитів до військової частини (лікувального закладу), обласного ТЦКСП підрозділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до п.4.3 Порядку №45 обласний ТЦКСП перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання ОГД, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи (додаток 2). На підставі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - ДРАЦСГ) перевіряє документи, що підтверджують родинні зв'язки загиблого (померлого) з заявниками, в тому числі щодо зміни прізвища, імені, по батькові, встановлення батьківства, усиновлення, наявності запису відомостей про батька за вказівкою матері (стаття 135 Сімейного кодексу України). Результати опрацювання документів обласним ЦКСП зазначаються у висновку (додаток 4) та доповіді (додаток 3), які разом з іншими документами, зазначеними в додатку 6, надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки).

Як встановлено з матеріалів справи, підставою зазначеною у оскаржуваному пункті протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.11.2025 року №35/с, для відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги стало те, що на дату загибелі ОСОБА_4 , “члени сім'ї» не являються особами, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а встановлення судом факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та загиблого ОСОБА_4 не створює підстав для набуття заявницею статусу одного з подружжя, та, відповідно, виникнення у неї права на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд наголошує, що наведені відповідачем підстави для відмови у призначенні позивачу ОГД вже були підставою для повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з метою надання документів, які відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують, її перебування на утриманні загиблого.

Водночас, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

При цьому, у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі №160/31830/24, суди дійшли висновку, що відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII ОСОБА_1 має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, проте наведені висновки були проігноровані відповідачем при прийнятті оскаржуваного пункту 6 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 06.11.2025 року №35/с.

Суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Таким чином, процесуальним законом чітко визначено обставини, які мають для адміністративного суду преюдиційне значення.

Окрім того, відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15.02.2024р. у справі №191/2821/23, яке набрало законної сили 17.03.2024 року, є обов'язковим для врахування при вирішенні питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», яким, зокрема, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ОСОБА_4 як дружини та чоловіка без реєстрації шлюбу з лютого місяця 2016 року до моменту смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24, яке набрало законної сили 09.09.2025 року, є обов'язковим для врахування при вирішенні питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану». В наведеному рішенні суд, зокрема, дійшов висновку, що відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII ОСОБА_1 має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

Окрім того, суд бере до уваги те, що відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній до внесення змін Законом України №2489-IX від 29.07.2022 року, у тому числі на момент прийняття ОСОБА_4 на військову службу) передбачалось, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_4 ) дійсно було визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Проте, Законом №2011-XII водночас також було визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, відповідно до пункту 5 Порядку № 975, який зокрема визначає механізм призначення і виплати ОГД у разі загибелі військовослужбовців (в редакції чинній на дату загибелі військовослужбовця ОСОБА_4 ) було визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами, у тому числі членам сім'ї.

Окрім того, стаття 16-1 Закону № 2011-XII після смерті військовослужбовця ОСОБА_4 також зазначала змін та в редакції Закону № 3515-IX від 09.12.2023 року, яка діє з 29.03.2024 року, визначає, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, члени сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, до яких, зокрема належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.

Наведені обставини свідчать про те, що стаття 16-1 Закону № 2011-XII постійно зазначає змін, то збільшуючи, то зменшуючи коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців, тоді як до Порядку № 975, який зокрема визначає механізм призначення і виплати ОГД у разі загибелі військовослужбовців, такі зміни одночасно зі змінами у Законі не вносились.

Такі обставини, на переконання суду, свідчать про порушення принципу правової визначеності, принципу належного урядування та принципу верховенства права в цілому.

В Україні є визнаним і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

При вирішення цього спору, суд вважає вагомими доводи позивача про те, що наведеними вище змінами у законодавстві були порушено легітимні очікування ОСОБА_4 щодо того, що його цивільна дружина ОСОБА_1 , є членом його сім'ї та у разі його загибелі буде мати право на певні соціальні виплати. Порушення таких легітимних очікувань суд розцінює також як порушення принципу правової визначеності та принципу верховенства права в цілому.

Слід зазначити, що принцип легітимних (законних) очікувань виражає, зокрема, позицію, що органи публічної влади повинні не лише дотримуватися правових актів, а й своїх обіцянок та пробуджених у зв'язку із цим очікувань. Іншими словами, якщо суб'єкт владних повноважень створив для особи (осіб) обґрунтовані підстави сподіватися на отримання певних прав, що гарантуються відповідно до принципів справедливості і природного права, особа (особи) вважається такою, яка має легітимні (законні) очікування, що підлягають захисту. Такий підхід забезпечує особам, на яких поширюється дія рішень органів публічної влади, можливість завбачливо вибудувати свою поведінку та очікувати настання відповідних наслідків.

У матеріальному аспекті легітимні очікування повинні охоронятися від хаотичних та непрогнозованих змін законодавства, у якому закріплено відповідний правовий режим.

Зміна очікувань унаслідок прийняття чи зміни закону сама по собі не завжди є зміною самого права особи (носія очікувань), яке вона має. У протилежному випадку варто говорити про те, чи не стає саме право внаслідок відповідних законодавчих змін ілюзорним.

Відповідно до ст.22 Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За правовою позицією Конституційного суду України, викладеною в Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У пункті 127 рішення ЄСПЛ від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» суд нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності значною мірою залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.

Вирішуючи даний спір суд також враховує, що у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, беручи до уваги висновки наведені у рішенні Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15.02.2024р. у справі №191/2821/23, яке набрало законної сили 17.03.2024 року, а також у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24, яке набрало законної сили 09.09.2025 року, з урахуванням принципу верховенства права, принципу правової визначеності та принципу належного урядування, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 , відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування п.6 рішення Міністерства оборони України від 06.11.2025 року за № 35/с, затвердженого 10.11.2025 року заступником МОУ Євгеном Мойсюком, у формі Витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_4 .

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в сумі 15 000 000 грн. , передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання, суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" ("Pedersen and Baadsgaard v. Denmark", заява № 49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Водночас, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб'єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною. Характерними ознаками адміністративного розсуду є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб'єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб'єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

При цьому, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Повноваження Міністерства оборони України щодо прийняття рішень пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, як члену сім'ї померлого військовослужбовця, на підставі статті 16, статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у тому числі встановлення кола осіб, які мають право на таку допомогу та розміру частки кожного з них, є виключними повноваженнями Міністерства оборони України.

Однак, враховуючи те, що наведені в оскаржуваному рішенні підстави для відмови у призначенні позивачу ОГД вже були предметом перевірки у справі №160/31830/24 та за результатом розгляду наведеної справи суд констатував, що відповідно до норм статті 16-1 Закону № 2011-XII ОСОБА_1 має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, як члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, проте наведені висновки були проігноровані відповідачем, отже належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку є зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання.

Щодо вимог позивача про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 300 000 (триста тисяч) грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Отже, наявність зазначених вище обставин з урахуванням розподілу тягаря доказування підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди, а не суб'єктом владних повноважень.

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

В обґрунтування своєї позиції щодо заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди представником позивача зазначено, що відповідач в даному випадку прийняв незаконне рішення, чим порушив фундаментальні права позивача, як людини, оскільки війна зруйнувала її сім'ю і забрала коханого, а також знехтував своїм прямим обов'язком щодо виконання судового рішення, що призвело до психологічного напруження і стійкого стресу від несправедливості, зневіри у державу та розуміння безсилості у поєднанні з тривалою тугою та біллю втрати рідної людини.

Вищевикладені незаконні дії Міноборони України, на думку позивача, є достатньою та обґрунтованою підставою для задоволення вимоги щодо виплати позивачці компенсації моральної шкоди в розмірі 300 000 грн.

Водночас, з наведених позивачем доводів судом неможливо встановити обсяг страждань, яких позивач зазнала внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення, характер немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у її життєвих стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я.

Також з доводів позивача неможливо встановити причинно-наслідкового зв'язку між протиправним рішенням відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди, а позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення суми моральної шкоди.

Отже, ОСОБА_1 у цій справі не обґрунтувала належними та допустимими доказами як самого факту заподіяння їй моральної шкоди внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, яке визнане судом протиправним, так і розміру заподіяної шкоди.

Водночас, саме лише визнання оскаржуваного рішення відповідача протиправним та зобов'язання відповідача вчинити певні дії, не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивача від обов'язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.

Аналогічний підхід при вирішенні питання щодо права особи на відшкодування моральної шкоди, визначений також і Верховним судом у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №380/792/24.

За наведених обставин суд вважає вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Міністерства оборони України на її користь моральної шкоди в сумі 300 000 (триста тисяч) грн. необґрунтованими та безпідставними, а тому в задоволенні цих вимог суд відмовляє.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Водночас, згідно з ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 6 ст.383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм законодавства випливає, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Слід зазначити, що правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

В обґрунтування необхідності застосування судового контролю у справі №160/2973/26 та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення позивачем зазначено, що Міноборони України вже вчинило ряд грубих порушень закону, оскільки не врахувало висновки у змісті судового рішення всупереч вимогам ст. 129- 1 Конституції України, тобто фактично не виконало судове рішення, що призвело до необхідності повторного звернення до суду з цим позовом, порушення фундаментальних прав ОСОБА_7 та свідчить про систематичність, а тому не виключає намір відповідача продовжити ухилятись від виконання судового рішення в майбутньому у разі задоволення позову, що, на думку позивача, надає підстави для встановлення судового контролю.

Тоді як, з матеріалів справи встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України було задоволено частково.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 року у справі №160/31830/24 відповідачем було повторно розглянути документи ОСОБА_1 про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Отже, рішення суду у справі №160/31830/24 в частині повторного розгляду документів ОСОБА_1 було виконано відповідачем, проте за результатом повторного розгляду документів позивача прийнято оскаржуване у цій справі рішення.

Враховуючи те, що за результатам розгляду цією справ суд обрав інший спосіб захисту порушених прав позивача ніж у справі №160/31830/24 та дійшов висновку про зобов'язання відповідача саме прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання, отже на цей час відсутні обґрунтовані підстави вважати, що Міноборони України буде ухилятися від виконання рішення суду у справі №160/2973/26.

Наведені позивачем обставини, на переконання суду, не є підставою для застосування на цей час судового контролю, а тому в задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суд відмовляє.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 і ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3727, 36 грн., які складаються з: 1331,20 грн. (за вимоги немайнового характеру) + 3328 грн. (за вимоги майнового характеру) = 4659,20 грн х 0,8 (коефіцієнт за подачу позову через систему «Електронний суд») = 3727, 36 грн., що підтверджується квитанціями №2886461228 від 05.02.2026 року, №2887452154 від 05.02.2026 року, №2891123583 від 08.02.2026 року, копії яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, це є підставою для розподілу судових витрат між сторонами.

Отже, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064, 96 грн. за вимоги немайнового характеру (1331,20 грн. х0,8 (коефіцієнт за подачу позову через систему «Електронний суд»).

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 про визнання протиправними дій, скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.6 рішення Міністерства оборони України від 06.11.2025 року за № 35/с, затвердженого 10.11.2025 року заступником МОУ Євгеном Мойсюком, у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги за загиблого ОСОБА_4 .

Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у зв'язку із загибеллю цивільного чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу - військовослужбовця ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса

Попередній документ

135892582

Наступний документ

135892584

Інформація про рішення:

№ рішення:	135892583
№ справи:	160/2973/26
Дата рішення:	21.04.2026
Дата публікації:	24.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (21.04.2026)
Дата надходження:	09.02.2026

Учасники справи:

суддя-доповідач:

НЕКЛЕСА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА