Справа № 297/1145/26
21 квітня 2026 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого ІЛЬТЬО І. І.,
при секретарі судового засіданні Гарані О.А.,
розглянувши подання Берегівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Колпо Фабріціо,
20.04.2026 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшло подання головного державного виконавця Берегівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Турані Аніти про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Колпо Фабріціо, посилаючись на те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань щодо сплати грошової суми, у зв'язку з чим, приватний виконавець просить задоволити подання та тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань.
В судове засідання державний виконавець Берегівського відділу ДВС не з'явився, однак, відповідно матеріалів подання, остання просила розглянути справу без її участі.
Боржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з'явилися у судове засідання.
Дослідивши матеріали подання та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Приписами ч. ч. 2, 4 ст.6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» визначено, що громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п. п. 1-9 ч. 1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено. Також, статтею 6цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон.
Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.
Згідно з вимогами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець, під час здійснення виконавчого провадження, має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до вимог ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження управі виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.
Приписами ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено зобов'язання боржника, відповідно до яких він зобов'язаний:утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій;за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п'яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України;повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини;своєчасно з'являтися на вимогу виконавця;надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Аналізуючи вказану норму закону, можна зробити висновок про те, що поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, і коли виконати цей обов'язок не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Таким чином, основною і єдиною підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов'язань.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Як вбачається з матеріалів подання, державним виконавцем в межах виконавчого провадження 22.09.2025 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження; вживались заходи примусового виконання, зокрема накладались арешти на кошти та майно боржника; здійснювались запити до державних органів та банківських установ; проводились заходи щодо встановлення майнового стану боржника; здійснювався виїзд за місцезнаходженням юридичної особи;
Разом з тим, як встановлено судом керівник юридичної особи ТзОВ «Паркет-вуд» Колпо Фабріціоз'явився на виклик державного виконавця.
Крім того, у межах виконавчого провадження боржником здійснювались платежі на користь стягувача, що свідчить про часткове виконання рішення, у зв'язку з чим, відсутні відомості про переховування, ігнорування вимог виконавця чи іншу протиправну поведінку боржника.
За таких обставин, наведені у поданні доводи фактично зводяться виключно до констатації того, що рішення суду не виконано в повному обсязі.
Однак, сам по собі факт невиконання рішення суду не може автоматично ототожнюватися з ухиленням від його виконання, оскільки ухилення передбачає наявність активної поведінки боржника, спрямованої на невиконання рішення, або свідомого невжиття заходів за наявності реальної можливості його виконати.
Матеріали подання не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував умисний характер невиконання рішення, наявність у керівника боржника реальної можливості виконати рішення та свідоме невиконання такого, вчинення дій, спрямованих на уникнення виконання судового рішення та систематичне ігнорування вимог державного виконавця.
Натомість встановлені судом обставини свідчать про протилежне, зокрема про взаємодію боржника з органом державної виконавчої служби та часткове виконання рішення, що виключає наявність ознак ухилення.
Суд також звертає увагу, що боржником у виконавчому провадженні є юридична особа - ТОВ «Паркет-Буд», тоді як застосування обмеження проситься до фізичної особи - керівника.
Водночас подання не містить належного обґрунтування того, що саме дії чи бездіяльність керівника стали причиною невиконання рішення, а також не доводить його особисту участь у можливому ухиленні.
Таким чином, державним виконавцем фактично не доведено причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою керівника юридичної особи та невиконанням рішення суду.
Окрім цього, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України є істотним втручанням у право особи на свободу пересування, гарантоване статтею 33 Конституції України.
У даному випадку державним виконавцем не доведено, що застосування такого обмеження є необхідним заходом, без якого виконання рішення є неможливим.
Разом з тим, у поданні відсутні докази, які б свідчили про активні дії боржника, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, зокрема приховування доходів, відчуження майна, перешкоджання державному виконавцю у проведенні виконавчих дій або неявку без поважних причин.
Суд наголошує на тому, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. При чому, згідно із вимогами ч. 3 указаної статті, на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про те, що тимчасове обмеження у праві виїзду боржника без встановлення факту ухилення від виконання зобов'язань не буде відповідати одному із критеріїв, визначених ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, за яких обмеження права на свободу пересування може бути виправдане.
Оцінивши подання, додані до нього матеріали та норми чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до переконання, що доводи подання є формальними, а факт ухилення боржника від виконання рішення суду не доведений. Тому застосування виключного заходу у вигляді обмеження права на виїзд за межі України є передчасним та необґрунтованим.
Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення подання Берегівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Колпо Фабріціо, відсутні.
Разом з тим, суд роз'яснює державному виконавцю, що відмова у задоволенні подання не перешкоджає повторному зверненню з аналогічним, у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність застосування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 258, 260, 261, 267, 352-353, 441 ЦПК України, суд
У задоволенні подання Берегівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України Колпо Фабріціо - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Іван ІЛЬТЬО