Справа № 758/16046/25
Провадження № 2/243/593/2026
(заочне)
22 квітня 2026 року м. Слов'янськ
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Соловйової О.О.,
за участю секретаря судового засідання Коваленка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та заочного розгляду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
В провадженні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області перебуває цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.09.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено договір №22.09.2024-100002020.
Договір було укладено в електронній формі.
Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 5000 грн. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 11350 грн.
Враховуючи викладене, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 11350 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Представник позивача, ТОВ «Споживчий центр», у судове засідання не з'явився, в позовній заяві зазначено про розгляд справи у відсутність представника товариства, проти заочного розгляду не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Частиною 1 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, враховуючи заяву представника позивача, який не заперечував проти такого вирішення справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення, направивши за місцем реєстрації відповідача копію рішення суду для відома.
Дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірністю кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 22.09.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта).
Відповідно до заявки кредитного договору № 22.09.2024-100002020 (кредитної лінії) сума кредиту 5000 грн, строк, на який надається кредит - 124 дні з дати його надання, дата повернення (виплати кредиту) - 23.01.2025 року.
Договір був укладений в електронній формі.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до вимог статті 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Вимоги щодо письмової форми правочину встановлені положеннями статті 207 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Отже, аналіз документів, які підписані відповідачем, та наявні в матеріалах справи, дає суду підстави вважати, що сторонами у розумінні ст. 638 ЦК України узгоджено всі істотні умови кредитного договору: розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які є обов'язковими до виконання обома сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.
Отже, судом в судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами виникли кредитні відносини, які регулюються положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір, суд приймає до уваги наступне законодавство.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме положення про позику (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).
Положеннями ст. ст. 1048, 1049 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відтак, оскільки крежитний договір не був визнаний у встановленому законом порядку недійсним чи нікчемним, тому в силу положень Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 6, 204, 207, 627, 629, 638, 639, 642, 1077 ЦК України цей правочин є правомірним, чинним та обов'язковим для виконання, що у відповідності до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не спростовано відповідачем жодними доказами.
Зі змісту норм ст. ст. 525, 526 ЦК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Споживчий центр» виконало взяті на себе зобов'язання по кредитним договорам в повному обсязі та надали відповідачу кредит. Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання належним чином не виконав, позику та проценти за користування кредитними ресурсами згідно умов договорів та графіку платежів не сплатив.
Таким чином, із досліджених судом документів встановлено, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов'язань за кредитними договорами.
Відповідно до кредитного договору, товариство надало позичальнику кредит на строк 124 дні, отже заборгованість за відсотками має нараховуватись відповідно до терміну (дати) повернення позику, а саме до 24.01.2025 року включно. Саме до цієї дати позивачем і нараховані відсотки.
Враховуючи викладене, суд вважає доведеною та обґрунтованою заборгованість за відсотками в розмірі 3100 грн. (5000*0,5%*124 дні).
Разом з тим, суд зазначає, що положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 через агресію російської федерації проти України введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено.
Враховуючи вище викладене, будь-які нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не відповідають вимогам норм вищевикладеного нормативно-правового акту, а отже, і не можуть в цій частині бути задоволені судом, оскільки договір вже було укладено після 24 лютого 2022 року.
На підставі викладеного, неустойка за договором у розмірі 2350 грн стягненню не підлягає.
До того ж, відповідачем належні та допустимі докази у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України щодо належного виконання ним зобов'язань не надані, розрахунок заборгованості у встановленому законом порядку не спростовано.
Отже, на підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості в загальному в розмірі 9000 грн (5000 грн - суму заборгованості за основною сумою боргу за договором, 3100 грн - заборгованість за нарахованими відсотками та 900 грн - заборгованість за комісіями).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача має бути стягнуто витрати, пов'язані із сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачем при поданні позову до суду відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією.
Враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1920,85 грн, а іншу частину сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.
З огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 6, 11, 204, 205, 207, 514, 526, 610, 612, 626, 627, 629, 638, 639, 642, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274, 280-286, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, МФО 305299, розрахунковий рахунок НОМЕР_2 ) заборгованість за договором № 22/09/2024-100002020 від 22/09/2024 року в розмірі 9000 грн (дев'ять тисяч гривень 00 коп.) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1920,85 грн (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 85 коп.).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 22 квітня 2026 року.
Суддя О.О. Соловйова