Справа №591/7854/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/891/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 5
16 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зарічне Красногвардійського району АР Крим, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, -
встановив:
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 16 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України і йому призначено покарання за цим законом у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції визнав доведеним, що громадянин України ОСОБА_7 , діючи добровільно, без примусу, в умовах воєнного стану перейшов на бік ворога: 8 лютого 2025 року уклав контракт із збройними силами російської федерації, проходив службу у їх складі, отримав підготовку та виконував бойові завдання проти сил оборони України, зокрема брав участь у штурмових діях на території Сумської області, де 26 квітня 2025 року був взятий у полон Збройними Силами України.
Захисник просила скасувати вирок суду першої інстанції та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 у зв'язку із відсутністю доказів для доведення його винуватості.
Захисник зазначала, що у діях обвинуваченого відсутній умисел на державну зраду, оскільки він не вважає себе громадянином України, у 2014 році він як мешканець АР Крим прийняв участь у референдумі та прийняв громадянство рф, отримав паспорт рф, паспорт громадянина України є недійсним, так як у ньому не було замінено фото при настанні 25 років. З часу прийняття громадянства рф обвинувачений жодного разу не перетинав кордону з Україною, не пред'являв паспорт громадянина України будь-яким посадовим особам. При укладенні контракту з збройними силами рф діяв як громадянин рф і не вважав себе громадянином України, його умислом не охоплювалось те, що він є громадянином України. Крім того, місцевий суд не досліджував оригінал паспорту громадянина України ОСОБА_7 , а матеріали кримінального провадження містять тільки фотокопію, яка отримана засобами месенджерів від невідомої особи.
Сторона захисту вважає, що оскаржуваний вирок суду не містить доказів тих обставин, що ОСОБА_7 усвідомлював, що він діяв всупереч законодавству та інтересам України, а отже, діяв з прямим умислом, що виключає його відповідальність за ч. 2 ст. 111 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення на таких підставах.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, зокрема у зв'язку з відсутністю у його діях суб'єктивної сторони злочину, апеляційний суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 111 КК України кримінальна відповідальність передбачена за державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності та державній безпеці України, зокрема, перехід на бік ворога в умовах воєнного стану.
Суб'єкт злочину обов'язково є громадянином України, а суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, який передбачає не лише усвідомлення особою фактичних обставин своїх дій, а й розуміння їх спрямованості проти України як держави, а також бажання діяти на шкоду їй.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував, що добровільно уклав контракт із міністерством оборони російської федерації, проходив військову службу у складі її збройних сил, перебував у підрозділах, які брали участь у бойових діях проти України, та виконував бойові завдання проти сил оборони України.
Вказані обставини, окрім показів обвинуваченого, підтверджуються й дослідженими місцевим судом наступними доказами.
Показаннями свідка ОСОБА_9 , який підтвердив, що під час виконання службових обов'язків спілкувався з обвинуваченим як військовополоненим, отримав від нього інформацію про його особу, укладення контракту зі збройними силами російської федерації, а також за наданими обвинуваченим контактами отримав від його дружини через месенджер «Telegram» копії документів останнього.
Протоколом огляду від 4 червня 2025 року мобільного телефону свідка ОСОБА_9 , відповідно до якого зафіксовано листування у месенджері «Telegram» із особою, яка є дружиною обвинуваченого, та фотозображення документів на ім'я обвинуваченого, зокрема паспорта громадянина України, паспорта громадянина російської федерації, військового квитка, контракту про проходження військової служби та інших документів.
Протоколом огляду від 10 червня 2025 року, під час якого досліджено копії документів обвинуваченого, у тому числі паспорта громадянина України, паспорта громадянина російської федерації, контракту про проходження військової служби у збройних силах російської федерації, довідки про перебування у службовому відрядженні у зоні так званої «СВО», військового квитка, що підтверджують як особу обвинуваченого, так і факт його проходження військової служби у збройних силах держави-агресора.
Листом Міністерства закордонних справ України від 2 червня 2025 року, згідно з яким відсутня інформація про звернення обвинуваченого із заявами про вихід з громадянства України чи оформлення втрати громадянства України.
Листом Управління Державної міграційної служби України у Сумській області від 24 червня 2025 року, відповідно до якого обвинувачений із клопотанням про вихід з громадянства України не звертався.
Листом військової частини НОМЕР_1 , яким підтверджено анкетні дані обвинуваченого, а також надано відомості з реєстру платників податків російської федерації щодо нього.
Протоколом огляду від 9 червня 2025 року інтернет-ресурсу щодо структури та діяльності 106-ї повітряно-десантної дивізії збройних сил російської федерації, якою підтверджено, що військові формування, у яких проходив службу обвинувачений, беруть безпосередню участь у бойових діях проти України.
Як вірно зазначив місцевий суд, вказані докази є взаємоузгодженими, доповнюють один одного та у своїй сукупності підтверджують як сам факт переходу обвинуваченого на бік ворога, так і його активну участь у діяльності збройних сил держави-агресора.
При цьому істотне значення має те, що ключові обставини, які утворюють об'єктивну сторону злочину, не заперечувалися самим обвинуваченим, а відтак фактично підтверджені його власними показаннями.
Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність доказів винуватості обвинуваченого, а також про відсутність у його діях умислу на вчинення державної зради, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачений не вважає себе громадянином України, після 2014 року набув громадянство російської федерації, отримав відповідний паспорт та діяв виключно як громадянин російської федерації, не вказують на відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
У відповідності із ст. 1 Закону України «Про громадянство України», громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, обвинувачений набув громадянство України та в установленому законом порядку, отримав паспорт громадянина України та у подальшому не вчинив жодних юридично значимих дій, спрямованих на припинення громадянства України.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про громадянство України» в Україні визнається принцип єдиного громадянства, відповідно до якого, громадянин України, який має також громадянство іншої держави, у відносинах з Україною визнається лише громадянином України.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про громадянство України», громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Всі ці випадки передбачають проходження відповідної процедури, яка починається із подання заяви (клопотання) про припинення громадянства України і закінчується Указом Президента України про припинення громадянства України.
У відповідності до ст. 20 Закону України «Про громадянство України», громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_7 , отримавши громадянство України, у подальшому не звертався із заявою про вихід з громадянства України, не ініціював процедури його припинення та не отримував відповідного рішення компетентного органу.
Отже, ОСОБА_7 юридично залишається громадянином України незалежно від набуття громадянства іншої держави. Відсутність будь-яких дій, спрямованих на припинення громадянства України, свідчить не лише про формальне збереження цього статусу, а й про усвідомлення ним існування правового зв'язку з Україною.
Доводи про недійсність паспорта громадянина України у зв'язку із незаміною фотокартки при досягненні 25-річного віку також не впливають на наявність у обвинуваченого громадянства України, оскільки дійсність чи недійсність документа, що посвідчує особу, не тотожна припиненню громадянства як правового зв'язку між особою і державою.
Посилання захисту на те, що обвинувачений після 2014 року не перетинав кордону з Україною та не користувався паспортом громадянина України, не спростовують встановленого факту його належності до громадянства України та не мають значення для вирішення питання про наявність чи відсутність складу інкримінованого злочину.
Разом із тим апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 є уродженцем Автономної Республіки Крим. Він народився, виріс на цій території, отримав паспорт громадянина України та продовжує проживати на території Криму.
Відповідно до Конституції України Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України, а її тимчасова окупація не змінює правового статусу цієї території.
Це підтверджується й нормами міжнародного права, зокрема Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 68/262 від 27 березня 2014 року, якою підтверджено територіальну цілісність України в межах її міжнародно визнаних кордонів, а також зазначено, що так званий «референдум» у Криму не має юридичної сили і не може бути підставою для зміни статусу цієї території.
Аналогічні правові позиції відображені у резолюціях Парламентської асамблеї Ради Європи та рішеннях Комітету міністрів Ради Європи, якими незаконна анексія Криму російською федерацією не визнається.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні про прийнятність по справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», від 16 грудня 2020 року (п.346-349) зазначив, що Крим є невід'ємною складовою частиною території України у межах її міжнародно визнаних кордонів, а відсутність міжнародного визнання будь-яких змін цього статусу означає збереження юрисдикції України над цією територією. Водночас, юрисдикція держави-відповідача над Кримом має форму або характер «ефективного контролю над територією», а не форму або характер територіальної юрисдикції.
За таких обставин проживання обвинуваченого на території Автономної Республіки Крим після 2014 року означає, що він продовжує проживати на території України, хоча і тимчасово окупованій, що виключає можливість його необізнаності щодо належності цієї території до України та характеру збройного конфлікту як агресії російської федерації проти України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що незалежно від суб'єктивного сприйняття обвинуваченим своєї громадянської належності, він об'єктивно усвідомлював, що є громадянином України, що проживає на її території, та що вступає до збройних сил держави, яка здійснює збройну агресію проти України.
Укладаючи контракт, проходячи військову службу та виконуючи бойові завдання проти Збройних Сил України, обвинувачений усвідомлював, що його дії спрямовані проти України як держави його громадянства, походження та проживання, та бажав діяти саме таким чином.
Фактична поведінка обвинуваченого, зокрема добровільний вступ до збройних сил держави-агресора, проходження військової служби та участь у бойових діях проти України, за своїм змістом є несумісною з відсутністю умислу та свідчить про наявність у його діях прямого умислу на вчинення державної зради.
Крім того, апеляційний суд не може прийняти доводи захисника щодо недопустимості доказів у вигляді копій документів, зокрема паспорту громадянина України обвинуваченого.
Як встановлено судом першої інстанції, оригінали відповідних документів знаходяться на тимчасово окупованій території України, що об'єктивно унеможливлює їх отримання у передбаченому КПК України порядку. Водночас надані копії документів були отримані від особи, пов'язаної з обвинуваченим, оглянуті у встановленому законом порядку, їх зміст підтверджується іншими доказами у справі, а також не заперечувався самим обвинуваченим. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано визнав їх належними та допустимими доказами.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність доказів винуватості обвинуваченого та відсутність у його діях складу кримінального правопорушення є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли слугувати підставою скасування чи зміни вироку, апеляційним судом не встановлено.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 16 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_8 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Повний текст ухвали буде проголошено о 16 год. 50 хв. 16 квітня 2026 року.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3