Номер провадження: 22-ц/813/3202/26
Справа № 521/14844/25
Головуючий у першій інстанції Тополева Ю. В.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
09.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 ,
на рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначило, що 04.02.2021 року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3754995, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 3 000,00 грн. 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір №26-01/2022-83, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитним договором №3754995. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитним договором №3754995. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у 16 950,00 грн, яка складається з: 3 000,00 грн - тіло кредиту, 13 650,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 300,00 грн - заборгованість за комісією. ТОВ «Коллект центр» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором у розмірі 16 950,00 грн, суму сплаченого судового збору у розмірі 3 028,00 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Хаджибейський районний суд міста Одеси рішенням від 12 листопада 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №3754995 від 04.02.2021 року у розмірі 16 950,00 грн, судовий збір у сумі 3 028,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що 04.02.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №3754995. 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором №3754995 від 04.02.2021 року. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за кредитним договором №3754995 від 04.02.2021 року. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Оскільки заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» станом на подання позовної заяви становить 16 950,00 грн, вказана сума і підлягає стягненню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , просить рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року у справі №521/14844/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №3754995 відмовити з огляду на невідповідність висновків суду обставинам справи.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , посилається те, що позовна заява не містить доказів письмового повідомлення відповідача про заміну кредитора. Ані ТОВ «Мілоан», а ні ТОВ «Вердикт Капітал» не повідомляли відповідача про перехід права вимоги боргу, не направляли на адресу відповідача жодного повідомлення про перехід до правонаступника (нового кредитора) прав та обов'язків за кредитним договором та вимогу про погашення боргу новому кредитору, тому вимоги ТОВ «Вердикт Капітал», як нового кредитора, щодо стягнення заборгованості є необґрунтованими. Крім того, проценти нараховані за період з 04.02.2021 року по 13.04.2021 року. Відповідач у період з 17.03.2017 року по 27.08.2017 року перебував на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , а з 28.08.2017 року по 14.04.2021 року був курсантом у Військовій академії м. Одеса, а тому з огляду на приписи ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсотки за користування кредитом не повинні нараховуватись. Отже, нараховані позивачем відсотки в розмірі 13 650,00 грн за користування кредитом за період з 04.02.2021 року по 13.04.2021 року є протиправними. Окрім того, кредит надавався строком на 8 днів з 04.02.2021 року, а в п. 1.4. договору передбачено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 12.02.2021 року, тож строк для звернення із позовною заявою сплив, про що позивач повинен був подати заяву, для чого і просив суд першої інстанції відкласти розгляд справи.
(2) Позиція інших учасників справи
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» роз'яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги ТОВ «Коллект центр» отримало 17.12.2025 року та 12.12.2025 року відповідно, в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ревунков В.М. копію ухвали про відкриття провадження отримав 17.12.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.
Від ТОВ «Коллект центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Позивач вважає, що ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено пільги для двох категорій військовослужбовців: які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час дії особливого періоду.З наданих відповідачем документів вбачається, що він проходив військову службу за контрактом з 17.03.2017 року. На момент укладення кредитного договору на відповідача не розповсюджувались пільги відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки тільки служба за контрактом не є підставою для застосування пільг. Крім того, всі нарахування здійснені кредитором до 23.02.2022 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення, оголошення воєнного стану.Відповідач не повідомляв ні первісних кредиторів, ні позивача про набуття ним статусу військовослужбовця, позивач дізнався про дану обставину лише під час розгляду даної справи з наданих відповідачем документів, а тому підстави для застосування ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутні.Окрім того, з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року та по 04.09.2025 року перебіг строків позовної давності зупинено. Тобто, строки позовної давності не були пропущені позивачем, що свідчить про те, що підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.Вважає, що розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою визнаннядоговору факторингу недійсним та не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну стягувача за рішенням суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.04.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16 950,00 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 04.02.2021 укладено кредитний договір №3754995. В подальшому, 26.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №26-01/2022-83, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором №3754995 від 04.02.2021 року. У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за кредитним договором №3754995 від 04.02.2021 року. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Оскільки заборгованість ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» станом на подання позовної заяви становить 16 950,00 грн та є непогашеною, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредитта сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.
Судом встановлено, що 04.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3754995 (індивідуальна частина).
Згідно п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Пунктом 1.2. договору визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 3 000,00 грн.
Згідно п. 1.3. договору кредит надається строком на 8 днів з 04.02.2021 (строк кредитування).
Відповідно до п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 12.02.2021.
Пунктом 1.5.2. договору визначено, що проценти за користування кредитом: 300,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору про споживчий кредит шляхом заповнення анкети-заяви на кредит на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується довідкою ТОВ ФК «Елаєнс» від 07.02.2025.
Колегія суддів враховує, що 26.01.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №26-01/2022-83, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до боржників, в тому числі за договором про споживчий кредит №3754995 (індивідуальна частина), загальна сума заборгованості за кредитом - 12 600,00 грн.
10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, згідно п. 2.1 якого первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору.
З реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги вбачається, що передані права вимоги в тому числі і за договором про споживчий кредит №3754995 (індивідуальна частина), загальна сума заборгованості за кредитом - 16 950,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» набуло право вимоги до ОСОБА_1 , а тому вимога цього позивача про стягнення суми основного зобов'язання - 3 000,00 грн є правомірною та ґрунтується на вимогах закону, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про її задоволення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12(пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16(пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).
Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 10.01.2023 року заборгованість за договором від 04.02.2021 року становить 16 950,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000,00 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги (10.01.2023) - 9 300,00 грн, нараховані відсотки - 4 350,00 грн та заборгованість з комісії - 300,00 грн.
Судом встановлено, що вирішуючи питання про стягнення процентів за користування кредитом в розмірі 13 650,00 грн, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані проценти були нараховані позивачем на дату відступлення права вимоги - 10.01.2023, в той час, коли строк дії договору становив всього лише 8 днів та тривав з 04.02.2021 до 12.02.2021.
Оскільки наведеного судом першої інстанції враховано не було, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині нарахування процентів поза строком кредитування підлягає скасуванню, а вимоги апеляційної скарги в цій частині задоволенню.
Пункт 2.3. договору передбачає пролонгацію строку кредитування як на пільгових умовах (п. 2.3.1.1), так і на стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.2), для чого однак позичальнику потрібно було б вчинити ряд дій, передбачених кредитним договором, та обов'язковою умовою для цього є надання такої можливості кредитором позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів товариством.
Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять, а тому висновки суду про доведеність позову в цій частині є помилковими. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін та на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.
Отже, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст.1048 ЦК України.
Із розрахунку ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору №3754995 вбачається, що за період з 04.02.2021 по 12.02.2021 нарахування процентів здійснювалось згідно п. 1.5.2. договору, який визначає, що проценти за користування кредитом становлять 300,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Отже, розрахунок процентів проводиться наступним чином: 3 000,00 х 1,25 % х 8 днів = 300 грн.
Посилання скаржника на обставину наявності у відповідача статусу військовослужбовця, військовим квитком серії НОМЕР_2 якого підтверджено наступні періоди проходження військової служби: з 20.10.2016 по 15.12.2016 - курсант, з 16.12.2016 по 27.08.2017 - військова частина НОМЕР_1 , з 28.08.2017 по 14.04.2021 - Військова академія (м. Одеса) колегія суддів не приймає з огляду на таке.
Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час виникнення кредитних правовідносин), військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також процентами за користування кредитом не нараховуються.
На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період.
Відповідно до роз'яснення Міністерства оборони України про порядок застосування кредитних канікул для військовослужбовців та членів їх сімей від 18.02.2026 року, право на таку пільгу та умови її отримання залежать від виду військової служби. Якщо призвали під час мобілізації або як резервіста, кредитні канікули починають діяти з першого дня призову і тривають аж до моменту звільнення. При цьому, для закону абсолютно не має значення, де саме ви несете службу - на лінії фронту чи в тиловій частині.
Для військовослужбовців за контрактом та тих, хто перебуває на інших видах служби, підхід інший. Тут ключовим є факт безпосередньої участі у захисті країни: чи то в часи АТО та ООС, чи під час повномасштабного вторгнення після 24 лютого 2022 року. Якщо брали участь у бойових діях або заходах з оборони хоча б один день, то отримує право на списання відсотків і штрафів. Це право активується з першого дня такої участі і зберігається на весь подальший час служби під час дії особливого періоду.
Якщо військовий-контрактник увесь час перебував у тилу і жодного разу не залучався до згаданих заходів оборони, скористатися цією пільгою він не зможе. Також її дія не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проходять службу в лавах ЗСУ.
З копії військового квитка ОСОБА_1 вбачається, що останній у період з 16.12.2016 по 27.08.2017 проходив військову службу за контрактом - військова частина НОМЕР_1 , з 28.08.2017 по 14.04.2021 - Військова академія (м. Одеса), та відрахований з навчання у зв'язку із розірванням контракту та звільнений в запис.
Доказів того, що відповідач брав участь у бойових діях або заходах з оборони хоча б один день, матеріали справи не містять.
З огляду на те, що на час укладення кредитного договору - 04.02.2021 року та на час строку кредитування відповідач проходив військову службу за контрактом, при цьому доказів безпосередньої участі у захисті країни: чи то в часи АТО та ООС, чи під час повномасштабного вторгнення після 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 не надано, то колегія суддів вважає, що визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, гарантії та компенсації, зокрема на звільнення від обов'язку сплачувати проценти за користування кредитом на відповідача не розповсюджуються.
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 300,00 грн.
Крім того, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 300,00 грн. також не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.
Згідно п. 1.5.1 договору про споживчий кредит №3754995 від 04.02.2021, комісія за надання кредиту становить 300,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
З матеріалів даної справи вбачається, що комісію у розмірі 300,00 грн визначено як плату за надання кредиту.
Водночас, в матеріалах справи відсутній перелік банківських послуг, які пов'язані з наданням кредиту та які повинні надаватись банком.
Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення договору про встановлення плати за надання кредиту в розумінні комісії в розмірі 300,00 грн є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісії відсутні.
Водночас, суд відхиляє доводи скаржника про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки строк позовної давності не сплив.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 зазначила, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: - спочатку продовжено на період дії карантину до 30 червня 2023 року; - надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29 січня 2024 року; - з 30 січня 2024 року перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану.
Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» скасовує норму про загальне зупинення строків позовної давності на період воєнного стану.
Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг.
Станом на 02.04.2020 року (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину) строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості не сплив, до суду з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся у серпні 2025 року, тобто до дати набрання чинності Закону України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», отже доводи скаржника підлягають відхиленню.
Окрім того, імперативними нормами ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Із матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача не зверталася до суду першої інстанції до винесення ним рішення із заявою про застосування судом позовної давності, при цьому не була позбавлена звертися із такою заявою під час розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки представник відповідача звертався до суду із клопотаннями, а твердження скаржника в апеляційній скарзі лише про існування такого наміру не може підміняти собою реальних дій, що несли б за собою відповідні правові наслідки.
Також суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що факт його не повідомлення про перехід права вимоги боргу до правонаступника кредитора свідчить про необґрунтованість вимог позивача, адже боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, а не новому, і таке виконання є належним. Законодавством не встановлено інших правових наслідків у разі неповідомлення боржника про заміну кредитора або ненадання йому доказів відступлення прав вимоги новому кредитору.
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
Апеляційний суд вважає, що суд рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення процентів, комісії, слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення процентів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 300 грн. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення комісії за договором від 04.02.2021 року слід відмовити. Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року слід змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, з 16 950,00 грн до 3000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Щодо судових витрат
В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією ПАТ АТ «Укргазбанк» №0545920001 від 12.08.2025 року.
Оскільки за результатами перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції апеляційним судом встановлено наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині зменшення розміру стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» з 16 950,00 грн до 3 300,00 грн, апеляційний суд змінює розподіл судових витрат.
Так, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягають задоволенню частково на 19,47 % (3 300,00 грн х 100/ 16 950,00 грн), тому з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в сумі 589,55 грн (3 028,00 грн. х 19,47/100).
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 4 542,00 грн, що підтверджується квитанцією про сплату АТ «Таскомбанк» №0515-3224-9741-5022 від 11.12.2025 року.
Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме на 80,53 %, то з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 80,53 % від суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, тобто від 4 542,00 грн, а саме 3654,67 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року, укладеним між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги №174 від 01.07.2025 року, з якої вбачається, що замовлена послуга - надання усної консультації - 2 год, вартістю 3 000,00 грн, а також послуга - складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 2 год, вартістю 6 000,00 грн; витяг з Акту №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2024 року, згідно якого сторони погодили надання правових послуг Адвокатським об'єднанням клієнту щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на вищевказаний вид послуг, їх тривалість та вартість.
У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (які включають витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягають задоволенню частково на 19,47 % (3 300,00 грн х 100/ 16 950,00 грн), тому з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» підлягають стягненню судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1752 грн (9 000,00 грн х 19,47/100).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, ураховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1313,12 грн (3654,67 грн - 589,55 грн + 1752 грн).
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення процентів, комісії, судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення процентів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 300 грн.
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення комісії за договором від 04.02.2021 року відмовити.
Рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12 листопада 2025 року змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, з 16 950,00 грн до 3300,00 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», ЄДРПОУ 44276926, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судові витрати у розмірі 1313,12 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко