16 квітня 2026 року м. ЧернівціСправа № 926/297/26
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю секретаря судового засідання Косован А.А., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація», м. Запоріжжя
до фізичної особи-підприємця Гараміти Олега Дмитровича, Чернівецька обл.
про повернення безпідставно набутого майна (коштів) в сумі 127400,00 грн
представники сторін:
від позивача - Шахрай О.В., ордер серія АР №1260081 від 11.12.2025
від відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Гараміти Олега Дмитровича про повернення безпідставно набутого майна (коштів) в сумі 127400,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначається, що 22.11.2025 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 127400,00 грн., з призначенням платежу «оплата за Ямобур Terex 3 сх згідно рахунку №19/11/2025 від 19.11.2025, без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією №3171 від 22.11.2025.
Проте, як стверджує позивач, між ним та відповідачем не існує договірних чи комерційних відносин щодо поставки товару, що підтверджується відсутністю укладеного договору, платіж у розмірі 127400,00 грн було здійснено помилково, оскільки між сторонами не існувало жодних домовленостей щодо поставки товару, а також, відповідачем не надавався оригінал рахунку №19/11/2025 від 21.11.2025 та інші первинні документи.
12.12.2025 позивач надіслав відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 127400,00 грн.
Відповідачем в добровільному порядку не було повернуто безпідставно набуті грошові кошти.
Як наслідок, у зв'язку з відсутністю доказів наявності між сторонами договірних правовідносин та відсутністю правової підстави для перерахування грошових коштів у сумі 127400,00 грн., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2026 справу №926/297/26 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 27.01.2026 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» залишено без руху, встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання цієї ухвали для усунення названих в ній недоліків шляхом надання до Господарського суду Чернівецької області доказів надіслання відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів на офіційну адресу місцезнаходження, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, листом з описом вкладення або в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
28.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 28.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2026.
29.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 29.01.2026 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 29.01.2026.
Ухвалою від 19.02.2026 відкладено підготовче засідання на 24.03.2026.
Ухвалою від 24.03.2026 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 16.04.2026.
В судовому засіданні 16.04.2026 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з'явився.
В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Суд зазначає, що у зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №926/297/26 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
В матеріалах справи наявні поштові повідомлення згідно яких ухвала від 28.01.2026 вручена відповідачу 03.02.2026, ухвала від 19.02.2026 вручена відповідачу 21.02.2026, ухвала від 24.03.2026 вручена відповідачу 31.03.2026, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність справи на розгляді у господарському суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі “Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, відповідач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України" та від 14.10.2007 у справі "Трух проти України").
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (постанова Верховного Суду від 19.08.2019 у справі № 922/3016/17).
Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу. Право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур) та добросовісністю поведінки, яка не може бути пов'язана із зловживанням процесуальними правами.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
22.11.2025 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 127400,00 грн., з призначенням платежу «оплата за Ямобур Terex 3 сх згідно рахунку №19/11/2025 від 19.11.2025, без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією №3171 від 22.11.2025.
Проте, з матеріалів справи не вбачається існування між позивачем та відповідачем договірних чи комерційних відносин щодо поставки товару.
З рахунку №19/11/2025 від 21.11.2025 без підпису та печатки суд не може дійти висновку про наявність між сторонами договірних зобов'язань, а отже, і правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 127400,00 грн.
Таким чином, платіж у розмірі 127400,00 грн було здійснено позивачем помилково.
12.12.2025 позивач надіслав відповідачу претензію №1/24 про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 127400,00 грн.
Відповідачем в добровільному порядку не було повернуто безпідставно набуті грошові кошти.
Як наслідок, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України.
Згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
- є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.
- обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
За частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Водночас, сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідно встановити факт їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.
Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку з зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі №913/371/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
У разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав, а предметом доказування у цьому випадку є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Правова позиція подібного змісту викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 року у справі № 924/1338/19 до подій, за результатами яких можуть виникнути зобов'язання, передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов'язаннях.
З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань виникає за умови одночасної наявності у відносинах сторін трьох елементів: набуття особою майна або його збереження; здійснення цього за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав.
Судом встановлено, що 22.11.2025 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти в розмірі 127400,00 грн., з призначенням платежу «оплата за Ямобур Terex 3 сх згідно рахунку №19/11/2025 від 19.11.2025, без ПДВ», що підтверджується платіжною інструкцією №3171 від 22.11.2025.
Проте, з матеріалів справи не вбачається існування між позивачем та відповідачем договірних чи комерційних відносин щодо поставки товару.
З рахунку №19/11/2025 від 21.11.2025 без підпису та печатки суд не може дійти висновку про наявність між сторонами договірних зобов'язань, а отже, і правової підстави для набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 127400,00 грн.
Якщо кошти перераховані за товар, який не був поставлений, а письмовий договір відсутній, такі кошти підлягають поверненню як безпідставно набуті.
Рахунок-фактура за своєю правовою природою не є договором, а є лише документом, який містить пропозицію оплатити товар (оферту).
Так у постанові від 12.07.2023 № 904/393/22 Касаційний господарський суд у складі Верховного суду зазначив наступне: Оскаржуваним судовим рішенням встановлено, що між сторонами не укладався договір поставки у письмовій формі, зокрема й у спрощений спосіб шляхом обміну документами, оскільки у матеріалах справи відсутні докази узгодження сторонами істотних умов договору поставки (строки та порядок поставки товару тощо). За таких умов виставлення на оплату рахунку не може ототожнюватися з укладанням договору, оскільки складання та надання рахунку має здійснюватися на виконання досягнутих сторонами домовленостей .
Таким чином, платіж у розмірі 127400,00 грн було здійснено позивачем помилково.
12.12.2025 позивач надіслав відповідачу претензію №1/24 про повернення безпідставно набутих коштів в сумі 127400,00 грн.
Відповідачем в добровільному порядку не було повернуто безпідставно набуті грошові кошти.
Відповідно до ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
На підставі вищевикладеного, за відсутності доказів наявності між сторонами договірних правовідносин та відсутності правової підстави для перерахування грошових коштів у сумі 127400,00 грн., враховуючи, що платіж було здійснено помилково, а отже, грошові кошти в сумі 127400,00 грн., сплачені позивачем відповідачу мають бути повернуті як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 17000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
26.01.2026 до суду від позивача надійшла позовна заява в якій зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з судового збору та витрат на професійну правову допомогу в сумі 17000,00 грн.
Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У судовому засіданні 16.04.2026 представник позивача просив стягнути з відповідача 17000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16.04.2026 позов задоволено.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2025 між адвокатом Шахраєм О.В. (представник позивача, виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» (позивач, замовник) укладено договір про надання правничої допомоги №24.
Згідно п. 1.1. договору виконавець приймає на себе зобов'язання по наданню Замовнику правничої допомоги (правничої, юридичної) на умовах і в порядку, що визначені даним Договором, а Замовник зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.
Відповідно до п. 1.2. договору під наданням правничої допомоги, згідно п. 1.1. цього договору сторони розуміють:
- надання Виконавцем консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності Замовника, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав і законних інтересів Замовника, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення;
- представництво і захист прав та інтересів Замовника у судах всіх юрисдикцій як позивача, відповідача, третьої особи, потерпілого, заявника, заінтересованої особи, боржника або кредитора, будь-якого іншого учасника цивільного, господарського, адміністративного, кримінального процесу або справи окремого провадження;
- забезпечення реалізації прав та обов'язків Замовника в цивільному, господарському, адміністративному, кримінальному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, державними органами, а також прав і обов'язків Замовника як цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Для виконання предмету цього Договору, вказаного у п.1.1, 1.2 Замовник доручає Виконавцеві і надає йому право представляти і захищати свої права та інтереси в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, і організаціях усіх форм власності, до компетенції яких входить вирішення питань Замовника, що носять правовий характер, підписувати та подавати позовні заяви, апеляційні, касаційні скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими та виключними обставинами, з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, подачі зустрічного позову, а також користуватися всіма правами наданими учасникам процесу, збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази, запитувати, отримувати і вилучати речі, документи їх копії, зміст яких стосується інтересів Замовника, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з документами та матеріалами, які стосуються інтересів Замовника, одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати осіб за їх згодою, що стосуються інтересів Замовника, застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства, доповідати подані від імені і в інтересах Замовника скарги і клопотання на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати на них письмові мотивовані відповіді, бути присутнім при розгляді поданих від імені і в інтересах Замовника клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів, давати пояснення щодо їхньої суті, виконувати в інтересах Замовника інші дії, передбачені законодавством (п. 1.3. договору).
Згідно п. 2.1., 2.2. договору виконавець зобов'язаний:
- Складати всі необхідні для досягнення мети, вказаної у розділі 1 даного Договору документи для подання до відповідних органів, для забезпечення реалізації прав і законних інтересів Замовника;
- Дотримуватися строків подання документів, передбачених законодавством України;
- Докладати зусиль для якнайшвидшого та якісного виконання умов даного договору;
- Добросовісно виконувати свої обов'язки у спосіб, строк та порядок, встановлені законодавством України;
- В межах даного Договору діяти виключно в інтересах Замовника;
- Невідкладно повідомляти Замовника про виникнення конфлікту інтересів;
- На вимогу Замовника надати звіт про виконання цього Договору;
- Без згоди Замовника не розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб.
Замовник зобов'язаний:
- Проводити розрахунки з Виконавцем у відповідності з розділом 3 даного Договору;
- Сприяти Виконавцю у виконанні ним його обов'язків за даним Договором всіма можливими засобами;
- Своєчасно та в повному обсязі надавати Виконавцю всю відому або наявну в розпорядженні Замовника інформацію, відомості та документи, необхідні для виконання зобов'язань за даним Договором;
- Своєчасно та в повному обсязі сплачувати всі передбачені законодавством платежі, необхідні для виконання даного Договору;
- Не надавати без дозволу Виконавця третім особам інформацію, відомості та документи тощо, отримані чи про які стало відомо під час виконання цього Договору.
Розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України шляхом внесення Замовником грошових коштів на поточний рахунок Виконавця через відділення Банку. За надані послуги Замовник сплачує Виконавцю гонорар (винагороду) в обумовленому сторонами розмірі за результатами обсягу виконаної в інтересах Замовника роботи (наданих йому послуг). Гонорар Виконавця встановлюється в розумному обсязі та в залежності від складності справи, кваліфікації і досвіду Виконавця в конкретній категорії справи, фінансового стану Замовника та інших обставин. При встановлені гонорару Виконавця обов'язково враховується витрачений Виконавцем час для надання правничої допомоги Замовнику. Будь-які інші платежі за даним Договором, не зазначені у п.1.1.. даного договору, здійснюються Замовником після їх погодження з Виконавцем. Після проведення розрахунків Сторони підписують акт виконаних робіт (наданих послуг) (п. 3.1.-3.6. договору).
Договір набуває чинності та є дійсним з дати його підписання до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 5.1. договору).
Згідно заявки (завдання) щодо надання правничої (правової) допомоги від 11.12.2025 сторони узгодили, що адвокатом Шахрай О.В. буде надана правова допомога Клієнту та захист його інтересів з питання стягнення безпідставно набутих коштів з ФОП Гараміта Олег Дмитрович у сумі 127400,00 грн. Сторони погодили, що послуги адвоката будуть складатися з: 1) досудове врегулювання спору шляхом направлення листа-претензії та телефонної комунікації; 2) оформлення документів та подання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ФОП Гараміта О.Д до Господарського суду Чернівецької області та прийняття участі у судових засіданнях в режимі відеоконференції. Загальна вартість послуг пов'язаних з вирішенням зазначеного питання складає 17000,00 грн.
Згідно з ордером серії АР №1260081 від 11.12.2025 правову допомогу товариству з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» у Господарському суді Чернівецької області надавав адвокат Шахрай О.В.
23.01.2026 між адвокатом Шахраєм О.В. та товариством з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» підписано Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) згідно якого адвокатом надані клієнту наступні послуги: оформлення документів та подання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ФОП Гараміта О.Д до Господарського суду Чернівецької області. Вартість наданих послуг складає 17000,00 грн.
22.01.2026 адвокатом надано позивачу рахунок-фактуру №1/24 на суму 17000,00 грн.
Позивачем здійснено оплату послуг адвоката в сумі 17000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3254 від 22.01.2026.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник, при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 221 ГПК України унормовано, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Статтею 126 ГПК України урегульовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до частин 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача,
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (правові висновки викладені в пункті 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», можуть бути використані судом в якості джерела права.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 № 911/2737/17 висловлено правову позицію, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 910/9714/22.
У даній справі рішення прийнято на користь позивача, отже, він має право на відшкодування судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, а позбавлення його такого права буде порушенням положень статей 16, 126, 129 ГПК України.
Оцінивши обсяг наданих адвокатом правових послуг позивачу, суд доходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 17000,00 грн доведені та підтверджені належними і допустимими доказами, не є завищеними, є співмірними і пропорційними із складністю справи та такими, що відповідають критерію реальності, необхідності та розумності їх розміру, в той же час не є надмірним тягарем для відповідача, як наслідок, підлягають стягненню з відповідача.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 127400,00 грн., судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу в сумі 17000,00 грн.
Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 123, 128, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гараміти Олега Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Променерго-Інновація» (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 82, код ЄДРПОУ 38461224) заборгованість в сумі 127400,00 грн., судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в сумі 17000,00 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 22.04.2026.
Суддя С.О.Миронюк