8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про повернення позовної заяви
"22" квітня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1328/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши матеріали
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "СЗХНО" (08205, Київська обл., Бучанський р-н.. м. Ірпінь, вул. Тараса Шевченка, буд. 2А)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітоксід" (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Піщана, буд. 22)
про стягнення 2052511,02 грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "СЗХНО" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітоксід", згідно вимог якої просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітоксід" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд.126/1, код ЄДРПОУ: 38398116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітоксід" (03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 14А, ЄДРПОУ: 35487040) заборгованість за договорами постачання від 30.11.2020 №НПО-30/11/20-30 та від 15.03.2023 №НВО-15/03/23 у розмірі 1007277,34 грн. основного боргу, 173669,91 грн. інфляційних втрат, 53391,90 грн. 3% річних, 705111,87 грн. пені, 113060,00 грн. штраф 20% відповідно до п.6.2 Договору від 15.03.2023 №НВО-15/03/23, всього: 2052511,02 грн.
Крім того, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 24630,14 грн. та витрати, пов'язані із професійною правовою (правничою) допомогою у розмірі 60000,00 грн.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, зважаючи на наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Виходячи із принципу гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.
Предмет позову - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Відповідно до статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
З наведеного вище слідує, що доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Господарським процесуальним кодексом України.
Положеннями частини 1 статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Суд зазначає, що за своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення позовних вимог, які між собою є однорідними, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Поряд з цим, необхідно також враховувати, що об'єднання позовних вимог може мати й негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи.
Отже, за замістом частини 1 статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги: 1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); 2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
З огляду на зазначене, позивачу для побудови ефективної стратегії судового захисту необхідно при викладенні в позовній заяві кількох фактів та вимог брати до уваги структуру їх подання в прив'язці відразу до двох аспектів: підстави виникнення спору та доказової бази. У разі розбіжності в деяких обставинах спору в контексті його виникнення або доказів, слід формувати окремі позовні заяви.
Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За приписами статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог; спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
З позовної заяви вбачається, що позивачем обґрунтовуються та заявляються позовні вимоги за договорами №НПО-30/11/20-30 від 30.11.2020 (далі - договір - 1) та №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 (далі - договір - 2).
Позивачем зазначено, що відповідно до умов пункту 1.1 договору - 1 ТОВ "НВО "СЗХНО" (постачальник) зобов'язується поставити виготовлену продукцію, а покупець ТОВ "Бітоксід" (покупець) зобов'язується прийняти та сплатити поставлену продукцію відповідно до умов технічного завдання покупця та додатків (специфікацій) до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до умов пункту 2.1. договору - 1 ціни продукції, що поставляється, обумовлюється в додатках (специфікаціях) до договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 4.15 договору - 1 товар відвантажується (постачається) постачальником у разі надходження на його поточний рахунок 100% оплати за товар, якщо інше не передбачено специфікаціями до договору.
Постачальник має право постачати продукцію партіями на підставі письмового погодження з покупцем у межах терміну, зазначеного у специфікації (п. 4.2. договору 1). Датою поставки партії продукції вважається дата підписання видаткової накладної на кожну партію продукції (п. 4.3. договору - 1).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що оплата за цим договором проводиться на умовах вказаних у специфікаціях.
Згідно з пунктом 3.2. договору розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України на підставі рахунку постачальника. Сторони дійшли згоди вважати датою оплати надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.4 договору).
Відповідно до п.3 "Порядок розрахунків" Специфікації до договору - 1, сторони визначили наступний порядок розрахунків: 30% - передплата протягом 5-ти календарних днів з моменту підписання договору та Специфікації; 20% - оплата протягом 5-ти календарних днів з моменту повідомлення про готовність партії обладнання; 50% - оплата протягом 15-ти календарних днів з моменту поставки партії обладнання.
Як зазначено позивачем, на виконання умов договору №НВО-30/11/20-30 від 30.11.2020, позивач в строки передбачені специфікаціями, передав відповідачу продукцію (товар) на загальну суму 81004641,80 грн.: у 2021 році на загальну суму 67478150,00 грн.; у 2022 році на загальну суму 13526491,80 грн., зокрема, у 2022 році: за видатковою накладною від 26.07.2022 №26/07-1 на суму 362592,00 грн.; за видатковою накладною від 09.08.2022 №9/08-1 на суму 2766488,00 грн. Вказує, що відповідач частково виконав зобов'язання за договором - 1, за період з 03.12.2020 по 22.07.2022 року та перерахував позивачу грошові кошти за поставку продукції (товару) у розмірі 80562663,80 грн. Стверджує, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе грошові зобов'язання за договором - 1, а саме не здійснив повної та своєчасної оплати вартості поставленої продукції за останньою партією товару, переданою за видатковою накладною №9/08-1 від 09.08.2022. Таким чином, позивач зазначає, що у порушення умов договору - 1 та вимог чинного законодавства України, станом на 20.12.2025 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 441977,34 грн.
Окрім того, згідно з п. 1.1 договору - 2 постачальник зобов'язується поставити виготовлену ТОВ "НВО "СЗХНО" продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити поставлену продукцію відповідно до умов технічного завдання покупця та додатків (специфікацій) до цього договору, які є його невід'ємними частинами.
Відповідно до пункту 2.1. договору - 2 ціни продукції, що поставляється, обумовлюється в додатках (специфікаціях) до договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 4.15 договору - 2, товар відвантажується (постачається) постачальником у разі надходження на його поточний рахунок 100% оплати за товар, якщо інше не передбачено Специфікаціями до договору. Датою поставки партії продукції вважається дата підписання видаткової накладної на кожну партію продукції (п. 4.3. договору - 2).
Як зазначено позивачем в обґрунтування позовних вимог щодо іншого спірного договору №НВО-15/03/23 від 15.03.2023, на виконання умов договору позивач в строки, передбачені Специфікаціями, передав відповідачу продукцію (товар) на загальну суму 4065300,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: від 11.07.2024 №11/07-1 на загальну суму 228480,00 грн.; від 17.07.2024 №17/07-2 на загальну суму 232200,00 грн.; від 22.07.2024 №22/07-1 на загальну суму 185400,00 грн.; від 22.07.2024 №22/07-2 на загальну суму 506880,00 грн.; від 30.07.2024 №30/07-1 на загальну суму 500544,00 грн.; від 09.08.2024 №9/08-1 на загальну суму 360528,00 грн.; від 12.08.2024 №12/08-1 на загальну суму 97200,00 грн.; від 12.08.2024 №12/08-2 на загальну суму 302496,00 грн.; від 14.08.2024 №14/08-1 на загальну суму 723768,00 грн.; від 14.08.2024 №14/08-2 на загальну суму 184104,00 грн.; від 15.08.2024 №15/08-1 на загальну суму 707040,00 грн.; від 15.08.2024 №15/08-2 на загальну суму 36660,00 грн.
Пунктом 3.1. договору визначено, що оплата за цим договором проводиться на умовах вказаних у специфікаціях.
Згідно пункту 3.2. договору розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України на підставі рахунку постачальника. Сторони дійшли згоди вважати датою оплати дату надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.4 договору - 2).
Позивачем зазначено, що відповідно до додатку №4 від 30.04.2024, додатку №5, додатку №6 до договору №НВО-15/03/23 від 15.03.2023, сторони погодили порядок розрахунків, згідно з яким оплата здійснюється у розмірі 100% передоплати протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати підписання відповідної специфікації.
Вказано, що на виконання умов договору №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 та на підставі видаткових накладних залишок грошових коштів за поставку продукції у розмірі 565300,00 грн., відповідач не сплатив. Таким чином, станом на 20.12.2025 заборгованість відповідача перед позивачем становить 565300,00 грн.
Крім того, позивачем в обґрунтування позовних вимог за договором №НВО -15/03/23 від 15.03.2023 додатково зазначено, що 01.12.2025 р. між позивачем та відповідачем укладено угоду про зарахування однорідних вимог, відповідно до якої ТОВ "НВО "СЗХНО" та ТОВ "Бітоксід" визначили, що залишок заборгованості ТОВ "Бітоксід" (Сторони - 2) перед ТОВ "НВО "СЗХНО" (Сторони - 1) після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог складає 565300,00 грн. Датою зарахування зустрічних однорідних вимог є дата підписання сторонами цієї угоди - 01.12.2025.
З урахуванням вище наведеного суд зазначає, що згідно статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, правочином (договором) є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а тому позивач повинен обґрунтувати підставу звернення до суду окремо по кожній вимозі та вказати конкретні докази на підтвердження викладених обставин - по кожному з договорів, які є самостійними правовідношеннями, що є підставою для виникнення у сторін цих правовідносин цивільних прав і обов'язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідних договорів, так і при їх виконанні, утворюється окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризується наявністю самостійних цивільно-правових наслідків. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов'язаними між собою, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі №910/4040/20.
З матеріалів позовної заяви убачається відсутність підстав правомірності об'єднання таких вимог за окремими договорами з численними додатками до них (специфікації), які передбачають конкретні умови щодо найменування товару, його вартості, обсягів, порядку та строків здійснення поставки та розрахунків за товар, а також поданими додатковими угодами до таких договорів про зміну попередніх умов з урахуванням поданих доказів щодо кожного з таких договорів в обґрунтування та на підтвердження позовних вимог (видаткові накладні, оборотно-сальдові відомості по окремим рахункам 361 та 6811 за різні періоди, заключні виписки по рахунку, платіжні інструкції, акти приймання-передачі товару, рахунки тощо).
Також, в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до ст. ст. 546, 549, 625 ЦК України та згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору 1 та договору 2, відповідач зобов'язаний сплатити відшкодування інфляційних втрат; 3% річних; пеню у розмірі 0,1% від вартості не сплаченої у строк продукції за кожен день прострочення за договором 1; пеню в розмірі 1% від вартості не сплаченої у строк продукції, за кожен день прострочення за договором 2 за кожен день прострочення, штраф у розмірі 20% від вартості не сплаченої у строк продукції у разі прострочення оплати понад 30 днів за договором 2.
З прохальної частини позовної заяви убачається, що позивачем застосовано до відповідача додаткову міру відповідальності у вигляді 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу. При цьому з описової частини позовної заяви убачається, що позивачем визначено до стягнення з відповідача за договором №НВО-30/11/20-30 від 30.11.2020 р.: основний борг у розмірі 441977,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 162870,34 грн., 3% річних у розмірі 47769,88 грн., пеню у розмірі 22098,87 грн. Всього - 674716,43 грн.
Також, визначено до стягнення з відповідача за договором №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 р.: основний борг у розмірі 565300,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 10799,57 грн., 3% річних у розмірі 5622,02 грн., пеню у розмірі 683013,00 грн., штраф 20% у розмірі 113060,00 грн. відповідно до п. 6.2 договору. Всього - 1377794,59 грн.
Суд зазначає, що заявлена позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 1007277,34 грн., а також загального розміру 3% річних, інфляційних втрат та пені фактично включає в себе окремі спірні суми (позовні вимоги майнового характеру) за кожним із укладених спірних договорів, які не можуть бути розцінені як основні та похідні вимоги, оскільки їх задоволення не залежить від задоволення позовних вимог за спірними та самостійними договорами.
Разом з тим, позивачем з посиланням на окремі умови договорів застосовано до відповідача різну міру додаткової відповідальності, зокрема, пеню у розмірі 0,1% та 1%, а також за договором №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 штраф 20%, визначено різні періоди прострочення з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат про які зазначає позивач за кожним з спірних договорів, наведено обґрунтування щодо строків позовної давності при здійсненні окремих розрахунків, що потребує оцінки судом в межах окремого позовного провадження.
При цьому щодо дати початку нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені за окремим договором №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 позивачем зазначено, що датою визначення остаточного залишку невиконаного грошового зобов'язання відповідача перед позивачем слід вважати 01.12.2025 року, оскільки 01.12.2025 між позивачем та відповідачем укладено Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
З матеріалів позовної заяви убачається, що в обґрунтування позовних вимог щодо договору №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 здійснено посилання на іншу (окрему) угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.12.2025, яка також підлягає дослідженню в межах окремого позовного провадження в контексті позовних вимог за договором №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 та оцінки обґрунтованості здійснених позивачем розрахунків з огляду на окрему доказову базу (платіжні інструкції, рахунки, видаткові накладні тощо), а тому спірні правовідносини між окремими договорами не є однотипними та доказова база різниться між собою.
Окремо слід також зазначити, що під час з'ясування обставин справи в межах окремого позовного провадження щодо спірних договорів та оцінки судом різнорідної доказової бази, яка подана щодо їх обґрунтування за окремими позовними заявами, підлягатиме уточненню позивачем адреси місцезнаходження сторін.
З прохальної частини позовної заяви убачається, що позивачем зазначено власну адресу місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Ділова, буд. 14А. Крім того, зазначено адресу місцезнаходження відповідача: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126/1.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Приписами частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається адреса місцезнаходження позивача: 08205, Київська обл., Бучанський р-н., м. Ірпінь, вул. Тараса Шевченка, буд. 2А, яка різниться з вище вказаною адресою. Також, убачається адреса місцезнаходження відповідача: 62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Піщана, буд. 22, яка різниться з вище вказаною адресою.
Окрім того, суд зазначає, що статтею 10 Конституції України встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова.
Приписами частин 1, 2 статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, що судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.
Згідно частини 6 статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
Згідно з частин 1, 2, 5 статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України "Про нотаріат".
Матеріали позовної заяви свідчать, що договір №НВО-15/03/23 від 15.03.2023 разом із додатками та додатковими угодами до нього викладено державною мовою. Разом з тим, поданий в обґрунтування позовних вимог інший договір №НПО-30/11/20-30 від 30.11.2020 разом із додатками до нього викладено російською мовою, що не є державною мовою, а тому наведене потребує з'ясування в межах окремого позовного провадження та здійснення позивачем передбачених законодавством дій з подання до суду письмових доказів, викладених державною мовою для їх детальної оцінки судом з метою з'ясування обставин справи щодо спірних правовідносин, які виникли щодо окремого договору №НВО-15/03/23 від 15.03.2023.
Наведене також ускладнить з'ясування судом всіх фактичних обставин справи в межах одного провадження, призведе до розширення предмета доказування та зумовить затягування у часі судового процесу, що сприятиме виникненню ризиків порушення принципу розумності строків розгляду справи, що неприпустимо.
За поданою позовною заявою фактично підлягають вирішенню окремі спори за кожним із спірних договорів, що зумовлює необхідність суду здійснити аналіз змісту окремих умов кожного з спірних договорів з точки зору його правової природи, численних додатків та додаткових угод щодо порядку та строків поставки товару та його оплати, встановити обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог щодо періоду прострочення, який визначено позивачем за кожним з договорів з огляду на обґрунтування строків позовної давності та з урахуванням додаткових угод до договорів та специфікацій, а також перевірити їх не пов'язаною між собою доказовою базою.
Згідно з статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Вказане вище, на обґрунтоване переконання суду, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, визначених у статті 2 ГПК України, в тому числі щодо забезпечення належного вирішення судом спору, перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, що суперечитиме статті 2, 173 ГПК України, а також статті 6 Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод".
За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги не пов'язані між собою підставою виникнення, поданими доказами (не є однорідними) та не співвідносяться між собою, як основна та похідна, що свідчить про неможливість об'єднання в одній позовній заяві заявлених позовних вимог.
Таке об'єднання позовних вимог суперечить статті 173 ГПК України та тягне за собою повернення позовної заяви, оскільки стаття 174 цього кодексу зобов'язує, а не надає суду право повернути позовну заяву, якщо у ній об'єднані вимоги, що не пов'язані між собою. Водночас підстав для застосування положень частини 6 статті 173 ГПК України, судом не встановлено.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов обґрунтованого висновку, що сумісний розгляд об'єднаних позивачем вимог не лише суперечитиме приписам статті 173 ГПК України, а й сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті. Вказане не сприятиме ефективному захисту потенційно порушених прав та інтересів позивача, не дасть можливості досягти процесуальної економії, не сприятиме ефективнішому використанню процесуальних засобів, суперечитиме завданням господарського судочинства та принципу пропорційності.
Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у постановах від 20.01.2021 у справі №914/2172/20, від 31.08.2021 у справі №910/4093/21, від 17.02.2022 у справі №915/1429/21, від 25.11.2021 у справі №910/6124/21, від 15.06.2023 у справі №911/2836/22.
Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №911/2836/22 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення вимог статті 173 ГПК України щодо об'єднання позовних вимог щодо спірних договорів, оскільки у даному випадку заявлені позовні вимоги є окремими спорами, що не пов'язані між собою ні підставами виникнення, ні доказами, що підтверджують ці вимоги. Сумісний розгляд заявлених позовних вимог ускладнюватиме вирішення спору в межах строків, встановлених ГПК України, та перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін.
Верховний Суд у постанові від 24.07.2024 у справі №910/2365/24 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення позивачем при поданні позову вимог статті 173 ГПК України щодо об'єднання позовних вимог за самостійними договорами зазначивши, що за спірними договорами передбачено складання і оформлення певної окремої документації, окремий порядок розрахунків тощо. Як наслідок, такі порушення потребуватимуть доведення різними доказами, і сукупність таких доказів по всіх договорах може значно ускладнити розгляд справи. При цьому заявлені позивачем вимоги не пов'язані між собою ні підставами виникнення (оскільки виникли з різних договорів), ні поданими доказами (оскільки докази виконання/невиконання кожного з договорів є різними).
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки при вирішенні спору суду необхідно дослідити виконання зобов'язань за окремими договорами, що не пов'язані між собою, то об'єднання позовних вимог у одну позовну заяву має штучний характер. Таке об'єднання не сприятиме процесуальній економії, не забезпечить додаткову ефективність, пришвидшення чи спрощення процесу.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Таким чином, наведене свідчить про наявність безумовних правових підстав для повернення позовної заяви та доданих до неї документів через недотримання у позовній заяви правил об'єднання позовних вимог.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що право на суд може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом.
Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка кореспондується із правовою конструкцією статті 174 ГПК України, дає можливість стороні розраховувати на захист своїх прав та доступ до правосуддя, незважаючи на недотримання процесуальних вимог частини 1 статті 173 ГПК України, що стали підставою для її повернення, через передбачену законом процесуальну можливість повторного подання позовної заяви після усунення вище вказаних обставин.
В контексті зазначеного, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що згідно з положеннями частини 8 статті 174 ГПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею в загальному порядку з формуванням окремих позовних заяв, враховуючи вказані обставини, що у даному випадку свідчить про відсутність перешкод у доступі до правосуддя.
Керуючись ст. 173, 174, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд
Повернути позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "СЗХНО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бітоксід" про стягнення 2052511,02 грн. разом із доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена відповідно до статей 255-257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 22.04.2026 р.
Суддя Сальнікова Г.І.
Примітка: Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ст.174 ГПК України).