21 квітня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/246/26
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
розглянув заяву б/н від 19.04.2026 (вх. №281 від 20.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» (46010, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Текстильна, 21/34)
про забезпечення позову до пред'явлення позову
особи, які можуть отримати статус учасників справи, щодо яких зявлено про вжиття заходів забезпечення позову:
відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (76019, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 48)
відповідача - Регіональний офіс водних ресурсів у Тернопільській області (46003, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. За Рудкою, 35)
шляхом заборони Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання проїзду вантажних транспортних засобів до орендованої Товариством з обмеженою відповідальністю «САНАТА Т» частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 864,0 кв.м. (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), що розміщена за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, через іншу частину цієї площадки, зокрема вчиняти дії щодо встановлення огорожі, розміщення будь-яких речей тощо.
Товариство з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» звернулось до Господарського суду Тернопільської області із заявою б/н від 19.04.2026 (вх. №281 від 20.04.2026), у якій просить вжити заходи забезпечення позову до подачі позовної заяви до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області, шляхом заборони Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання проїзду вантажних транспортних засобів до орендованої Товариством з обмеженою відповідальністю «САНАТА Т» частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 864,0 кв.м. (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), що розміщена за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, через іншу частину цієї площадки, зокрема вчиняти дії щодо встановлення огорожі, розміщення будь-яких речей тощо.
Пунктом 1 частини 1 статті 138 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.04.2026 вказану заяву у справі №921/246/26 передано на розгляд судді Шумському І.П.
В обґрунтування поданої заяви заявник посилається на факт укладення 29.01.2019 між ним (як орендарем) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (як орендодавцем), правонаступником якого є Регіональне відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях договору оренди №1368 нерухомого майна, що належить до державної власності, щодо строкового платного користування частиною площадки з залізобетонним покриттям №14, площею 864 кв.м., реєстровий номер 05379205.40. ББФЕРЮ039, розміщеної за адресою: вул. Текстильна, 30а, м. Тернопіль, що перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області.
Товариством з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» стверджено, що на орендованій площадці ним встановлено тимчасову споруду - ангар, за погодженням із орендодавцем та балансоутримувачем.
Товариство з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» орендує не всю площадку, а лише її частину, доступ до якої фактично є неможливим без проходу та проїзду через іншу частину цієї ж площадки, яка не перебуває в нього в оренді.
З огляду на відсутність у орендаря можливості здійснювати прохід та проїзд до орендованої ним частини площадки, а також з метою забезпечення реального та ефективного користування об'єктом оренди, існує об'єктивна необхідність у встановленні сервітуту щодо іншої частини площадки із залізобетонним покриттям, площею 856,80 кв.м., яка не перебуває в нього в оренді.
З урахуванням наведеного, орендар звернувся до орендодавця та балансоутримувача з проханням надати згоду на встановлення сервітуту щодо частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 856,80 кв.м. (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), розміщеної за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, для проходу та проїзду транспортними засобами до орендованого позивачем майна та в подальшому укласти з позивачем договір сервітуту на умовах, погоджених сторонами, строком до моменту припинення договору.
На даний час домовленостей щодо встановлення сервітуту не досягнуто.
Водночас, орендодавцем та балансоутримувачем вчиняються дії, спрямовані на фактичне відмежування орендованої заявником частини площадки від іншої її частини, зокрема шляхом встановлення огорожі (підтверджується доданими фотоматеріалами). Внаслідок таких дій орендар буде позбавлений можливості безперешкодного доступу до об'єкта оренди та його належного використання, що порушуватиме його права, як орендаря. За таких обставин є очевидним, що орендар змушений буде ініціювати розірвання договору оренди через неможливість фактичного використання об'єкта оренди та орендувати інший об'єкт.
Така поведінка орендодавця та балансоутримувача суперечить принципу добросовісності, оскільки порушує законні очікування орендаря щодо можливості безперешкодного користування об'єктом оренди відповідно до умов укладеного договору.
Таким чином, існує реальна загроза виникнення обставин, які можуть істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки на момент його ухвалення правовідносини оренди можуть бути вимушено припинені, що унеможливить ефективний захист прав та інтересів орендаря.
Посилаючись на вищенаведене, Товариство з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» просило задоволити заяву про забезпечення позову, повідомивши про намір звернутися до суду з позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про встановлення сервітуту щодо частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 856,80 кв.м (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), розміщеної за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.140 ГПК України).
Розглянувши заяву б/н від 19.04.2026 (вх. №281 від 20.04.2026) про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Однак заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту постановленого у саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі. З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
ТОВ «САНАТА Т» у заяві від 19.04.2026 про забезпечення позову зазначено про відсутність у нього можливості здійснювати прохід та проїзд до орендованого ним згідно з договором №1368 від 29.01.2019 об'єкта оренди (частини площадки), у зв'язку з чим існує об'єктивна необхідність у встановленні сервітуту щодо іншої частини площадки із залізобетонним покриттям, площею 856,80 кв.м., яка не перебуває в нього в оренді.
Також заявник вказав про намір звернутися до суду з позовом до Регіонального офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про встановлення сервітуту щодо частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 856,80 кв.м. (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), розміщеної за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а.
Тобто, за твердженням заявника предметом його майбутнього позову буде матеріально-правова вимога до відповідачів про встановлення сервітуту щодо іншої частини площадки, ніж та, яка перебуває в його оренді.
Отже, заявник має намір звернувся до суду з позовною вимогою немайнового характеру.
Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Суд зазначає, що сервітут є речовим правом на чуже майно (частина перша статті 395 ЦК України).
Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).
Відповідно до статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду у справі № 906/824/17 від 07.08.2018 та постанову від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Судом встановлено, що заявник звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить заборонити Регіональному офісу водних ресурсів у Тернопільській області та Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання проїзду вантажних транспортних засобів до орендованої Товариством з обмеженою відповідальністю «САНАТА Т» частини площадки із залізобетонним покриттям № 14, площею 864,0 кв.м. (інвентарний номер 101000032, реєстровий номер 05379205.ББФЕРЮ039), що розміщена за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна, 30а, через іншу частину цієї площадки, зокрема вчиняти дії щодо встановлення огорожі, розміщення будь-яких речей тощо.
Тобто, вимога заяви про забезпечення позову є тотожною немайновій вимозі майбутнього позову про встановлення сервітуту, суть якого полягає у наданні можливості, зокрема проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, право використання чужого нерухомого майна.
Наведене суперечить ч.11 ст. 137 ГПК України, тому суд відмовляє у задоволенні поданої ТОВ «САНАТА Т» заяви від 19.04.2026 (вх. №281 від 20.04.2026).
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі наведеного, керуючись керуючись ст. ст. 13,73, 74,76-80, 86,136-140, 234 ГПК України,
1. В задоволенні заяви б/н від 19.04.2026 (вх. №281 від 20.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю “САНАТА Т» про забезпечення позову - відмовити.
2. В порядку ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 21.04.2026.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.
Ухвалу складено та підписано 21.04.2026.
Суддя І.П. Шумський