справа № 274/819/26
провадження № 2/0274/1499/26
Рішення
Іменем України
21.04.2026 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Представник позивача Кобзар П.Г. звернулася до суду з позовною заявою, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь ТзОВ «Укр кредит фінанс» заборгованість за кредитним договором №1472-3188 від 15.11.2024 року в розмірі 49203,00 грн з тих підстав, що відповідач порушив свої зобов'язання, які передбачені договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.11.2024 року між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1472-3188. Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; комісія за видачу кредиту - 20,00 % від суми кредиту; пільгова % ставка - 0,9% в день; знижена % ставка - 0,9% в день; стандартна % ставка - 1,00 % в день.
Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, відповідно до умов кредитного договору.
Відповідач порушив умови кредитного договору і не повернув кредит в повному обсязі. Станом на 18.12.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 49203,00 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 10500,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 31353,00 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 5250,00 грн, заборгованість за комісією - 2100,00 грн.
Вказану заборгованість та судові витрати позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 09.02.2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін (а.с.57).
Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця його проживання.
Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 15.11.2024 року між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1472-3188 (а.с.11-21).
Зазначений кредитний договір, як вбачається з його змісту, разом із Правилами відкриття кредитної лінії, затверджених 31.10.2024 року (далі - Правила) (а.с.22-29) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.
У відповідності до норм частини першої статті 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
Згідно п. 2.2. кредитного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до умов договору позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит в розмірі 10500,00 гривень (пункт 4.1 кредитного договору).
Строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (п.4.9 кредитного договору).
Дата повернення кредиту - 10.09.2025 року.
Додатком №2 до договору про відкриття кредитної лінії № 1472-3188 від 15.11.2024 є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки (Графік платежів ) (а.с.30-32).
На виконання умов кредитного договору, позивач здійснив перерахування коштів відповідачу 15.11.2024 року у розмірі 10500,00 гривень, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1472-3188 від 15.11.2024 року та квитанцією про перерахування коштів через систему платежів LiqPay від 15.11.2024 №2547610005 (а.с.33 - 34).
Згідно з п. 4.6. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1,00% за кожен день користування кредитом.
Згідно з п. 4.4. кредитного договору базовий період складає 14 календарних днів. Перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту, закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду.
Відповідно до п. 4.5. кредитного договору сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду.
Згідно з п. 8.3. кредитного договору у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування, визначеного п. 4.7. даного договору.
З урахуванням прострочення відповідачем сплати процентів на строк понад один календарний місяць, у позивача виникло право вимагати від відповідача повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування.
Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6686.
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №1472-3188 від 15.11.2024 станом на 18.12.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 49203,00 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 10500,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 31353,00 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 5250,00 грн, заборгованість за комісією - 2100,00 грн. (а.с.35-39).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
За правилами ч. 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є загальнообов'язковим до виконання сторонами. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Стаття 1050 ЦК України зазначає, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти в кредит у загальному розмірі 10500,00 грн.
Відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, а також сплати відсотків належним чином не виконав, з огляду на це за ним утворилася заборгованість, яка згідно розрахунку позивача станом на 18.12.2025 складає 49203,00 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 10500,00 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 31353,00 грн, заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 5250,00 грн, заборгованість за комісією - 2100,00 грн.
Доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 1472-3188 від 15.11.2024 року відповідач суду не надав.
Таким чином, у зв'язку з порушенням прав позивача внаслідок неповернення кредиту, з відповідача на користь ТОВ «Укр кредит фінанс» слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в сумі 10500,00 грн. та заборгованість по відсотках в сумі 31353,00 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення комісії.
Суд не може погодитися з законністю нарахування та стягнення комісії, оскільки послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071 цс 16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 №6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за №520/2614/17).
Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією в розмірі 2100,00 грн суд відмовляє.
Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, суд звертає увагу на таке.
Звертаючись до суду із позовом, позивач просив стягнути із відповідача за договором про відкриття кредитної лінії №1533-7765 від 31.03.2025№ 1472-3188 від 15.11.2024 заборгованість за річними процентами за ст. 625 ЦК України в сумі 5250,00 грн.
Позивач посилався на п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» яким передбачено, що у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.
Таким чином, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань.
Однак з аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь позикодавця неустойки, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.
Суд звертає увагу, що особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким, зокрема розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 1, ст. 2 із наступними змінами) доповнити пунктом 6-1 такого змісту:"6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".
Пункт 6-1 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" виключено на підставі Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Також, згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено, зокрема, пункт 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України є чинними.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України(частина 2 статті 4 ЦК України).
Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Також Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 5250,00 грн. відсотків за ст. 625 ЦК України підлягають списанню позикодавцем в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, а відтак, із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1472-3188 від 15.11.2024 року в сумі 41853,00 грн., яка складається з: 10500,00 грн. - заборгованості за основним боргом; 31353,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Оскільки позов задоволено частково, відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, понесені судові витрати слід розділи на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням зазначеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 2264,70 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Керуючись ст.12-13,76-81,89, 141,274-275,279,354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) заборгованість за кредитним договором №1472-3188 від 15.11.2024 в сумі 41853,00 грн., яка складається з: 10500,00 грн. - заборгованості за основним боргом; 31353,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки 26, офіс 407, м. Київ, 01133) 2264,70 грн судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 21 квітня 2026 року
Суддя: Т.М. Вдовиченко