Справа № 161/269/26
Провадження № 2/161/2410/26
15 квітня 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про звільнення нерухомого майна з-під арешту в межах кримінальної справи,
06 січня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лавренчук Олександр Володимирович звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовною заявою, поданою через систему "електронний суд"до відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області про звільнення нерухомого майна з-під арешту.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 13 серпня 2012 року Луцьким міськрайонним судом було винесено вирок у кримінальній справі № 0308/1659/2012 року про обвинувачення ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 15 ч.3, 185 ч.3, 198 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки. Під час досудового розслідування старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у Волинській області, підполковником поліції М.О.Поляком було винесено постанову серія та номер: 20-071-11 про накладення арешту на майно від 06.10.2011 року, зокрема на земельну ділянку, кадастровий номер: 0722881800:01:001:1041, площею 0.1196 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 10.10.2008 року за адресою:
с.Забороль, Луцький район, Волинська область та на земельну ділянку, кадастровий
номер: 0722880700:01:001:2090, площею 0.1459 га, дата державної реєстрації: 20.03.2008
року для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і
споруд за адресою: с.Боратин, Луцький район, Волинська область. Дана інформація
підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав. Земельні ділянки
належать на праві власності ОСОБА_1 .
На даний час кримінальне провадження завершено, обтяження на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладене в межах кримінальної справи порушеної на підставі КПК України 1960 року в редакції, яка була чинною на час вчинення відповідної процесуальної дії.
В даному даному випадку існування арешту на майно порушує право
позивача, а тому просить скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_1
за постановою про накладення арешту на майно, серія та номер: 20-071-11, виданою
06.10.2011 Слідчим управлінням УМВС України у Волинській області, старшим
слідчим в ОВС СУ УМВС України у Волинській області, підполковником міліції Поляк
М.О
Ухвалою від 14 січня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
16 січня 2026 року від представника відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на необгрунтованість позовних вимог та просить в задоволенні позову відмовити.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що вироком Луцького міськрайонного суду Воли нської області від 13 серпня 2012 року у кримінальній справі № 0308/1659/2012 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених передбачених ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3, 15 ч.3, 185 ч.3, 198 КК України та призначено покарання:
-за ст. 185 ч.2 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;
-за ст. 185 ч.3 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
-за ст.ст.15 ч.3, 185 ч.3 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі; -за ст. 198 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш
суворо покарання більш суворим, остаточно визначено покарання до
відбуття у виді позбавлення волі строком 3 (три) роки.
Постановою серія та номер: 20-071-11 про накладення арешту на майно від 06.10.2011 року старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у
Волинській області, підполковником поліції М.О.Поляком було накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер: 0722881800:01:001:1041, площею
0.1196 га, дата державної реєстрації земельної ділянки 10.10.2008 року за адресою:
с.Забороль, Луцький район, Волинська область та на земельну ділянку, кадастровий
номер: 0722880700:01:001:2090, площею 0.1459 га, дата державної реєстрації: 20.03.2008
року для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і
споруд за адресою: с.Боратин, Луцький район, Волинська область, що належать на праві власності ОСОБА_1 . В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 29.09.2025 зареєстровано вказане обтяження.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.
За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18).
У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №304/284/18 (провадження №14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення яких можуть бути інші юридичні факти (пункт 4 частини другої вказаної статті).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії , яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Аналогічні висновкі містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №299/2931/17 (провадження №61-35013св18).
Предметом позову, що розглядається, є вимога ОСОБА_1 про скасування арешту майна, накладеного постановою серія та номер: 20-071-11 про накладення арешту на майно від 06.10.2011 року, винесеної старшим слідчим в ОВС СУ УМВС України у
Волинській області, підполковником поліції М.О.Поляком в межах кримінальної справи № 0308/1659/2012 ( провадження №1/0308/246/2012).
З урахуванням зазначеного, належними відповідачем/співвідповідачем у справі, що розглядається, є відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України, на теперішній час, це Державна податкова служба, у даній справі - Головне управління державної податкової служби у Волинській області.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року26 червня 2019 року у справі N 519/77/18.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що Головне управління Національної поліції у Волинській області є неналежним відповідачем у справі. Таким чином, позовні вимоги у справі заявлені до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Дана обставина, в свою чергу, не позбавляє позивача права пред'являти позов до належного відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 77, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про звільнення нерухомого майна з-під арешту в межах кримінальної справивідмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справизазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 21 квітня 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк