вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/593/26
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС»
про стягнення 190 837, 80 грн
Без виклику часників справи;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про стягнення 190 837, 80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № ТСД05115 від 08.05.2025, в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 182 945, 13 грн основного боргу, 7 109, 66 грн пені, 783, 01 грн 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/593/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
03.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основної заборгованості за поставлений товар в розмірі 182 945,13 грн. Разом з цим, вимоги щодо стягнення 7 109, 66 грн нарахованої пені за несвоєчасну оплату товару та 783, 01 грн 3 % річних відповідач вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не підлягають задоволенню. Таким чином, відповідач визнає обставини наявності основної заборгованості за договором поставки, проте не погодився з обставинами та підставами, наведеними позивачем у позовній заяві, щодо стягнення інших витрат. Відповідач посилається на обставину того, що заборгованість за договором в розмірі 182 945, 13 грн виникла не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача. Відповідач посилається на введення та дію в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, посилення атак країни агресора на енергетичну інфраструктуру, внаслідок чого були застосовані аварійні відключення електроенергії, обмеження у її споживанні та ремонтні роботи енергетичних мереж як на обставини непереборної сили, які значною мірою вплинули на відповідача, який є суб'єктом малого підприємництва та реалізує продукцію харчування на ринку «Столичний» за адресою Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 110-А. Як зазначає відповідач, він орендує магазини за вказаною адресою, в яких реалізовує продукти харчування, а його господарська діяльність зазнає значного негативного впливу від дії відключень електроенергії. За доводами відповідача, обставина відключення електроенергії значно впливає на стабільну роботу касових апаратів, роботу Інтернет з'єднань, а також банківських терміналів безготівкової оплати, що, у свою чергу, впливає на реалізацію продукції кінцевим споживачам. Як зазначає відповідач, у зв'язку з відсутністю електроенергії та Інтернет з'єднання, відсутністю можливості самостійно встановити потужне енергогенеруюче обладнання для забезпечення нормального функціонування магазинів, а також посиленням мобілізаційних заходів, відповідач позбавлений можливості здійснювати нормальну та стабільну діяльність, що призводить до простою та значних збитків. Викладене, на думку відповідача, свідчить про те, що несплата відповідачем за договором поставки виникла не з підстав його умисної бездіяльності чи небажання виконувати договірні зобов'язання, а саме з підстав впливу на нього обставин непереборної сили. Враховуючи наведене, відповідач вбачає наявними підстави для часткового задоволення позову, а також розстрочення виконання рішення про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 182 945, 13 грн строком на дванадцять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили на підставі ст. 331 ГПК України. Оскільки, на думку відповідача, він довів, що порушення зобов'язань за договором поставки сталося не внаслідок його умисних чи недбалих дій, а внаслідок обставин непереборної сили, відповідач вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 109, 66 грн пені, нарахованої за несвоєчасну оплату товару, та 783, 01 грн 3% річних. Крім того, відповідач посилається на те, що загальний розмір нарахованих позивачем пені та штрафних санкцій складає близько 5% від суми основного боргу, що, на думку відповідача, є неприпустимим та порушує вимоги цивільного законодавства. Відповідач, зокрема з посиланням на ст. 551 ЦК України, стверджує про те, що розрахунок позивача щодо трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені повністю не відповідає фактичним обставинам справи та не має братися до уваги судом, а заявлені позивачем штрафні санкції та пені не підлягають стягненню з відповідача. Крім того, з огляду на наведені вище обставини, відповідач вважає наявними підстави для розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань, оскільки відповідач вважає, що в рамках даної справи підлягають встановленню значна кількість фактичних обставин, у тому числі щодо зарахування здійснених оплат за відповідними поставками (накладними), впливу обставин непереборної сили, відповідність розрахунку штрафних санкцій, наявність підстав для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення тощо.
З урахуванням усього зазначеного вище, відповідач просить прийняти відзив до розгляду та врахувати викладені у ньому доводи та надані докази при вирішенні справи по суті; розглядати справу з повідомленням (викликом) сторін та з проведенням судових засідань; розстрочити виконання рішення суду про стягнення з ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на користь ТОВ «ТС ПЛЮС» основної заборгованості в розмірі 182 945, 13 грн строком на дванадцять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили;у задоволенні позову в частині стягнення 7 109, 66 грн пені нарахованої за несвоєчасну оплату товару та 783, 01 грн 3 % річних відмовити.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі № 911/593/26 прийнято відзив ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» на позовну заяву до розгляду з додатками. У задоволенні клопотання ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про розгляд справи № 911/593/26 з повідомленням (викликом) сторін відмовлено. Зобов'язано позивача протягом 5 днів з дати вручення даної ухвали надати суду письмове підтвердження, чи не змінилася, станом на день надання підтвердження, ціна позову (та у випадку повного або часткового погашення відповідачем спірної суми - надати докази такого погашення).
09.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив наведені відповідачем доводи щодо наявності підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення. Позивач наголосив на тому, що загальновідомими та нормативно врегульованими є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності. Відповідні обставини в силу приписів частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню. Однак, як зазначив позивач, будь-яких інших доказів на підтвердження своєї заяви відповідачем надано не було, як не надано й доказів, які б свідчили про майбутнє покращення скрутного матеріального становища боржника, а отже і про наявність реальної можливість виконання рішення протягом строку та в графік зазначений в заяві. На думку позивача, посилання відповідача на скрутне становище, ускладнення підприємницької діяльності у зв'язку з початком бойових дій, не можуть бути підставою для покладення фінансового тягаря на позивача, оскільки останній знаходиться з відповідачем у рівних економічних умовах (правовий режим воєнного стану), більше того - в одному регіоні - м. Київ, та зазнає аналогічного впливу зазначених обставин, однак своєчасно та у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання. Крім того, позивач звернув увагу, що посилаючись на скрутне матеріальне становище, відповідач не враховує положення п. 7.5 договору поставки № ТСД05115 від 08.05.2025, за змістом якого у випадку неможливості здійснення покупцем повного розрахунку за отриманий товар сторони можуть дійти згоди здійснити повернення неоплачених залишків товару по цінах згідно з накладними, якими було оформлено прийом-передачу даного товару, або домовитися про передачу постачальнику належного покупцеві на праві власності майна відповідної вартості. Однак, як зазначив позивач, незважаючи на неодноразові пропозиції постачальника здійснити повернення товару, який зі слів покупця не був реалізований, відповідач ухилявся від такого, що свідчить про те, що поставлений товар реалізований, грошові кошти за нього відповідачем отримані, проте останній ухиляється від оплати. Також позивач зазначив про те, що відповідач жодним чином не обґрунтовує, з яких підстав та мотивів вважає вимоги про стягнення 7 109, 66 грн пені нарахованої за несвоєчасну оплату товару та 783, 01 грн 3 % річних відповідач такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не підлягають задоволенню, натомість одночасно просить суд посилаючись на ст. 551 ЦК зменшити їх розмір, що є взаємовиключним. Підсумовуючи наведене, позивач вважає, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочення виконання рішення суду, а подана заява свідчить лише про намагання ухилитись від його виконання, відтак просимо задовольнити позов задовольнити в повному обсязі, у задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення відмовити.
14.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. На переконання відповідача, викладені у запереченнях обґрунтування щодо розстрочення виконання рішення підтверджують доводи відповідача щодо необхідності розстрочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 182 945, 13 грн строком на дванадцять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили. Відповідач не заперечив проти сплати цих коштів на умовах розстрочення та здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 90 000, 00 грн відповідно до платіжних доручень від 05.02.2026 на суму 50 000, 00 грн та від 09.02.2026 на суму 40 000, 00 грн. Відповідач повторно наголосив на тому, що утворення заборгованості виникло не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача, перелік яких раніше був наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву. Відповідач заперечив твердження позивача про те, що незважаючи на неодноразові пропозиції постачальника здійснити повернення товару, який зі слів покупця не був реалізований, відповідач ухилявся від такого, що у свою чергу свідчить про те, що поставлений товар реалізований, грошові кошти за нього відповідачем отримані, проте останній ухиляється від оплати. З приводу цього відповідач вказав, що позивач не надав жодних доказів того, що він звертався до відповідача з зазначеними пропозиціями та отримував відмову, що свідчить про недоведеність таких тверджень. Крім того, відповідач вважає, що оскільки від довів, що порушення зобов'язань за договором поставки сталося не внаслідок його умисних чи недбалих дій, а внаслідок обставин непереборної сили, то відповідно не підлягають застосуванню положення ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення зобов'язання. Враховуючи викладене, відповідач вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7 109, 66 грн пені нарахованої за несвоєчасну оплату товару, 783, 01 грн 3 % річних, та просить суд відмовити у задоволенні позову в цій частині. Крім того, відповідач посилається на те, що загальний нарахований позивачем розмір пені та штрафних санкцій складає 7 892,67 грн, що становить близько 5 % від суми основного боргу, що є неприпустимим та порушує вимоги ЦК України. Тому відповідач посилається на невідповідність розрахунку позивачем розміру штрафних санкцій та вважає розрахунок таким, що не відповідає фактичним обставин справи та не має братися судом до уваги.
Щодо строку подачі відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України, позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Крім того, за змістом ч. 4 ст. 167 ГПК України, заперечення подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання заперечення, який дозволить іншим учасниками справи отримати заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.03.2026 про відкриття провадження у справі № 911/593/26 було надано позивачу строк на подання відповіді на відзив протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов, але не пізніше 03.04.2026.
У той же час, в зазначеній вище ухвалі не було встановлено відповідачу процесуальний строк на подання заперечень.
Разом з цим, ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною 3 названої статті передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, з огляду на приписи ст. 252 ГПК України, останнім днем для подачі позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив було 03.04.2026.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до суду відповідь на відзив через систему «Електронний суд» 09.04.2026, тобто із порушення процесуального строку, встановленого судом; відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив через систему «Електронний суд» 14.04.2026, тобто також із порушення процесуального строку, встановленого судом. При цьому, відповідь на відзив та заперечення не містять обґрунтованого клопотання на поновлення процесуального строку на їх подання.
Водночас, суд враховує, що відповідач подав до суду відзив 03.04.2026 через систему «Електронний суд» (тобто в останній день тридцяти денного строку, в межах якого можуть вчинятися процесуальні дії), який прийнятий ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2026 у справі № 911/593/26 до розгляду з додатками, у зв'язку із чим є очевидним той факт, що позивач не мав можливості подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення, до початку розгляду справи по суті в спрощеному позовному провадженні.
Водночас, суд зазначає, що частинами 1-3, 5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 5 ст. 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Разом з цим, ухвалою Господарського суду Київської області від 06.04.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи № 911/593/26 з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 166 ГПК України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені ч. 3-6 ст. 165 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 167 ГПК України, у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення. Заперечення підписується відповідачем або його представником. До заперечення застосовуються правила, встановлені ч. 3-6 ст. 165 цього Кодексу.
Враховуючи вимоги законодавства України щодо умов збору та дослідження доказів, ухвалення рішення по справі, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, рівності учасників судового процесу, з урахуванням того, що позивач подав до суду відповідь на відзив протягом 5 днів з моменту отримання на позовну заяву, а відповідач подав до суду заперечення протягом 5 днів з моменту отримання від відповіді на відзив, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, господарський суд дійшов висновку про поновлення позивачу та відповідачу з власної ініціативи строку для подачі відповіді на відзив та заперечень, прийняття вказаних заяв сторін по суті спору до розгляду та долучення їх до матеріалів справи.
14.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли письмові пояснення по справі.
Наразі суд зазначає, що письмові пояснення позивача подані поза строком, в межах якого можуть вчинятися процесуальні дії в спрощеному позовному провадженні та не містять обґрунтованого клопотання про поновлення порушеного процесуального строку на їх подання. При цьому, параграфом 1 глави 1 розділу ІІІ ГПК України не передбачений такий вид заяв по суті справи як письмові пояснення, які позивач має подати у визначений законом або судом строк. Крім того, суд зауважує, що позивач вже скористався наданим йому процесуальними правами на подачу заяв по суті справи, які прийняті судом до розгляду.
Оскільки письмові пояснення позивача від 14.04.2026 подані до суду із порушенням процесуального строку та не містять обґрунтованого клопотання на поновлення процесуального строку на їх подання, суд не приймає письмові пояснення позивача від 14.04.2026 до уваги під час розгляду даної справи по суті.
15.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду 06.04.2026, в якій повідомив суд, що станом на дату подання цього підтвердження ціна позову у справі не змінилася, відповідачем не проведено повної/часткової оплати суми заборгованості із часу відкриття провадження у справі, у зв'язку із чим сума основного борг становить 182 945, 13 грн, 7 109, 66 грн пені, 783, 01 грн 3% річних.
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
08.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № ТСД05115 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі.
Згідно з п. 1.2 договору, найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару і сторони вважають їх специфікаціями.
Відповідно до п. 1.3 договору, партією товару вважаються його кількість, зазначена в одній накладній, яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п. 1.4 договору, загальний обсяг товару, що продається за даним договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма переданими відповідно до умов цього договору окремими партіями товару. Сторони даного договору домовились, що товар, поставлений постачальником протягом терміну дії даного договору поставки, вважається переданим у власність покупця виключно на умовах даного договору поставки, незалежно від того, що зазначено в якості підстави відвантаження товару в накладній та податкових накладних, а також у разі не зазначення підстави відвантаження у накладних та податкових накладних.
За змістом п. 2.1, 2.3 договору, ціни на товар встановлюються постачальником в прайс-листі (не є додатком до даного договору), формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних. Товар постачається та оплачується за цінами, зазначеними в накладних на товар. Загальна сума договору складає загальну вартість товару, поставленого відповідно до умова даного договору і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у накладних, якими оформлюється акт прийому-передачі товару, поставленого на підставі цього договору.
Відповідно до пп. 4.1-4.3 договору, доставка товару проводиться окремими партіями протягом строку дії договору. Доставка товару покупцеві здійснюється на підставі підтверджених постачальником замовлень останнього протягом узгодженого сторонами строку. Доставка товару на підставі даного договору здійснюється на умовах DDP, згідно з правилами Інкотермс 2010 силами, засобами та за рахунок постачальника за адресами, погодженими сторонами у додатку № 2 до договору. Покупець за власним бажанням вправі здійснити самовивіз товару.
У додатку № 2 (адреси поставки) до договору сторони визначили наступні адреси пунктів доставки товару продавцем за замовленнями покупця, а саме: торг. місце АБ 1/2 за адресою: Київська обл., Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110-а.
Датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п. 4.4 договору).
Згідно з п. 5.1 договору, покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною даного договору з моменту його підписання. Постачальник має право, за погодженням з покупцем, змінити умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами додатку № 1 у новій редакції. Постачальник має право пред'явити вимогу здійснити повну оплату всього поставленого товару, незалежно від настання строку планету, якщо покупець прострочив оплату будь-якої партії товару більше ніж 7 календарних днів.
Відповідно до п. 2 підписаного сторонами додатку № 1 до договору, покупець здійснює оплату за товар, отриманий відповідно до договору на умовах відстрочки платежу протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.
Пунктом 1 додатку № 1 до договору сторони узгодили, що постачальник встановлює для покупця кредитний ліміт в розмірі 500 000, 00 грн протягом терміну дії договору.
Моментом виконання покупцем своїх зобов'язань по здійсненню розрахунків за товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок або до каси постачальника. Якщо постачальником здійснюються дві та більше поставок товару на користь покупця, грошові суми, що отримує постачальник від покупця за цим договором, покривають заборгованість покупця перед постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у накладних та/або відповідних додатках до даного договору), яку зобов'язаний здійснити покупець за цим договором, в порядку зростання дати кінцевого строк оплати грошових сум за накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати (п. 5.3 договору).
За змістом п. 6.1 договору, прийом-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України та оформлюється шляхом підписання накладних.
Покупець зобов'язується протягом 3 календарних днів з дати підписання даного договору надати постачальнику письмову інформацію про перелік осіб, уповноважених приймати товарно-матеріальні цінності, зразки їх підписів та зразки печатки/штампів, якими зазначені матеріально відповідальні особи завіряють свій підпис на документах (накладних) про одержання товару. Така інформація оформлюється у вигляді додаткової угоди до даного договору, який підписується керівником та головним бухгалтером покупця та завіряється його печаткою (п. 6.2 договору).
У додатковій угоді № б/н від 08.05.2025 до договору сторони погодили і встановили інформацію, передбачену п. 6.2 договору.
Відповідно до п. 6.3 договору, перехід ризиків та права власності на товар відбувається в моменту прийому-передачі товару.
Згідно з п. 7.1 договору, у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
За змістом п. 7.5 договору, у випадку неможливості здійснення покупцем повного розрахунку за отриманий товар сторони можуть дійти згоди здійснити повернення неоплачених залишків товару по цінах згідно з накладними, якими було оформлено прийом-передачу даного товару, або домовитися про передачу постачальнику належного покупцеві на праві власності майна відповідної вартості. Повернення товару та передача майна проводяться сторонами у передбаченому законодавством порядку та оформляються відповідними документами.
Відповідно до п. 10.1 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що на виконання умов договору постачальник протягом листопада 2025 року поставив покупцю, а покупцем прийнято товар на загальну суму 284 420, 60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 5572917 від 14.11.2025 на суму 213 504, 12 грн, № 5572923 від 14.11.2025 на суму 45 374, 62 грн, № 5572924 від 14.11.2025 на суму 25 541, 86 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Поставка товару за вказаними накладними також підтверджується копією товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв № 5574353 від 14.11.2025, яка підписана вантажовідправником та вантажоодержувачем та скріплена їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав належним чином та здійснив лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 90 000, 00 грн, що підтверджується платіжними документами від 05.02.2026 на суму 50 000, 00 грн та від 09.02.2026 на суму 40 000, 00 грн, копії яких долучив до матеріалів справи.
Крім того, 26.11.2025 відповідач здійснив повернення позивачу частини поставленого товару на суму 11 475, 47 грн, що підтверджується наявною копією накладної на повернення товару № 5593635 від 26.11.2025 на суму 11 475, 47 грн та товарно-транспортною накладною № 46926 від 26.11.2025, які підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без зауважень та заперечень.
Таким чином, як зазначив позивач, станом на дату звернення позивачем до суду із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений, проте не оплачений товар, складає 182 945, 13 грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 182 945, 13 грн заборгованості за поставлений товар, а також за порушення строків оплати товару нараховано та заявлено до стягнення 7 109, 66 грн пені на підставі п. 7.1 договору та 783,01 грн 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № ТСД05115 від 08.05.2025, усі додатки та додаткові угоди до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з пп. 1.2-1.4 договору, найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару і сторони вважають їх специфікаціями. Партією товару вважаються його кількість, зазначена в одній накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Загальний обсяг товару, що продається за даним договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма переданими відповідно до умов цього договору окремими партіями товару.
Відповідно до пп. 4.1-4.3 договору, доставка товару проводиться окремими партіями протягом строку дії договору. Доставка товару покупцеві здійснюється на підставі підтверджених постачальником замовлень останнього протягом узгодженого сторонами строку. Доставка товару на підставі даного договору здійснюється на умовах DDP, згідно з правилами Інкотермс 2010 силами, засобами та за рахунок постачальника за адресами, погодженими сторонами у додатку № 2 до договору.
У додатку № 2 (адреси поставки) до договору сторони визначили наступні адреси пунктів доставки товару продавцем за замовленнями покупця, а саме: торг. місце АБ 1/2 за адресою: Київська обл., Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 110-а.
Датою передачі партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі) (п. 4.4 договору).
За змістом пп. 6.1, 6.3 договору, прийом-передача товару здійснюється представниками сторін в пункті доставки в порядку, визначеному чинним законодавством України та оформлюється шляхом підписання накладних. Перехід ризиків та права власності на товар відбувається в моменту прийому-передачі товару.
Суд встановив, що позивач протягом листопада 2025 року на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 284 420, 60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 5572917 від 14.11.2025 на суму 213 504, 12 грн, № 5572923 від 14.11.2025 на суму 45 374, 62 грн, № 5572924 від 14.11.2025 на суму 25 541, 86 грн, які підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Поставка товару за вказаними накладними також підтверджується копією товарно-транспортної накладної на переміщення алкогольних напоїв № 5574353 від 14.11.2025, яка підписана вантажовідправником та вантажоодержувачем та скріплена їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.
Суд встановив, що поставка товару здійснювалась на виконання умов договору поставки № ТСД05115 від 08.05.2025 та в місце поставки, узгоджене сторонами в додатку № 2 до договору. Заперечень відповідача щодо оформлення та підписання вказаних вище накладних матеріали справи не містять, як і не містять претензій щодо кількості та якості поставленого товару.
За вказаних обставин суд встановив, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором.
Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За змістом п. 2.1, 2.3 договору, ціни на товар встановлюються постачальником в прайс-листі (не є додатком до даного договору), формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних. Товар постачається та оплачується за цінами, зазначеними в накладних на товар. Загальна сума договору складає загальну вартість товару, поставленого відповідно до умова даного договору і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у накладних, якими оформлюється акт прийому-передачі товару, поставленого на підставі цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору, покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною даного договору з моменту його підписання. Постачальник має право, за погодженням з покупцем, змінити умови розрахунків за товар, шляхом підписання сторонами додатку № 1 у новій редакції. Постачальник має право пред'явити вимогу здійснити повну оплату всього поставленого товару, незалежно від настання строку планету, якщо покупець прострочив оплату будь-якої партії товару більше ніж 7 календарних днів.
Відповідно до п. 2 підписаного сторонами додатку № 1 до договору, покупець здійснює оплату за товар, отриманий відповідно до договору на умовах відстрочки платежу протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.
Отже, суд встановив, що у додатку № 1 до договору сторони узгодили змінити умови розрахунків, передбачені п. 5.1 договору, шляхом відстрочки платежу за товар, отриманий відповідно до договору, протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару, що оформлюється сторонами шляхом підписання накладних на поставку товару.
За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведені вище приписи законодавства, умови щодо оплати товару, узгоджені сторонами у додатку № 1 до договору, а також дати поставки товару та з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем поставленого товару за видатковими накладними № 5572917, № 5572923, № 5572924 від 14.11.2025 є таким, що настав 13.01.2026.
Крім того, у видаткових накладних № 5572917, № 5572923, № 5572924 від 14.11.2025 також міститься помітка сплатити до 13.01.2026.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару не виконав належним чином та лише частково оплатив поставлений товар на загальну суму 90 000, 00 грн, що підтверджується платіжними документами від 05.02.2026 на суму 50 000, 00 грн та від 09.02.2026 на суму 40 000, 00 грн. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Крім того, 26.11.2025 відповідач здійснив повернення позивачу частини поставленого товару на суму 11 475, 47 грн, що підтверджується копією накладної на повернення товару № 5593635 від 26.11.2025 на суму 11 475, 47 грн та товарно-транспортною накладною № 46926 від 26.11.2025, які підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без зауважень та заперечень.
З огляду на наведене вище, суд встановив, що станом на дату розгляду даної справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений, проте не оплачений товар, складає 182 945, 13 грн (284 420, 60 грн - 90000,00 грн - 11 475, 47 грн).
Станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем, враховуючи здійснену часткову оплату та часткове повернення товару, наявна заборгованість за договором в загальному розмірі 182 945, 13 грн. Протилежно суду не доведено. Доказів оплати заборгованості до суду не надано. Відповідач наявність вказаної сими заборгованості протягом розгляду даної справи не спростував.
Відповідач у своїх заявах по суті спору не заперечив наявність у нього основної заборгованості за договором у розмірі 182 945, 13 грн.
Разом з цим, відповідач стверджує про те, що заборгованість виникла не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача. Відповідач посилається на введення та дію в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, посилення атак країни агресора на енергетичну інфраструктуру, внаслідок чого були застосовані аварійні відключення електроенергії, обмеження у її споживанні та ремонтні роботи енергетичних мереж як на обставини непереборної сили, які значною мірою вплинули на відповідача, який є суб'єктом малого підприємництва та реалізує продукцію харчування на ринку «Столичний» за адресою Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 110-А. Як зазначає відповідач, він орендує магазини за вказаною адресою, в яких реалізовує продукти харчування, а його господарська діяльність зазнає значного негативного впливу від дії відключень електроенергії. За доводами відповідача, обставина відключення електроенергії значно впливає на стабільну роботу касових апаратів, роботу Інтернет з'єднань, а також банківських терміналів безготівкової оплати, що, у свою чергу, впливає на реалізацію продукції кінцевим споживачам. Як зазначає відповідач, у зв'язку з відсутністю електроенергії та Інтернет з'єднання, відсутністю можливості самостійно встановити потужне енергогенеруюче обладнання для забезпечення нормального функціонування магазинів, а також посиленням мобілізаційних заходів, відповідач позбавлений можливості здійснювати нормальну та стабільну діяльність, що призводить до простою та значних збитків. Викладене, на думку відповідача, свідчить про те, що несплата відповідачем за договором поставки виникла не з підстав його умисної бездіяльності чи небажання виконувати договірні зобов'язання, а саме з підстав впливу на нього обставин непереборної сили.
Так, відповідно до п. 9.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по даному договору, якщо таке невиконання або неналежне виконання стало наслідком дії обставин, що знаходяться поза сферою контролю не виконуючої сторони (форс-мажор) та виникли після укладення сторонами даного договору.
Згідно з п. 9.2 договору, достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий відповідним уповноваженим органом. Обставини форс-мажору, встановлені нормативними документами Верхової Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України або органів місцевого самоврядування не потребують додаткового документального підтвердження. Доказом неможливості виконання стороною зобов'язань за цим договором протягом визначеного терміну у зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин, є сертифікат Торгово-промислової палати України або її територіального органу.
Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови покупця від оплати вартості товару, поставленого постачальником покупцю до їх виникнення (п. 9.3 договору).
Проте, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів звернення до позивача відповідно до пп. 9.1-9.3 договору із повідомленням про виникнення обставини непереборної сили з наданням підтверджуючих доказів. Доказів неможливості повідомлення позивача у строки, передбачені умовами договору, про настання форс-мажорних обставин відповідачем до суду також не надано.
Приписами ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено частиною другою ст. 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 зроблено висновок про те, що:
- статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні триває.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія російської федерації проти України) повинен бути у безпосередньому причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на згадані вище обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану та всі пов'язані з цим обставини призвели до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20),а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Тобто, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення, а іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин чинним законодавством України не визначено.
Матеріали справи не містять сертифікату Торгово-промислової палати України чи уповноважених регіональних торгово-промислових палат, що засвідчив би наявність форс-мажорних обставин, які впливають на можливість виконання зобов'язань відповідача за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025.
Стосовно долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 суд зазначає, що останній не є належним та допустимим доказом в підтвердження наявності обставин форс-мажору щодо виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025.
Так, Торгова-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: - ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Отже лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У даному випадку суд критично оцінює посилання відповідача на порушення відповідачем умов договору внаслідок обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача, оскільки договір поставки № ТСД05115 був укладений між сторонами 08.05.2025, тобто після введення в Україні воєнного стану (коли повномасштабне вторгнення на території України вже тривало більше 3 років і територія України зазнавала обстрілів, були оголошені численні повітряні тривоги, введена комендантська година, вживались заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, були запроваджені стабілізаційні/аварійні відключення електроенергії тощо), а відтак відповідач був обізнаний із дією на території України правового режиму воєнного стану та мав можливість оцінити всі ризики та можливі негативні наслідки, пов'язані із вказаними обставинами.
Проте, відповідач, не зважаючи на існування вказаних вище обставин станом на дату укладення договору, та будучи ознайомлений із його змістом, у тому числі щодо строків оплати товару, без будь-яких зауважень та заперечень прийняв такі умови шляхом підписання договору, у зв'язку із чим суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на неможливість своєчасного виконання зобов'язань за договором внаслідок настання вказаних вище обставин.
Матеріали справи не містять доказів того, що обставини, на які відповідач посилається у відзиві на позовну заяву як на форс-мажорні, та неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку.
Відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини, що саме внаслідок військової агресії російської федерації проти України та, зокрема запровадження відключень електроенергії внаслідок атак ворога на енергетичну інфраструктуру ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» було позбавлено можливості виконати свої зобов'язання за договором, у зв'язку із чим вказані ним обставини не є форс-мажорними.
Крім того, відповідач, стверджуючи про виникнення для нього форс-мажорних обставин, не може у своїх заявах по суті спору навести як конкретну форс-мажорну обставину, яка вплинула на порушення відповідачем умов договору, так і точну дату, з якої такі обставини виникли для відповідача.
Більше того, суд наголошує на тому, що військова агресія російської федерації проти України та усі пов'язані з нею негативні наслідки є тими об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу у справі, так і позивачу.
З рахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено існування документально підтверджених обставин непереборної сили у даному конкретному випадку, які б перешкоджали йому виконати належним чином зобов'язання за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025 в частині оплати в порядку та строки, погоджені сторонами, поставленого позивачем товару.
Отже, посилання відповідача на настання об'єктивних обставин непереборної сили, які зумовили невиконання відповідачем зобов'язань за договором, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні.
Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.
Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 182 945, 13 грн заборгованості за поставлений товар нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Крім того, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 7 109, 66 грн пені на підставі п. 7.1 договору за період прострочення з 13.01.2026 до 03.03.2026 та 783, 01 грн 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 13.01.2026 до 03.03.2026.
Наразі, дослідивши здійснені позивачем розрахунки, суд зазначає, що позивач при здійсненні розрахунків невірно визначив періоди прострочення зобов'язання, з огляду на наступне.
Як було зазначено судом вище, враховуючи умови щодо оплати товару, узгоджені сторонами у додатку № 1 до договору, а також дати поставки товару та з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, строк оплати відповідачем поставленого товару за видатковими накладними № 5572917, № 5572923, № 5572924 від 14.11.2025 є таким, що настав 13.01.2026, тобто відповідач повинен був здійснити оплату поставлено товар у період з 15.11.2025 до 13.01.2026 включно. З огляду на наведене, прострочення по оплаті починається з 14.01.2026.
Крім того, позивачем під час здійснення розрахунку не враховано повернення відповідачем 26.11.2025 частини поставленого товару на суму 11 475, 47 грн відповідно до накладної на повернення товару № 5593635 від 26.11.2025.
Як вбачається зі змісту накладної на повернення товару № 5593635 від 26.11.2025, відповідач повернув, а позивач прийняв повернення наступного товару - ЧИЛІ PEDREGAL СОВІНЬЙОН БЛАН вино G7 біле сухе; код УКТЗЕД 2204219500; місткість 0,75 л; кількість (од.) 57; кейсів 4,75; ціна без ПДВ 167,77 грн; сума без ПДВ 9 562, 89 грн; ціна з ПДВ 201, 324 грн; загальна сума з ПДВ 11 475, 47 грн».
Суд встановив, що зазначений вище товар був поставлений відповідачу за видатковою накладною № 5572917 від 14.11.2025 на суму 213 504, 12 грн (позиція під номером 32).
Крім того, суд встановив вище, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 90 000, 00 грн, що підтверджується платіжними документами від 05.02.2026 на суму 50 000, 00 грн та від 09.02.2026 на суму 40 000, 00 грн, які, як вбачається з матеріалів справи, зараховані позивачем в рахунок оплати товару за видатковою накладною № 5572917 від 14.11.2025.
З огляду на наведене вище, нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати товару за видатковою накладною № 5572917 від 14.11.2025 повинно бути проведено з урахуванням здійсненого відповідачем повернення товару та здійсненими частковими оплатами.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У пункті 7.1 договору сторони узгодили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення виконання зобов'язання.
Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання позивач на підставі п. 7.1 договору заявив до стягнення з відповідача 7 109, 66 грн, розрахованої за кожною видатковою окремо за період прострочення з 13.01.2026 до 03.03.2026.
Суд здійснив власний перерахунок пені за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням дат поставки товару, встановленого судом виникнення прострочення по оплаті товару, часткових оплат та з урахуванням дати повернення відповідачем частини товару, в межах розрахунку позивача, та встановив:
- за видатковою накладною № 5572917 від 14.11.2025 з урахуванням повернення 26.11.2025 частини товару на суму 11 475, 47 грн розмір пені за період прострочення з 14.01.2026 до 03.02.2026 (тобто до дати, що передує частковій оплаті), розрахований на суму боргу 202 028, 65 грн (213504,12 грн-11475,47 грн), складає 3 575, 63 грн; розмір пені за період прострочення з 04.02.2026 до 08.02.2026 (тобто до дати, що передує наступній частковій оплаті), розрахований на суму боргу 152 028, 65 грн (202028,65 грн-50000,00 грн) складає 624, 78 грн; розмір пені за період прострочення з 09.02.2026 до 03.03.2026, розрахований на суму боргу 112 028, 65 грн (152028,65 грн-40000,00 грн) складає 2 117, 80 грн;
- за видатковою накладною № 5572923 від 14.11.2025 на суму 45 374, 62 грн за період прострочення з 14.01.2026 до 03.03.2026 розмір пені складає 1 847, 31 грн;
- за видатковою накладною № 5572917 від 14.11.2025 на суму 25 541, 86 грн за період прострочення з 14.01.2026 до 03.03.2026 розмір пені складає 1 039, 87 грн.
Отже, за перерахунком суду розмір пені складає 9 205, 39 грн, тобто більшу суму, ніж заявлено позивачем.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі в сумі 7 109, 66 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 783, 01 грн 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення з 13.01.2026 до 03.03.2026.
Здійснивши власний перерахунок 3 % річних за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням дат поставки товару, встановленого судом виникнення прострочення по оплаті товару, часткових оплат та з урахуванням дати повернення відповідачем частини товару, в межах розрахунку позивача, суд встановив, що за перерахунком суду розмір 3 % річних складає більшу суму, ніж заявлено позивачем.
Отже, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних також підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі в сумі 783, 01 грн.
Суд наголошує на тому, що відповідач, стверджуючи про невідповідність розрахунку позивачем розміру штрафних санкцій, правильний на його думку розрахунок штрафних санкцій до суду не надав, контррозрахунку у своїх заявах по суті спору не навів.
Стосовно твердження відповідача про те, що оскільки він довів, що порушення зобов'язання за договором поставки сталося не внаслідок його умисних чи недбалих дій, а внаслідок обставин непереборної сили, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та 3 % річних, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Проте, як було встановлено судом вище, відповідач не довів існування документально підтверджених обставин непереборної сили у даному конкретному випадку, які б перешкоджали йому виконати належним чином зобов'язання за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025 в частині оплати в порядку та строки, погоджені сторонами, поставленого позивачем товару, а тому підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025 на підставі ст. 617 ЦК України відсутні.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та 3 % річних, суд встановив та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання). Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У той же час, Велика Палата Верхового Суду у п. 135 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, передбачених ст. 625 ЦК України, визначивши, що 3 % річних, передбачені цією статтею (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного, суд наголошує на відсутності підстав для зменшення визначеного Цивільним кодексом України мінімального розміру 3 % річних, який позивачем застосовано під час нарахування до стягнення процентів річних, а тому заявлені до стягнення 783, 01 грн 3 % річних зменшенню не підлягають.
Разом з цим, щодо зменшення заявленої позивачем до стягнення пені суд зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
У чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення неустойки. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення неустойки та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Також, при вирішенні питання про зменшення пені, процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
Наразі суд зазначає, що з моменту виникнення прострочення по оплаті товару до дати розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості. При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву фактично визнає заборгованість за поставлений товар у розмірі 182 945, 13 грн, проте жодних дій щодо її врегулювання не вчиняє, у тому числі шляхом здійснення часткових поетапних оплат заборгованості та/або повернення неоплаченої частини товару відповідно до п. 7.5 договору.
Відповідач не довів жодними належними та допустимими доказами існування об'єктивних обставин, які унеможливили або ускладнили належне виконання зобов'язань за договором.
Крім того, суд враховує, що загальна сума заборгованості за договором складає 182 945, 13 грн, а позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 7 109, 66 грн, що складає менше 4 % від суми основного зобов'язання та свідчить про не значний розмір заявленої до стягнення пені.
Більше того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» є: 7.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.34 Оптова торгівля напоями; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.21 Роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах; 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 47.41 Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 62.01 Комп'ютерне програмування 62.02 Консультування з питань інформатизації; 62.03 Діяльність із керування комп'ютерним устаткуванням; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 69.10 Діяльність у сфері права; 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; 74.20 Діяльність у сфері фотографії; 74.30 Надання послуг перекладу.
Отже, з наведеної інформації вбачається, що відповідач, у разі ускладнення діяльності, пов'язаної з реалізацією продуктів харчування, не позбавлений можливості отримувати прибуток внаслідок здійснення іншої діяльності ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС». Проте, відповідачем не надано суду доказів того, що обставина військової агресій російської федерації проти України, зокрема запровадження стабілізаційних/аварійних відключень електроенергії унеможливили отримання відповідачем будь-якого прибутку та зумовили неможливість виконання договірних зобов'язань перед позивачем.
Суд також наголошує на тому, що військова агресія російської федерації проти України та усі пов'язані з нею негативні наслідки є об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу по справі, так і позивачу.
З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені та 3 % річних.
Щодо клопотання ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про розстрочення виконання рішення у справі № 911/593/26, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Частинами 4, 5 ст. 331 ГПК України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для відстрочки, розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Суд зазначає, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення в судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Питання розстрочення або відстрочення рішення суду знаходяться в площинні процесуального права. Разом з тим, підстави, а саме наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), залежать від предмету спору (правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23).
Крім цього, звертаючись до висновків Верховного Суду в постановах від 28.05.2024 у справі № 906/1035/23, від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 (пункт 4.12), суд зауважує, що хоча підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють його виконання, водночас питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін.
Суд наголошує на тому, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.
При цьому, відповідно до приписів ст. 74, 76-79 ГПК України, саме на заявника покладається обов'язок доведення існування відповідних обставин.
Відповідач у свої заявах по суті спору посилається на необхідність розстрочення виконання рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості в розмірі 182 945, 13 грн строком на дванадцять місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили. Відповідач наголосив, що не заперечує проти сплати цих коштів на умовах розстрочення та здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 90 000, 00 грн відповідно до платіжних доручень від 05.02.2026 на суму 50 000, 00 грн та від 09.02.2026 на суму 40 000, 00 грн. Наведене, за доводами відповідача, підтверджує добросовісність відповідача, відсутність у нього намірів ухилятися від сплати боргу, а також свідчить про необхідність розстрочення виконання рішення у зв'язку із зазначеними обставинами. Крім того, відповідач повторно наголосив на тому, що утворення заборгованості виникло не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача.
У свою чергу позивач заперечив проти розстрочення виконання рішення, вважаючи, що у даному випадку посилання відповідача на скрутне становище, ускладнення підприємницької діяльності у зв'язку з початком бойових дій, не можуть бути підставою для покладення фінансового тягаря на позивача, оскільки останній знаходиться з відповідачем у рівних економічних умовах (правовий режим воєнного стану), більше того - в одному регіоні - м. Київ, та зазнає аналогічного впливу зазначених обставин, однак своєчасно та у повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання.
За висновками суду, посилання відповідача на обставини, викладені ним у його заявах по суті спору не є виключними та такими, що не унеможливлюють виконання рішення.
Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту гарантованої сплати на користь позивача спірної суми заборгованості протягом 12 місяців рівними частинами з дати набрання рішенням законної сили.
При розгляді клопотання про розстрочення виконання рішення судом також враховано поведінку відповідача, який фактично визнав заборгованість за договором в розмірі 182 945, 13 грн та повідомив про готовність сплати заборгованості на умовах розстрочення, проте з моменту звернення позивачем до суду із даним позовом не вчинив жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості, у тому числі шляхом здійснення часткових поетапних оплат заборгованості та/або повернення неоплаченої частини товару відповідно до п. 7.5 договору.
При цьому, суд також звертає увагу на можливості сторін в позасудовому порядку вирішити питання щодо погашення спірної заборгованості на умовах розстрочки, проте відповідач з відповідними намірами/пропозиціями до позивача не звертався. Протилежного матеріали справи не містять.
Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткові оплати товару із простроченням платежу 05.02.2026, 09.02.2026, у той час як строк оплати настав 13.01.2026, та після здійснення останнього платежу не здійснив жодної оплати на користь позивача, що не може свідчити про добросовісність відповідача.
Суд зазначає, що сплата відповідачем протягом спірного періоду податків на загальну суму 1 465 791, 19 грн, а також те, що при загальному доході підприємства відповідача за вказаний період в розмірі 10 528 818, 89 грн, його витрати за цей же період склали 9 542 832,64 грн, що становить 90,6 % від доходу, є результатом провадження господарської діяльності відповідачем як самостійним суб'єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для розстрочення виконання судового рішення.
При цьому, відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про збитковість підприємства ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» або понесення останнім значних фінансових втрат, які унеможливили належне виконання договірних зобов'язань.
Також, як було зазначено судом вище, відповідач не довів існування документально підтверджених обставин непереборної сили у даному конкретному випадку, які б перешкоджали йому виконати належним чином зобов'язання за договором поставки № ТСД05115 від 08.05.2025 в частині оплати в порядку та строки, погоджені сторонами, поставленого позивачем товару.
Крім того, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо видів діяльності ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» вбачається, що відповідач, у разі ускладнення діяльності, пов'язаної з реалізацією продуктів харчування, не позбавлений можливості отримувати прибуток внаслідок здійснення іншої діяльності.
Надані відповідачем докази не підтверджують відсутність у відповідача майна, за рахунок якого було б можливим задоволення вимог стягувача та погашення існуючої заборгованості.
Суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач у клопотанні про розстрочення виконання рішення, зокрема те, що заборгованості виникла не внаслідок свідомого порушення відповідачем умов договору, а внаслідок об'єктивних обставин непереборної сили, які виникли поза контролем відповідача, не є тими виключними обставинами, які унеможливлюють виконання рішення, оскільки економічні наслідки дії військової агресії та усі пов'язані з нею негативні наслідки поширюється як на відповідача, так і на позивача у справі.
З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено наявність у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому, дослідивши всі обставини в сукупності, враховуючи заперечення позивача, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає з ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 662, 40 грн з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» (місцезнаходження: вул. Велика Кільцева, буд. 110-А, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський р-н, Київська обл., 08131; код ЄДРПОУ 45235194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС ПЛЮС» (місцезнаходження: вул. Кирила Розумовського Гетьмана, буд. 27, м. Київ, 03115; код ЄДРПОУ 36264680) 182 945, 13 грн основного боргу, 7 109, 66 грн пені, 783, 01 грн 3 % річних та 2 662, 40 грн судового збору.
3. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про зменшення штрафних санкцій відмовити.
4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГІВЕЛЬНА ГРУПА БІЛІБЄРБОС» про розстрочення виконання рішення відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 22.04.2026.
Суддя Л.В. Сокуренко