ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.04.2026Справа № 910/1502/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без виклику в судове засідання) матеріали справи
за позовом Приватного підприємства «ЛІКОМ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЮККА»
про стягнення 132 501,08 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «ЛІКОМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЮККА» про стягнення 132 501,08 грн, з яких: 127 819,05 грн основного боргу, 2020,59 грн пені та 2661,44 грн 40% річних.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань із оплати товару за договором поставки від 03.03.2025 № 236.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, визначено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.
23.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про закриття провадження у даній справі та вирішення питання про розподіл судових витрат.
Заява мотивована тим, що відповідач після відкриття провадження у даній справі сплатив позивачу суму позовних вимог в розмірі 127 819,05 грн, тоді як від решти заявлених вимог про стягнення з відповідача 2020,59 грн пені та 2661,44 грн 40% річних позивач відмовляється.
Дослідивши подані позивачем документи, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
З поданих позивачем доказів суд встановив, що після звернення позивача із даним позовом до суду відповідачем було у повному обсязі погашено суму основного боргу в розмірі 127 819,05 грн, яка є частиною предмету цього спору, що підтверджується виписками з особового рахунку позивача, долученими до заяви про закриття провадження у справі.
З огляду на викладене, провадження у справі № 910/1502/26 за позовом Приватного підприємства «ЛІКОМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЮККА» в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 127 819,05 грн слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з припиненням існування предмета спору.
Водночас, позивач зазначив, що відмовляється від позовних вимог про стягнення 2020,59 грн пені та 2661,44 грн 40% річних.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).
Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Судом, на виконання вимог ч. 2 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, перевірено повноваження особи, що підписала заяву про закриття провадження у справі, яка підписана представником Приватного підприємства «ЛІКОМ» - адвокатом Коцюбою А.Є., яка діє відповідно до ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2126390 від 12.02.2026. Відтак, за висновками суду, заява про відмову від частини позовних вимог підписана повноважною особою, не суперечить законодавству та не порушує права інших осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
За таких обставин, враховуючи, що подана позивачем заява не суперечить законодавству та не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає відмову Приватного підприємства «ЛІКОМ» від позовних вимог в частині стягнення 2020,59 грн пені та 2661,44 грн 40% річних, у зв'язку з чим провадження у справі у вказаній частині підлягає закриттю на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Згідно ч. 3 ст, 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Таким чином, з огляду на вищевикладені норми та у зв'язку з відсутністю вимог позивача про присудження до стягнення з відповідача понесених ним витрат на оплату судового збору за звернення із даним позовом, суд відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» вказує про можливість повернення позивачу судового збору за відповідну вимогу про стягнення основного боргу, провадження в частині якої закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору. Однак, за вимоги про стягнення 2020,59 грн пені та 2661,44 грн 40% річних, від яких позивач відмовився, судовий збір не підлягає поверненню йому з бюджету.
Відтак, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України сума судового збору у розмірі 3 210,52 грн, а решта витрат по сплаті судового збору в сумі 117,48 грн позивачу не відшкодовується.
Водночас, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При цьому, у ст. 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини 3-5 статті 130 ГПК України, оскільки вказані норми є спеціальними.
У своїй постанові від 11 січня 2024 року у cправі №904/2291/23 щодо застосування положень статті 130 ГПК України Верховний Суд вказав, що у спірних правовідносинах розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи обставини цієї справи, зокрема, має здійснюватись з огляду на частину п'яту статті 130 ГПК України у системно-логічному зв'язку із частиною четвертою статті 126 ГПК України та з частиною п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України. Подібна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Як вбачається зі змісту поданої заяви, позивачем заявлено до стягнення відповідача у справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: додаткової угоди №13 від 22.01.2026 до договору №LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.2023; інформаційне повідомлення про зарахування коштів №47205292 від 26.01.2026 на суму 6 500,00 грн.
Так, згідно з додатковою угодою №13 до договору №LS-75/12-12/23 про надання юридичних послуг від 12.12.2023, укладеною між Адвокатським об'єданням «АРМАДУМ ГРУП» та Приватним підприємством «ЛІКОМ», об'єднання надає позивачу послуги з підготовки та подання позовної заяви та всіх необхідних документів до Господарського суду міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЮККА» щодо стягнення заборгованості за договором поставки №236 від 03.03.2025, з урахуванням всіх штрафних санкцій та індексу інфляції.
За умовами пункту 2 додаткової угоди до договору сторони визначили, що вартість послуг складає 6500,00 грн., що підлягає оплаті протягом 5(п'яти) банківських днів з моменту виставлення рахунку.
На підтвердження факту проведення між сторонами розрахунку за надані послуги за додатковою угодою №13 до договору до позовної заяви додане інформаційне повідомлення про зарахування коштів №47205292 від 26.01.2026 на суму 6 500,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу на суму 6500,00 грн.
Суд зазначає, що заявлений позивачем розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі.
Водночас, суд враховує, що положеннями статті 130 ГПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Так, у даній справі відповідачем було задоволено вимоги позивача лише в частині основного боргу в розмірі 127 819,05 грн, тоді як від решти вимог позивач самостійно відмовився, а тому суд вважає за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу пропорційно розміру позовних вимог, в частині яких суд закрив провадження у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Таким чином, з відповідача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 6 270,55 грн, тоді як решта вказаних витрат у сумі 229,45 грн залишаються за позивачем.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 130, 231, 233 - 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі № 910/1502/26.
2. Повернути Приватному підприємству «ЛІКОМ» (пров. Юрія Матущака, 3, м. Київ, 03124, ідентифікаційний код 30638249) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3210 (три тисячі двісті десять) грн. 52 коп., сплачений відповідно до платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 2083763735821 від 09.02.2026.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ЮККА» (пр. Леся Курбаса, буд. 7-А, м. Київ, 03194, ідентифікаційний код 45717310) на користь Приватного підприємства «ЛІКОМ» (пров. Юрія Матущака, 3, м. Київ, 03124, ідентифікаційний код 30638249) 6 270,55 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 22.04.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повної ухвали суду.
Суддя Т.Ю. Трофименко