ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2026Справа № 910/3006/23 (910/10636/25)
За заявою ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича
до: ОСОБА_1 - 1
ОСОБА_2 - 2
про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника
в межах справи № 910/3006/23
Суддя Івченко А.М.
Представники: відповідно до протоколу
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/3006/23 про банкрутство Приватного підприємства "АВТ Інформ".
26.08.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича
до ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника в порядку ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 призначено розгляд заяви ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника у судовому засіданні на 03.12.25; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; відповідачам у строк 10 днів з дня отримання ухвали подати суду письмові обґрунтовані пояснення щодо заяви з доказами направлення пояснень заявнику у порядку, передбаченому ст. 165, 178 ГПК України; ліквідатору банкрута у строк 10 днів з дня отримання пояснень подати суду відповідь на такі пояснення; усі заяви, клопотання, заперечення подати до суду у строк до 01.11.2025 (включно) з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст.170 Господарського процесуального кодексу України; зобов'язано Державну міграційну службу України протягом п'яти днів з моменту отримання ухвали суду надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
17.09.2025 від Державної міграційної служби України надійшло повідомлення.
03.12.2025 від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 відкладено розгляд заяви ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника у судовому засіданні на 17.12.25.
17.12.2025 від відповідача 1 надійшло клопотання про продовження строку.
17.12.2025 від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення.
17.12.2025 судове засідання не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 призначено розгляд заяви ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника у судовому засіданні на 18.03.26.
16.03.2026 від відповідача 1 надійшов відзив.
18.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, документи.
В судовому засіданні суд розглянувши клопотання відповідача 1 про продовження строку для подання відзиву, з метою забезпечення принципу змагальності сторін, рівності учасників провадження у справі, ухвалив його задовольнити.
Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.
В судовому засіданні учасники провадження у справі надали пояснення щодо заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ліквідатора, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Постановою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 по справі № 910/3006/23 визнано банкрутом Приватне підприємство «АВТ Інформ» (вул. Ванди Василевської, буд. 27/29, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 32671871), ліквідатором призначено арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича (свідоцтво № 773 від 15.04.2013, вул. Антоновича, буд. 23-В, м. Київ, 01024).
Станом на поточну дату Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, є єдиним кредитором банкрута ПП «АВТ Інформ».
Загальна сума всіх кредиторських вимог станом на дату подачі позову складає 10 651 482,04 гри.
Приватне підприємство «АВТ Інформ», засновано 29.09.2003, номер запису: 1 074 120 0000 003822, місцезнаходження реєстраційної справи Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація.
Засновником підприємства відповідно до відомостей ЄДРПОУ є ОСОБА_1 (адреси засновника: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ).
Керівником підприємства згідно відомостей ЄДРПОУ значиться ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса керівника: АДРЕСА_3 ).
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства за наслідками визнання боржника банкрутом протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.
Позивач зазначає, що документи, печатки та матеріальні цінності банкрута не передані. Всі вимоги щодо передачі документів та матеріальних цінностей було повернуто на адресу ліквідатора з довідкою АТ «Укрпошта» за формою 20 «Про причини повернення / досилання» - за закінченням терміну зберігання». У зв'язку з відсутністю будь-яких бухгалтерських і статистичних даних, не можливістю встановити місце перебування посадових осіб ПП «АВТ Інформ» та їх представників провести інвентаризацію майнових активів боржника не передбачається можливим. З меткою виявлення активів Банкрута, Ліквідатором отримано витяги (інформаційні довідки) з державних реєстрів щодо наявності активів у Банкрута та направлене запити до державних установ. За результатом дій було встановлено, що нерухомого майна та незавершеного будівництва, основних засобів, нематеріальних та біологічних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів невиявлено. За відсутністю майнових активів їх початкова вартість не визначалась.
За даними органів статистики, остання фінансова звітність підприємства подавалася у 2014 році, а окремі статистичні дані у 2015 році.
Також позивач вказує на те, що він не має змоги виявити ознаки з доведення до банкрутства у зв'язку з повною відсутністю в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності, зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, які в свою чергу підлягають передачі ліквідатору відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 КУзПБ.
Суд дослідивши матеріали справи вирішив у задоволенні позовної заяви відмовити повністю на підставі такого.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Отже у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.
Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
При цьому визначена в абзаці першому статті 61 КУзПБ дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід'ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення частини другої статті 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.09.2023 у справі № 908/2414/21, від 15.02.2024 у справі № 908/2538/22, від 14.03.2024 у справі № 34/5005/4591/2012 тощо).
Якщо з відповідною вимогою звертається кредитор банкрута, право на звернення якого передбачено також у частині другій статті 61 КУзПБ згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, то такий позов слід кваліфікувати як похідний, оскільки грошові суми субсидіарної відповідальності стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута, за рахунок коштів від продажу якої зазначені вимоги задовольняються.
Однією з обов'язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.
Негативним ефектом банкрутства лишається ліквідація суб'єкта господарювання (абзац другий частини п'ятої статті 65 КУзПБ, положення якого визначають умови для продовження господарської діяльності юридичною особою, що звільнилась від боргів за результатами застосованих до неї процедур банкрутства (ліквідаційної процедури у справі про банкрутство) за правилами цього Кодексу).
Тож у разі ліквідації суб'єкта господарювання в результаті процедури банкрутства за умови задоволення вимог кредиторів негативний ефект доведення боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією може настати не для кредиторів цього боржника, а для інших суб'єктів.
Тому в разі виникнення спору внаслідок доведення боржника до банкрутства та ліквідації суб'єкта господарювання відповідні (зацікавлені) особи (особа) не позбавлені права заявити до особи (осіб), винної в доведенні боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією, вимоги про відшкодування шкоди (збитків). У такому разі всі елементи шкоди (збитків) через доведення боржника до банкрутства досліджуються, оцінюються та встановлюються у відповідному спорі, що має розглядатися за правилами статті 7 КУзПБ (у межах справи про банкрутство).
У наведеному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (з посиланням також на інші правові позиції Верховного Суду): якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. У цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого.
Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.
Цей порядок передбачає, що:
- арбітражний керуючий зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ);
- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов'язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 цього Кодексу)
- розпорядник майна зобов'язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 КУзПБ);
- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).
Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.
Звідси, керуючись наведеними положеннями зазначеного Кодексу щодо обов'язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об'єктивної сторони відповідного правопорушення (пункти 9.4, 9.11, 9.12, 9.20, 9.21).
Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п'ятий частини першої статті 61 КУзПБ).
За змістом частини другої статті 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ).
Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п'ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу).
Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об'єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.
Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що: балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються; склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов'язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб'єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).
Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності (пункт 9.13), її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.
У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).
Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб'єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.
Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.
Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об'єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.
Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі № 908/3468/13.
Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб'єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов'язаннями боржника у межах об'єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.
Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб'єктів та суб'єктивної сторони відповідного правопорушення.
Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 по cправі № 906/1155/20 (906/1113/21).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що ліквідатор/кредитор можуть звернутися до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на відповідну особу (осіб) лише після вжиття ліквідатором усієї повноти дій, визначених Кодексом України з процедур банкрутства, у ліквідаційній процедурі, реалізації ліквідаційної маси банкрута та погашення за рахунок таких коштів кредиторських вимог.
Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури. Обов'язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).
Позивач обмежився лише загальними висновками про те, що відповідачі не вжили заходів щодо недопущення банкрутства.
Відповідач 1 у поданому відзиві зазначає, що він не виконував функцій виконавчого органу, не підписував договорів, не здійснював розпорядження активами та не мав процесуальних повноважень діяти від імені підприємства, а позивав не довів протилежне жодними доказами. Сам по собі факт володіння 100% часткою у статутному капіталі не є доказом здійснення управління та не свідчить про доведення підприємства до банкрутства.
Наявність боргу боржника перед кредитором та відсутність активів боржника не означає доведення до банкрутства. Позивачем у поданій позовній заяві не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів та неплатоспроможністю.
Окрім цього, ліквідатором банкрута не здійснено всю повноту дій у ліквідаційній процедурі. При відсутності документів з фінансово-господарської діяльності банкрута, а також у разі неможливості отримати вказані документи, ліквідатор банкрута зобов'язаний був для вжиття всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника дослідити рух коштів по рахункам банкрута за період як до відкриття провадження у справі про банкрутство так і після прийняття рішення у формі постанови про визнання боржника банкрутом. Ліквідатор також мав здійснити аналіз договорів та інших правочинів банкрута з зазначенням їх переліку з метою визначення їх законності. Не подано також доказів вжиття заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості.
Водночас заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності не містить фактичних обставин, які б вказували на наявність у діях відповідачів ознак доведення боржника до банкрутства, зокрема умислу, завдання істотної матеріальної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між діями та завданням шкоди.
Завданням ліквідатора у ліквідаційній процедурі є не проста констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Отже, під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 903/975/14).
Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв'язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок про застосування норм права, який викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15).
Крім того, для з'ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (пункт 75 постанови).
Ліквідатор має здійснювати заходи по пошуку та виявленню майна, яке перебуває у третіх осіб або було безпідставно відчужено, використовуючи доступні інформаційні ресурси та здійснюючи запити до відповідних органів.
Виписка по рахунках боржника - це документ, який містить інформацію про всі транзакцїї, що здійснювалися на рахунках боржника. Цей документ може бути отриманий з банку, де боржник має рахунок, або від виконавця, який наклав арешт на рахунки. Виписка може бути використана для розслідування фінансових операцій боржника, а також для відстеження стану його рахунків.
Відповідно до положень статті 12 КУзПБ арбітражний керуючий, серед іншого, має право звертатися із запитами арбітражного керуючого, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб; отримувати від банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу інформацію про наявність рахунків та/або залишок коштів на рахунка, боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, рух коштів та операції на рахунках боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа.
Заходи щодо пошуку, виявлення та повернення активів банкрута включають різні дії для виявлення майна, яке може бути передано до маси боржника для задоволення вимог кредиторів. Ці заходи можуть включати пошук документів, запити до державних органів, перевірку банківських рахунків та інші дії, спрямовані на виявлення активів банкрута.
У разі виявлення майна у третіх осіб, ліквідатор вживає заходів щодо повернення, зокрема шляхом направлення відповідних звернень або звернення до суду.
Залучення всього майна банкрута, в тому числі того, яке безпідставно вибуло з права власності, до ліквідаційної маси є важливою частиною процесу задоволення вимог кредиторів.
Ліквідатор повинен здійснювати обґрунтовані та логічні дії щодо вивчення минулої діяльності банкрута, щоб виявити можливі види майна та активів.
Згідно з пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач не довів наявності складу господарського правопорушення; не встановив факту доведення до банкрутства; не здійснив належного фінансового аналізу; не довів причинно-наслідкового зв'язку. Причинний зв'язок є обов'язковим елементом відповідальності.
Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.04.2026
Суддя Івченко А.М.