номер провадження справи 22/21/26
22.04.2026 Справа № 908/378/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,
Розглянувши без виклику учасників справи матеріали справи № 908/378/26
За позовом: Приватного акціонерного товариства “ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (5066, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область), має зареєстрований електронний кабінет
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129, офіс 64), має зареєстрований електронний кабінет
про стягнення 116' 995,23 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача
17.02.2026 до Господарського суду Запорізької області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява (вих. № б/н від 17.02.2026) Приватного акціонерного товариства “ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» про стягнення 94080,00 грн. неустойки та 22915,23 грн. 15% річних за користування грошовими коштами.
Позов обґрунтовано поставкою відповідачем ресурсів із порушенням встановленого Договором поставки від 12.05.2023 № 292-1600-01 та специфікації № 6 строку.
17.03.2026 через систему “Електронний суд» надійшла відповідь на відзив. Твердження відповідача щодо застосування до нього подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення є помилковим. Проценти, за своєю правовою природою, є винагородою (платою) за користування грошовими коштами, а не відповідальністю за порушення зобов'язань за договором. Одночасне застосування неустойки, передбаченої умовами договору, та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами не суперечить положенням статті 61 Конституції України, оскільки нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не має характеру штрафних санкцій. Відтак, відсутні правові підстави для зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами, що заявлені до стягнення. Сума неустойки заявлена позивачем у розмірі 94080,00 грн., що складає 8% від вартості поставлених ресурсів - 1176000,00 грн., очевидно відповідає критеріям пропорційності, розумності та справедливості. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що майновий тягар від сплати неустойки унеможливить виконання ним певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам. Не надано доказів важкого фінансового стану відповідача. Підприємство позивача знаходиться у м. Кривий Ріг, яке також потерпає від обстрілів та від нестачі електроенергії, необхідності з метою захисту працівників перенаправити виробничий цикл під час повітряних тривог. Договір був укладений у 2023 році, а специфікація № 6, за якою здійснювалась поставка ресурсів, у 2024 році за наявності всіх обставин, викликаних військовою агресію рф проти України. Просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки та процентів.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача
10.03.2026 через систему «Електронний суд» надійшов відзив. Зазначено про укладення між сторонами договору поставки від 24.08.2023 № 492. Визнано обставини укладення специфікації № 6 від 22.10.2024 на суму 1176000,00 грн. та отримання 30.10.2024 передплати у сумі 588000,00 грн., зобов'язання відповідача поставити ресурси у строк до 13.01.2025. Зазначено, що відповідач є виробником товару, вказаного у специфікації, який він повинен був виготовити відповідно до креслення. Внаслідок постійних перебоїв з електроенергією, які виникали внаслідок обстрілів енергетичної інфраструктури російською армією, та тривалими повітряними тривогами, було порушено та обмежено роботу підприємства, що призвело до неможливості своєчасного виготовлення замовленої продукції, тобто у відповідача відсутня вина у затримці постачання товару за договором. Зупинення виробничого процесу під час повітряних тривог та ракетно-артилерійських обстрілів суттєво впливає на строки виготовлення продукції. Укладаючи договір відповідач враховував вірогідні та можливі обставини, зумовлені воєнними діями, однак передбачити точну кількість повітряних тривог та ракетно-артилерійських обстрілів не міг. Незважаючи на такі складні умови, ТОВ “ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» виготовило та передало позивачу замовлене обладнання 03.02.2025, згідно видаткової накладної № 18 від 03.02.2025, тобто дійсно було порушено строк поставки на 20 днів. Заявлені вимоги вважає надмірними та фактично подвійною відповідальністю за порушення єдиного господарського зобов'язання (несвоєчасна поставка товару). Затримкою у постачанні продукції не було спричинено жодних негативних наслідків для позивача. Просив врахувати незначний строк затримки поставки продукції, що не перевищує 20 днів, і в умовах війни для виготовлення продукції є можливим та об'єктивним. Оскільки кінцеву оплату позивач здійснив лише після поставки продукції - 20.02.2025, то він не поніс втрати за позбавлення можливості користування коштами. Розмір неустойки дорівнює майже половині ціни договору. Крім того, такий надмірний розмір неустойки призведе до негативних наслідків як для відповідача, так і для його працівників, оскільки такий розмір неустойки є непомірним для відповідача, і його стягнення неминуче призведе до невиплати працівникам заробітної плати, а державі - податків та обов'язкових платежів. Просив зменшити на 90% розмір неустойки та річних, тобто до 10%. Також заперечив щодо розміру заявлених витрат на правову допомогу у сумі 15000,00 грн.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
3. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/378/26 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.02.2026 суддею Ярешко О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/378/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Вказана ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін 23.02.2026, що підтверджується відповідними довідками.
Згідно ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Відповідно ч. 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Таким чином, розгляд справи по суті у цій справі розпочався з 26.03.2026.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.
Рішення по суті ухвалено судом 22.04.2026.
4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують
12.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» (постачальник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством “ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (покупець, позивач) укладено договір № 292-1600-01.
Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти й оплатити устаткування та/або запасні частини, та/або матеріали (надалі - «Ресурси») на умовах, передбачених цим договором.
Кількість, номенклатура ресурсів зазначаються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною (п. 2.1).
Згідно п.п. 3.2, 3.3, терміни постачання ресурсів зазначаються у специфікаціях. Постачальник має право здійснити постачання ресурсів в інші терміни виключно на підставі попередньої згоди покупця у письмовій формі.
Пунктом 7.3 договору сторони визначили, що у разі порушення строків або обсягів постачання ресурсів постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 8% від вартості не поставлених вчасно ресурсів.
У разі порушення постачальником строків постачання ресурсів, передбачених цим договором, за яке покупець здійснив повну або часткову попередню оплату, постачальник за користування коштами покупця зобов'язаний сплатити покупцеві 15% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період із дня оплати до дня фактичного постачання ресурсів або дня повернення коштів (пункт 7.6).
Договір дійсний до 30.10.2026. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за договором (п. 10.5 договору у редакції додаткової угоди № 1 від 21.11.2024).
Відповідно до підписаного сторонами додатку № 6 «Специфікація», постачальник передає, а покупець приймає та оплачує такі ресурси: ковш грейфера V3.2 ч. ГЗА-20.00.000Сб у кількості 1 шт. на суму 1176000,00 грн. з ПДВ.
Відповідно до п. 2 Специфікації, ресурси поставляються на умовах поставки: CPT- склад покупця, відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Термін поставки: впродовж 75 календарних днів від дати здійснення 50% передплати. За погодженням із покупцем допускається дострокова поставка. Датою поставки вважається дата отримання ресурсів покупцем, зазначена у видатковій накладній (п. 3 Специфікації).
Пунктом 4 Специфікації визнано умови оплати: 50% передплата; 50% - впродовж 15 (п'ятнадцяти) календарних днів від дати поставки ресурсів.
Виробник: ТОВ «ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА», рік виробництва: 2024.
ТОВ «ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» було виставлено рахунок на оплату № 115 від 24.10.2024 на суму 1176000,00 грн.
На виконання умов договору та специфікації, покупцем (позивачем), згідно платіжної інструкції № 4500049327 від 30.10.2024, було здійснено попередню оплату (50%) у розмірі 588000,00 грн.
Таким чином, відповідно до умов Специфікації, поставка визначених у ній ресурсів, мала бути здійснена постачальником (відповідачем) у строк до 13.01.2025 включно.
Ковш грейфера V3.2 ч. ГЗА-20.00.000Сб у кількості 1 шт. був поставлений відповідачем позивачу 03.02.2025, що підтверджується видатковою накладною № 18 від 03.02.2025 та товарно-транспортною накладною № 0302/01 від 03.012.2025.
Вказані обставини визнані відповідачем у відзиві. Суд зауважує, що відповідач у відзиві зазначив про укладення між сторонами договору поставки № 492 від 24.08.2023. Однак, у подальшому посилався на умови Специфікації № 6 від 22.10.2024 щодо поставки саме ковша грейфера V3.2 ч. ГЗА-20.00.000Сб загальною вартістю 1176000,00 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення
Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є договір.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Правовідносини сторін виникли на підставі договору поставки. Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, зобов'язання за договором повинні бути виконані, незважаючи на інші обставини.
Як встановлено судом, ресурс за договором поставки від 12.05.2023 № 292-1600-01 мав бути поставлений у строк, визначений у специфікації (додаток № 6 до договору), а саме: до 13.01.2025 включно.
Доказів досягнення сторонами згоди на зміну строку поставки ресурсу, визначеного специфікацією, матеріали справи не містять.
Відповідач не заперечив, що мав поставити товар у строк до 13.01.2025 включно.
Як встановлено судом та визнано сторонами, відповідачем у визначений договором строк зобов'язання з поставки виконано не було, ресурс був поставлений 03.02.2025, тобто з порушенням строку, встановленого сторонами у договорі.
Відповідно до приписів статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно статті 13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно ст.ст. 610-611 ЦК України, невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є його порушенням, у разі якого настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У пункті 7.3 договору № 292-1600-01 сторони визначили, що у разі порушення строків або обсягів постачання ресурсів постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 8% від вартості не поставлених вчасно ресурсів.
Розрахунок неустойки, що фактично є штрафом, судом перевірений та визнається арифметично правильним. Неустойка становить суму 94080,00 грн. (1176000,00 грн. * 8% = 94080,00 грн.).
Позивач також просив стягнути 22915,23 грн. 15% річних за користування грошовими коштами, що нараховані ним на підставі пункту 7.6 договору.
Як визначено пунктом 7.6 договору, у разі порушення постачальником строків постачання ресурсів, передбачених цим договором, за яке покупець здійснив повну або часткову попередню оплату, постачальник за користування коштами покупця зобов'язаний сплатити покупцеві 15% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період із дня оплати до дня фактичного постачання ресурсів або дня повернення коштів.
Позивачем було здійснено попередню оплату у сумі 588000,00 грн., згідно платіжної інструкції № 4500049327 від 30.10.2024.
Згідно розрахунку позивача він нарахував 15% річних таким чином: за період із 31.10.2024 по 31.12.2024: 588000,00 грн. x 15 x 62 дні : 366 дні : 100 = 14940,98 грн.; за період із 01.01.2025 по 02.02.2025: 588000,00 грн. x 15 x 33 дні: 365 днів: 100 = 7974,25 грн.; всього: 22915,23 грн.
Розрахунок судом перевірений та визнається арифметично правильним.
Відповідач вважає, що всупереч статті 61 Конституції України договором, а саме: пунктами 7.3 та 7.6 передбачено подвійну відповідальність постачальника.
Вказані пункти розміщені у розділі 7 договору «Відповідальність сторін».
За приписами частин другої та третьої статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Сторонами у договорі № 292-1600-01, з урахуванням специфікації № 6, визначено порядок оплати, а саме: здійснення покупцем попередньої оплати (тобто оплати до передання ресурсу постачальником) та остаточної оплати після фактичної поставки ресурсу.
Можливість здійснення попередньої оплати за договором поставки визначена ст. 693 ЦК України.
Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно ст. 536 ЦК, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як зазначено Верховний Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18: «договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов'язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України). Передбачені статтею 536 та частиною третьої статті 693 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф), виступають способом захисту прав та інтересів покупця який, здійснивши оплату продукції на умовах попередньої її оплати набув також статусу кредитора за договором по відношенню до продавця до моменту передання йому такої продукції. При цьому до моменту пред'явлення покупцем вимоги до продавця про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, користування продавцем грошовими коштами попередньої оплати як сумою позики буде вважатися правомірним, на які покупець як кредитор може правомірно нараховувати проценти за користування. Натомість після пред'явлення покупцем продавцю такої вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов'язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима. Наведені висновки узгоджуються та відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у Постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15. З огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду вважає, що правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати. Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у пункті 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18. Положення, закріплені у статті 536, частині третій статті 693 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину».
Відтак, вказані вище твердження відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки пункти 7.3 та 7.6 договору не суперечать положенням статті 61 Конституції України; пункт 7.6 передбачає інший вид відповідальності, ніж той, що встановлений пунктом 7.3 договору, а саме: передбачає нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених статтею 536 та ч. 3 статті 693 Цивільного кодексу України, що не мають характеру штрафних санкцій.
Відповідач просив зменшити на 90% розмір неустойки та річних, тобто до 10% з підстав, що викладені у відзиві.
Позивач проти зменшення заперечував.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, виходячи з такого.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто цією нормою передбачено умови як підстави для зменшення неустойки і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц).
Оскільки 15% річних, нараховані на підставі п. 7.6 договору, не є неустойкою та не є відсотками у розумінні ст. 625 ЦК України, у суду відсутні правові підстави для зменшення суми 22915,25 грн.
Щодо зменшення суми 94080,00 грн. неустойки суд зазначає таке.
Судом встановлено поставку відповідачем ресурсу з порушенням строку, встановленого договором.
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками обох сторін без заперечень та зауважень, та товарно-транспортною накладною.
До того ж відповідач не заперечував факт прострочення поставки, проте зазначав, що таке порушення сталося не з його вини, а внаслідок постійних перебоїв з електроенергією, які виникали через обстріли енергетичної інфраструктури російською армією, та тривалими повітряними тривогами. Відтак, було порушено та обмежено роботу підприємства, що призвело до неможливості своєчасного виготовлення замовленої продукції.
При цьому судом не встановлено, що відповідач звертався до позивача з пропозицією щодо перенесення строку виготовлення ресурсу, повідомляв про неможливість поставки у визначений договором строк. Будь-які докази щодо того, що постійні перебої з електроенергією вплинули на виробничий процес, зокрема накази щодо призупинення/зупинення виробництва, тощо, матеріали справи не містять.
За загальним правилом обов'язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов'язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності.
Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Судом не встановлено, що відповідач у визначеному договором порядку повідомляв позивача про форс-мажорні обставини, що унеможливлюють виконання договору у строк.
Також відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження того, в який саме час діяло обмеження електропостачання на виробництво відповідача, коли саме відбувалися перебої з електроенергією, чи встановлювалися черги електропостачання та їх тривалість, тощо.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 тощо.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу України і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідач вважає розмір неустойки надмірним та її стягнення призведе до негативних наслідків як для відповідача, так і для його працівників, оскільки такий розмір неустойки є непомірним для відповідача, і його стягнення неминуче призведе до невиплати працівникам заробітної плати, а державі - податків та обов'язкових платежів.
Разом з тим, будь-яких доказів, зокрема фінансової звітності, відповідач суду не надав, не підтвердив важкого фінансового стану Товариства, наявності заборгованості з заробітної плати, обов'язкових платежів.
Суд зазначає, що договір та специфікація № 6 були укладені під час дії введеного в Україні воєнного стану, періодичні відключення електроенергії спостерігаються з лютого 2022 на всій території України. Отже, приймаючи на себе зобов'язання з виконання договору (поставки ресурсу) в узгоджений строк, відповідач був зобов'язаний передбачити усі ризики, пов'язані з військовими діями проти України.
Крім того, місцезнаходженням позивача є місто Кривий Ріг Дніпропетровської області, яке періодично та доволі часто обстрілюється російськими військами, та воєнний стан також негативно впливає і на ведення господарської діяльності позивача.
Вивчивши та проаналізуваши матеріали справи, які містять надані сторонами доказами, суд не встановив підстав для зменшення розміру неустойки.
Відтак, з відповідача на користь позивача стягується 94080,00 грн. неустойки та 22915,23 грн. 15% річних за користування грошовими коштами.
Позов задовольняється судом повністю.
6. Судові витрати
Відповідно п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судовий збір у сумі 2662,40 грн. покладається на відповідача.
У позовній заяві зазначено про подання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Відтак, суд не вирішує питання щодо стягнення на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ПІДЙОМСПЕЦТЕХНІКА» (69057, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129, офіс 64, код ЄДРПОУ 43480343) на користь Приватного акціонерного товариства “ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (5066, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 00190977) 94080 (дев'яносто чотири тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. неустойки, 22915 (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 23 коп. 15% річних за користування грошовими коштами, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.
Відповідно ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 22 квітня 2026.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.В. Ярешко