вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
21 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/49/26
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області, Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, с. Поляна Мукачівського району Закарпатської області,
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 528 283,75 грн,
представники:
від прокуратури - Черненко С.С., прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури
від позивача 1 - Пеняк Н.М., представник в порядку самопредставництва
від позивача 2 - не з'явився
від відповідача - Левицький А.О., адвокат, ордер серії АО №1214958 від 23.01.2026
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Закарпатська обласна прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 528 283,75 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та підготовче засідання призначено на 23.02.2026, яке в подальшому ухвалою Господарського суду Закарпатської області відкладено на 24.03.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.03.2026 суд постановив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 21.04.2026.
У судовому засіданні 21.04.2026, після стадії судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Позиція прокурора.
Прокурор просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження .
Прокурор зазначає, що Закарпатською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке полягає у наявності невідшкодованих збитків, завданих внаслідок незаконної рубки лісу.
За твердженням прокурора, під час досудового розслідування кримінального провадження №620251400160001859 від 23.12.2025 встановлено, що в період з 25.07.2024 по 27.02.2025 внаслідок неналежного виконання службових обов'язків майстром лісу Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» допущено незаконну порубку дерев невстановленими особами на території відповідних кварталів і виділів лісництва.
Внаслідок вказаних дій державі завдано шкоду у сфері охорони, відтворення та раціонального використання лісових ресурсів, а також порушено право громадян на безпечне довкілля, що реалізується, зокрема, через орган місцевого самоврядування - Полянську сільську раду Мукачівського району Закарпатської області, на суму 528 283,75 грн.
Прокурор посилається на те, що факт незаконної рубки підтверджується протоколом огляду місця події, яким зафіксовано 31 незаконно зрубане дерево та 15 пошкоджених дерев, розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, а також висновком судової інженерно-екологічної експертизи, якою встановлено порушення вимог природоохоронного законодавства та причинний зв'язок між бездіяльністю посадових осіб лісництва і заподіяною шкодою.
З огляду на викладене, прокурор вважає, що саме Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», як постійний лісокористувач, зобов'язане відшкодувати заподіяну шкоду, оскільки шкода виникла внаслідок неналежного виконання покладених на нього законом обов'язків щодо охорони лісу.
Позиція позивача 1.
Позивач 1 своїх письмових пояснень з приводу позовних вимог прокурора до суду не подав. В судовому засіданні представник позивача 1 підтримав позицію прокурора.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Позиція позивача 2.
Позивач 2 подав відповідь на відзив, згідно з якою підтримує правову позицію, викладену прокуратурою в інтересах держави, та виходить із такого.
Позовні вимоги у справі спрямовані на стягнення шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства постійним лісокористувачем. При цьому позивач 2 вважає, що наявні у матеріалах справи докази є достатніми для встановлення всіх істотних обставин, зокрема факту протиправної поведінки відповідача, розміру завданої шкоди, причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача та наслідками, а також вини останнього.
Позивач 2 виходить із того, що обов'язок забезпечення охорони та збереження лісів покладається на постійного лісокористувача, а неналежне виконання такого обов'язку, що призвело до незаконної рубки дерев третіми особами, утворює склад цивільного правопорушення та є підставою для відшкодування шкоди.
Позиція відповідача.
Відповідач скористався наданим йому правом та не подав суду відзив на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що позовні вимоги ґрунтуються, зокрема, на матеріалах кримінального провадження №620251400160001859, у межах якого встановлено факт незаконної рубки дерев та можливу службову недбалість працівника лісництва.
Відповідач зазначає, що спірні правовідносини мають деліктний характер, а отже для покладення цивільно-правової відповідальності необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку та вини. На думку відповідача, позивачем не доведено наявності жодного з наведених елементів у їх сукупності, що виключає можливість застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.
Окремо відповідач наголошує, що прокурором не конкретизовано, які саме норми законодавства у сфері ведення лісового господарства були порушені відповідачем, а також які саме дії він був зобов'язаний вчинити для запобігання незаконній рубці, але не вчинив. Відсутність таких обґрунтувань, на переконання відповідача, свідчить про недоведеність протиправної бездіяльності .
Щодо посилань позивача на дії працівника (майстра лісу), відповідач вказує на передчасність таких доводів, оскільки вина відповідної особи не встановлена обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Відтак, застосування положень про відповідальність роботодавця за дії працівника є необґрунтованим на даному етапі .
Відповідач також заперечує наявність протиправної бездіяльності з боку державної лісової охорони, зазначаючи, що підприємством вживалися заходи щодо виявлення та фіксації фактів незаконної рубки, зокрема повідомлення правоохоронних органів, що, навпаки, свідчить про належне виконання обов'язків.
Стосовно доказової бази відповідач вказує на її неналежність та недопустимість. Зокрема, висновок інженерно-екологічної експертизи, на який посилається позивач, не може вважатися належним доказом розміру шкоди, оскільки: експертиза проведена без натурного обстеження; експерт вийшов за межі своїх повноважень; визначення розміру шкоди не належить до предмета такої експертизи .
Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність акту перевірки Державної екологічної інспекції, складеного у встановленому законом порядку, що, на його думку, унеможливлює встановлення факту правопорушення та належного розрахунку шкоди уповноваженим органом .
Також відповідач зазначає, що більшість доказів отримані в межах кримінального провадження, а тому їх належність і допустимість мають оцінюватися судом у кримінальному процесі. Протоколи огляду місцевості та витяг з ЄРДР, за твердженням відповідача, не є достатніми доказами факту правопорушення та розміру шкоди .
Окремо відповідач заперечує релевантність судової практики, на яку посилається позивач, вказуючи, що наведені рішення Верховного Суду стосуються правовідносин, у яких шкода була встановлена за результатами належних перевірок органів державного нагляду, що відсутнє у даній справі.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що наявність різних розмірів шкоди за одним і тим самим фактом, а також недоведеність її обчислення у заявленому розмірі, унеможливлює задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи викладені в інших заявах по суті спору.
Прокурором подано суду відповідь на відзив, відповідно до якої, останній заперечує доводи відповідача та наполягає на наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення відповідальності.
Прокурор виходить з того, що відповідно до вимог Конституції України та лісового і природоохоронного законодавства, обов'язок забезпечення охорони, захисту та збереження лісів покладається на постійного лісокористувача. У цьому контексті саме відповідач як суб'єкт господарювання зобов'язаний організувати належну охорону лісових насаджень від незаконних рубок.
При цьому прокурор наголошує, що відповідальність настає не лише за безпосереднє вчинення незаконної рубки, а й за протиправну бездіяльність, яка полягає у невжитті заходів щодо охорони лісу, що спричинило завдання шкоди.
Щодо заперечень відповідача про відсутність протиправної поведінки, прокурор вказує, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання службових обов'язків працівниками лісової охорони, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами та заподіяння шкоди на суму 528 283,75 грн.
Стосовно доводів про недопустимість доказів, прокурор зазначає, що протокол огляду місця події складено у межах кримінального провадження із залученням спеціалістів, всі вимірювання та фіксація обставин здійснені належним чином із використанням сертифікованих засобів, висновок судової експертизи ґрунтується на належних вихідних даних та відповідає вимогам законодавства.
Також прокурор обґрунтовує допустимість використання доказів, отриманих у кримінальному провадженні, у господарському процесі, посилаючись на усталену практику Верховного Суду.
Окремо прокурор спростовує посилання відповідача на судову практику, зазначаючи, що правові висновки касаційної інстанції підтверджують саме обов'язок постійного лісокористувача відшкодовувати шкоду у разі неналежної охорони лісу, незалежно від того, хто безпосередньо здійснив незаконну рубку.
З урахуванням викладеного прокурор просить суд відхилити заперечення відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
За результатами під досудового розслідування кримінального провадження №620251400160001859 від 23.12.2025 встановлено, що в період з 25.07.2024 по 27.02.2025 внаслідок неналежного виконання службових обов'язків майстром лісу Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Гартавел М.В., допущено незаконну порубку дерев невстановленими особами на території відповідних кварталів і виділів лісництва.
За результатами досудового розслідування обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025140160001859 від 23.12.2025 для розгляду по суті скеровано до Свалявського районного суду Закарпатської області (справа №306/5/26).
З протоколу огляду від 05.11.2025, встановлено, предметом огляду є територія ділянки лісового фонду - кварталу 4 виділ 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Під час огляду, на підставі матеріалів лісовпорядкування та електронної карти місцевості встановлено межі ділянки лісового фонду території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України».
Під час огляду встановлено, що рубка на відповідній ділянці проводиться на підставі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів (лісорубний квиток) №20240725-000066 від 25.07.2024 на площі 9,0 га.
Під час огляду кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» встановлено, що межі ділянки винесені в натуру, ділянка рубкою пройдена.
В ході огляду встановлено 77 відведених в рубку дерева (з клеймами та нумерацією); пні 31 незаконно зрубаного дерева, без ознак відведення в рубку, 15 дерев, пошкоджених до ступеня припинення росту.
В подальшому, 11.11.2025, спеціалістами ДЕІ у Закарпатській області на підставі даних, які містились у вищевказаних відомостях попневого переліку дерев, проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев та їх пошкодження до ступеня припинення росту. Вказаний розрахунок проведено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу». Розмір шкоди становить 528 283,75 грн.
За результатами судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12025071150000139 від 08.12.2025 №5649-Е, встановлено, що рубка дерев у кварталі 4 виділі 11 Полянського лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» здійснена з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Лісового кодексу України, Порядку спеціального використання лісових ресурсів (постанова КМУ №761).
Означеною експертизою, також підтверджено, що розрахунок шкоди, завданої внаслідок самовільної рубки та пошкодження дерев до ступеня припинення росту, є обґрунтованим і документально підтвердженим. Загальний розмір шкоди становить 528 283,75 грн та визначений Державною екологічною інспекцією відповідно до чинних такс.
Експертизою встановлено, що з технічної точки зору наслідки (заподіяна шкода) перебувають у причинному зв'язку з діями/бездіяльністю службових осіб лісництва, які не забезпечили дотримання вимог нормативних актів щодо охорони лісів і ведення лісового господарства.
Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.
Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі селищної ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.
Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).
Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Закарпатською обласною прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв'язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.
Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Отже із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.
Щодо спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об'єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4) Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20.
Розмір завданої шкоди за порушення лісового законодавства підтверджується, зокрема, висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 08.12.2025 №5649-Е та проведеного 11.11.2025, спеціалістами ДЕІ у Закарпатській області розрахунок розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев та їх пошкодження до ступеня припинення росту.
Відповідно до положень п. «І» ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до вимог ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Обов'язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача.
Пункт 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 за №761, передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема, забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев. Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані 5 здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Як зазначено у ст. 107 цього Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з ч. 1 ст. 69 даного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
При цьому, як вказано у ч. 4 та 5 ст. 68 вказаного Закону, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка ї завдала.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів встановлено протоколом огляду місцевості від 05.11.2025, копія якого долучена до позовної заяви у якості доказу.
Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що на території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва постійним лісокористувачами є відповідач, а тому обов'язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов'язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача.
Також судом встановлено, що у період з 01.12.2019 по 31.05.2020 невстановленими особами, на території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва проведено незаконну рубку 31 дерева, а також пошкоджено 15 дерев до ступеню припинення росту, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області шкоду в розмірі 528 283,75 грн.
Відтак, відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особам.
Будь-яких доказів на спростування експертизи правильності проведених розрахунків завданої шкоди відповідач не надав. При цьому, суд враховує викладену у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №924/497/19 правову позицію, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.
Також, в постанові Верховного суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.
Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі №461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (п. 105 постанови).
Заперечення відповідача щодо непроведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області щодо нього заходів державного нагляду (контролю) не спростовують факту виявленої незаконної (самовільної) рубки дерев з огляду на ту обставину, що означена незаконна рубка дерев встановлена в межах кримінального провадження за участю представників Держекоінспекції та посадових осіб відповідача внаслідок проведення огляду лісового фонду зазначеного лісництва, а зазначені вище документи (протоколи огляду, відомості попневого переліку) підписані відповідними посадовими особами відповідача без зауважень та заперечень і містять інформацію, яка входить до предмету доказування у даній справі.
З урахуванням викладеного нерелевантною до спірних правовідносин суд вважає й зазначену відповідачем у відзиві на позов правову позиція Верховного Суду, яка викладена в постанові від 24.01.2024 у справі №907/449/22, позаяк у даній справі позивачем доведено належними та допустимими доказами як точну кількість незаконно зрубаних дерев, їх ознака та діаметр, а дійсний розмір шкоди ґрунтується як на розрахунках розміру шкоди, здійснених Держекоінспекцією, так і на висновку експерта в рамках кримінального провадження
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев, поставивши під сумнів вартість завданої шкоди через непроведення Держекоінспекцією відносно відповідача заходів державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об'єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних обмірів та розрахунків спеціалістів Держекоінспекції, висновку експертизи в рамках кримінального провадження або спростовували б взагалі факт наявності незаконної рубки дерев , або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев.
Відповідач навпаки вказує, що саме їхніми працівниками було виявлено незаконну порубку, проте вказаний факт не звільняє його від відповідальності як постійного лісокористувача. Відповідачем також надано докази про звернення 02.05.2022 до органів поліції ДП «Ужгородське лісове господарство» по факту незаконного вирубування 20 дерев на території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва.
З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів, що факт незаконного вирубування дерев в лісовому фонді на території кварталу 4 виділу 11 Полянського лісництва, тобто на підвідомчій території лісового господарства відповідача, мав місце у встановлених в протоколах огляду місця події та відомостях попневого переліку обсягах, отже визнається судом встановленим.
Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності.
При цьому, з урахуванням встановлених в даній справі обставин, вказаних заходів, вочевидь, виявилося недостатньо з метою виконання передбачених законом та Статутом обов'язків постійного лісокористувача, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду, а тому вказані аргументи відповідача не можуть слугувати підставою звільнення від відповідальності за завдану шкоду.
З урахуванням викладеного, перевіривши додані до позовної заяви розрахунки розміру заподіяної шкоди, суд приходить до висновку, що вони виконані працівниками Держекоінспекції у відповідності до Постанови №665, виходячи з базового значення такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, підтверджені висновком судового експерта, а відтак, суд вважає обґрунтованим, підтвердженим прокурором належними та допустимими доказами.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у даній справі сплачений в сумі 7924,26 грн за подачу позову підлягає стягненню з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Закарпатської обласної прокуратури.
Керуючись ст. ст. 2 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 126, 129, 210, 221, 236, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ: 44768034) в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРПОУ: 45554542) на користь держави в особі Полянської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, вул. Духновича, будинок 63, с. Поляна, Мукачівський район, Закарпатська область, 89313 (код ЄДРПОУ: 04351587) шкоду, заподіяну довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в розмірі 528 283,75 грн (П'ятсот двадцять вісім тисяч двісті вісімдесят три гривні 75 коп).
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРПОУ: 44768034) в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРПОУ: 45554542) на користь Закарпатської обласної прокуратури, вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРПОУ 02909967) сплачений судовий збір в сумі 7924,26 грн (Сім тисяч дев'ятсот двадцять чотири гривні 26 коп).
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано _22.04.2025.
Суддя А.А. Худенко