вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
22.04.2026м. ДніпроСправа № 904/668/26
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/668/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''ДенДі- Логістик''
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Дніпровагонмаш"
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерного товариства "Таскомбанк",
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю ''ДенДі-Логістик'' (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС Дніпровагонмаш" (далі - відповідач) про стягнення 122.229,22 грн збитків.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/668/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2026.
Ухвалою від 19.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження). До участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Акціонерне товариство "Таскомбанк" (далі - третя особа-1).
Через систему "Електронний суд" 24.02.2026 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Через систему "Електронний суд" 04.03.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, призначити розгляд справи з повідомленням сторін та застосувати наслідки спливу позовної давності.
Ухвалою від 09.03.2026 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи №904/668/26 за правилами загального позовного провадження та призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.
Через систему "Електронний суд" 10.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач позов підтримав та наполягав на його задоволені судом.
Через систему "Електронний суд" 12.03.2026 від відповідача надійшли заперечення.
Через систему "Електронний суд" 06.04.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення.
Через систему "Електронний суд" 09.04.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Між відповідачем (далі - продавець, відповідач), третьою особою-1 (далі - покупець, лізингодавець, третя особа-1) та позивачем (далі - лізингоодержувач, позивач) 26.06.2018 був укладений договір купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач (продавець) зобов'язаний передати у власність третьої особи-1 (покупця), а покупець прийняти та оплатити напіввагони (далі - вагони, товар).
В процесі здійснення першого деповського ремонту вагонів, переданих позивачу як лізингодержувачу за договором, були виявлені на вагонах колісні пари з ознаками виправлення клейм, внаслідок чого складено акти про їх бракування та відповідними листами повідомлено про це відповідача.
З метою усунення дефектів колісних пар позивач здійснював відправку колісних пар до відповідача для оновлення маркування (виправлення клейм), внаслідок чого позивачем були понесені витрати на транспортування колісних пар до відповідача та зворотнім шляхом.
Також позивач вказав, що його основним контрагентом у період з серпня по жовтень 2021 року був ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», з яким позивачем укладено договір, у зв'язку із неможливістю його виконувати позивач нарахував до стягнення з відповідача упущену вигоду.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач зазначив, що позивач жодного доказу порушення зобов'язання відповідачем за договорами, в тому числі щодо якості поставленої продукції, не надав. Також відповідач вважає, що надав докази відповідності поставлених вагонів вимогам технічних умов та придатності їх для експлуатації. Відповідач наголосив, що безпосередньо позивачем оглянуто та прийнято вагони без зауважень, про що складено Акти технічного приймання власних вантажних вагонів.
Відповідач послався на положення п. 4.2 договору та ТУ У 45-057-003-2001 і зазначає, що гарантійний термін товару встановлюється з дати виготовлення товару до першого деповського ремонту, і гарантійний термін на дані вагони сплив.
Відповідач вказав, що вагони були прийняті в експлуатацію Укрзалізницею, що підтверджується Актами форми ВУ-1 про технічне приймання нових вантажних вагонів.
Відповідач стверджує, що в його діях з поставки товару позивачу відсутня протиправна поведінка, а отже відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає відповідальність відповідача.
Відповідач стверджує, що не порушував права та законні інтереси позивача і не може бути відповідальним за понесені останнім витрати на транспортування колісних пар чи недоотримання коштів за користування вагонами.
Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву
Позивач наголошує, що не пропустив строк позовної давності, оскільки її перебіг був зупинений на період введеного карантину та воєнного стану.
На думку позивача, форма наданих відповідачем актів форми ВУ-1 про технічне приймання нових вантажних вагонів затверджена наказом Укрзалізниці і вони використовуються виключно для внутрішньої діяльності Укралізниці та не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності відповідача від дефектів поставлених вагонів.
У зв'язку з перебуванням колісних пар в ремонті з метою виправлення їх недоліків позивачем було недоотримано кошти за користування вагонами за час усунення відповідачем недоліків/дефектів колісних пар. Для розрахунку упущеної вигоди позивачем були наведені саме чинні у той період договори, укладені позивачем зі своїми контрагентами, та за основу розрахунку бралися фактичні ставки за перевезення вантажів, передбачені такими договорами.
Позивач заперечив обов'язковість досудового врегулювання спору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Доводи відповідача щодо відповіді на відзив
Відповідач підсумував свої заперечення:
по-перше, відповідно до умов пункту 4.2 договору та ТУ У 45-057-003-2001, гарантійний термін товару встановлюється з дати виготовлення товару до першого деповського ремонту, тобто гарантійний термін на дані вагони сплив;
по-друге, позивач не зазначає, ані в позовній заяві, ані у відповіді на відзив, який недолік (дефект) виник в процесі експлуатації ним вагонів.
Стислий виклад позиції третьої особи-1 за первісним позовом
Третя особа-1 правом на подачу письмових пояснень по суті позову та/або відзиву не скористалася.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: наявності/відсутності складу цивільного правопорушення в діях відповідача щодо завдання позивачу збитків; наявності/відсутності обов'язку боржника відшкодувати збитки.
Суд встановив, що 26.06.2018 між відповідачем (далі - відповідач, продавець), третьою особою-1 (далі - третя особа-1, покупець, лізингодавець) та позивачем (далі - позивач, лізингоодержувач) був укладений договір купівлі-продажу №Т 31.08.2016 І 1972/1 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити напіввагони моделі 12-4106 ТУ У 45-057-003-2001, 2018 року виготовлення, в кількості 50 одиниць згідно з додатком №1 (специфікації), що є невід'ємною частиною цього договору (далі - вагони).
Загальна вартість вагонів становить 57.750.000,00 грн, крім того ПДВ 20% у розмірі 11.550.000,00 грн, всього 69.300.000,00 грн (п. 2.1 договору).
Договір, відповідно до п. 9.1, набуває чинності з дня його підписання сторонами та скріплення печатками. Договір діє до 31.12.2018. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.2 договору).
26.06.2018 між сторонами підписано специфікацію на поставку 50 одиниць напіввагонів моделі 12-4106, ТУ У 45-057-003-2001 загальною вартістю 69.300.000,00 грн з ПДВ, у якій також зазначені додаткові характеристики товару.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 10.08.2021 за вих.№5-06/1262, у якому вказав, що у 2021 році настав строк проведення першого деповського ремонту напіввагонів закуплених за договором укладеним з відповідачем у 2018 році. При проведені деповського ремонту напіввагонів були виявлені такі, які містять колісні пари з ознаками виправлення клейм, а тому позивач просив відповідача провести розслідування даного випадку та оперативно надати необхідну інформацію і матеріали для прийняття відповідних рішень.
Позивач звернувся до відповідача з претензією від 22.02.2022 за вих.№5-06/1498, у якій повідомив, що при проведенні першого деповського ремонту вагонів виявлено колісні пари з ознаками виправлення клейм, внаслідок чого складено акти про їх бракування. Оскільки колісні пари направлялися на адресу відповідача для усунення виявлених недоліків позивач поніс прямі збитки на транспортування колісних пар у розмірі 76.800,00 грн, які просив у даній претензії відшкодувати відповідача.
Позивач до справи долучив рахунки, платіжні доручення та акти надання послуг на загальну суму 76.800,00 грн за організацію перевезення вантажу.
Також відповідач долучив разовий договір №29253528 від 20.08.2021 на організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом, за умовами п. 1 якого визначено, що за цим договором експедитор (особа, яка не є учасником справи) зобов'язується за плату і за рахунок замовника організувати доставку довіреного замовником вантажу до пункту призначення та видачу його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник (позивач) зобов'язується сплатити за організацію перевезень вантажу встановлену плату; договір №Е-ЮАФ-2021-178 від 21.09.2021 на транспортне обслуговування, договір №1055 від 18.05.2021 на транспортно-експедиторські послуги (залізничний транспорт) з додатковими до нього угодами.
Оскільки відповідача у добровільному порядку не відшкодував збитки позивачу, останній звернувся до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 76.800,00 грн прямих збитків та 45.429,22 грн упущеної вигоди.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За змістом ч. 2 ст. 20 ГК України (який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин) права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, відшкодування збитків.
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 "Захист цивільних прав та інтересів" Розділу І "Основні положення" Книги першої "Загальні положення", Глави 51 "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" Розділу І "Загальні положення про зобов'язання" Книги п'ятої "Зобов'язальне право" ЦК України та Главою 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Окрім того, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14).
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України).
Частиною 2 ст. 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (ст. 614 ЦК України).
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 224 ГК України, ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять: 1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц (провадження №61-22106св18)).
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).
Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).
Ураховуючи наведене, пред'явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених ст. 22 ЦК України, ст. 224, 225 ГК України, покладає на кредитора (позивача), обов'язок довести: 1) протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (боржника), 2) наявність збитків, їх розмір, в числі рахунку реальну можливість отримання ним таких збитків, 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, а також 4) вжитті ним заходи для отримання заявлених збитків, тоді як відповідач - має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.
Водночас суд звертає увагу, що за змістом ч. 1 ст. 42, ч. 1 ст. 44 ГК України будь-яка підприємницька діяльність суб'єктів господарювання здійснюється на підставі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Тому суб'єкти господарювання повинні враховувати наявність таких ризиків та усвідомлювати наслідки вчинюваних ними дій, а суди, розглядаючи справи, предметом яких є стягнення упущеної вигоди, повинні встановити чи є наслідки, на які посилається позивач, упущеною вигодою чи такі наслідки є результатом власних комерційних прорахунків суб'єкта господарювання (висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17).
Як стверджує позивач за змістом позовної заяви, протиправна поведінка відповідача полягає у поставці у 2018 році напіввагонів з ознаками виправлення клейм, про що стало відомо у 2021 році під час першого деповського ремонту.
Розмір збитків позивач визначив у сумі витрат на транспортування напіввагонів до ремонту (перший деповський ремонт, а не ремонт, у зв'язку із поставкою неякісного товару) та доходів, які міг отримати під час такого ремонту напіввагонів.
Відповідно до п. 3.2 договору технічне приймання вагонів здійснюється відділом технічного контролю продавця спільно з інспекцією ПАТ «Укрзалізниці». Після проведення технічного приймання вагонів, представниками сторін проводиться приймання готової до постачання продукції на складі продавця.
За результатами приймання вагонів сторони підписують акт технічного приймання власних вантажних вагонів, у якому зазначається кількість оглянутих покупцем та лізингоодержувачем вагонів, їх модель, заводські і восьмизначні (мережеві) номери, дата побудови, результати огляду вагонів. У разі виявлення покупцем та/або лізингоодержувачем при технічному прийманні вагонів технічних несправностей вагонів, ці вагони не включають в акт технічного приймання власних вантажних вагонів та в акт передачі-приймання власних вантажних вагонів, а складають окремий перелік недоліків вагонів (далі - перелік) із зазначенням термінів їх усунення (п. 3.4 договору).
Після приймання продукції та підписання продавцем, покупцем та лізингоодержувачем акта технічного приймання власних вантажних вагонів, покупець та продавець підписують акт приймання-передачі продукції (п. 3.7 договору).
З огляду на фактичні обставини справи суд доходить висновку, що напіввагони за договором були прийняті у 2018 році і сторони договору не мали претензій щодо їх якості.
Як вбачається з позовної заяви, у період з 2018 року до 2021 року (рік проведення першого деповського ремонту) позивач експлуатував власні вантажні вагони та не виявляв претензій та зауважень щодо їх якості.
Суд зауважує, що долучені до позову докази не дають змоги ідентифікувати вагони, які були передані позивачу і прийняті ним на підставі договору. Відповідач долучив до відзиву акти технічного приймання власних вантажних вагонів, які підписані комісією у складі представників позивача та відповідача і яка (комісія) визнала, що оглянуті напіввагони моделі 12-4106 відповідають ТУ У 45-057-003-2001 та укладеному між сторонами договору, придатні до експлуатації коліями загального користування та готові до відправки.
Тобто на час приймання вагонів в частині їх технічного стану (станом на 2018 рік) позивач визнав якість вагону такою, яка була обумовлена умовами укладеного між сторонами договору.
Згідно з п. 1.1 договору та специфікації до нього поставці підлягали напіввагони моделі 12-4106, ТУ У 45-057-003-2001. Доказів того, що відповідач поставив вагони, які не відповідали ТУ У 45-057-003-2001 матеріали справи не містять.
Суд бере до уваги, що наявність заводських дефектів колісних пар виявлено лише під час першого деповського ремонту, тобто планової ситуації, яка потребувала транспортування вагонів до місця здійснення ремонту. Таким чином транспортування вагонів відбулося не у зв'язку із недоліками вагонів, а у зв'язку із настанням строку для першого деповського ремонту, як передбачено ТУ У 45-057-003-2001. Вказане свідчить про те, що витрати позивача на транспортування вагонів до місця проведення першого деповського ремонту не пов'язані із ознаками виправлення клейм на колісних парах і не можуть покладатися на відповідача.
Аналізуючи рахунки, платіжні доручення та акти надання послуг на загальну суму 76.800,00 грн за організацію перевезення вантажу, суд звертає увагу, що позивачу, як замовнику були надані послуги з організації перевезення вантажу за визначеним маршрутом, проте жодної ідентифікації вантажу, перевезення якого організовувалося, матеріали справи не містять.
Таким чином з наявних у справі доказів не вбачається за можливе встановити, який саме товар був поставлений відповідачем позивачу за договором та що саме даний товар містив ознаки виправлення клейм на колісних парах.
Відсутній зв'язок і між наявністю ознак виправлення клейм на колісних парах та необхідністю організовувати транспортування вантажу.
Отже суд вважає підставною позицію відповідача щодо відсутності в його діях протиправної поведінки, що виключає наявність складу цивільного правопорушення та настання відповідальності відповідача.
Господарський суд вважає, що позивач не довів того, що неправомірні дії відповідача стали причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток (у сумі 45.429,22 грн за договором, який був укладений із контрагентом позивача), а також не довів, що позивач вчиняв будь-які заходи щодо одержання таких доходів після усунення виявлених недоліків на колісних парах.
Відтак суд вважає, що позивач не довів фактичну наявність збитків, їх розмір, та протиправну поведінку відповідача, яка сприяла завданню збитків у позивача.
З огляду на недоведеність наявності протиправної поведінки відповідача, збитків завданих діями відповідача відсутній і причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги усе наведене у його сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд зауважує, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
В даному випадку суд, вирішуючи спір по суті, дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості, а тому строк позовної давності, про застосування якого просив відповідач, до спірних взаємовідносин не підлягає застосуванню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, позивач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав задоволенню не підлягають.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати позивача зі сплаті судового збору за подання позовної заяви та оплати професійної правничої допомоги покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Судові витрати позивача зі сплати судового збору та оплати професійної правничої допомоги покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк