вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
17.04.2026м. ДніпроСправа № 904/6284/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (49033, м. Дніпро, вул. Краснопільська, буд. 23; ідентифікаційний код 43837761)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 14, оф. 14; ідентифікаційний код 44860702)
про стягнення 143 632 грн. 81 коп.
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№5875/25 від 06.11.2025) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" 143 632 грн. 81 коп., що складає 100 000 грн. 00 коп. - грошових коштів за невиконання зобов'язання зі сплати за транспортний засіб, придбаний за договором від 01.06.2023 №1249/2023/3854485 купівлі-продажу транспортного засобу, 15 712 грн. 33 коп. - пені, 7 290 грн. 36 коп. - 3% річних та 20 630 грн. 12 коп. - інфляційних нарахувань.
Також просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 22 422 грн. 40 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем подано заяву (вх.№49997/25 від 13.11.2025) про усунення недоліків, відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 11.11.2025.
Враховуючи вищевикладене, позивач усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Слід відзначити, що з долученої судом до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала суду від 18.11.2025 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 19.11.2025 о 04:34 год.
Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Так, ухвалою суду від 18.11.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Однак, станом на 17.04.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Отже, матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів здійснення оплати, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Справа відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", як продавцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Газолео", як покупцем, було укладено договір від 01.06.2023 №1249/2023/3854485 купівлі-продажу транспортного засобу (надалі -Договір) (а.с. 9).
Відповідно до пункту 1.1 Договору на умовах даного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві транспортний засіб: марка DAF, модель FТ 95.380, 2002 року випуску, колір синій, VIN НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_2 , номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за продавцем 20.11.2020 підрозділом МВС ТСЦ 1249.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.
Право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору (пункт 2.2 Договору).
Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження транспортного засобу переходить від продавця до покупця з моменту підписання даного договору (пункт 2.3 Договору).
Згідно з пунктом 3.1 Договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 100 000 грн. 00 коп.
Покупець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, сплатити продавцеві ціну транспортного засобу, зазначену у п. 3.1 договору в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти транспортний засіб (пункт 5.1 Договору).
Продавець зобов'язаний в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати транспортний засіб (пункт 6.1 Договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання (пункт 9.1 Договору).
Договір укладено у трьох примірниках: один призначений для продавця, другий для покупця третій залишається на зберіганні у Територіальному сервісному центрі (пункт 9.2 Договору).
Позивач стверджує, що: - свої обов'язки за Договором виконав в повному обсязі, передавши транспортний засіб у власність відповідача, проте в порушення вимог пункту 5.1 Договору, відповідач не сплатив кошти за транспортний засіб; - позивач неодноразово усно звертався до відповідача з вимогою сплати йому відповідних грошових коштів, на що постійно отримував відповіді, що розрахунок з ним буде проведено найближчим часом; - відповідач станом на теперішній час так і не розрахувався із позивачем; - позивач в жодній формі (готівковій, безготівковій) грошових коштів від відповідача за проданий автомобіль не отримував. Зазначене стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Судом встановлено, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро", як продавцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Газолео", як покупцем, в присутності адміністратора РСЦ ГСЦ МВС Прудкого Олександра Дмитровича укладено договір від 01.06.2023 №1249/2023/3854485 купівлі-продажу транспортного засобу.
Як вбачається з умов Договору (пункт 2.1) передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна.
Крім того, умовами Договору визначено, що право власності на транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання даного договору (пункт 2.2), а також те, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження транспортного засобу переходить від продавця до покупця з моменту підписання даного договору (пункт 2.3 Договору).
Суд звертає увагу на те, що договір купівлі-продажу транспортного засобу укладається між двома сторонами - продавцем і покупцем; законодавством України не передбачено, що розрахунок (передача коштів) має відбуватися у сервісному центрі МВС або за участі адміністратора ТСЦ; - сторони самостійно визначають порядок і час передачі коштів за своїм договором.
Таким чином, сервісний центр МВС чи його співробітники не несуть відповідальності за здійснення розрахунків між сторонами договору та не беруть участь у їх проведенні.
Під час звернення до сервісного центру МВС сторони укладають договір купівлі-продажу транспортного засобу та здійснюють перереєстрацію транспортного засобу, вносять зміни до реєстраційних документів тощо. Сам факт звернення та оформлення документів з купівлі-продажу ТЗ не зобов'язує жодну зі сторін здійснювати одночасно оплату чи розрахунок саме в сервісному центрі МВС.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
При цьому, як також зазначено у пункті 6.1 Договору продавець зобов'язаний транспортний засіб.
Суд звертає увагу на те, що доказів виконання позивачем свого зобов'язання з передачі транспортного засобу позивачем не надано, матеріали справи не містять.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 вказано, що попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
Системне тлумачення частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 655, частини 1 статті 664, частини 1 статті 697 Цивільного кодексу України свідчить, що термін "передача товару" охоплює як передачу у власність, так і передачу у користування.
Право власності на товар може переходити від продавця до покупця у момент передачі товару, до цього моменту, або після нього - відповідно до умов договору купівлі-продажу. Це випливає зі змісту частини 1 статті 655, частини 1 статті 677, частини 1 статті 697 Цивільного кодексу України.
Оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у частині 1 статті 655, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця.
Договір купівлі продажу, крім основного зобов'язання продавця передати у власність товар, а покупця - оплатити його, може передбачати низку додаткових зобов'язань, встановлювати певну послідовність вчинення дій продавцем та покупцем
Водночас, суд зазначає, що відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Так, відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Оскільки правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору купівлі-продажу, умовами якого було встановлено здійснення попередньої оплати за товар та така оплата, за твердженням позивача, здійснена не була, то в даному випадку нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини є саме положення статей 538, 693 Цивільного кодексу України.
В свою чергу, з вказаних положень вбачається, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов'язання продавця щодо поставки товару не виникає. Відповідно, нездійснення ним на свій ризик поставки товару без попередньої оплати не зумовлює виникнення у продавця права вимагати оплати такого товару (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №903/333/17, від 08.08.2018 у справі №904/10083/15, від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 03.09.2019 у справі №910/2849/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 10.02.2020 у справі №914/1253/18).
Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання (частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України).
Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими статтею 538 Цивільного кодексу України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.
У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина 3 статті 538 Цивільного кодексу України).
Вказівка "має право" означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов'язання.
Суд вважає, що таке тлумачення приписів статті 538 Цивільного кодексу України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця.
Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.
Інше тлумачення статті 538 Цивільного кодексу України нівелює зміст норм щодо належного виконання зобов'язання за договором, та щодо розірвання договору (відмови від договору) в передбаченому законом та договором порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №927/211/22.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання з передачі транспортного засобу відповідачу, проте зобов'язання зі сплати за транспортний засіб відповідачем не виконано.
При цьому, доказів ані того, що попередня оплата за транспортний засіб відповідачем не здійснена, ані того, що транспортний засіб, в порушення умов Договору, був переданий позивачем відповідачу без здійснення попередньої оплати, матеріали справи не містять, сторонами не надано.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведена наявність у відповідача заборгованості за придбаний за Договором транспортний засіб, оскільки за умовами Договору передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості. При цьому, суд зауважує, що попри те, що позивач стверджує, що виконав свої зобов'язання за Договором та передав відповідачу транспортний засіб у власність, доказів передачі транспортного засобу відповідачу позивачем також не надано.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням необґрунтованості позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 100 000 грн. 00 коп. - основного зобов'язання є безпідставними і похідні вимоги щодо стягнення 15 712 грн. 33 коп. - пені, 7 290 грн. 36 коп. - 3% річних та 20 630 грн. 12 коп. - інфляційних нарахувань.
З огляду на викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судового збору
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати у справі зі сплати судового збору слід віднести за рахунок позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (49033, м. Дніпро, вул. Краснопільська, буд. 23; ідентифікаційний код 43837761) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газолео" (49041, м. Дніпро, просп. Праці, буд. 14, оф. 14; ідентифікаційний код 44860702) про стягнення 143 632 грн. 81 коп.
2. Судові витрати у справі віднести за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Фаворит Авто Дніпро" (49033, м. Дніпро, вул. Краснопільська, буд. 23; ідентифікаційний код 43837761).
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Загинайко
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,
22.04.2026