ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 квітня 2026 року Справа № 902/1321/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України
розглянувши апеляційну скаргу позивача - Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.01.2026 року (повне рішення складено 02.02.2026 року) у справі №902/1321/25 (суддя Маслій І.В.)
за позовом Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» (м.Київ)
до Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» (м.Вінниця)
про стягнення 45290,81 грн
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.01.2026 року у справі №902/1321/25 відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» до Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» про стягнення 45290,81 грн.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних доказів, з яких можливо встановити волевиявлення відповідача на виникнення між ним та позивачем правовідносин з надання послуг. При цьому, відсутність доказів на підтвердження укладення договору №183-02.23 від 28.02.2023 року та надання за ним послуг унеможливлюють задоволення позову про стягнення основного боргу та штрафних санкцій.
Не погоджуючись із рішенням, позивач у встановлений процесуальний строк подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення від 21.01.2026 року у даній справі повністю та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи скаргу ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги. Відтак ДП «ГНМЦ» вважає, що господарським судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню у даному господарському спорі. Апелянт вважає, що правовідносин між сторонами виникли внаслідок вчинення конклюдентних дій. Направлення відповідачем заявки на навчання з пакетом документів працівника кваліфікується як оферта, а надання позивачем доступу до навчальної бази - як акцепт та фактичне виконання послуг. Оскільки відповідач не відкликав заявку та підтвердив обставини навчання у заявах по суті справи, виникло законне грошове зобов'язання з оплати отриманих послуг, що спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення коштів.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В., суддя Мельник О.В.
Ухвалою від 23.02.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі №902/1321/25 за скаргою ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.01.2026 року. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
05.03.2026 року надійшов відзив відповідача, в якому він просить залишити оскаржуване рішення господарського суду першої без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач наголошує, що за відсутності підписаного паперового договору №183-02.23 уповноваженою особою, подання заявки не є належним доказом волевиявлення юридичної особи на виникнення зобов'язань. Оскільки проект договору не був скріплений підписом та печаткою, пропозиція (оферта) вважається недійсною, що виключає можливість її акцепту та виникнення обов'язку з оплати.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає наступне: працівники КП «Вінницяміськтеплоенерго» повинні були пройти підготовку на кваліфікацію «Експерт технічний з проведення технічного огляду та/або експертного обстеження вантажопідіймальних кранів, ліфтів, підйомників, ескалаторів, канатних доріг, фунікулерів, стаціонарних та пересувних атракціонів», згідно з вимогами Порядку атестації фахівців, які мають право проводити технічний огляд та/або експертне обстеження устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого Наказом Мінсоцполітики №785 від 29.05.2018 року.
Співробітниками договірного відділу позивача з представником відповідача - Степанковським Р. В. здійснено процедуру укладання договору, зокрема: надано усі необхідні документи на слухача відповідача, надано доступ до навчальних програм, консультації слухачу, видано направлення на практику і таким чином виконано усі зобов'язання по договору.
20.02.2023 року контактною особою відповідача Степанковським Р.В., що контактує з позивачем, з питань навчання, було подано заявку на навчання інженера І категорії ВЛМК Відповідача - Грома Артема Анатолійовича за напрямком навчання «Експерт технічний з проведення технічного огляду та/або експертного обстеження вантажопідіймальних кранів, ліфтів, підйомників, ескалаторів, канатних доріг, фунікулерів, стаціонарних та пересувних атракціонів».
Позивач звертає увагу, що Степанковський Р.В. протягом 2019-2023 років проводив усі організаційні заходи стосовно подання заявок, телефонних переговорів, пересилки документів на потенційних слухачів для проведення навчання в ДП «ГНМЦ», підготовку проектів договорів.
Позивач зазначає, що переписка з відповідачем здійснювалась виключно за допомогою електронної пошти її контактної особи - Степанковского Р.В. - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать скан-копії електронних листів, з урахуванням чого переписка є належним доказом проведення переговорів, узгодження усіх істотних умов та виконання позивачем своїх обов'язків.
Також в підтвердження виконання договору позивачем 28.04.2023 року зареєстрована податкова накладна №96, яка відповідачем не спростована
Крім того, апелянт стверджує, що замовлення відповідачем послуг ДП «ГНМЦ» підтверджується поданням:
- заявки на навчання технічних експертів у ДП «ГНМЦ» від 20.02.2023 року стосовно працівника відповідача Грома Артема Анатолійовича, а також його анкети, диплома і трудової книжки, що є пропозицією укласти договір (офертою), не відкликаною відповідачем;
- прийняттям ДП «ГНМЦ» (акцепт) замовлення відповідача на вказані послуги шляхом дистанційного навчання з наданням працівникові відповідача ОСОБА_1 доступу до електронної навчально-методичної бази через особовий кабінет;
- відсутності заперечень відповідача у наявних у справі відзиві та запереченнях на відповідь на відзив щодо зазначених позивачем обставин надання ДП «ГНМЦ» послуг з навчання інженера І категорії ВЛМК відповідача ОСОБА_1 за напрямком навчання «Експерт технічний проведення технічного огляду та/або експертного обстеження вантажопідіймальних кранів, ліфтів, підйомників, ескалаторів, канатних доріг, фунікулерів, стаціонарних та пересувних атракціонів».
На підтвердження надання послуг відповідачу та виникнення договірних відносин між сторонами позивачем до матеріалів справи надано Договір 183-02.23 від 28.02.2023 року та Акт №1 прийому-здачі виконаних послуг від 28.02.2023 року на суму 34680 грн.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, вказаний договір не підписаний уповноваженою особою та не скріплений печаткою юридичної особи (позивача).
За твердженнями позивача, сторони домовились про усі істотні умови договору, при цьому, відсутність підписаного договору не заважала сторонам його виконувати.
Відповідач наголошував, що на офіційну електронну поштову скриньку відповідача Office@vmte.vn.ua, та на офіційну поштову скриньку: м.Вінниця, вул.600-річчя,13 не надходило жодного документу від позивача щодо даних позовних вимог.
В зв'язку з несплатою відповідачем наданих послуг, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права про стягнення з відповідача 34680 грн заборгованості за надані послуги, 7951,81 грн інфляційних втрат та 2659 грн 3% річних.
Як вже зазначалось, Господарський суд Вінницької області рішенням від 21.01.2026 року у справі №902/1321/25 відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.
За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.(ст.509 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Предметом даного спору є стягнення заборгованості за послуги.
Відповідно до частин 1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
За приписами частин 4, 5 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ч.1 ст.81 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
При цьому, згідно з ч.1 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Переглядаючи оскаржуване рішення колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Неповнота та небезумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та небезумовність акцепту є умовами припинення оферти.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.644 ЦК України, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Положеннями процесуального законодавства визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 73 ГПК України).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що виходячи з визначених ст.76, 77 ГПК України правил щодо належності та допустимості доказів, умови, на яких досягнуті домовленості щодо відносин сторін, повинні носити матеріальну фіксацію шляхом викладення у одному або декількох документах, які, в силу ст.73 та ст.91 ГПК України, є доказами виникнення між сторонами договірних відносин та можуть бути покладені в основу рішення щодо змісту правочину.
Натомість матеріали справи не містять належних доказів, з яких можливо встановити волевиявлення відповідача на виникнення між ним та позивачем правовідносин з надання послуг.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на наявність у нього даних працівника відповідача ОСОБА_1 , як на підставу існування спірних правовідносин між сторонами, оскільки у позовній заяві ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» наголошує на тому, що співпрацював із КП «Вінницяміськтеплоенерго» на підставі договорів №73-10.16 від 16.10.2016 року, №47-11.16 від 04.11.2016 року, №39-01.17 від 12.01.2017 року, №198-02.19 від 19.02.2019 року, № 64-04.22 від 26.04.2022 року, а тому інформація щодо працівників відповідача у позивача могла бути наявна у зв'язку із виконанням сторонами вказаних договорів.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на наявність зареєстрованої ним податкової накладної, оскільки податкова накладена не є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відображає лише право покупця на податковий кредит та зобов'язання продавця у разі здійснення господарських операцій.
При цьому, враховуючи відсутність доказів укладення договору сторонами, відсутність підписів на доданому до матеріалів справи договорі №183-02.23 від 28.02.2023 року, а також враховуючи відсутність доказів на підтвердження посилань позивача щодо фактичного надання та споживання послуг за вказаним договором, колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості.
В одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).(ч.1 ст.173 ГПК України).
Наведена норма передбачає існування юридичного зв'язку між основною та похідною позовними вимогами, зокрема, задоволення основної вимоги має створювати обґрунтовані законні підстави для задоволення похідної вимоги.
Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення інфляційних та 3% річних.
Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.
Матеріалами справи спростовуються доводи скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на рішення Господарського суду Вінницької області від 21.01.2026 року у справі №902/1321/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
3. Матеріали справи №902/1321/25 повернути до господарського суду Вінницької області.
Повна постанова складена "22" квітня 2026 р.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Хабарова М.В.
Суддя Мельник О.В.