ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 квітня 2026 року Справа № 918/1249/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Кужель Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого Господарського підприємства "Ліси України", в особі філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого Господарського підприємства на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі № 918/1249/25 (суддя - Н.Церковна)
час та місце ухвалення рішення: 23 лютого 2026 року; м. Рівне, вул. Давидюка Тараса, 26А
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу та Головинської сільської ради
до Державного спеціалізованого Господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого Господарського підприємства
про відшкодування шкодив сумі 371 024 грн 02 коп.
за участю представників сторін:
від Прокурора - Ваколюк Ю.О.;
від Позивача 1 - Лисий В.І.;
від Позивача 2 - не з'явився;
від Відповідача - Власюк А.О..
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу (надалі - Позивач 1), Головинської сільської ради (надалі - Позивач 2) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого Господарського підприємства (надалі - Відповідач) про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу в сумі 371 024 грн 02 коп..
В обгрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, що Філією “Костопільське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», правонаступником якої є Позивач порушено вимоги законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме: не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року позов задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 371024 грн 02 коп. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (том 1, а.с. 218-227).
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. За таких обставин та з огляду на наведені у оскаржуваному судовому рішенні норми лісового, земельного, цивільного законодавства суд вважав, що Відповідач зобов'язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки.
Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що сума збитків, встановлена у висновку експерта від 17 червня 2025 року №2263-Е Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз становить 371024 грн 02 коп. та стягнув з Відповідача збитки.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 3-10), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач вказує про те, що виявлення незаконного вирубування 1 сироростучого дерева породи «дуб» у кварталі 2 виділі 39 Базальтівського лісництва Філії «Костопільське лісове господарство» ДП «Ліси України», правонаступником якої є Відповідач, відбулось безпосередньо Відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування. Апелянт при цьому робить припущення, що якби ж Відповідач не звернувся до поліції із заявою про виявлене кримінальне правопорушення, то як Прокурор, так і Позивач 2 вчасно б не дізналися про таку порубку. Як вказує Апелянт, така поведінка Відповідача безсумнівно вказує на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев.
Апелянт звертає увагу, що жодного чіткого, виконуваного та передбачуваного нормативно-правового акту, який би визначав перелік протипожежних та інших заходів, вимог щодо складання планів цих заходів, у спірний період ні центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, ні органом місцевого самоврядування не визначалось. З вищеописаного скаржник робить висновк про те, що саме по собі словосполучення «зобов'язаний охороняти» відносно території лісу не є конкретним обов'язком за порушення якого, особливо з урахуванням не розробки центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства на виконання частини 2 статті 86 Лісового кодексу України переліку таких заходів, може наступати відповідальність за протиправну бездіяльність. Відповідач наголошує, що в кожному такому випадку, Позивач має доводити, які саме дії повинні були вжиті лісокористувачем і в чому полягає їх невжиття.
Скаржник вказує, що з моменту запровадження в Україні воєнного стану внаслідок російської агресії, Відповідач був позбавлений можливості застосовувати в своїй діяльності весь спектр заходів по охороні лісу, а саме таких як патрулювання наземне, патрулювання з використанням літаків, гвинтокрилів, безпілотних літальних апаратів з причин, незалежних від нього, в силу дії непереборної сили, тому вважає, що Відповідач був позбавлений можливості забезпечувати збереження лісів у нічний час, внаслідок російської агресії, оскільки не наділений правом на порушення режиму комендантської години і був обмежений діяти у нічний час доби.
Відповідач вказав, що відповідальність органу досудового розслідування за невжиття належних заходів щодо відшукання винних осіб за вчинене правопорушення перекладається на постійного лісокористувача, однак, Відповідач не наділений повноваженнями щодо проведення слідчих та розшукових дій. На переконання апелянта, виключно через не встановлення органом досудового розслідування осіб винних у незаконній рубці дерев Прокурор вважає, що збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані за рахунок постійного лісокористувача, стовідсотковим бенефіціаром якого є держава.
Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд мав не лише констатувати наявність експертного висновку, але й дослідити його зміст, обсяг проведених дій експертом та перевірити достовірність вихідних даних, які були використані при розрахунку розміру шкоди. Констатував, що відсутність натурного обстеження та залежність розрахунків від наданих правоохоронним органом матеріалів ставлять під сумнів об'єктивність, повноту та достовірність такого висновку, а відтак і його доказове значення у справі, тому наявний у справі висновок експерта та його розрахунки не можуть вважатись належним та допустимим доказом у справі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Рівненської області по справі №918/1249/25 та запропоновано Прокурору, Позивачам в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на заяву з доказами його (доданих до нього документів) надсилання Відповідачу в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Через підсистему «Електронний суд» 23 березня 2026 року від Позивача 1 надійшов відзив, в котрому, Позивач 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач 1 вказав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Вважає, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Позивач з огляду на вказане виснує, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. За таких обставин вважає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Наведеним, з позиії Позивача 1, спростовуються доводи апелянта стосовно відсутності його вини та як наслідок, обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Через підсистему «Електронний суд» 23 березня 2026 року від Прокурора надійшов відзив, в котрому, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Прокурор вказав, що оглядом місця події від 16 липня 2024 року, проведеним за участю працівника Філії «Костопільське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» встановлено, що у кварталі 2 виділ 39 Базальтівського лісництва без будь-яких дозвільних документів здійснено рубку одного дерева дуба сироростучого. Констатує, що розмір заподіяної шкоди підтверджується також висновоком експерта від 17 червня 2025 року №2263-Е за результатами проведеної судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12024181150000296 від 16 липня 2024 року чим визначено, що її розмір становить 371 024 грн 02 коп.. Зауважив, що пунктами 3.1, 3.2.2 Статуту ДП «Ліси України» (нова редакція), визначено, що підприємство створено, зокрема з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісів та що одним із основних завдань підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. В даному випадку на переконання Прокурора, порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища виявлено у лісових насадженнях, користування якими здійснює ДП «Ліси України», яке у розумінні статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 березня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено, а розгляд апеляційної скарги призначено на 15 квітня 2026 року об 14:40 год..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 квітня 2026 року заяву представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні по справі №918/1249/25, яке призначено на 15 квітня 2026 року о 14:40 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В судове засідання від 15 квітня 2026 року представник Позивача 2 не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку про свідчить довідка про доставку електронного листа.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду (від 23 березня 2026 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).
При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, апеляційний господарський суд вважає можливим розгляд апеляційної скарги без участі представника Позивача.
В судовому засіданні від 15 квітня 2026 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Представник Відповідача вказав про те, що саме виявлення незаконного вирубування 1 сироростучого дерева породи «дуб» у кварталі 2 виділі 39 Базальтівського лісництва філії «Костопільське лісове господарство» ДП «Ліси України», правонаступником якої є Відповідач відбулось безпосередньо Відповідачем, про що було відразу повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування, відтак апелянт вважає якби Відповідач не звернувся до поліції із заявою про виявлене кримінальне правопорушення, то як Прокурор, так і Позивач 2 вчасно б не дізналися про таку порубку. Представник Відповідача зазначає що така поведінка Відповідача вказує на добросовісність його дій, спрямованих як на захист лісу, так і на встановлення осіб, винних у незаконній порубці дерев. Представник Відповідача також вказав, що жодного чіткого, виконуваного та передбачуваного нормативно-правового акту, який би визначав перелік протипожежних та інших заходів, вимог щодо складання планів цих заходів, у спірний період ні центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, ні органом місцевого самоврядування не визначалось. Окрім того, представник скаржника вказує, що з моменту запровадження в Україні воєнного стану внаслідок російської агресії, Відповідач був позбавлений можливості застосовувати в своїй діяльності весь спектр заходів по охороні лісу, а саме таких як патрулювання наземне, патрулювання з використанням літаків, гвинтокрилів, безпілотних літальних апаратів з причин незалежних від нього. Представник Відповідача вказав, що не погоджується з розміром шкоди так як експертне дослідження проведено без відповідної методики та зазначених такс.
В судовому засіданні від 15 квітня 2026 року, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу та внаслідок невиконання Відповідачем своїх обов'язків, завдано шкоди лісу, Прокурор вказав, що одним із основних завдань Відповідача є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. В даному випадку з позиції Прокурора порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища виявлено у лісових насадженнях, користування якими здійснює ДП «Ліси України», яке у розумінні статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, тому враховуючи те, що територія лісу, на якій здійснено порубку належить до відповідальності Відповідача, саме ним неналежно виконано обов'язок відносно охорони дерев. Прокурор вказав, що саме працівниками Відповідача під час виявлення порушення було складено акт огляду та розраховано розмір шкоди, який підтверджений висновком експертного дослідження в даній справі.
В судовому засіданні від 15 квітня 2026 року, представник Позивача 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача 1 вказав, що Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами. Вважає, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно, з урахуванням діаметрів незаконно зрубаного дерева та коефіцієнтів індексації такс, у відповідності до вимог чинного законодавства з допомогою відповідних приладів. Щодо аргументів Відповідача про те, що позивачем не зазначено які саме дії, з охорони і захисту лісу передбачені законодавством не були вчинені Відповідачем і в чому полягає протиправна бездіяльність, то представник зауважив, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє Відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків
Заслухавши пояснення Прокурора, представників Відповідача та Позивача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Прокурор в інтересах держави в особі Позивачів 1 і 2, звернувся з позовом до господарського суду про відшкодування шкоди, завданих навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом судового розгляду є поданий Прокурором позов в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України № 1697-VII "Про прокуратуру".
Абзацом 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року в справі № 923/35/19, від 23 липня 2020 року в справі № 925/383/18.
Водночас захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Доведення прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача має ґрунтуватися на оцінці діяльності/бездіяльності компетентного органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у поєднанні з перевіркою дотримання прокурором порядку попереднього, до звернення до суду, повідомлення цього органу про такий позов згідно з вимогами абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом Прокурор визначив Позивачів 1 і 2, в обґрунтування чого зазначив, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана саме місцевому бюджету, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про рослинний світ» органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.
При цьому, відповідно до пункту 1 підпункту б частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Оскільки здійснення самовільних рубок здійснено у виділі 6,2 кварталів 51 лісництва Відповідача, що знаходяться на території Позивача 2, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 29 частиною 3 пунктом 7 та статтею 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена також і в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.
Прокурором 15 грудня 2021 року та 17 лютого 2022 року на адресу Позивача направлялись листи щодо встановлення підстав здійснювати Прокурором представництво інтересів держави в особі Позивачів 1 і 2 щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу з Відповідача.
26 вересня 2023 року Позивачем 2 повідомлено Прокуратуру листом про неможливість вжиття заходів, спрямованих на стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в судовому порядку у зв'язку з недостатністю коштів для сплати судового збору.
Зважаючи на вище викладене та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судова колегія виснує, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Позивачів 1 та 2.
В той же час колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За результатами дослідження підставності звернення Прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Позивачів 1 і 2 місцевим господарським судом встановлено, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України изначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що свідчить про підставність звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів.
Однак, апеляційна скарга Відповідача не містять доводів щодо заперечення обставин підставності звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів, відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаній частині судового рішення, що не оспорена апелянтом.
Зважаючи на предмет позовних вимог та обставини, котрими Прокурор обгрунтовує підставність своїх позовних вимог, колегія суддів розглядає оспорену позовну вимогу про стягнення з Відповідача 371024 грн 02 коп. шкоди, заподіяної навколишньому природньому середовищу. .
Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
В силу дії статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно зі статтею 16, частиною 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Частиною 1 статтею 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
У відповідності до частини 5 статті 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 90 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
В силу дії пунктів 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
У відповідності до статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною 1 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2018 року в справі №909/1111/16.
Зважаючи на все вищевказане з призми заперечень Відповідача, наведених у апеляційній скарзі, щодо того, що доказами, долученими до матеріалами справи не підтверджено складу цивільного правопорушення, вчиненого Відповідачем, зокрема, розмір збитків, протиправність поведінки, причинний зв'язок, та з огляду те, що саме Відповідачем здійснено повідомлення до поліції про вчинення злочину, колегія суддів зазначає таке.
Зважаючи на предмет доведення Прокурором в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення Відповідача, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки Відповідача, колегія суддів досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає наступне.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані Законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого останній допустив самовільну вирубку лісу.
При цьому апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що враховуючи положення статей 105, 107 Лісового кодексу України, статтей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Відповідач, допустив протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, зокрема не здійснюючи належний контроль, що призвело до незаконної порубки дуба, а відтак, Відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дуба в сумі 371024 грн 02 коп..
Законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи порушника. У даному випадку підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущено самовільну вирубку лісу.
Отже, враховуючи вищезгадані вимоги законодавства та судову практику, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев).
Помилковим також є довід апеляційної скарги Відповідача щодо можливого подвійного відшкодування шкоди як з лісокористувача за незабезпечення належної охорони лісу від незаконних порубок, так і з особи, яка буде визнаною винною у незаконній рубці лісу, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести 5 такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавана шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, на час його виявлення.
При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).
В той же час колегією суддів враховується, що у пункті 88 постанови від 13 травня 2020 року в справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої статтей 19, 63 і 86 Лісового кодексу України, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Саме тому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Усе вищеописане спростовує доводи Відповідача стосовно відсутності його вини та як наслідок, обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Щодо аргументів Відповідача про те, що Позивачем не зазначено які саме дії, з охорони і захисту лісу передбачені законодавством не були вчинені Відповідачем і в чому полягає протиправна бездіяльність, то колегія суду зазначає, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє Відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов'язків. Слід зазначити, що кошти, які має сплатити Відповідач надійдуть до Державного бюджету України, а саме фонду охорони навколишнього природного середовища відповідної територіальної громади Рівненської області та можуть бути використані для реалізації природоохоронних заходів.
Схожа правова позиція викладена й у постанові Касаційного господарського суду від 28 вересня 2023 року в справі 927/32/23.
Що ж стосується заперечення визначеного розміру збитків, зокрема й методики по якій вони розраховувалися, то колегія суду звертає увагу Відповідача на те, що початковий розрахунок шкоди проведено саме працівниками Відповідача про що й зазначено працівниками Відповідача в акті огляду місця вчинення правопорушення лісового господарства (том 1, а.с. 33-35). Окрім того, даний розмір шкоди підтверджений висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 17 червня 2025 року (том 1, а.с. 42-53). Окрім того із висновку експертного дослідження слідує, що відповідно до вимог частини 2 статті 102 КПК України експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статтей 105, 107 Лісового кодексу України, статтей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", колегія суду зазначає, що Відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дуба сироростучого.
При цьому, колегія суддів констатує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року справа № 917/1261/17, від 20 вересня 2018 року справа №909/495/17, від 07 червня 2019 року справа № 914/1960/17.
Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів констатує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини Відповідача в даному випадку, то колегія суддів зазначає, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Доходячи відповідних висновків колегія суду констатує, що аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статтей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20
Відтак, підсумовуючи усе вищеописане колегія суддя приходить до висновку, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.
Беручи до уваги все вищенаведене, колегія суддів зазначає, що Відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки дерева. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
При цьому, зважаючи на доводи апелянта, щодо того, що саме Відповідачем складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, колегія суддів, зазначає, що складення акту огляду місця вчинення правопорушення саме Відповідачем, не нівелює обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків. Крім того, зважаючи на такі твердження Відповідача суд апеляційної інстанції констатує, що ним не наведено будь-якої норми законодавства чи практики Верховного Суду, що вказували на не застосування до нього відповідальності за порушення в разі складення саме ним акту.
Згідно пункту 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративне правопорушення, затвердженої наказом Держкомлісу № 262 від 31 серпня 2010 року, виявлення та фіксація порушень лісового законодавства є обов'язком посадових осіб органів лісового господарства, а не функцією з охорони та збереження лісового фонду.
Із встановлених обставин справи вбачається, що Відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.
Недотримання Відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки у вигляді бездіяльності в результаті якої була проведена рубка дерев у лісовому масиві (кварталі та виділі) лісництва Відповідача.
Наслідком протиправної поведінки Відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою Відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина Відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
В той же час суд апеляційної інстанції, відхиляє і доводи апелянта щодо того, що відповідна бездіяльність та неможливість належно вчинити дії щодо охорони навколишнього природнього середовища виникає із за воєнної агресії по відношенню до України, і що саме це в сукупності призвело до неналежної охорони навколишнього природного серидовища, оскільки: місце, де вчинено правопорушення не є наближеним (дотичним) до бойових дій, що відбуваються на території України внаслідок такої агресії; законодавець не зупинив на час ведення на території України воєнного стану відповідальності осіб, що відповідають за охорону навколишнього природнього середовища, а отже існування воєнного стану на даний час не впливає на можливість притягнення осіб, що зобов'язані вчинити дану охорону (в даному випадку Відповідача) до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди за її не здійснення належним чином.
Відтак Відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
Що ж до доводів Відповідача про те, що швидке стягнення шкоди з Відповідача під час існуючого кримінального провадження щодо встановлення осіб, котрі здійснили незаконну порубку дуба, призведе до відсутності стимулу в посалових осіб поліції проводити досудове розслідування такої справи, то колегія суду звертає увагу Відповідача на те, що тільки у разі задоволення позовних вимог, заявлених Прокурором в особі Позивачів 1 і 2 в даній справі, Відповідач матиме можливість в разі належного подання та обгрунтування позовних вимог заявити позов про стягнення в порядку регресу відповідних збитків, в тому числі з долученням відповідних кримінальних вироків в яких і будуть встановлені преюдиційні обставини по відношенню до встановленої винної особи.
Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів констатує, що Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, а відтак діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.
З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, Відповідач діяв неправомірно, що призвело до незаконної рубки сироростучого дуба, то в даному випадку наявні підстави для стягнення з Відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 371024 грн 02 коп., з огляду на що суд апеляційної інстанції задоволює позовні вимоги.
Дане рішення прийнято й місцевим господарським судом.
З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора, що Відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивачів 1 та 2, Відповідача, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження стягнення збитків.
Доводи наведені Відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній постанові.
З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора щодо стягнення збитків.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно - західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, виносячи дану постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем.
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого Господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого Господарського підприємства на рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі № 918/1249/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 23 лютого 2026 року в справі № 918/1249/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5. Справу №918/1249/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 20 квітня 2026 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.