вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" квітня 2026 р. Справа№ 910/12747/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 (повний текст рішення складено та підписано 09.02.2026)
у справі №910/12747/25 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТІНЕС ГРУП"
про стягнення 7 250,00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пирятинський Делікатес» (далі також - позивач, ТОВ «Пирятинський Делікатес») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортінес Груп» (далі також - відповідач, ТОВ «Фортінес Груп») про стягнення грошових коштів в розмірі 7 250,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав встановленого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації податкових накладних, у зв'язку з чим позивача позбавлено права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту та зменшення податкового зобов'язання на відповідну суму.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес» 13.02.2026 звернулося на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 13.02.2026, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12747/25 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просив долучити до матеріалів справи податкову накладну №841 від 30.11.2023 на підставі до ч. 1,3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, просив понесені судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Також, в апеляційній скарзі позивач просив долучити до матеріалів справи податкову накладну №841 від 30.11.2023.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/12747/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12747/25. Призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12747/25.
26.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи №910/12747/25.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, Указом Президента України від 12.01.2026 №40/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, тобто до 04 травня 2026 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/12747/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 01.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТІНЕС ГРУП» (як виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пирятинський Делікатес» (як замовником) було укладено договір про надання послуг № 13/SI (далі також - договір), відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати замовникові комплекс маркетингових послуг щодо інформування відносно товару, який імпортується замовником, розміщення товару в торгових точках (надалі - торгові точки/ТТ), внесення товару до інформаційних баз продажу, збору інформації про товар, проведення маркетингових досліджень й опитування громадської думки, вивчення потенціалу ринку, інформованості, прийнятності продуктів, популярності визначеного товару та послуг і купівельних звичок споживачів, статистичний аналіз результатів, а замовник зобов'язався такі послуги прийняти та оплатити (надалі - послуги). Перелік послуг, що надаватимуться вказується сторонами в Актах прийому-передачі наданих послуг. Замовник підтверджує, що має право на використання торгових марок імпортованого товару, щодо якого надаються послуги.
У розділі 3 договору сторони погодили, що загальна вартість послуг, наданих за даним договором, визначається з урахуванням ціни послуг і обсягу послуг, погодженого сторонами в Актах прийому-передачі наданих послуг, а також з урахуванням податку на додану вартість (якщо буде потреба його нарахування згідно чинного законодавства України). Оплата вартості послуг здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін Акту прийому-передачі наданих послуг, та на підставі виставленого виконавцем рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, якщо інший порядок не погоджений у Додатку.
Згідно з п. 4.1. договору, по закінченню строку надання послуг сторони підписують Акт прийому-передачі наданих послуг. Якщо строк, протягом якого виконавець надає послугу (послуги) складає 1 місяць більше, сторони підписують Акт прийому-передачі наданих частково послуг щомісяця до 10 числа місяця наступного за звітним.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023.
Як стверджує позивач, за результатами виконання цього договору між сторонами підписано акт здачі-приймання робіт № ОУ-0000154 від 30.11.2023 року. За даним договором замовник здійснив оплату за всі надані послуги, тобто свої зобов'язання виконав у повній мірі, що підтверджується платіжною інструкцією від 14.12.2023 року №32542362,1 (сума ПДВ - 7 250,00 грн.)
Утім, згідно з доводами позивача, відповідач встановленого обов'язку п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким передбачено, що постачальник за подією, що настала раніше, а саме датою зарахування коштів або датою відвантаження товару (датою надання послуги) на виконання приписів п. 201.10 ст. 201 ПК України зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь покупця, не виконав.
Так, позивач стверджує, що відповідачеві відмовлено в реєстрації податкової накладної №841 від 30.11.2023 року, проте вказана відмова відповідачем до суду не оскаржувалась.
В зв'язку з цим, позивачем направлено претензію з вимогою відшкодування понесених збитків за не реєстрацію ТОВ «ФОРТІНЕС ГРУП» податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (поштове відправлення №3700020411174), однак відповіді позивач не отримав.
В свою чергу, відповідач як відзив на позов, так і відзив на апеляційну скаргу не надав, викладених обставин не спростував.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову зазначив, що позивач не долучив до матеріалів справи копію договору № 18/SI від 01.04.2023, а доказів прийняття та оплати послуг за долученим договором № 13/SI від 01.04.2023 - не надав. Тому, з наявних у справі доказів неможливо встановити чи надавалися послуги за договором № 13/SI від 01.04.2023, на яку суму, чи були прийняті та оплачені позивачем.
Більше того, позивач не долучив й копій податкової накладної № 841 від 30.11.2023, з якої можливо було б встановити, на підставі чого між сторонами виникли зобов'язання та у реєстрації якої саме податкової накладної та стосовно якого правочину відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Отже, в матеріалах справи наявна копія договору про надання послуг №13/SI від 01.04.2023.
Проте, під час розгляду справи в суді першої інстанції суд встановив, що позивач не долучив доказів надання відповідачем та отримання позивачем послуг за договором №13/SI від 01.04.2023 на загальну суму 43 500,00 грн, з яких: 36 250,00 грн - вартість послуг без ПДВ та 7 250,00 грн - ПДВ.
Доказів зазначеного не надано і в суді апеляційної інстанції.
Долучений до позову акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-0000154 та платіжна інструкція від 14.12.2023 № 32542362,1 на суму 43 500,00 грн містять посилання на договір № 18/SI від 01.04.2023, в той час, як в позовній заяві та в апеляційній скарзі позивач зазначає про договір про надання послуг №13/SI від 01.04.2023.
Водночас, копію договору №18/SI від 01.04.2023 до матеріалів справи позивач не долучив, а доказів прийняття та оплати послуг за долученим договором №13/SI від 01.04.2023 - не надав.
Долучена позивачем до апеляційної скарги копія податкової накладної №841 від 30.11.2023 також містить посилання на договір про надання послуг №18/SI від 01.04.2023, а не №13/SI від 01.04.2023.
Приписами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Приписами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2022) визначено, що суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних (в редакції з 01.01.2022 - 365 календарних днів).
При цьому, відповідно до пунктів 69.9 та 102.9 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, тимчасово, до 01.08.2023 для платників податків зупинявся перебіг строків для формування податкового кредиту. Тому, перебіг строків для формування податкового кредиту встановлений пункту 198.6 статті 198 продовжується на ту кількість днів, протягом яких платник податку мав право на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, які припадають на період починаючи з дати введення воєнного стану на території України і до 01.08.2023.
Приписи підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, які встановлювали окремі особливості зупинення перебігу строків діяли до 01.08.2023, відтак перебіг строків для формування податкового кредиту відновлюється з 01.08.2023.
Таким чином, строк (365 днів) для включення податку до податкового кредиту сплив 01.08.2024.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, розмір збитків не може ґрунтуватися на припущеннях, а причинний зв'язок має бути доведений належними і допустимими доказами.
Оскільки позивач не долучив належних та допустимих доказів на підтвердження отримання послуг від відповідача за договором про надання послуг №13/SI від 01.04.2023, то суд не може встановити факт завдання позивачу відповідачем збитків у зв'язку з неналежним виконанням умов договору № 13/SI від 01.04.2023, в свою чергу, надані позивачем докази отриманих послуг, як і податкова накладна №841 від 30.11.2023, стосуються договору про надання послуг №18/SI від 01.04.2023, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пирятинський делікатес" задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника, що між сторонами наявний лише один підписаний договір у 2013 - це договір 13/SI від 01.04.2023 року, а зазначена помилка у номері договору жодним чином не вплинула на суть господарських відносин, які склались між сторонами та причини виникнення відповідальності Відповідача щодо відшкодування збитків Позивачу, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження зазначеного.
Також безпідставними є доводи позивача, що суд не витребував податкову накладну №841 від 30.11.2023, що призвело до порушення норм процесуального права та не встановлення обставин.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України чітко визначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Таким чином, за загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принцип змагальності не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 р. у справі № 129/1033/13-ц.
Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар доказування обставин) покладається на особу, яка посилається на ці обставини (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 р. у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 р. у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 р. у справі № 10/8763/17).
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача та приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12747/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пирятинський делікатес» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі №910/12747/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва 09.02.2026 у справі №910/12747/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
4. Матеріали справи №910/12747/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 21.04.2026.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров