07 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 635/777/23
провадження № 22-ц/818/1427/26
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Тичкова О.Ю.,
суддів колегії - Маміна О.В., Яцини В.Б.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,
учасники справи:
позивач: Харківська окружна прокуратура Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація)
відповідач: ОСОБА_1
третя особа: Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року у складі судді Березовської І.В., -
У лютому 2023 року керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом про усунення перешкод державі у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га ( надалі Земельна ділянка) шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути Земельну ділянку державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України». Одночасно просив встановити порядок виконання рішення суду, а саме: після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для скасування державної реєстрації права власності на Земельну ділянку за ОСОБА_1 та державної реєстрації права державної власності на Земельну ділянку за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією та права постійного користування на Земельну за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Харківською окружною прокуратурою встановлено, що біля села Бобрівка Харківського району Харківської області розташований ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, створений на підставі рішення облвиконкому № 144 від 20 травня 1991 року. Відповідно до охоронного зобов'язання відповідальним за збереження вказаного заповідного об'єкту визначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (далі ДП «Кутузівка»). На підставі розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_3 » передано у приватну власність ОСОБА_3 . Земельну ділянку. 06 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу Земельної ділянки. Право власності ОСОБА_1 зареєстровано в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36940251. Право постійного користування ДП «Кутузівка» на Земельну ділянку, яка складає більшу частину ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 липня 2021 року. Відповідно до листа директора інституту географії НАН № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, Земельна ділянка повністю знаходиться в межах ботанічного заказника «Альошкина балка». Згідно даних офіційного веб-порталу Держгеокадастру України за посиланням: https://map.land.gov.ua/, на якому розміщена Публічна кадастрова карта, з урахуванням шару «Природно-заповідний фонд», встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка». Відтак, земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 входить в межі ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» і за категорією належить до земель природно-заповідного фонду.
Таким чином, законним (титульним) власником та володільцем Земельної ділянки, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , є держава, оскільки заволодіння приватними особами землями природно-заповідного фонду державної форми власності на яких розташовано об'єкт природно-заповідного фонду є неможливим.
Повернення державі Земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Повернення державі земельної ділянки природо-заповідного фонду необхідно розглядати як негаторний позов, який можливо заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Рішення суду про задоволення негаторного позову передбачає внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності позивача; разом з тим, таке рішення не передбачено серед підстав для державної реєстрації права власності на майно за її титульним власником відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Для забезпечення Харківській обласній військовій (державній) адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно встановити порядок виконання судового рішення відповідно до якого прийняте судове рішення про задоволення позову після набрання ним законної сили є підставою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на Земельну ділянку та є підставою для державної реєстрації права державної власності на вказану земельну ділянку за Харківською обласною військовою адміністрацією.
Крім того, враховуючи, що землі ботанічного заказника «Альошкина балка» перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» відповідно до державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року спірна Земельна ділянка, яка належить до території вказаного заказника, підлягає поверненню в постійне користування зазначеного державного підприємства шляхом державної реєстрації права постійного користування на вказану земельну ділянку за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка».
Предметом спору є земельна ділянка природно-заповідного фонду, яка повністю накладається на території об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - ботанічного заказника «Альошкина балка», право розпоряджатися якими на цей час уповноважена Харківська обласна військова (державна) адміністрація. З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Харківською окружною прокуратурою до Харківської обласної військової адміністрації направлено лист № 62-211вих-23 від 12 січня 2023 року, в якому викладено виявлені порушення вимог природоохоронного та земельного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки природно-заповідного фонду та запропоновано вжити заходи реагування до усунення цих порушень і повернення відповідної землі державі, на який отримано відповідь № 02.02-11/145, відповідно до якої Харківською обласною військовою адміністрацією заходи судового захисту інтересів держави вживатись не будуть, у зв'язку з чим позовна заява прокурора є єдиним ефективним способом захисту.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди Харківській обласній військовій (державній) адміністрації у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084, площею 0,12 га, яка розташована на території Харківського району Харківської області, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га державі в особі Харківської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ: 23912956) з правом постійного користування Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» .
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108) витрати зі сплати судового збору у сумі 4026 гривень.
Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, після набрання рішенням про задоволення позову законної сили, воно є підставою для:
- скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га;
- державної реєстрації права державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Харківською обласною військовою (державною) адміністрацією (код ЄДРПОУ: 23912956);
- державної реєстрації права постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 площею 0,12 га за Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (код ЄДРПОУ: 05460427).
Рішення обґрунтовано тим, що прокурором доведено факт незаконного вибуття Земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права у виді перешкод у здійсненні Харківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою. Категорія та цільове призначення спірної земельної ділянки визначається саме фактом знаходження її в межах об'єкту природно-заповідного фонду, а не відомостями про таку ділянку наведеними в правовстановлюючих документах або відомостях державних реєстрів та/або кадастрів. Розпорядження голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року не стосується відповідача як останнього набувача земельної ділянки, вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади не призведе до відновлення порушеного права держави в особі Харківської обласної військової адміністрації. Суд вважав, що задоволення позовних вимог прокурора у даній справі не є невиправданим (непропорційним) втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном. У зв'язку з тим, що прокурором заявлено негаторний позов до якого позовна давність не застосовується. Спосіб виконання судового рішення не підмінятиме його суті, а лише сприятиме його швидкому виконанню. При цьому, наведений спосіб виконання судового рішення у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права за захистом якого звертається прокурор, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.
Не погодившись з рішенням суду, Світлична Я.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що прокурор не надав належних та допустимих доказів, що належна відповідачу земельна ділянка знаходиться в межах ботанічного заповідного фонду та чим конкретно визначено територію заказника в площі координат. Судом не враховані положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №12089 від 12.03.2025. Оскільки перший набувач отримав спірну земельну ділянку у 2010 році, тобто за 13 років до моменту подачі позову до суду, за відсутності в реєстрі відомостей про право інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень відповідач, який добросовісно покладався на ці відомості, тобто не знав і не міг знати про існування таких прав чи обтяжень, набув право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушенням інших осіб, допущеними в рамках процедур спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Відповідач не був учасником попередніх дій виділення ділянки у 2010 році до моменту купівлі земельної ділянки у 2016 році. Оскільки позов поданий на початку 2013 року, тому позивач пропустив строк позовної давності. У державному акті від 2000 року визначено передача у користуванні 3574,0 га земель сільськогосподарського призначення, а не 5,3994 га з призначенням «для дослідних та навчальних цілей». Покладення на відповідача обов'язку повернути Земельну ділянку є непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном.
12.02.2025 представник Скуратович Р.Ф., який діє в інтересах Харківської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Зазначив, що прокурором застосовано належний та ефективний спосіб юридичного судового захисту у даній справі, шляхом заявлення негаторного позову про повернення спірної земельної ділянки її титульному власнику - державі в особі Харківської ОВА. Позивачем надані належні та допустимі докази, що належна відповідачу земельна ділянка знаходиться в межах ботанічного заповідного фонду. Натомість, відповідачем у даній справі не надано жодних доказів на спростування зазначеного факту. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та доводи апеляційної скарги викладених висновків суду не спростовують.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін у справі дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справ, розпорядженням голови Харківської районної державної адміністрації № 3873 від 02 квітня 2010 року «Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3 » передано безоплатно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.1200 га, за рахунок земель запасу, сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (рілля), яка розташована за межами населеного пункту на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області, для індивідуального садівництва (т.1 а.с. зворот 32).
На підставі вказаного розпорядження видано державний акт серії ЯЛ № 180036 від 21 жовтня 2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157300:01:001:0084 з цільовим призначенням для ведення садівництва (т.1 а.с. 31).
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 вересня 2017 року ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,1200 га, що знаходиться на території Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (за межами населеного пункту), з цільовим призначенням для ведення садівництва, кадастровий номер 6325157300:01:001:0084 (т.1 а.с. 33-34).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321788814 від 02 лютого 2023 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 6325157300:01:001:0084, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року (т.1 а.с. 35-37).
Рішенням Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року затверджено державні ботанічні заказники місцевого значення (т.1 а.с.21)
Згідно додатку до рішення Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року до переліку державних заповідних територій місцевого значення Харківської області відноситься ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, розташований в с. Бобрівка Харківського району Харківської області (т.1 а.с. 22).
Відповідно до положення про ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка», затвердженого начальником державного управління екологічної безпеки в Харківській області 27 грудня 1999 року, заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, у відношенні до якого встановлений особливий режим охорони і використання природних ресурсів. Заказник загальною площею 6,0 га розташований на землях ДГ «Кутузівка Укр НДУ тваринництва ААНУ у Харківському районі». Заказник оголошений з метою збереження і відтворення природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин відповідно до статей 25,26 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (т.1 а.с. 23-24).
Відповідно до охоронного зобов'язання відповідальним за збереження ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» визначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (т.1 а.с. 24а).
Згідно державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року землі загальною площею 3574 га надано в постійне користування ДГ «Кутузівка» Інститута тваринництва (т. 1 а.с. 25-26).
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321816767 від 03 лютого 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354, площею 5,3994 га була зареєстрована 28.07.2021 з цільовим призначенням для дослідних і навчальних цілей, надана у постійне користування Державному підприємству «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України на підставі державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року (т. 1 а.с. 27-28).
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-631541212013, сформованого 12.11.2019, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 площею 5,3994 гак, державної форми власності, цільове призначення: 01.09 для дослідницьких і навчальних цілей, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення (т.1 а.с. 29-30).
Відповідно до інформації Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації № 62-1500вих-22 від 13 грудня 2022 року заказник «Альошкина балка» передано під охорону ДГ «Кутузівка» ІТ ААНУ. Межі заказника в натурі (на місцевості) не встановлено. Згідно з планово-картографічним матеріалом на час створення заказника та відповідно до Публічної кадастрової карти України сформована земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 площею 5,3994 гак, державної форми власності, з цільовим призначенням - для сільськогосподарського виробництва, являє собою більшу частину заповідної території заказника. За наявними даними земельні ділянки з кадастровими номерами 6325157300:01:001:0064; 6325157300:01:001:0065; 6325157300:01:001:0086; 6325157300:01:001:0085; 6325157300:01:001:0084; 6325157300:01:001:0083, площею 0,12 га кожна, приватної власності з цільовим призначенням - для ведення індивідуального садівництва, знаходяться біля ділянки з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354 та орієнтовно перебувають в межах території об'єкту природно-заповідного фонду. Надати достовірну інформацію щодо перебування земельних ділянок в межах даного об'єкту природно-заповідного фонду можливо після встановлення меж Заказника в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства (т.1 а.с.16-20).
За інформацією директора інституту географії НАН України № 01-03/166 від 15 грудня 2022 року, земельні ділянки з кадастровими номерами 325157300:01:001:0065, 6325157300:01:001:0083,6325157300:01:001:0084,6325157300:01:001:0085,6325157300:01:001:0086 повністю знаходяться в межах об'єкта ПФЗ - ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» (т.1 а.с. 39).
На підтвердження позовних вимог суду надано: копію звернення ГО «Українська природоохоронна група» № 1539/2021 від 27 листопада 2021 року щодо збереження земель природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» з картосхемою меж ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка», картосхему ділянок наданих в приватну власність та забудованої ділянки в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» та інформацією про ділянки передані в приватну власність в межах ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка»; копію викопіювання з плану землекористування Кутузівка Харківського району Харківської області; копія картки первинного обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України; копію карти-схеми ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка»; витяг № НВ-9905977362023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок; копію листа Харківської окружної прокуратури до Харківської обласної військової адміністрації; копію відповіді Харківської обласної військової адміністрації; копія будівельного паспорту на будівництво садового будинку, господарської споруди на земельній ділянці з кадастровим номером 6325157300:01:001:0083 (т.1 а.с. 12-20).
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Відповідно до вимог статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва), ст. 44 ЗК України.
Згідно до ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року N 2456-XII ( надалі Закон № 2456-XII) передбачено, що регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.
Відповідно до ст. 7 вказаного Закону N 2456-XII межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Згідно до ст. 25 вказаного Закону України № 2456-ХІІ заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
На території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.
Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження, ст. 26 Закону України № 2456-ХІІ.
Згідно до ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель належать землі
природно-заповідного фонду.
Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції, чиній на час виникнення спірних правовідносин).
Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв'язку з формуванням на цих земельних ділянках об'єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.
Пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Судом встановлено, що рішенням Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року затверджено державні ботанічні заказники місцевого значення (т.1 а.с.21)
Згідно додатку до рішення Харківської обласної ради народних депутатів № 144 від 20 травня 1991 року до переліку державних заповідних територій місцевого значення Харківської області відноситься ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, розташований в с. Бобрівка Харківського району Харківської області (т.1 а.с. 22).
Відповідно до положення про ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина балка», затвердженого начальником державного управління екологічної безпеки в Харківській області 27 грудня 1999 року, заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, у відношенні до якого встановлений особливий режим охорони і використання природних ресурсів. Заказник загальною площею 6,0 га розташований на землях ДГ «Кутузівка Укр НДУ тваринництва ААНУ у Харківському районі». Заказник оголошений з метою збереження і відтворення природного комплексу рідкісних та зникаючих видів рослин відповідно до статей 25,26 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (т.1 а.с. 23-24).
Відповідно до охоронного зобов'язання відповідальним за збереження ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» визначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу НААН України» (т.1 а.с. 24а).
Згідно державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року землі загальною площею 3574 га надано в постійне користування ДГ «Кутузівка» Інститута тваринництва (т. 1 а.с. 25-26).
Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об'єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.
З огляду на зазначене суд правильно встановивши усі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 незаконно передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для індивідуального садівництва на території об'єкта природного-заповідного фонду.
Відтак прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права у виді перешкод у здійсненні Харківською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.
У постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним або юридичним особам і державної реєстрації за останніми права власності. У цих випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом її повернення власникові, а не витребовувати із незаконного володіння останнього набувача (статті 387, 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.
З огляду на зазначене судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги і вважає, що позивачем обраний ефективний спосіб захисту порушеного права до якого положення про позовну давність не застосовуються.
Водночас судова колегія не може погодитися з висновком суду про наявність підстав для втручання у належне відповідачу право на мирне володіння Земельною ділянкою виходячи з наступного.
Згідно правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 554/10397/16 - ц: у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).
Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.
У рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов'язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11 червня 2020 року в справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, пункт 42).
Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року в справі «Ґаші проти Хорватії», № 3257/05, пункт 40).
Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.
Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви», № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).
Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).
Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).
Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium), Series A no. 332, p. 23, § 38).
Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.
Отже, суд під час розгляду справ, пов'язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Реалізація таких конвенційних положень знайшла своє втілення в Законі України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року».
Відповідно до ч.2 ст. 391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
За змістом ч.5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви .
Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.
Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).
У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа - набувач майна, суду слід з'ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.
Тобто якщо майно було набуто добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями статті 388 ЦК України воно не могло бути витребуване у цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у частині третій статті 388 ЦК України йдеться про те, що якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Добросовісний набувач, який далі відчужив майно за безвідплатним правочином, не є «особою, яка не мала права відчужувати майно». Навпаки, Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).
Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього (див. підпункт 6.7 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
Добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати (див. mutatis mutandis висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16).
Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, зокрема й у випадку, коли відповідне рішення суду стосується об'єктів або територій природно-заповідного фонду.
Повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов'язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.
Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на його земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.
ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов'язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави (витребування чи повернення відповідного майна за негаторним позовом), формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.
У пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, у якій фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захисту прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушності права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об'єктів критичної інфраструктури; об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об'єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об'єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, що установлено новою частиною п'ятою статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, направлені на відчуження майна, унаслідок яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, як установлено новою частиною другою статті 391 ЦК України.
Тобто Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.
Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.
У постанові від 19 грудня 2025 року в cправі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду досліджував умови, за яких відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. Верховний Суд зазначив, що по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим. Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи.
Верховний Суд виснував, що норма внутрішнього законодавства, яка за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, не підлягає застосуванню як така, що порушує критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 06 вересня 2017 року ОСОБА_3 відчужила, а ОСОБА_1 набув у власність спірну земельну ділянку. Право власності останнього на вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6325157300:01:001:0084) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року , що підтверджує набуття ним відповідного речового права у встановленому законом порядку.
За вказаних обставин, першорядне значення має не добросовісність ОСОБА_3 як особи, яка безоплатно набула право власності на Земельну ділянку, а добросовісність набуття Земельної ділянки ОСОБА_1 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 321816767 від 03 лютого 2023 року земельна ділянка з кадастровим номером 6325157300:01:001:0354, площею 5,3994 га була зареєстрована 28.07.2021 з цільовим призначенням для дослідних і навчальних цілей, надана у постійне користування Державному підприємству «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України на підставі державного акту на постійне користування серії І-ХР № 002291 від 22 серпня 2000 року.
Враховуючи, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2017 року, а 28 липня 2021 року зазначена земельна ділянка була зареєстрована із цільовим призначенням для дослідних і навчальних цілей та передана у постійне користування Державному підприємству «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 міг бути обізнаний про можливе розташування вказаної земельної ділянки в межах території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка».
Крім того, у позові не наведено жодного доказу на підтвердження його обізнаності в тому, що надана земельна ділянка може знаходитися на території ботанічного заказника місцевого значення «Альошкина балка» площею 6 га, розташований в с. Бобрівка Харківського району Харківської області та земель природно-заповідного фонду, тому він є добросовісним набувачем.
Водночас суд не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 про неможливість покладення на відповідача додаткового обов'язку перевіряти та аналізувати обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема обставини вибуття майна з володіння позивача.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно на підставі відплатного правочину, за відсутності доказів, які б свідчили про його обізнаність щодо можливих порушень прав третіх осіб або недобросовісність його поведінки. Відтак він є добросовісним набувачем у розумінні вимог цивільного законодавства.
З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв'язку з чим у їх задоволенні слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пунктів 3,4 ч. 1, ч.4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та ( або) резолютивної частини.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому належить стягнути з Харківської місцевої прокуратури №1 на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений в суді апеляційної інстанції у розмірі 6100,50 грн.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд
Апеляційну скаргу Світличної Яни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2025 року - скасувати.
В задоволені позовних вимог керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (Харківська обласна державна адміністрація) відмовити.
Стягнути з Харківської місцевої прокуратури №1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6100 (шість тисяч сто) грн 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина