Провадження № 33/803/851/26 Справа № 175/16659/25 Суддя у 1-й інстанції - Дараган Л. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
16 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,
при секретарі судового засідання Ворони Б.А.,
за участю захисника - адвоката Верменича В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника - адвоката Верменича В.А., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, звільнено від сплати судового збору
постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 03 вересня 2025 року приблизно о 23 годині 50 хвилин біля будинку № 168 по вул. Шкільній в м. Краматорську Донецької області керував автомобілем «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння (результат за допомогою приладу - газоаналізатора «Драгер Alcotest 7510 ARND-0033» - позитивний, 2,32 ‰), чим порушив вимоги п. 2.9 а ПДР України.
На зазначену постанову захисник - адвокат Верменич В.А., діючий в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження у справі закрити.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що матеріалами справи не доведено наявність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , зокрема факт керування останнім транспортним засобом, оскільки відсутні докази того, що ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу та керував ним.
Зауважує, що відсутнє письмове направлення на проведення огляду, на відеозаписі не зафіксовано факт вручення направлення ОСОБА_1 .
Вказує, що ОСОБА_1 не порушував вимог ПДР України, а тому відсутні обставини для вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп'яніння.
ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю його захисника - адвоката Верменича В.А.
Заслухавши захисника - адвоката Верменича В.А., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з приписом ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.
Відповідно до положень частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 виконані не в достатній мірі, а тому суд дійшов помилкового висновку про безсумнівну доведеність вини останнього в інкримінованому адміністративному правопорушенні.
Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом та факт перебування водія у стані алкогольного сп'яніння.
Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; результатом тестування на алкоголь; відеозаписом.
Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом не встановлено всіх обов'язкових ознак для твердження поза розумним сумнівом про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Так, апеляційним судом встановлено, що наданий DVD-диск з відеозаписом містить один файл. Відеозапис розпочинається з того, що працівники поліції підійшли до місця, де перебувають особи, при цьому транспортних засобів не видно. Поліцейським самостійно наголошено особі ОСОБА_1 , який стояв поруч, що він керував транспортним засобом, у нього виявлені ознаки сп'яніння та запропоновано пройти відповідний огляд, на що ОСОБА_1 погодився.
Апеляційний суд зауважує, що норми діючого КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов'язкової відеофіксації керування особою транспортним засобом, такий факт може бути підтверджений сукупністю доказів, які містяться в матеріалах справи.
При цьому із відеозапису або інших матеріалів справи не вбачається, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зокрема показання самого ОСОБА_1 або інших осіб, фіксування факту руху автомобіля або перебування останнього за кермом навіть після зупинки транспортного засобу. На відеозаписі взагалі не зафіксовано автомобіль «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Отже, не встановлено таких обставин, які б слугували законною підставою для вимоги пройти огляд на стан сп'яніння, зокрема встановлення суб'єкта правопорушення - водія.
Апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 інкриміновано керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння. Разом з цим матеріали справи не містять жодних даних (відео або письмових доказів) про керування транспортним засобом ОСОБА_1 та факт зупинки транспортного засобу, тобто перебування автомобіля «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 у стані руху під керуванням ОСОБА_1 .
Без належного підтвердження того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, тобто виконував функції водія, поліцейські не мали повноважень вимагати проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки керування транспортним засобом є обов'язковою ознакою ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд наголошує, що відсутність активного заперечення щодо факту керування транспортним засобом під час спілкування з поліцейськими не може слугувати доказом такого факту керування автомобілем. Враховуючи той факт, що під час ознайомлення із протоколом ОСОБА_1 зазначив, що розуміє суть складених на нього матеріалів, однак зазначив, що не керував транспортним засобом.
Будь-які нероз'яснені обставини, недостатність доказів або суперечності у справі тлумачаться на користь особи.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Аналогічний порядок наведений у пункті 7 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року, а саме: у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
Разом з цим відповідно до відеозапису поліцейських після проходження водієм ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння встановлено результат - 2,32‰. На питання поліцейського щодо погодження із встановленими даними сп'яніння ОСОБА_1 висловив сумнів, на який поліцейський зазначив, що в разі непогодження із результатом необхідно проїхати до медичного закладу.
На відеозаписі відсутні відомості, що ОСОБА_1 будь-яким чином погодився із результатом, при цьому поліцейський за своїм переконанням зауважив, що ОСОБА_1 погодився із встановленими даними Драгеру та зазначив, що буде складений протокол про адміністративне правопорушення.
Інших даних про висловлення волевиявлення особи щодо дійсного погодження із результатом проведеного огляду матеріали справи не містять.
Отже, аналізуючи вказані обставини, зафіксовані на відеозаписі поліцейських, апеляційний суд встановив, що відсутні достовірні відомості, щоб беззаперечно стверджувати, що ОСОБА_1 погодився із результатом огляду на стан сп'яніння.
Всупереч вимогам закону, після встановлення того, що ОСОБА_1 поводить себе неоднозначно та не висловлює погодження із проведеним оглядом, поліцейський не тільки не висунув вимогу пройти огляд у медичному закладі задля підтвердження результатів, а й, навпаки, спонукав до формального погодження ОСОБА_1 із проведеним оглядом шляхом самостійного наголошення на такому погодженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Крім того, відповідно до п. 21 розділу ІІІ Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.
Отже, апеляційним судом встановлено порушення поліцейськими порядку проведення огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (п. 161 рішення від 18.01.1978 у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom); п. 65 рішення від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03). Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Згідно з правовими позиціями Європейського суду з прав людини, «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні.
«Поза розумним сумнівом» має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за відсутності будь-яких інших доказів не є беззаперечним доказом вини особи, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи і не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який передбачає співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій.
Апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи поза розумним сумнівом не доведено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «MITSUBISHI L200», реєстраційний номер НОМЕР_1 , крім того, працівники поліції не здійснили належної та всебічної перевірки всіх складових порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, беззаперечно не встановили, що ОСОБА_1 погодився із результатом проведеного огляду, оскільки останній виражав сумнів та взагалі не висловився про таке погодження із результатами проведеного огляду, обмежившись лише формальним складанням протоколу та інших документів, в які внесені відомості, що не підтверджуються фактичними обставинами, що може свідчити про упередженість або недобросовісний підхід до виконання службових обов'язків.
Такі дії працівників поліції, недотримання процедури та порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, що є істотним порушенням, передбаченим в Інструкції проходження водієм транспортного засобу огляду, що виключає доведеність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
За наведених вище обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП у звязку із порушенням інспектором поліції порядку проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд зауважує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення, який підтверджений належними та допустимими доказами.
Суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місця сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», адже таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі - презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.
Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення (ст. 247 ч. 1 п. 1 КУпАП).
З наявних матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається достатніх та переконливих доказів, які б беззаперечно доводили факт скоєння ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про відсутність складу правопорушення в діях ОСОБА_1 заслуговують на увагу.
За вказаних обставин постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження по справі - закриттю з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
апеляційну скаргу Верменича В.А., діючого в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА