Номер провадження: 22-ц/813/6395/26
Справа № 946/1509/24
Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
20.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
перевіривши, в порядку вирішення питання про відкриття апеляційного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановив:
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026 позов комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго», адреса місцезнаходження юридичної особи: 68600, Одеська область, вул.Клушина,5-а, код ЄДРПОУ 05514413, до ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - « НОМЕР_1 », ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення (банк/рах. НОМЕР_2 , ЄДРПОУ 05514413) в розмірі 18763,79 (вісімнадцять тисяч сімсот шістдесят три гривні сімдесят дев'ять копійок) гривень, за послуги з постачання теплової енергії (банк/рах. НОМЕР_2 , ЄДРПОУ 05514413) в розмірі 10163,09 (десять тисяч сто шістдесят три гривні дев'ять копійок) гривень, за абонентське обслуговування (банк/рах. НОМЕР_3 , ЄДРПОУ 05514413) в розмірі 600,04 (шістсот гривень чотири копійки) гривень, за послуги з технічного обслуговування внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення (банк/рах. НОМЕР_4 , ЄДРПОУ 05514413) в розмірі 1273,51 (одна тисяча двісті сімдесят три гривні п'ятдесят одна копійка) гривень.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
В тексті апеляційної скарги скаржниця порушує питання про звільнення від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
За змістом статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Насамперед варто зауважити, що Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
Стаття 136 ЦПК України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, виходячи із майнового стану сторони, водночас саме стаття 8 Закону України "Про судовий збір", яка є спеціальною, конкретизує порядок, умови такого звільнення і коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але недовше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Умови, визначені у пункті 1 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір", можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу за попередній календарний рік.
Отже, скаржником не наведені обставини, які б свідчили про наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно зі статтею 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Таким чином, вказаний закон чітко розмежовує, що від сплати судового збору звільняються споживачі - позивачі і лише у поданих ними позовах, що стосуються порушення їхніх прав як споживачів, у той час як у цій справі скаржниця є відповідачем за позовом про стягнення заборгованості.
Враховуючи встановлений законом обов'язок сплатити судовий збір та відсутність у ОСОБА_3 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами скаржниці щодо можливості звернення до суду апеляційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати апеляційної скарги судовим збором) у цій справі дотриманий.
Таким чином, клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення задоволенню не підлягає.
Варто зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становив 3028 грн.
Відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду дорівнює 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
З тексту апеляційної скарги вбачається, що скаржником оскаржується рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області в частині задоволених позовних вимог (10539,12 грн.), що еквівалентно 34,22% від загальної ціни позову (30800,43 грн).
Отже, судових збір за подання апеляційної скарги у цій справі вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині задоволенні позовних вимог.
Таким чином за подання апеляційної скарги скаржнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1554,28 грн. (3028грн*1*150%*34,22%=1554,28 грн.) та надати до Одеського апеляційного суду документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, які слід перерахувати за наступними банківськими реквізитами:
Платіжні реквізити для перерахування судового збору в гривнях
Отримувач коштів ГУК в Од.обл./Хаджибейський р-н/22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526
Банк отримувача Казначейство України (ЕАП)
Код банку отримувача (МФО) 899998
Рахунок отримувача UA428999980313161206080015757
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу *;101;__________ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний державний орган України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський апеляційний суд (назва суду, де розглядається справа).
При заповненні платіжного документа у графі «Код платника» платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.
Відповідні документи, які підтверджують сплату вказаних коштів, мають бути надані в оригіналі до Одеського апеляційного суду.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Окрім того, відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, в апеляційній скарзі мають бути зазначені: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
При цьому, наявність електронного кабінету в системі «Електронний суд» адвоката Петрова В.С. є обов'язковою (ч. 6 ст. 14 ЦПК України).
Разом з тим, в порушення п. 2 ч. 2 ст. 356 ЦПК України адвокатом Петровим В.С. не зазначено в апеляційній скарзі відомості про наявність або відсутність у нього електронного кабінету.
Крім того, головною умовою обміну документами між судом та користувачем електронного кабінету є наявність відомостей про РНОКПП/ЄДРПОУ в додаткових відомостях про учасника справи в автоматизованій системі документообігу суду. У випадку некоректного заповнення або повної відсутності даних в цьому полі не дозволить системі ідентифікувати в повній мірі користувача, а відповідно, й не буде надано можливості перегляду матеріалів справи в кабінеті.
Частиною 5 ст. 14 ЦПК України, встановлено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відповідно до ч. 7 ст. 14 ЦПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги», якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. (ч. 8 ст. 14 ЦПК України).
При цьому, суд наголошує, що обмеження, що пов'язані з використанням підсистеми «Електронний суд» є легітимними, пропорційними та не перешкоджають доступу до правосуддя, тому що носить елемент правової дисципліни, яких законодавець зобов'язав обов'язково зареєструватися користувачами цих підсистем.
Крім того скаржницею заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026. В обгрунтування вказаного клопотання зазначає, що 12.09.2024 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області винесено ухвалу про проведення заочного розгляду вказаної справи, проте не виготовив повний текст рішення, продовжив розсилати повістки, провів два судових засідання за участю представника одного з відповідачів, і після чого 30.01.2026 прийняв заочне рішення. 28.02.2026 адвокат Петров, який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , подав заяву про перегляд заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026, та ухвалою від 04.03.2026 Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області було відмовлено у прийнятті зазначеної заяви.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати такожі забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
Також у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», пункти 51, 52, «Брумареску проти Румунії», пункт 61).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних праві обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Частина перша статті 127 ЦПК України встановлює, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
За загальним правилом метою встановлення строків є надання визначеності у реалізації суб'єктами правовідносин своїх прав та обов'язків. З настанням або закінченням відповідного строку пов'язане виникнення, зміна чи припинення правовідносин.
Строк як відрізок часу обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків. Водночас процесуальний строк - це встановлений законом або визначений судом проміжок часу, протягом якого суд або учасники судового процесу мають право або зобов'язані вчинити певну процесуальну дію чи сукупність таких дій.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
Запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23) зазначає, що розумні строки в судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №199/6713/14-ц зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення ухвалено судом 30.01.2026 за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.1 ст. 272 ЦПК України Копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Згідно розписки (а.с. 91), що міститься в матеріалах справи №946/1509/24, вказане рішення вручено під особистий підпис представнику КП «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» - Волчановій Т.С. та представнику за довіреністю (а.с. 68) ОСОБА_1 - Ганєву Ю.І. саме 30.01.2026.
Відповідно до ч. 7 ст. 272 ЦПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.
Враховуючи вищевикладене, останнім днем подання апеляційної скарги було 02.03.2026 (з урахуванням вихідних).
З апеляційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026 скаржниця звернулась лише 09.04.2026.
Будь-яких доказів, які б виправдовували тривале зволікання у період з лютого по квітень, скаржницею не надано, що вказує на зловживання процесуальними правами та неповажність причин пропуску строку.
Поважність причин пропуску строку є оціночним поняттям та має встановлюватися в кожному окремому випадку на підставі відповідних доказів, які у свою чергу оцінюються судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 серпня 2021 року у справі №911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
Апеляційний суд наголошує, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, №17160/06 та N 35548/06, §34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Згідно із частиною третьою статті 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
25.02.2026 адвокатом Петровим В.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області подана заява (а.с. 92) про ознайомлення з матеріалами цивільної справи №946/1509/24, до якого долучено Ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 (а.с. 93).
Відповідно до розписки (а.с. 94) від 26.02.2026, що міститься в матеріалах цивільної справи №946/1509/24, адвокат Петров В.С. ознайомився з вищевказаною цивільною справою в повному обсязі та зробив про це відповідний запис.
02.03.2026 адвокатом Петровим В.С. було подано заяву про перегляд заочного рішення від 30.01.2026.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.03.2026 відмовлено у прийнятті заяви представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 адвоката Петрова Володимира Степановича про перегляд заочного рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 січня 2026 року по справі №946/1509/24 за позовом комунального підприємства «Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Копію оскаржуваного рішення було отримано адвокатом Петровим В.С. під розписку (а.с. 114) саме 10.03.2026.
Проте колегія суддів зауважує, що повторне отримання копії рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026 не може слугувати поважною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Частинами 3,4 ст.357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Таким чином, наведені скаржницею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.01.2026 потрібно визнати неповажними в розумінні вимог ст. 354 ЦПК України, та надати скаржниці строк для подання заяви з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, адже безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).
Керуючись ст.ст.357,358 ЦПК України,
ухвалив:
У задововленні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Визнати наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 січня 2026 року залишити без руху, запропонувавши скаржнику протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки апеляційної скарги, що зазначені в тексті цієї ухвали.
Роз'яснити скаржнику, що у випадку неподання заяви або якщо викладені в заяві підстави пропуску строку будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе