Номер провадження: 11-кп/813/1721/26
Справа № 523/23043/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 26.02.2026, якою під час судового розгляду к/п № 12025162490001542 від 12.09.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Одесі, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє:
- 20.04.2021 Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 26.04.2026 включно, із визначенням застави
ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в Херсонській обл., громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 26.04.2026 включно, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою суду задоволено клопотання начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 та стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 26.04.2026 включно, із визначенням застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242 240 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які зберігають свою актуальність на цій стадії к/п стосовно ОСОБА_7 та унеможливлюють застосування більш м'якого запобіжного заходу, що водночас не є для нього безальтернативним.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 не погодився із оскаржуваною ухвалою, вважає її необґрунтованою та незаконною, оскільки:
- обвинувачений ОСОБА_7 вже тривалий час перебуває під вартою, при цьому він має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, утримує вагітну дружину, з якою проживає у фактичних шлюбних відносинах та є військовослужбовцем;
- під час перебування під вартою в обвинуваченого ОСОБА_7 значно погіршився стан здоров'я та на теперішній час він має низку хвороб, які не лікуються в умовах слідчого ізолятора;
- визначений судом розмір застави є непомірним для обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки в нього відсутнє майно та заощадження, що підтверджується тим, що за нього не внесена застава по теперішній час.
За таких обставин захисник ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження строку дії запобіжного заходу стосовнообвинуваченого ОСОБА_7 та змінити йому запобіжний захід на нічний домашній арешт.
Ухвала місцевого суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу стосовнообвинуваченого ОСОБА_9 не оскаржувалась.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо її задоволення.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та ретельно дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не в повному обсязі з огляду на таке.
Згідно із ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до обвинувального акту, який міститься в матеріалах кримінального провадження, що надійшло до апеляційного суду, ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за кваліфікуючими ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно в умовах воєнного стану.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
При цьому, санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років, що за ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що ЄСПЛ неодноразово в своїх рішеннях наголошував на тому, що обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, є неправомірним (рішення ЄСПЛ в справах «Латальє проти Франції», «Прокопенко проти України», «Хайредінов проти України», «Москаленко проти України»).
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування обвинувачених від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Окрім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до сформованої практики ЄСПЛ, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Водночас, апеляційний суд враховує, що згідно із ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
Отже, враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливості інкримінованого ОСОБА_7 тяжкого злочину, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів, наявність співучасника, зважаючи на активні дії, які інкримінуються обвинуваченому, оскільки ОСОБА_7 раніше був судимий, що в сукупності свідчить про ступінь його суспільної небезпеки, апеляційний суд погоджується з висновками суду 1-ої інстанції щодо наявності в цьому к/п ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які зберігають актуальність на цій стадії к/п.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, оскільки в даному к/п встановлена наявність та актуальність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що є підставою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 та оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу є недоцільним, з огляду на його неспроможність забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який має судимість, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги.
При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи захисника щодо наявності у ОСОБА_7 постійного місця проживання, міцних соціальних зв'язків, наявність вагітної дружини, з якою він проживає у фактичних шлюбних відносинах, проходження військової служби тощо, оскільки вказані обставини існували на момент ймовірного вчинення інкримінованого діяння, однак не смали достатнього впливу на обвинуваченого та не стали достатнім стримуючим фактором для нього.
Водночас, посилання захисника на погіршення стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження, які надійшли до апеляційного суду для розгляду, а до апеляційної скарги захисник таких підтверджень в якості доказів не додав.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що застосований стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого продовжений до 26.04.2026 включно, не є для обвинуваченого безальтернативним, адже суд 1-ої інстанції визначив йому заставу.
Однак, апеляційний суд враховує пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , надані апеляційному суду в судовому засіданні щодо того, що на стадії досудового розслідування слідчий суддя застосовував щодо нього запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який в подальшому був зменшений.
Так, з метою перевірки вказаних пояснень обвинуваченого апеляційний суд за результатами пошуку інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановив, що в межах цього к/п № 12025162490001542 від 12.09.2025 слідчим суддею було постановлено ряд ухвал щодо вирішення питання про застосування фігурантам к/п запобіжного заходу.
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 30.09.2025 стосовно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який в подальшому ухвалою с/с від 27.10.2025 при продовженні строку дії з/з було зменшено до 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (справа № 523/19191/25).
Водночас, стосовно іншого фігуранта к/п ОСОБА_9 слідчий суддя ухвалою від 30.09.2025 застосував з/з у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Апеляційний суд зауважує, що впродовж досудового розслідування к/п № 12025162490001542 від 12.09.2025 ані ОСОБА_7 , ані ОСОБА_9 не внесли визначений слідчим суддею розмір застави, в тому числі зменшений, що свідчить про відсутність у фігурантів к/п достатніх грошових коштів для реалізації наданого судом права на внесення застави.
Разом з тим, суд 1-ої інстанції вирішуючи питання продовження строку дії з/з стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 вказані обставини не врахував та безпідставно визначив їм заставу в 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що є максимальним розміром застави, встановленим п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України.
При цьому, прокурор ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції підтвердив зазначені обставини та пояснив, що підстав для збільшення розміру застави обвинуваченим у суду не було.
До того ж, суд 1-ої інстанції помилково вказав в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, що визначена застава в 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 242 240 грн, в той час як станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум становить 3328 грн, а отже 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 266 240 грн.
В контексті наведеного, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Вимогами ч. 4 ст. 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Вирішуючи питання про розмір застави, апеляційний суд виходить з того, що приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Водночас, апеляційний суд додатково зауважує на тому, що запобіжні заходи є попереджувальними, і їх метою є забезпечення виконання обвинуваченими покладених на нього процесуальних обов'язків в разі, якщо є побоювання здійснення обвинуваченим будь-яких дій, що заважають встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відтак, з огляду на фактичні обставини інкримінованого злочину, його специфіку на наслідки, корисливий мотив, характеристики обвинуваченого ОСОБА_7 , існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також невнесення ним застави впродовж тривалого часу в ході розслідування та судового розгляду цього к/п, колегія суддів приходить до висновку про те, що застава у розмірі 31 прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обвинуваченого ОСОБА_7 є необхідною і достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, виконання завдань та досягнення мети цього к/п.
Водночас, апеляційний суд враховує, що оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції був продовжений запобіжний захід та встановлений розмір застави двом обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , при цьому стосовно останнього ухвала місцевого суду не оскаржувалась.
Разом з тим, оскільки за результатами апеляційного перегляду ухвали суд апеляційної інстанції встановив допущені порушення під час визначення розміру застави, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а також з метою недопущення погіршення становища обвинуваченого, апеляційний суд на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України вважає можливим вийти за межі вимог апеляційної скарги та з врахуванням вище наведеного та наявності в цьому к/п ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням йому застави в розмірі 27 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
З врахуванням вище наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 , підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду - скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , та визначення їм застави в меншому розмірі.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 26.02.2026, якою стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 26.04.2026 включно, із визначенням застави - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 .
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.04.2026 включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 31 прожитковий мінімум для працездатних осіб, що складає 103 168 грн.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26.04.2026 включно.
Визначити обвинуваченому ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 27 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 89 856 грн.
Застава у визначеному розмірі може бути внесена за обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , на депозитний рахунок Одеського апеляційного суду за наступними реквізитами:
Отримувач: Одеський апеляційний суд; Код отримувача за ЄДРПОУ: 42268321
Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача: 820172
Рахунок отримувача: UA308201720355299001001086720
Призначення платежу: згідно ухвали апеляційного суду від 13.04.2026, заставна сума за ОСОБА_7 та/або ОСОБА_9 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У разі внесенні за обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 застави у визначених Одеським апеляційним судом розмірах, звільнити їх з-під варти та покласти на них обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати за кожною вимогою суду;
- не відлучатися з м. Одеси без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській обл. свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну за наявності.
Строк дії ухвали в частині визначених обов'язків у разі внесення застави до 26.04.2026.
Роз'яснити заставодавцю та обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_9 наслідки невиконання приписів ч.ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4