Справа № 146/87/26
Провадження №11-кп/801/428/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
20 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020200000161 від 01.09.2025 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 на ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026, якою
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Велика Русава Тульчинського району Вінницької області, українку, громадянку України, із вищою освітою, спеціальних статусів немаючу, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , не судиму,
було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020200000161 від 01.09.2025 - закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026 було звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Свою ухвалу мотивує тим, що у судовому засіданні прокурор заявив клопотання про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК України у зв'язку із закінченням строку давності. Дослідивши матеріали кримінального провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання прокурора слід задовільнити, з огляду на те, що події, які ставляться у вину ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 190 КК України вчинено 13 лютого 2020 року. Станом на день заявлення клопотання минуло більше п'яти років. З урахуванням того, що з моменту вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, минуло необхідних три роки, суд дійшов висновку, що кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, підлягає закриттю в зв'язку із закінченням строків давності, встановлених ст. 49 КК України.
Не погодившись із ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просив змінити ухвалу через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК України, та доповнити резолютивну частину вироку вказівкою, що « ОСОБА_8 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності».
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання сторони обвинувачення, ухвала суду першої інстанції є незаконною та такою, що підлягає зміні, оскільки постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому апелянт, посилаючись на положення ст. 370 КПК України, зазначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, однак оскаржувана ухвала в повній мірі таким вимогам не відповідає, оскільки не містить належного правового обґрунтування та достатніх мотивів її ухвалення.
Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі спливу визначених законом строків давності, тривалість яких залежить від тяжкості кримінального правопорушення. Водночас, як наголошується в апеляційній скарзі, інкриміноване кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, є нетяжким злочином, а тому строк давності притягнення до кримінальної відповідальності у цьому випадку становить п'ять років.
У цьому контексті прокурор зазначає, що з оскаржуваної ухвали вбачається, що кримінальне правопорушення було вчинене 06.10.2020, а станом на момент постановлення ухвали - 16.03.2026 - минуло понад п'ять років, що, своєю чергою, свідчить про наявність підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності саме на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
Водночас апелянт підкреслює, що, незважаючи на правильність загального висновку суду щодо наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону, оскільки у мотивувальній частині ухвали безпідставно зазначив про застосування п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, тоді як підлягала застосуванню норма, передбачена п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
Крім того, як зазначено в апеляційній скарзі, суд першої інстанції взагалі не вказав у резолютивній частині ухвали кримінально-правову норму, на підставі якої обвинувачену звільнено від кримінальної відповідальності, що, на думку сторони обвинувачення, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
У зв'язку з цим прокурор наголошує, що таке неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, та незастосування закону, який підлягав застосуванню, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 1 ст. 413 КПК України є підставою для зміни судового рішення.
Також апелянт звертає увагу на те, що допущені судом першої інстанції порушення вимог ст. ст. 370, 372 КПК України перешкодили ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, а відтак, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, тягнуть за собою необхідність зміни оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку.
Отже, з урахуванням наведеного, прокурор вважає за необхідне змінити ухвалу суду першої інстанції, виключивши неправильне посилання на п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, зазначивши правильну правову підставу звільнення - п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, а також доповнивши резолютивну частину відповідною вказівкою про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
У судове засідання не з'явилася обвинувачена ОСОБА_8 , яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Разом із тим колегією суддів встановлено, що будь-які клопотання чи заяви про відкладення розгляду апеляційної скарги від обвинуваченої до суду не надходили, причин неявки, які могли б бути визнані поважними, суду не повідомлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
Водночас, проаналізувавши зміст апеляційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що питання про погіршення становища обвинуваченого у ній не порушується, а підстав для визнання її участі обов'язковою судом не встановлено.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку, що неявка обвинуваченої ОСОБА_8 не перешкоджає здійсненню апеляційного розгляду, у зв'язку з чим такий розгляд може бути проведений за її відсутності. При цьому відсутність обвинуваченої не порушує її права на захист та не впливає на повноту і об'єктивність судового розгляду, оскільки вона була належним чином повідомлена про судове засідання та не скористалася своїм правом на участь у ньому.
Аналогічної правової позиції колегія суддів дійшла і щодо участі потерпілої сторони у апеляційному розгляді.
Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень № R 06713 8448026 від 06.04.2026 та № R 06713 8448263 від 06.04.2026, потерпіла сторона була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Зазначені повідомлення свідчать про дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо належного повідомлення учасників судового провадження.
При цьому будь-яких відомостей про поважність причин неявки потерпілої сторони до суду апеляційної інстанції матеріали провадження не містять, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або неможливість участі у судовому засіданні від останньої не надходило.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що неявка потерпілої сторони, яка була належним чином повідомлена про розгляд справи, не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.
Колегія суддів вислухавши пояснення прокурора, який просив задовільнити апеляційну скаргу прокурора, дослідивши матеріали судової справи, перевіривши матеріали кримінального провадження, з'ясувавши усі обставини, що зазначені у апеляційній скарзі, прийшла до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026 не відповідає даним критеріям.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з огляду на таке.
Перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги та відповідно до вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, дійшовши загалом правильного висновку про наявність підстав для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, водночас допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, у її мотивувальній частині суд першої інстанції послався на положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, тоді як за встановлених обставин кримінального провадження підлягали застосуванню положення п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за такі правопорушення становить п'ять років, які на момент постановлення ухвали сплинули.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст. ст. 370, 372 КПК України, не зазначив у резолютивній частині ухвали конкретну норму закону України про кримінальну відповідальність, на підставі якої обвинувачену звільнено від кримінальної відповідальності.
За загальним стандартом резолютивна частина судового рішення повинна бути чіткою і недвозначною.
У випадку, коли суд звільняє особу від покарання, у резолютивній частині має бути конкретно зазначено: що особу звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності; з урахуванням категорії кожного злочину - із посиланням на відповідні пункти ч. 1 ст. 49 КК України.
Така позиція узгоджується і з правовими висновками Верховного Суду щодо відмежування звільнення від кримінальної відповідальності (за згодою особи) та звільнення від покарання (без визначення його виду і розміру), а також щодо необхідності застосування ст. 49 КК України щодо кожного злочину окремо.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» та п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» акцентовано увагу судів на необхідності точного виконання вимог закону про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.
Саме чіткість і конкретність формулювань резолютивної частини є запорукою належного виконання судового рішення та забезпечення принципу юридичної визначеності. Ухвала суду першої інстанції, хоча й ухвалена загалом у відповідності до закону, містить технічну неточність, оскільки у резолютивній частині не зазначено конкретно статтю та пункт ч. 1 ст. 49 КК України за якими звільнено обвинувачених від кримінальної відповідальності.
Усунення цієї неточності є необхідним для приведення ухвали у відповідність до вимог закону і роз'яснень Пленуму, що не погіршує становища обвинувачених, а лише уточнює формулювання.
За таких обставин, допущені судом порушення полягають у неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, а саме у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, та незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК України є підставою для зміни судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - зміні шляхом приведення її мотивувальної та резолютивної частин у відповідність до вимог кримінального та кримінального процесуального закону, із зазначенням належної правової підстави звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності, а саме - п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_7 - задовільнити.
Ухвалу Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026 - змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали вказівку про звільнення ОСОБА_8 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Викласти резолютивну частину ухвали Томашпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2026 у наступній редакції:
«Звільнити ОСОБА_8 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.»
У решті ухвалу залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4