Справа № 149/4120/25
Провадження № 22-ц/801/837/2026
Категорія: 99
Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.
Доповідач:Береговий О. Ю.
16 квітня 2026 рокуСправа № 149/4120/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Берегового О.Ю. (суддя - доповідач),
суддів: Шемети Т.М., Панасюка О.С.
за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,
заявник: ОСОБА_1
заінтересована особа: Хмільницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Хмільницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Малика Олександра Володимировича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року, постановлену місцевим судом за головування судді Робак М.В., дата складення повного рішення 13 лютого 2026 року,
встановив:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою та просила встановити факт смерті її рідного брата на території РФ.
Обґрунтовуючи зазначену заяву, заявниця посилається на мету прийняття спадщини, оскільки після смерті матері вона звернулась до нотаріуса, який їй повідомив про необхідність встановлення факту смерті її брата на території РФ.
Разом із тим, про те, що її брат ОСОБА_2 помер свідчить лікарське свідоцтво про смерть та посвідчення про захоронення, однак отримати свідоцтво про смерть брата вона не має можливості, оскільки він помер на території РФ та у неї відсутнє лікарське свідоцтво про смерть встановленої форми, а наявне - не має сили офіційного документу.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду ОСОБА_1 не дотрималась встановленого законом порядку реєстрації, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови Хмільницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у видачі заявниці свідоцтва про смерть ОСОБА_2 та не надано доказів на підтвердження мети встановлення юридичного факту, зокрема звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері та відмову останнього у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з відсутністю свідоцтва про смерть ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із таким судовим рішенням представник ОСОБА_1 адвокат Малик Олександр Володимирович оскаржує його в апеляційному порядку, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про встановлення факту, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував приписи закону, зокрема п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, оскільки суд послався на відсутність письмової відмови від органу реєстрації актів цивільного стану, хоча на думку скаржника закон вимагає лише доведення неможливості такої реєстрації, а у даному випадку така неможливість об'єктивно існує, оскільки смерть настала в РФ, а правові відносини України з РФ припинені.
Також апелянт не погоджується із викладеною у судовому рішенні позицією про передчасність звернення, оскільки закон не вимагає звернення заявниці до нотаріуса як передумови для встановлення факту смерті. Крім того, на думку скаржника суд не врахував, що смерть брата безпосередньо впливає на коло спадкоємців та права заявниці на спадщину, що якраз і надає факту смерті юридичного значення.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених у ній.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції цілком відповідає.
Судом установлено, що заявниця є сестрою ОСОБА_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвами про народження та свідоцтвом про шлюб заявниці (а.с. 16, 19, 20).
Згідно копії довідки про смерть №С-01736 від 15 вересня 2025 року та посвідчення про захоронення від 17 вересня 2025 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території РФ в м. Москва (а.с. 21,22).
Батьки заявниці померли, що підтверджується наявними у матералах справи копіями довідок про смерть (а.с. 14, 15).
Згідно довідки від 01 грудня 2025 року №6/284 ОСОБА_2 був зареєстрований в с. Томашівка, Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області, проте за даною адресою не проживав (а.с. 18)
Згідно з частинами 1, 2, 7 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії абоодержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Ці правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.
Відтак, чинне цивільне процесуальне законодавство України передбачає випадки звернення до суду, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого орган державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) може видати свідоцтво про смерть, а саме:
- встановлення факту смерті особи в певний час - у разі неможливості реєстрації органом ДРАЦС факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку чи надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Заявниця просить встановити факт смерті її брата на території російської федерації, посилаючись на те, що копія довідки про смерть, видана компетентними органами реєстрації актів цивільного стану російської федерації, не може бути використаним для реєстрації смерті в органах державної реєстрації актів цивільного стану України. Зазначає, що відсутня інша можливість отримати свідоцтво про смерть брата, видане на території України, та, як наслідок, реалізувати свої спадкові права щодо майна їх померлої матері.
Колегія суддів звертає увагу, що важливе значення для розгляду справ окремого провадження має вимога про обов'язковість зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту.
У поданій заяві зазначено, що для заявниці встановлення факту смерті її брата має юридичне значення, оскільки таке є необхідним для завершення процедури спадкування та оформлення спадщини їх померлої матері.
Разом із тим, а ні доводи заяви а ні доводи апеляційної скарги не містять доказів того, що права заявниці порушені, а тому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наразі встановлення факту смерті її брата на території РФ не породжує для неї юридичних наслідків, а заява є передчасною.
Також, колегія суддів звертає увагу скаржника, що ним не доведено жодними належними та допустимими доказами того, що встановлення зазначеного вище юридичного факту має значення для завершення процедури спадкування та оформлення спадщини їх померлої матері.
Апеляційний суд відхиляє доданий до апеляційної скарги лист Хмільницького відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24 лютого 2026 року №122-22.20-35 про відмову заявниці у здійсненні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , оскільки така відповідь надана на адвокатський запит від 19 лютого 2026 року, тобто запит та відповідь на нього надані уже після розгляду судом першої інстанції цієї справи та прийняття рішення у ній.
Поряд з цим, скаржником не доведено належними та допустимими доказами обставин, що підтверджували б неможливість отримання таких доказів раніше.
Також, колегія суддів критично ставиться до посилань скаржника як на підставу доведення неможливості реєстрації факту смерті, яка настала в РФ, у зв'язку із тим, що правові відносини України з РФ припинені, оскільки саме лише припинення правовідносин між державами не свідчить про автоматичне порушення прав заявниці. Порушення права або неможливість його реалізації через існування певних перешкод повинно бути доведено належними та допустимими доказами у кожному конкретному випадку.
Інші доводи апеляційної скарги мають формальний характер і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення суду з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 381 - 383 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну представника ОСОБА_1 адвоката Малика Олександра Володимировича залишити без задоволення, а рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 11 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: Т.М. Шемета
О.С. Панасюк