Провадження № 11-кп/803/1581/26 Справа № 953/1185/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 22022220000002833 від 10 вересня 2022 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Балаклія Харківської області. зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням представники влади РФ, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), підготували та розв'язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів ЗС РФ на території України.
24.02.2022 на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 Указом Президента України Володимира Зеленського № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України.
З 06.03.2022 територія м. Балаклія Ізюмського району Харківської області була окупована збройними формуваннями Російської Федерації.
Разом з цим, в ході досудового розслідування встановлено ОСОБА_7 , який є негативно налаштованим проти посадових осіб органів державної влади України, у зв'язку із здійсненням ними їхніх владних повноважень, а також військовослужбовців Збройних сил України та співробітників правоохоронних органів, які для забезпечення національної безпеки України, відновлення і підтримання правопорядку на всій території держави здійснюють комплекс активних заходів з використанням зброї та військової техніки, спрямованих на подолання збройної агресії Російської Федерації.
Так, з початку липня 2022 року під час перебування ОСОБА_7 на території м. Балаклія Ізюмського району Харківської області на засіданні керівників комунальних та державних підприємств, представником окупаційної влади РФ, а саме начальником Балаклійського ТУ Військово-цивільної адміністрації Ізюмського району Харківської області ОСОБА_10 було запропоновано організувати зібрання трудових колективів з метою обрання керівника підприємства Балаклійський РАД.
За результатом чого, в ОСОБА_7 виник злочинний умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
В подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_7 перебуваючи на зібранні трудових колективів у м. Балаклія Ізюмського району Харківської області, в період часу не пізніше середини липня 2022 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено), надав свою добровільну згоду щодо його призначення на посаду Директора КП Балаклійського РАД з метою провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, під час перебування у вказаному місці, в період часу з середини липня по кінець серпня 2022 року (точний час в ході досудового розслідування не встановлено), будучи Директором Балаклійського РАД, діючи за завданням вказаного представника окупаційної влади держави-агресора, ОСОБА_7 організував проведення на території м. Балаклія наступних робіт, а саме: ремонт доріг; заправка техніки підприємства та техніки інших комунальних підприємств (згідно розпоряджень представника окупаційної влади), облаштування блокпосту на автомобільній дорозі «Харків-Зміїв-Балаклія-Гороховатка».
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 4 ст. 111-1 КК як провадження господарської діяльності у взаємодією у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
Вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК та призначено йому покарання у виді у виді штрафу в розміру вісім тисяч неподаткових мінімумів доходів громадян, тобто 136 000 гривень 00 копійок, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 років та конфіскацією майна.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 4 ст. 111-1 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 років та конфіскацією майна, в іншій частині вирок залишити без змін.
Вважає, що суд не врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого під час судового розгляду, який при наявності викриваючих його показів свідків намагався уникнути відповідальності, вказуючи на обставини, які не були підтверджені в ході судового розгляду. Вказане свідчить про відсутність каяття у вчиненому, а отже і недостатності призначеного судом покарання. На думку прокурора, призначене судом покарання, є недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просив її задовольнити.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні скарги відмовити.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до статті 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 111-1 КК, в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому відповідно до ст. 404 КПК апеляційним судом не переглядаються.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, колегія суддів доходить висновку, що вони є достатньо обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання, визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Статтею 414 КПК як одну з підстав для зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, при визначенні обвинуваченому виду та розміру покарання суд першої інстанції врахував відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеризується задовільно, а також визнав такими обставинами, які пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення та не встановив обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, їх наслідків, а також обраної позиції обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку суду, призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі є занадто суворим та не буде відповідати особі обвинуваченого та наслідкам кримінального правопорушення. В той же час призначення покарання у виді штрафу сприятиме достатньою мірою виправленню обвинуваченого ОСОБА_7 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Проте апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Місцевий суд не надав належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, виходячи не лише з визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й з особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Так, суд першої інстанції при визначенні виду та міри покарання обвинуваченому не оцінив належним чином характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, яким є колабораційна діяльність, не врахував об'єкт посягання, мотив і конкретні обставини дій обвинуваченого.
За встановлених судом фактичних обставин, обвинувачений вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та продовжений на даний час, що є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 111-1 КК є громадянин України, який добровільно, усвідомлено співпрацює із окупаційною цивільною чи військовою владою на шкоду власній державі.
Провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора характеризується, як суспільно-психологічне явище добровільної, ідейно-вмотивованої співпраці з ворогом, за результатами якої підривається національна безпека України, створюється загроза державному суверенітету, територіальній цілісності, конституційному ладу та іншим національним інтересам держави.
Крім того, судом першої інстанції належним чином не враховано, що ОСОБА_7 надав свою добровільну згоду щодо його призначення на посаду Директора КП Балаклійського РАД з метою провадження господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора, та діючи за завданням представника окупаційної влади держави-агресора, організував проведення на території м. Балаклія відповідних робіт. Вказані дії свідчать про його добровільну співпрацю з ворогом, та не є способом виживання в умовах окупації.
З урахуванням викладеного, місцевий суд дійшов передчасного висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, про що слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі.
Таким чином, враховуючи характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, його особу, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, на переконання апеляційного суду, виправлення обвинуваченого неможливе без його ізоляції від суспільства, а покарання має бути призначено у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 111-1 КК, з додатковим покаранням у виді позбавлення права займатися певною діяльністю та конфіскації майна і таке покарання буде відповідати вимогам ст. 50, 55, 65 КК, є справедливим, законним та співмірним з тяжкістю та характеру вчиненого кримінального правопорушення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, у зв'язку з чим вона підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню в частині призначення покарання з ухваленням нового вироку в цій частині.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 420, 421 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_7 за частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за частиною 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 3(три) роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 (десять) років та з конфіскацією майна.
Початок строку покарання рахувати ОСОБА_7 з дня його фактичного затримання в порядку приведення вироку до виконання.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Копії вироку вручити обвинуваченому та прокурору.
Судді:
_____________________ ______________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4