Провадження № 22-ц/803/4599/26 Справа № 395/1773/25 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Новомиргородська міська рада,
треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмету спору Волноваська міська військово-цивільна адміністрація Волноваського району Донецької області, Ольгинська селищна військова адміністрація Волноваського району Донецької області,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Книш А.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Новомиргородської міської ради з вимогами про визнання права власності на житловий будинок.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що на неодноразові виклики в судові засідання, призначені на 18 грудня 2025року та 26 січня 2026року позивач до суду не прибула, належно оформленого клопотання про розгляд справи без її участі суду не надавала.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
05 лютого 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв'язку апеляційну скаргу на ухвалу Чечелівського районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026року.
В апеляційній скарзі виклала вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та безпідставно не врахував, що нею було вжито усіх необхідних заходів для повідомлення суду про розгляд справи без її участі шляхом завчасного направлення відповідного клопотання засобами поштового зв'язку.
Інший довід апеляційної скарги зводився до того, що залишення позову без розгляду є крайньою мірою, яка може застосовуватись лише у разі системного та навмисного ухилення позивача від участі в процесі.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2026року було витребувано з Чечелівського районного суду міста Дніпра цивільну справу №395/1773/25; та 18 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
06 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 21 квітня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, однак 18 грудня 2025року та 26 січня 2026року без поважних причин не з'явилася в судові засідання та клопотання про розгляд справи без її участі суду не надавала.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним /рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року/.
ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду /«Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року/.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Частиною п'ятою статті 223 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки в конструкції згаданої правової норми залишення без розгляду покладено в залежність від повторної неявки, можна виснувати, що умовою для застосування пункту 3 частини першої статті 257 та частини п'ятої статті 223 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача.
Водночас право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, можливе лише за відсутності заяви позивача про розгляд справи за його відсутності, і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
Та заразом законодавець чітко та передбачувано виснував, що правовою підставою залишення позову без розгляду є тільки неявка позивача, який повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду - та тільки за умови що причини неявки не є поважними.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції позов ОСОБА_1 було залишено без руху для усунення недоліків /а.с.41-42/.
Вказану ухвалу ОСОБА_1 отримала 04 листопада 2025року, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с.61/.
07 листопада 2025року ОСОБА_1 усунула недоліки позовної заяви та ухвалою суду першої інстанції від 17 листопада 2025року було відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 18 грудня 2025року.
Судова повістка на адресу ОСОБА_1 про виклик до суду на 18 грудня 2025року була сформована 26 листопада 2025року /а.с.57/.
Водночас будь-які відомості про її отримання та належне повідомлення позивачки про розгляд її справи 18 грудня 2025року в матеріалах справи відсутні.
18 грудня 2025року розгляд справи було відкладено на 26 січня 2026року, про що ОСОБА_1 була повідомлена належним чином 29 грудня 2025року, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення /а.с.74/.
Та в наступному судовому засіданні 26 січня 2026року позов було залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача без поважних причин.
Апеляційний суд вважає, що на момент постановлення 26 січня 2026року оскаржуваної ухвали у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування положень пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення позову без розгляду, оскільки позивачку не було належним чином повідомлено про розгляд справи на 18 грудня 2025року, в матеріалах справи такі відомості відсутні, а тому відсутня повторність не з'явлення в судове засідання належним чином повідомленого позивача.
Суд першої інстанції формально підійшов до вирішення питання про залишення позовної заяви без розгляду, не звернув уваги, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачці 04 листопада 2025року стосується ухвали про залишення позову без руху, а не повідомлення про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання на 18 грудня 2025року, яке було направлено лише 26 листопада 2025року, тож ніяк не могло бути отримано позивачкою 04 листопада 2025року.
Заразом, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачкою було вжито усіх необхідних заходів для повідомлення суду про розгляд справи без її участі шляхом завчасного направлення відповідного клопотання засобами поштового зв'язку, яке згідно трекінгу поштового відправлення надійшло до суду 26 січня 2026року, тобто того ж дня коли суд залишив позов без розгляду, проте було зареєстровано судом лише 30 січня 2026року /а.с.80/.
Тож висновок суду першої інстанції про повторну неявку належним чином повідомленого позивача в судове засідання без поважних причин є передчасним.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вказаних вимог закону та передчасно дійшов висновку про залишення позову без розгляду.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкової ухвали.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже суд першої інстанції не виконав в повній мірі вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду та саме порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 374 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026року постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 26 січня 2026року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21 квітня 2026року.
Судді: