Провадження № 11-сс/803/831/26 Справа № 203/2378/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
представника третьої особи, щодо майна
якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №62026170030000630,
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні №62026170030000630 та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене 20.03.2026 року під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «Iphone 13 Pro Max», мобільний телефон «Iphone».
В обгрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив, що в рамках вказаного кримінального провадження 20.03.2026 року було проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Iphone 13 Pro Мах»; мобільний телефон «Iphone». Постановою слідчого від 20.03.2026 року останні визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
З огляду на обставини та спосіб вчинення кримінального правопорушення, за фактом якого проводиться досудове розслідування, вилучені в ході обшуку мобільні телефони відповідають критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК України, оскільки можуть містити відомості про спілкування фігурантів вчиненого кримінального правопорушення між собою, інформацію у вигляді аудіо та відеофайлів, текстових документів, фотокопій медичних документів, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та обставин, які підлягають встановленню в силу ст.91 КПК України. Останні підлягають перевірці на предмет їх змісту та значення виявленої інформації для досудового розслідування. З метою забезпечення їх дослідження та збереження як речових доказів, слідчий суддя дійшов висновку про наявність передбачених ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст.170 КПК України підстав для задоволення клопотання та накладення на даному етапі досудового розслідування арешту на вилучені в ході обшуку мобільні телефони, із забороною відчуження, розпорядження та користування останніми.
Не погоджуючись з цим рішенням слідчого судді, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону від 21.03.2026 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №62026170030000630 повернути прокурору.
Зазначає, що слідчий суддя не врахував, що у клопотанні прокурора не вказано конкретний зв'язок між телефоном і злочином.
У клопотанні відсутня індивідуалізація вилучених телефонів, не зазначено IMEI, сім-карт, конкретного користувача у злочині.
Не доведено статус телефонів як речових доказів.
Прокурором не доведені ризики, передбачені ст.170 КПК України.
Необгрунтовано необхідність накладення арешту на зазначене майно.
Також прокурором не доведено, що ОСОБА_7 підозрювана або причетна до кримінального правопорушення.
Вилучені мобільні телефони не належать ОСОБА_7 .
Заслухавши суддю-доповідача, думку представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Як вбачається з наданих матеріалів до клопотання про арешт майна Третім слідчим відділом (з дислокацією у місті Дніпрі) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості за яким внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.01.2026 року, з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
20.03.2026 року на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 17.03.2026 року проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Iphone 13 Pro Мах»; мобільний телефон «Iphone».
Постановою слідчого від 20.03.2026 року останні визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до протоколу обшуку від 20.03.2026 року, обшук за місцем проживання ОСОБА_7 проведено на підставі відповідної ухвали слідчого судді з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства. У ході зазначеної слідчої дії ОСОБА_7 добровільно видала два мобільні телефони, що зафіксовано у протоколі обшуку. При цьому будь-яких зауважень чи заперечень щодо порядку проведення обшуку, вилучення майна або змісту протоколу від неї не надходило, що підтверджується її підписом у відповідному процесуальному документі.
Твердження про те, що в клопотанні відсутня індивідуалізація вилучених телефонів, не зазначено IMEI, сім-карт, конкретного користувача у злочині, належного обґрунтування його зв'язку із кримінальним правопорушенням, а також те, що вилучені мобільні телефони не належать ОСОБА_7 , спростовуються тим, що відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень кримінального процесуального законодавства під час проведення обшуку допускається відшукання та вилучення електронних носіїв інформації, які можуть містити відомості, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.
Хоча ОСОБА_7 і добровільно надала телефони, однак номерів сім-карт не повідомила, її представник в апеляційній скарзі зазначає, що телефони взагалі їй не належать, у зв'язку з чим представником не доведено того, що постановлене судове рішення стосується інтересів ОСОБА_7 .
З урахуванням наведеного, щодо майна, на яке рішенням слідчого судді було накладено арешт, є підстави обґрунтовано вважати, що воно відповідає вимогам ст. 98, 167 КПК України щодо речового доказу, а тому арешт на це майно був накладений з дотриманням вимог закону, і доводи апеляційної скарги такого висновку колегії суддів не спростовують.
Доводи апелянта про те, що прокурором не було визначено конкретної мети вилучення мобільних телефонів, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та змісту клопотання прокурора про накладення арешту на майно, метою застосування арешту було забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, що прямо передбачено положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України. Слідчий суддя обґрунтовано встановив, що вилучені речі відповідають критеріям речового доказу, визначеним ст. 98 КПК України.
Посилання сторони захисту на те, що прокурором не доведено причетність ОСОБА_7 до кримінального правопорушення або те, що вона не має статусу підозрюваної, не спростовують законності накладення арешту на майно, оскільки відповідно до положень ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на майно будь-якої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям речових доказів.
Також безпідставними є доводи щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 170 КПК України. Накладення арешту у даному випадку обумовлено необхідністю забезпечення збереження речових доказів, недопущення їх втрати, пошкодження чи знищення, а також забезпечення можливості проведення відповідних експертних досліджень.
На даний час у кримінальному провадженні триває перевірка обставин, у зв'язку з чим вилучені мобільні телефони підлягають дослідженню, а накладений на них арешт є обґрунтованим та необхідним для забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на вищенаведене, підстав для задоволення апеляційної скарги на цьому етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв'язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.
Керуючись ст. ст. 170-173, 309, 310, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Центрального районного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року про арешт майна - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
________________ ________________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4