Справа № 991/2364/23
Провадження 1-кп/991/135/23
13 квітня 2026 року м.Київ
Вищий антикорупційний суд у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинувачених: ОСОБА_5 (в режимі відеоконференцзв'язку), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (в режимі відеоконференцзв'язку),
представників цивільних відповідачів: ОСОБА_21 (в режимі відеоконференцзв'язку), ОСОБА_22 (в режимі відеоконференцзв'язку), ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду заяви захисників ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 про відвід прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 , подані в межах об'єднаного кримінального провадження № 52017000000000209 від 24 березня 2017 року та № 52022000000000276 від 22 вересня 2022 року за обвинуваченням:
ОСОБА_26 та ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України,
ОСОБА_27 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, -
На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває об'єднана кримінальна справа № 991/2364/23.
13.04.2026 до суду від захисників ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 надійшли заяви про відвід прокурора ОСОБА_4 . Ключовими аргументами заяв стали: попередня участь ОСОБА_28 як детектива НАБУ у цьому ж провадженні; процесуальні порушення на стадії досудового розслідування; особиста зацікавленість у результаті справи; порушення презумпції невинуватості через публічні висловлювання; намір захисту допитати його як свідка з питань, що стосуються його діяльності під час досудового розслідування. На думку захисників, сукупність цих обставин створює конфлікт інтересів, свідчить про обвинувальний ухил та викликає сумніви у неупередженості прокурора.
Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 підтримали позицію своїх захисників. Інші учасники зі сторони захисту, а також представники цивільних відповідачів підтримали заяву про відвід прокурора.
Прокурор ОСОБА_4 заперечив проти відводу, стверджуючи, що його процесуальні дії та рішення відповідали вимогам КПК України. Зазначив, що його публічні коментарі не порушували презумпцію невинуватості. Прокурор ОСОБА_3 просив відмовити в задоволенні заяв захисників. Зазначив, що твердження про тиск з боку детектива не підкріплені жодними доказами, а подання захистом численних скарг і клопотань є лише реалізацією їхнього законного процесуального права на оскарження рішень детектива, передбаченого КПК України.
Заслухавши думку учасників провадження, оцінивши доводи заяв про відвід, суд зазначає таке.
Як було встановлено судом у попередньому судовому засіданні, постановами заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_29 від 02.04.2026, винесеними на підставі ст. 36, 37, 110 КПК України, на прокурора третього відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва прокуратури ОСОБА_4 покладено повноваження прокурора у кримінальних провадженнях № 52017000000000209 від 24.03.2017 та № 52022000000000276 від 22.09.2022.
Згідно матеріалів кримінального провадження до призначення на посаду прокурора ОСОБА_4 брав участь у розслідуванні даних кримінальних проваджень в статусі детектива.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відводу прокурора, про які заявили захисники, суд виходить з наступного.
Відвід прокурора можливий виключно за наявності обставин, визначених у ст. 77 КПК України.
Щодо відсутності підстав для відводу прокурора від участі у кримінальному провадженні, в якому він попередньо мав статус детектива, суд детально висловився в ухвалі від 10 квітня 2026 року. Тобто, підстави передбачені п. 2 ч. 1 ст. 77 КПК України для відводу прокурора не виявлені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 77 КПК України передбачено неможливість участі прокурора у кримінальному провадженні, якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Варто підкреслити, що ч. 5 ст. 80 КПК України визначає, що відвід повинен бути вмотивованим, тобто, заявляючи відвід прокурору, особа повинна не просто декларувати сумнів у неупередженості прокурора, а зазначити конкретні обставини, які його викликають, який вплив ці обставини мають на об'єктивність прокурора, та підтвердити їх належними доказами.
Поряд з цим, в ході розгляду заяв про відвід сторона захисту не надала відповідних доказів на підтвердження своїх тверджень.
Фактично доводи сторони захисту зводяться до незгоди з процесуальними діями та рішеннями сторони обвинувачення.
Тобто, доводи сторони захисту знаходяться не в площині обґрунтування та доведення існування обставин, які впливають на об'єктивність та неупередженість процесуальних дій/рішень ОСОБА_4 і унеможливлюють його подальшу участь в межах даного кримінального провадження в статусі прокурора, а зосереджені в площині оскарження законності окремих процесуальних дій/рішень ОСОБА_4 в статусі детектива.
Суд переконаний, що процесуальні порушення, які можуть мати місце при вчиненні дій та прийнятті рішень в межах кримінального провадження, дійсно можуть свідчити про незаконність таких дій та рішень, їх результатів, але з абсолютною однозначністю не вказують на те, що суб'єкт проведення таких дій та прийняття таких рішень є заінтересованим в результатах кримінального провадження чи упередженим.
Сама по собі незгода з процесуальною позицією сторони обвинувачення не є автоматичним доказом особистої зацікавленості чи упередженості.
Якщо ж сторона захисту вважає незаконними процесуальні дії та рішення сторони обвинувачення, то це не позбавляє її можливості використовувати відповідні позапроцесуальні (наприклад, подання заяви про вчинення злочину, звернення зі скаргами до уповноважених органів влади) та процесуальні (наприклад, доведення позиції щодо недопустимості доказів) способи реагування. Використання інституту відводу для відстоювання позиції щодо незаконності процесуальних дій та рішень учасників кримінального провадження, а також результатів цих дій та рішень, є несумісним з цілями і завданнями цього інституту.
Крім того, з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що сторона захисту під час досудового розслідування заявляла відвід детективам Національного антикорупційного бюро України, зокрема, детективу ОСОБА_4 зі схожих підстав.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.11.2020 у справі № 991/9591/20 заявлений детективам відвід визнано необґрунтованим та вказано, що думка захисників щодо необґрунтованості, незаконності прийняття або неприйняття процесуальних рішень детективами, проведення слідчих дій, щодо недопустимості певних доказів, отриманих стороною обвинувачення, не є тими обставинами, які свідчать про особисту заінтересованість детективів у результатах кримінального провадження або про їх упередженість під час досудового розслідування щодо сторони захисту.
Захисники також стверджують, що детектив ОСОБА_4 систематично втручався в процесуальну діяльність прокурорів ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , що нібито порушує ст. 36 КПК України (процесуальне керівництво прокурора), а також положення Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», Закону України «Про прокуратуру» та правила професійної етики.
На думку захисту, такі дії свідчать про «засліплене бажання притягнути до відповідальності» обвинувачених та створюють обґрунтовані сумніви в неупередженості ОСОБА_4 вже в статусі прокурора.
Суд вважає зазначені доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 36 КПК України прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, однак детектив (слідчий) відповідно до ст. 40 КПК України має право і зобов'язаний виконувати всі слідчі та процесуальні дії, необхідні для встановлення обставин кримінального правопорушення. Закон прямо наділяє детектива правом: оскаржувати рішення прокурора про закриття кримінального провадження; звертатися із скаргами до керівника органу досудового розслідування, прокуратури або до суду тощо.
Дії ОСОБА_4 щодо оскарження постанов прокурорів ОСОБА_30 та ОСОБА_31 , подача заяв про відвід були реалізацією саме цих процесуальних прав, а не «незаконним втручанням». Кожна така скарга була розглянута в установленому порядку.
Усі перелічені дії детектива ОСОБА_4 були процесуальними, здійсненими в межах кримінального провадження, під контролем прокурора та суду.
Сам факт незгоди сторони захисту з процесуальною позицією детектива під час досудового розслідування не створює підстав для відводу прокурора на стадії судового розгляду. Інакше будь-яка активна позиція сторони обвинувачення автоматично унеможливлювала б підтримання обвинувачення цими самими особами в суді, що повністю суперечить вимогам закону.
Таким чином, процесуальна діяльність ОСОБА_4 як детектива є нормальною реалізацією його повноважень, а не обставиною, яка викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора.
Захисник ОСОБА_15 у клопотанні стверджує, що під час допиту ОСОБА_6 як свідка 23.04.2019 детективи ОСОБА_32 та ОСОБА_4 чинили психологічний тиск: ставили навідні питання, які вже містили бажану відповідь; детектив ОСОБА_33 постійно кричав, а ОСОБА_34 його не зупиняв і підтримував; обидва детективи одночасно ставили різні питання, заплутуючи допитуваного; відповіді висміювалися; нав'язувалося почуття провини та умислу.
На підтвердження захисник посилається на скаргу ОСОБА_6 від 06.06.2019, подану до САП.
Суд вважає, що ці доводи не створюють підстав для відводу з таких причин.
Інформація про застосування будь-яких дисциплінарних чи інших санкцій щодо детектива ОСОБА_4 за результатами результати розгляду скарги відсутня.
Поведінка детектива під час проведення слідчої (розшукової) дії, навіть якщо вона суб'єктивно сприймається як тиск, сама по собі через значний проміжок часу (майже 7 років) не свідчить про наявність у прокурора ОСОБА_4 особистої заінтересованості в результатах кримінального провадження чи упередженості на стадії судового розгляду.
Сторона захисту не надала будь-яких об'єктивних доказів, які б підтверджували систематичний та протиправний характер дій ОСОБА_4 щодо ОСОБА_6 .
Також сторона захисту не навела причин незаявлення відводу детективу з підстав, зазначених у скарзі, на стадії досудового розслідування, вважаючи його дії проявом упередженості.
Таким чином, наведені обставини носять суб'єктивний характер і не можуть бути визнані обставинами, що викликають обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України.
Щодо доводів сторони захисту про публічні виступи особи у статусі детектива на етапі досудового розслідування та їх можливі процесуальні наслідки.
Суд зазначає, що інтерв'ю та виступи у засобах масової інформації, а також під час засідань комітетів Верховної Ради України, на які посилається сторона захисту, відбувалися у період здійснення досудового розслідування та були спрямовані на інформування громадськості про хід кримінального провадження, яке становило значний суспільний інтерес.
При цьому з наданих матеріалів не вбачається, що відповідні висловлювання містили категоричні твердження про доведеність вини обвинувачених у формі, яка б однозначно заперечувала презумпцію невинуватості, а не була описанням підозри.
Після набуття ОСОБА_4 статусу прокурора (02.04.2026) жодних нових публічних коментарів, які б порушували ст. 17 КПК України або ст. 28 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, не зафіксовано.
Навіть якщо припустити наявність елементів порушення презумпції невинуватості в окремих висловлюваннях 2020-2021 років (що суд не встановлює), таке порушення саме по собі не є автоматичною підставою для відводу прокурора за п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України. Для відводу необхідні обґрунтовані сумніви в неупередженості саме на момент судового розгляду, тобто докази того, що прокурор не здатний об'єктивно підтримувати обвинувачення в суді. Сторона захисту не надала таких доказів.
Публічні виступи на етапі досудового розслідування можуть бути предметом окремого реагування (дисциплінарного чи іншого), але не унеможливлюють подальшу участь особи як прокурора, якщо відсутні інші обставини, що свідчать про особисту заінтересованість чи упередженість
Окремо суд вважає необхідним зупинитись на тому, які могли б бути наслідки порушення презумпції невинуватості у розумінні статті 6 § 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
За усталеною практикою ЄСПЛ, порушення презумпції невинуватості набуває значення у контексті статті 6 Конвенції лише тоді, коли воно впливає або об'єктивно може вплинути на справедливість судового розгляду, зокрема на неупередженість суду, який розглядає справу.
У цьому зв'язку визначальним є не сам факт поширення певної інформації чи публічних заяв, а їх реальний вплив на суд, який здійснює правосуддя у конкретному провадженні.
Разом з тим, обставини, на які посилається сторона захисту, свідчать про відсутність такого впливу. Зокрема, події, пов'язані з можливим інформаційним висвітленням, мали місце за декілька років до формування складу суду та початку розгляду справи, що в сприйнятті стороннього спостерігача істотно знижує або фактично нівелює ризик їх впливу на судове провадження.
Крім того, розгляд справи здійснюється професійним судом, який, на відміну від суду присяжних, за своєю природою та функціональним призначенням вважається менш вразливим до зовнішнього інформаційного впливу, з огляду на гарантії незалежності, досвід та обов'язок керуватися виключно доказами, дослідженими у судовому засіданні. Професійний суд здатен відмежовуватися від позапроцесуальної інформації і ухвалювати рішення виключно на підставі досліджених у суді доказів.
Отже, навіть гіпотетичне порушення презумпції невинуватості у наведених обставинах не свідчить про наявність ризику впливу на неупередженість суду та, відповідно, не може бути підставою для відводу прокурора.
За відсутності об'єктивних даних, які б викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості прокурора, підстави для застосування п. 3 ч. 1 ст. 77 КПК України відсутні.
Стосовно доводів сторони захисту щодо необхідності відводу прокурора у зв'язку з наміром його допиту як свідка у даному кримінальному провадженні, суд повторно зазначає наступне.
Відповідно до правової природи інституту відводу, закріпленого у КПК України, відвід є процесуальним механізмом усунення вже існуючих обставин, які перешкоджають участі особи у кримінальному провадженні, а не засобом превентивного реагування на можливі майбутні процесуальні ситуації.
Сам по собі намір сторони захисту ініціювати виклик прокурора як свідка не свідчить про наявність на момент розгляду заяви обставин, передбачених ст. 77 КПК України, оскільки до моменту фактичного виклику та допиту особи у встановленому законом порядку статус свідка у неї не виникає.
Судом встановлено, що у межах даного кримінального провадження прокурор ОСОБА_4 статусу свідка не набував, у якості свідка не допитувався, а постановою уповноваженої особи включений до групи прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні.
Отже, наведені доводи сторони захисту не можуть розцінюватися як належна правова підстава для відводу прокурора.
Разом із тим суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України свідком є особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Такі обставини визначені в ст. 91 КПК України та ними, зокрема, є подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) , винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення та ін. Відповідно, предметом показань свідка є фактичні дані про обставини об'єктивної дійсності, які підлягають встановленню у справі.
Натомість процесуальні рішення та дії слідчого чи прокурора (зокрема, прийняття постанов, ініціювання слідчих (розшукових) дій, повідомлення про підозру тощо) мають владно-розпорядчий характер, здійснюються у межах наданих законом повноважень з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, та оформлюються відповідними процесуальними документами.
Особа, яка вчинила процесуальні дії чи прийняла рішення, не набуває статусу свідка з цих підстав і не зобов'язана свідчити перед судом, на відміну від особи, яка стала свідком злочину.
Перевірка законності, обґрунтованості таких рішень і дій реалізується іншим правовим шляхом. Заявлення ж відводу з метою підмінити оскарження процесуальних дій допитом їх виконавця, є неприйнятним.
Таким чином, намір сторони захисту допитати прокурора з приводу мотивів прийняття ним процесуальних рішень або законності його дій (як детектива) виходить за межі предмета доказування у кримінальному провадженні та не відповідає правовій природі інституту свідка, не породжує у цієї особи статусу свідка у розумінні ст. 65 КПК України, а відтак - не створює несумісності процесуальних ролей ні в поточний момент, ні в перспективі.
Суд також враховує, що особа, яка здійснювала процесуальні повноваження слідчого чи прокурора у конкретному кримінальному провадженні, не є незалежним спостерігачем подій, а виступає суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим її допит як свідка щодо власних процесуальних дій суперечив би суті та призначенню доказування.
В контексті суті процесу доказування суд наголошує, що джерелом доказів є показання, а показання - це відомості про факти. Оцінка законності процесуальних рішень - це питання права, яке вирішує суд, а не свідок.
За таких обставин відсутні як фактичні, так і потенційні правові підстави для висновку про несумісність процесуального статусу прокурора із можливим статусом свідка у цьому кримінальному провадженні.
Загалом суд не відкидає можливості допиту детектива як свідка як абсолютно неприйнятного факту. Однак зазначає, що предмет таких показань обмежений обставинами, які детектив особисто сприймав і які не охоплені процесуальними документами, так як показання детектива не можуть замінювати собою зміст цих документів. У разі внесення клопотання про допит детектива суд зобов'язаний з'ясувати, чи стосуються заявлені питання обставин, щодо яких детектив може бути допитаний відповідно до наведених критеріїв, і вирішити клопотання з урахуванням сукупності інших обставин кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку, що заявлені відводи є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 77, 80, 81, 369, 370, 372, 376 КПК України, суд -
Відмовити у задоволенні заяв захисників ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 про відвід прокурора ОСОБА_4 .
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1