Провадження № 11-кп/821/425/26 Справа № 1-11/10 Категорія: нововиявлені обставиниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
15 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року стосовно засудженого ОСОБА_7 .
Зі змісту ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.01.2026 вбачається, що вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 ОСОБА_7 засуджений за п.п. 6,9,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 358, ст. 70, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 07.12.2010 вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 щодо ОСОБА_7 змінено: виключено з обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на заподіяння ОСОБА_7 значної шкоди потерпілому ОСОБА_9 .. У решті вирок залишено без змін.
Засуджений ОСОБА_7 15.06.2023 звернувся до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з заявою, яку в подальшому 28.08.2023 уточнив, про перегляд вироку за нововиявленими обставинами в межах окремо взятого епізоду обвинувачення розбійного нападу, умисного вбивства ОСОБА_9 , заволодіння, знищення його майна шляхом підпалу, умисного вбивства ОСОБА_10 за п.п. 6,9,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК України. Просив виправдати його по вказаним епізодам у зв'язку з недоведеністю його участі у пред'явленому обвинуваченні, негайно звільнивши його із зали суду на підставі фактичного відбуття максимального строку. Заяву обґрунтовував тим, що до нововиявлених обставин належить: висновок від 26.01.2009, затверджений начальником ВВБ в Черкаській області СВБ ГУБОЗ МВС України в частині встановлення юридичних фактів зловживання владою та службовими повноваженнями працівниками Золотоніського МВ УМВС та УКР МВС України в Черкаській області відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , з метою отримання визнавальних показів про причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних злочинів - розбійного нападу, умисного вбивства ОСОБА_12 , заволодіння, знищення його майна шляхом підпалу, умисного вбивства ОСОБА_10 ; матеріали кримінального провадження № 42016000000000153 від 05.01.2016 за кваліфікуючими ознаками ч.2 ст.365 КК України, в частині вчинення кримінального правопорушення працівниками Золотоніського РВ УМВС України в Черкаській області за ознаками перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівниками правоохоронного органу дій, які виходять за межі наданих прав чи повноважень, та які завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам, в частині штучного створення доказів обвинувачення в кримінальній справі № 1-11/10, за якою засуджено до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 . У відповідності до вимог ч.2 ст.459 КПК України нововиявленими обставинами, які поза розумних сумнівів доводять невинуватість ОСОБА_7 за п.п. 6,9,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК України є наступне. Штучне створення доказів обвинувачення в кримінальній справі № 1-11/10 на досудовому слідстві органом досудового розслідування у спосіб недозволених методів слідства з використанням фізичного та психологічного насильства, що призвело до неправомірних правових наслідків: визнання правового статусу свідка ОСОБА_11 , яка такою не є; фізичного та психологічного тиску на ОСОБА_11 з метою примусу про надання завідомо неправдивих свідчень проти ОСОБА_7 в частині інкримінованого обвинувачення розбійного нападу, умисного вбивства ОСОБА_12 , заволодіння, знищення його майна шляхом підпалу, умисного вбивства ОСОБА_10 , пряме використання для засудження особи в обвинувальному вироку неправдивих показів свідка ОСОБА_11 , які були отримані внаслідок недозволених методів слідства. Здійснення працівниками Золотоніського МВ УМВС України в Черкаській області психологічного та фізичного тиску на ОСОБА_7 в період з 12.12.2008 по 15.12.2008 та на свідка ОСОБА_11 з 22.12.2008 по 26.12.2008 мали юридично-правові наслідки: штучного створення доказів обвинувачення.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.05.2010 залишено без задоволення заяву засудженого ОСОБА_7 про перегляд вироку колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 за нововиявленими обставинами.
Суд першої інстанції прийняте рішення мотивував тим, що належного підтвердження своїх доводів засуджений суду не надав, а матеріали справи свідчать, що за заявами ОСОБА_7 здійснювалася перевірка відповідних обставин викладених у його заяві, однак жодних підтверджень версії засудженого встановлено не було.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.01.2026 скасувати, постановити нову ухвалу про задоволення заяви ОСОБА_7 про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 за нововиявленими обставинами.
Разом з тим, просить витребувати у Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Києві, матеріали кримінального провадження №42016000000000153 від 5.01.2016.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 зазначила, що суд першої інстанції прийнявши рішення про відмову в задоволенні заяви засудженого ОСОБА_7 допустив істотне порушення вимог КПК України, неправильно застосував ст.459 КПК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також допустив грубе порушення процесуальних гарантій ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ігнорування практики Верховного Суду та ЄСПЛ.
Апеляційні вимоги аргументувала тим, що фактично суд визнав достатнім сам факт існування постанови слідчого ДБР від 15.08.2024 про закриття кримінального провадження №42016000000000153 від 5.01.2016, з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.365, ч.2 ст.127 КК України, не перевіривши її відповідність стандарту «effective investigation». Даний стандарт розроблений в основному ЄСПЛ, вимагає, щоб розслідування було реальним, незалежним, безпринципним, швидким та публічним, забезпечуючи встановлення істини та притягнення винних до відповідальності.
Апелянт зазначає, що ОСОБА_7 упродовж досудового слідства та розгляду кримінальної справи №1-11/10 Апеляційним судом Черкаської області по суті (2008-2010 роки) постійно заявляв, що його працівники міліції Золотоніського МВ УМВС України в Черкаській області катували електричним струмом та примушували до зізнання у скоєнні вбивства двох людей у с.Каврайські Хутори Золотоніського району Черкаської області.
Проте, Апеляційним судом Черкаської області у судових засіданнях заявам ОСОБА_7 про катування його та примушування до зізнання у скоєнні вбивства не надано будь-якої правової оцінки, незважаючи на те, що у матеріалах кримінальної справи наявні докази катування ОСОБА_7 та його співмешканки ОСОБА_11 , так як прокурор наголошував суду, що ОСОБА_7 таким чином намагається уникнути відповідальності. Про скаргу співмешканки ОСОБА_11 від 13.01.2009 у 2009-2010 роках, ні суду, ні ОСОБА_7 не було відомо.
Під час досудового розслідування кримінального провадження №42016000000000153 від 5.01.2016 слідчим ДБР, потерпілий ОСОБА_7 послідовно заявляв, що зізнавальні показання співмешканки ОСОБА_11 були отримані під примусом, переслідуванням та побиттям працівниками міліції, що підтверджується висновком ВВБ в Черкаській області СВБ ГУБОЗ МВС України від 26.01.2009, складеним на підставі службової перевірки за скаргою співмешканки ОСОБА_11 від 13.01.2009.
Скарга ОСОБА_11 від 13.01.2009, пояснення ОСОБА_11 від 16.01.2009, висновок ВВБ від 26.01.2009, інші документи перевірки та постанова прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи від 08.04.2009 були виявлені в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42016000000000153 від 5.01.2016 і в матеріалах наявні завірені копії відповідного матеріалу №04/1/2-17 пр.09 за 2009 рік та відмовного матеріалу №59 за 2009 рік.
Апелянт вважає, що характер перевірок заяв про тортури щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_11 носили формальний характер, так, постанова прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи від 08.04.2009 за висновками ВВБ в Черкаській області СВБ ГУБОЗ МВС України від 26.01.2009, складеним на підставі службової перевірки за скаргою ОСОБА_11 від 13.01.2009, ОСОБА_7 не вручалась.
Зауважує, що факт закриття кримінального провадження № 42016000000000153 від 5.01.2016 не доводить відсутність порушення, не спростовує факт можливого застосування недозволених методів та катування щодо ОСОБА_7 та його співмешканки ОСОБА_11 . Вважає, що суд не надав правової оцінки скарзі ОСОБА_11 від 13.01.2009.
На думку апелянта викривальні показання ОСОБА_11 проти ОСОБА_7 , надані слідчому прокуратури викликають сумніви у їх добровільності, самостійності та правдивості, вважає, що вони були надані під примусом, побиттям та переслідуванням зі сторони працівників міліції, з огляду на те, щодо неї були застосовано заходи охорони, і вона, саме перебуваючи під постійним наглядом працівників міліції, надала викривальні покази проти ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційної інстанції, а потім після їх надання, заходи забезпечення охорони щодо ОСОБА_11 були скасовані. Проте, наразі судом скарга співмешканки ОСОБА_11 до ВВБ в Черкаській області СВБ ГУБОЗ МВС України від 13.01.2009 не визнано нововиявленою обставиною.
Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції розглядаючи заяву засудженого про нововиявлені обставини поклав на засудженого ОСОБА_7 обов'язок довести факт вчинення злочину працівниками правоохоронних органів, що є істотним порушенням принципу змагальності та рівності сторін.
Вважає, те що суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність обвинувального вироку щодо працівників міліції, які застосовували до ОСОБА_7 та ОСОБА_11 незаконні методи допиту, побиття, катування та переслідування з метою примусити надати викривальні покази проти ОСОБА_7 у його причетності до вбивства двох людей у с.Каврайські Хутори 11.12.2008, автоматично виключає можливість перегляду за нововиявленими обставинами, на її думку, суд фактично ототожнив поняття «нововиявлені обставини» наявністю обвинувального вироку щодо посадових осіб - працівників Золотоніського МВ УМВС України в Черкаській області. Однак, ч.2 ст.459 КПК України не містить вимоги обов'язкової наявності обвинувального вироку щодо працівників поліції , як єдиного можливого доказу.
Разом з тим, захисник ОСОБА_8 заявила в судовому засіданні клопотання про повторне дослідження доказів, зазначивши їх перелік у письмовому клопотанні.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку засудженого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, яка заперечувала проти апеляційної скарги захисника та просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці вимоги закону судом виконані в повному обсязі.
Відповідно до норми ч.3 ст.404 КПК України, обов'язок апеляційної інстанції полягає в безпосередньому дослідженні доказів лише у перелічених в законі випадках, а саме: 1) при наявності клопотання учасників кримінального провадження про повторне дослідження обставин, 2) якщо ці обставини досліджені судом першої інстанції не повністю, або з порушенням.
Враховуючи вищевикладене та встановивши, що докази, які покладені в основу обвинувачення засудженого ОСОБА_7 досліджені всебічно, повно, з дотриманням процедури КПК України, яким надана відповідна оцінка, ухвалою Верховного Суду України від 07.12.2010 вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 щодо ОСОБА_7 змінено: виключено з обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на заподіяння ОСОБА_7 значної шкоди потерпілому ОСОБА_9 . У решті вирок залишено без змін. Вирок вступив в законну силу та є чинним.
В клопотанні про повторне дослідження доказів захисник ОСОБА_8
не навела переконливих аргументів щодо необхідності повторного дослідження доказів, а її клопотання зводиться лише щодо незгоди з оцінкою досліджених доказів, то в такому разі суд апеляційної інстанції вважає необхідним відмовити в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, про що винесена ухвала без видалення до нарадчої кімнати.
При цьому колегія суддів враховує постанову ВС від 16 березня 2021 року провадження N 51-437 км 20 справа №154/2975/17 відповідно до якої сам по собі факт незгоди з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді. Повторне дослідження обставин є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність законних підстав та аргументованих доводів про таку необхідність.
Європейський суд з прав людини у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої вказано, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.
Отже, Європейський суд з прав людини в даному рішенні визначив окремі ознаки принципу остаточності судового рішення, який полягає в тому, що жодна сторона не мала права ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише заради повторного судового розгляду й ухвалення нового рішення у справі. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
Приписами ч.3 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви. Відповідно до ч.2 ст.459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; 2) зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; 4) визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом; 5) інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
За положеннями ч.3 ст.459 КПК України обставини, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої цієї статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку - підтверджені матеріалами розслідування.
Із змісту ст. 459 КПК України, яка містить вичерпний перелік підстав для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами, випливає, що нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що вступив у законну силу, юридичні факти, які знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальному провадженні, та спростовують через їх попередню невідомість та істотність висновки, що містяться у вироку, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
Основу нововиявлених обставин складають істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.
Зокрема, зазначені істотні обставини існували на час розгляду справи по суті, але особа, яка подає заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, не знала та не могла знати про наявність цих обставин. Неможливість особи бути обізнаною про існування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, передбачає, як неможливість бути обізнаною з підстав, які не залежать від волевиявлення особи, яка звертається із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами на момент ухвалення рішення, яке потребує перегляду, так і неможливість дізнатись про наявність таких обставин навіть за наявності бажання та необхідності.
Лише у випадку обох чинників обставини, які стали відомі особі після прийняття рішення по справі, можуть вважатися нововиявленими.
Окремо слід зауважити, що нововиявленими обставинами є лише ті фактичні дані, які в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Тобто, для перегляду рішення за нововиявленими обставинами необхідно, щоб такі обставини впливали на юридичну оцінку фактів, на підставі якої ухвалено оскаржуване рішення.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 07.02.2023 у справі №675/1600/21 зазначив: «Нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням, вироком суду, що набрав законної сили, або викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі, і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками: невідомість суду з причин, від нього незалежних; істотне значення для провадження; наявність в об'єктивній дійсності до ухвалення вироку; неможливість урахування під час провадження у справі та ухвалення вироку в зв'язку з їх невідомістю суду; відкриття тільки після вступу вироку у законну силу. Тобто, необхідна наявність двох умов для визнання обставини нововиявленою: це обставини, які об'єктивно існували на момент вирішення кримінального провадження, та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.»
У заяві засудженого ОСОБА_7 , яку він подав до суду першої інстанції він стверджує про непричетність до вчинення інкримінованого йому злочину в частині розбійного нападу, умисного вбивства ОСОБА_12 , заволодіння, знищення його майна шляхом підпалу, умисного вбивства ОСОБА_10 , та застосування щодо нього недозволених методів слідства та як наслідок штучного створення доказів, що в свою чергу привело до його незаконного засудження, а також застосування недозволених методів слідства до свідка ОСОБА_11 , що виразилося в дачі нею показів щодо вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, які вона дала після застосування щодо неї заходів безпеки, ця позиція викладена і в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 .
Перевіривши доводи засудженого ОСОБА_7 суд першої інстанції прийшов до висновку, що обставини на які посилається засуджений ОСОБА_7 в розумінні ч.2 ст.459 КПК України не є нововиявленими обставинами, з ним погоджується колегія суддів та вважає його правильним.
Водночас, колегія суддів зазначає, що згідно процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами підставою його здійснення є одна з визначених у ч.2 ст.459 КПК України обставин, що на час подання відповідної заяви підтверджена належними засобами доказування.
Апеляційні доводи захисника щодо застосування до засудженого ОСОБА_7 недозволених методів слідства та як наслідок штучного створення доказів, є безпідставними з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, вироком Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 ОСОБА_7 засуджений за п.п. 6,9,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 358, ст. 70, 71 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 07.12.2010 вирок Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010 щодо ОСОБА_7 змінено: виключено з обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на заподіяння ОСОБА_7 значної шкоди потерпілому ОСОБА_9 . У решті вирок залишено без змін.
Питання щодо недозволених методів слідства до засудженого ОСОБА_7 було предметом перевірки колегії суддів апеляційного суду Черкаської області під час розгляду кримінальної справи стосовно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6,9,13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 358 КК України. При цьому відповідні посилання ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження.
Як вбачається зі змісту вироку Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010, вирішуючи питання щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд першої інстанції врахував доводи ОСОБА_7 щодо застосування до нього тортур з боку працівників Золотоніського міськрайвідділу міліції. З цього приводу колегією суддів досліджувалися матеріали перевірки по заявах ОСОБА_7 та ОСОБА_11 . Ці матеріали засвідчують про те, що заступник Золотоніського міськрайонного прокурора ОСОБА_13 за наслідками перевірки виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Золотоніського міськрайвідділу міліції. Цю постанову ніхто не оскаржував і в даний час вона є чинною. При цьому колегія суддів врахувала, що обставини, про які заявляв ОСОБА_7 з приводу застосування тортур, не вплинули на його позицію та показання, так як він на протязі досудового та судового слідства їх не міняв.
Крім того, у провадженні Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкаси) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, перебувало кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42016000000000153 від 05.01.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України. 15 серпня 2024 року вказане кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, про що винесено відповідну постанову. Слідчим зроблено висновок, що факти викладені ОСОБА_7 щодо застосування до нього працівниками Золотоніського МРВ методів незаконного дізнання та слідства в період з 12.12.2008 по 16.12.2008 не знайшли свого підтвердження. Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 30.10.2024 у справі № 712/10720/24 (провадження № 1-кс/712/4428/24), залишеною без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 10.12.2024, у задоволенні скарги ОСОБА_7 на постанову слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, про закриття кримінального провадження № 42016000000000153 від 05.01.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України, відмовлено. Слідчим суддею зазначено, що у скарзі не наведено жодного посилання, що саме, на думку скаржника, слідчим не було зроблено, які слідчі дії ним не проведені. Скарга скаржника лише містить посилання щодо непогодження з рішенням слідчого без зазначення конкретних доводів, а отже є суто формальною скаргою. Слідчий суддя зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що хтось із свідків надав недостовірні покази і що є сумніви у їх правдивості. Усі свідки давали покази під присягою та попереджалися про кримінальну відповідальність за ст.384 КК України. Усі покази свідків є послідовними та узгоджуються між собою. Так само, усі експерти повідомлялися про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а отже сумніви у достовірності висновків експертиз відсутні. Отже, у ході проведеного досудового розслідування не встановлено об'єктивних даних, які б указували на наявність складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України. Слідчий суддя також зазначив, що не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова не містить вичерпного переліку дій, які були проведені органом досудового розслідування. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що слідчим послідовно та логічно у хронологічному порядку описані усі слідчі дії, які були здійснені органом досудового розслідування протягом 2016-2024 років. Слідчий суддя погодився з висновком слідчого, що у вказаному кримінальному провадженні не має об'єктивних відомостей та обставин, що свідчили б про наявність та склад кримінальних правопорушень, передбаченого як ст. 127 КК України, так і ст. 365 КК України.
Доводи апелянта про те, що свідок ОСОБА_11 давала викривальні показання щодо ОСОБА_7 внаслідок застосування до неї недозволених методів слідства, а саме вони були надані нею через побиття та переслідуванням зі сторони працівників міліції, і вона їх надала після застосування до неї заходів безпеки так як боялася погроз щодо своєї сім'ї, є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження, як під час розгляду справи судом першої інстанції під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_7 , перегляду вироку касаційною інстанцією, так і під час розгляду судом першої інстанції заяви засудженого ОСОБА_7 щодо нововиявлених обставин так і апеляційного розгляду ухвали суду першої інстанції за результатами заяви останнього.
Жодних доказів про те, що свідок ОСОБА_11 надала в судовому засіданні неправдиві показання, суду не надано.
Зокрема, ухвалою Верховного Суду України від 07.12.2010 встановлено, що доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про те, що свідок ОСОБА_11 обмовляє його у вчиненні злочинів, оскільки під час досудового слідства вона давала показання внаслідок застосування до неї недозволених методів слідства є безпідставними. Як убачається з матеріалів справи під час досудового слідства свідок ОСОБА_11 давала показання щодо вчинених ОСОБА_7 злочинів після застосування щодо неї заходів безпеки, оскільки боялася погроз на адресу її сім'ї зі сторони ОСОБА_7 . У судовому засіданні ОСОБА_11 підтвердила свої показання щодо вчинення ОСОБА_7 злочинів. Мотиви, з яких апеляційний суд вважає безпідставними такі доводи засудженого та визнав показання свідка ОСОБА_11 достовірними наведені у вироку. З такими мотивами погодилася й колегія суддів касаційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що свідок ОСОБА_11 , яка була допитана Апеляційним судом Черкаської області під час судового розгляду, попереджалася судом про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. Покази свідка ОСОБА_11 були послідовними, логічними, та узгоджувалися з матеріалами справи.
Колегія суддів вважає, що належного підтвердження доводів у частині неправдивості показань свідка ОСОБА_11 та фальсифікації (підроблення) слідчими доказів у даному кримінальному провадженні засуджений та захисник суду не надали, як під час розгляду справи в суді першої інстанції під час розгляду справи по суті, розгляду Верховним Судом України, а також ці доводи не були підтверджені ними ні в суді першої інстанції під час розгляду заяви про перегляд вищезазначеного вироку за нововиявленими обставинами, ні під час апеляційного розгляду оскаржуваної захисником ухвали.
При цьому колегія суддів зауважує, що, питання щодо достовірності доказів, зібраних органом досудового розслідування, правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 були предметом перевірки як апеляційним судом, при здійсненні повноважень суду першої інстанції, так і касаційним судом при перегляді вказаного вироку в касаційному порядку, та не знайшли свого обґрунтованого підтвердження. Тобто були предметом безпосереднього судового розгляду, були відомі як суду, так і сторонам судового провадження, а тому в силу приписів ч. 2 ст. 459 КПК України самі по собі посилання на недостовірність доказів, не можуть бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Виходячи зі змісту статті 462 КПК України на особу, яка подала заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами покладається обов'язок довести існування таких обставин. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що згідно з процедурою перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами підставою його здійснення є одна з обставин, визначених у ч.2 ст.459 КПК України, що на час подання відповідної заяви підтверджена належними засобами доказування. З огляду на те, що за діяння на які посилається засуджений (застосування недозволених методів слідства та штучне створення доказів), передбачена кримінальна відповідальність (ст.ст.365, ч.2 ст.372, 373, 374 КК України), належним засобом доказування існування викладених у заяві засудженого обставин слід вважати процесуальне рішення за наслідками здійснення кримінального провадження, яким би було встановлено відповідні факти. Проте належного підтвердження своїх доводів засуджений суду не надав. Навпаки, як свідчать матеріали справи, за заявами ОСОБА_7 здійснювалася перевірка відповідних обставин, однак жодних підтверджень версії засудженого встановлено не було.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, викладені засудженим у заяві відповідно до вимог ст. 459 КПК України, не є нововиявленими обставинами, а тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про залишення без задоволення заяви ОСОБА_7 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Черкаської області від 25.05.2010, оскільки зазначені ОСОБА_7 відомості щодо застосування до нього недозволених методів слідства не є нововиявленими обставинами, оскільки вони були відомі суду під час розгляду кримінальної справи щодо засудженого по суті. Суди детально проаналізували доводи засудженого, перевірили результати ініційованих засудженим розслідувань із вказаного приводу, та не знайшли об'єктивних даних, які б підтверджували твердження ОСОБА_7 про застосування відносно нього чи свідка ОСОБА_11 недозволених методів слідства. Разом із цим, і про це в оскаржуваній ухвалі вказав суд першої інстанції, в ході розгляду кримінальної справи стосовно ОСОБА_7 та кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42016000000000153 від 05.01.2016 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч.2 ст.365 КК України, не встановлено фактів застосування до останнього незаконних методів дізнання та слідства в період з 12.12.2008 по 16.12.2008.
Колегія суддів вважає, що посилання засудженого щодо застосування з боку органів досудового розслідування недозволених методів слідства відносно засудженого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_11 не можуть бути визнані нововиявленими обставинами, оскільки такі обставини не підтверджені жодними іншими доказами, крім тверджень самого засудженого.
Колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені як в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 так і в заяві засудженого ОСОБА_7 спрямовані виключно на нове дослідження та переоцінку доказів, які вже досліджувалися та оцінені судом, що є неприпустимим з огляду на положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимагає фактично не перегляду вироку за нововиявленими обставинами, а зміни покарання на більш м'яке.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 щодо незаконності ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30.01.2026, допущення судом першої інстанції істотного порушення вимог КПК України, неправильного застосування ст.459 КПК України, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, невідповідності її ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ігнорування практики Верховного Суду, ЄСПЛ, є безпідставними, оскільки не знайшли свого обгрунтованого підтвердження в ході апеляційного перегляду вказаного рішення суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.404, 407, 419, 459-463, 467 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 січня 2026 року стосовно засудженого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії.
Головуючий
Судді