Номер провадження 22-ц/821/704/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №695/3663/15-ц Категорія: 301030500 Середа Л. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
16 квітня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.,
за участю секретаря Костенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сизька Бориса Борисовича на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк», Закритого не диверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Джерело», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АРБ «Інвестменс» про встановлення нікчемності правочину, -
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування позову, з урахуванням доповнень підстав позову, вказала на те, що 18 лютого 2014 року між ПАТ «Радикал Банк» та ТОВ «Агровал» був укладений кредитний договір № KЛ-10323/1-980 про відкриття відновлювальної кредитної лінії. У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитом того ж дня між ПАТ «Радикал Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір майнової поруки, а з ОСОБА_2 (директором ТОВ «Агровал») - договір особистої поруки. 09 липня 2015 року ПАТ «Радикал Банк» відступив право вимоги за зазначеним кредитним договором та договорами забезпечення на користь Фонду «Джерело» на підставі договору про відступлення права вимоги № заг.
Позивач зазначила, що вказаний договір відступлення є нікчемним у силу закону з декількох підстав.
По-перше, підписант договору від імені банку - заступник голови правління ОСОБА_3 , не мав необхідного обсягу повноважень на вчинення правочину, оскільки ринкова вартість майна, що є предметом договору, перевищувала 25 відсотків вартості активів банку, що за Статутом ПАТ «Радикал Банк» відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
По-друге, позивач посилається на порушення вимог статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказуючи, що правочин вчинено 09 липня 2015 року - у день прийняття Національним банком України постанови № 452/БТ про віднесення ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження у банку тимчасової адміністрації. Позивач стверджує, що договір підписано після призупинення повноважень органів управління банку, що згідно з ч. 3 ст. 36 вказаного Закону свідчить про нікчемність правочину. Дана обставина також є предметом дослідження у кримінальному провадженні № 12013110000000134 щодо розтрати майна банку службовими особами.
Крім того, підставою нікчемності позивач вважає відчуження активів банку за ціною, яка є суттєво нижчою за ринкову. За розрахунками позивача, вартість відступлених прав вимоги була занижена на 40,96% порівняно з даними звітів про незалежну оцінку, що підпадає під ознаки нікчемності, визначені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також позивач вказує, що ні боржник, ні поручителі не були належним чином повідомлені про зміну кредитора, а сама ОСОБА_1 згоди на заміну особи у зобов'язанні не надавала.
Посилаючись на те, що відповідачі не визнають факт нікчемності договору, позивач вважає, що встановлення судом недійсності правочину в силу закону є необхідним для захисту її прав, як майнового поручителя, та запобігання безпідставним вимогам з боку неналежного кредитора.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд встановити нікчемність правочину - договору про відступлення права вимоги від 09.07.2015 укладеного між ПАТ «Радикал Банк» в особі заступника голови правління банку Артеменка І.В. та Закритим не диверсифікованим венчурним пайовим інвестиційним фондом «Джерело».
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення мотивовано тим, що вказаний правочин уже був предметом детального судового розгляду у низці справ, в тому числі за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема у справі № 911/3474/17 від 22.10.2019, рішення в якій залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020.
За результатами розгляду судом було констатовано, що оскаржуваний договір відступлення підпадає під критерії нікчемності, визначені п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки продаж прав вимоги відбувся за ціною 249 827 030,78 грн при їх реальній ринковій вартості 423 949 435,00 грн. Різниця у 40,96% є безумовним доказом заниження ціни активів банку, що за законом робить такий правочин нікчемним з моменту його вчинення.
Суд підтвердив, що нікчемний правочин не створює жодних юридичних прав та обов'язків для його сторін, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відтак, законний перехід права вимоги від Банку до КУА фактично не відбувся.
Разом із тим у справі № 911/3474/17 суд зазначив, що встановлення нікчемності правочину або визнання його недійсним у судовому порядку не є належним способом захисту порушеного права. Господарський суд, спираючись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 24.07.2019 у справі № 910/10364/16, зазначив, що якщо закон уже визначив правочин нікчемним, то він є недійсним «автоматично», і судове рішення для підтвердження цього факту не вимагається. Будь-яка вимога про «визнання недійсним нікчемного договору» є юридично зайвою та не призводить до ефективного захисту інтересів позивача.
У даній справі позивачем у позовній заяві не доведено обґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог, як і не обґрунтовано того, яким чином визнання нікчемного договору відступлення прав вимоги № заг від 09.07.2015, призведе до поновлення порушених прав позивача.
Оскільки факт нікчемності спірного Договору вже встановлений та підтверджений судом апеляційної інстанції у справі № 911/3474/17 (де сторонами виступали особи, безпосередньо пов'язані з Позивачем та Відповідачем-1), суд прийшов до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання цього договору недійсним є юридично неспроможними. Такий спосіб захисту не може призвести до реального поновлення її прав, оскільки права та обов'язки за нікчемним правочином не виникли в ТОВ "КУА "АРБ ІНВЕСТМЕНС" з моменту його підписання, що вже є констатованим фактом у межах господарської юрисдикції.
Суд акцентував увагу на недоведеності обставин щодо наявності актуального спору про право або реальний майновий інтерес ОСОБА_1 , який міг би бути захищений саме у такий спосіб.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_4 - адвокат Сизько Б.Б.подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просив суд його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виклав наступні роз'яснення: «Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.»
У цій справі позовні вимоги про встановлення нікчемності правочину від 09.07.2015 року пред'явлено як із загальних підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, так і з посиланням на норми статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
Станом на день подання цього позову вказана позовна вимога була належним та ефективним способом захисту прав позивача.
У заяві про доповнення підстав позову від 17.11.2021 року, як на підставу недійсності укладеного правочину позивач послалася на його невідповідність нормам статті 92 ЦК України, оскільки заступник голови правління Артеменко І.В. мав право діяти від імені банку, зокрема щодо компетенції на укладення договору про відступлення прав вимоги від 09.07.2015 р., виключно за наявності рішення загальних зборів акціонерів ПАТ «Радикал Банк», до компетенції яких відповідно до пункт 10.4. Статуту банку входило вирішення питань про укладення зазначеного правочину.
Загальні збори акціонерів ПАТ «Радикал Банк» не приймали рішення стосовно укладення договору про відступлення прав вимоги та не погоджували його укладення в подальшому, що є підставою для визнання цього правочину недійсним (нікчемним).
Крім того, на думку скаржника, рішення суду не відповідає нормам процесуального права, оскільки суд першої інстанції в своєму рішенні достатньою мірою не виклав мотиви, на яких воно ґрунтується.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
В судове засідання апеляційного суду сторони, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, між ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» (Кредитор) та ТОВ «АГРОВАЛ» (Боржник) було укладено Кредитний договір № КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014. Від імені ТОВ «АГРОВАЛ» договір було підписано директором - Головіним Романом Григоровичем.
З метою забезпечення виконання зобов'язань юридичної особи (ТОВ «АГРОВАЛ»), між ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» та фізичною особою - ОСОБА_2 18.02.2014 було укладено Договір поруки №ДП-10323/1-980, згідно з яким він взяв на себе солідарну відповідальність відповідати перед ПАТ «Радикал Банк» за виконання зобов'язань ТОВ «Агровал» по кредитному договору від 18.02.2014.
Крім того, 18.02.2014 між ПАТ «Радикал Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір майнової поруки, відповідно до умов якого, позивач прийняла на себе зобов'язання відповідати перед ПАТ «Радикал Юанк» за виконання зобов'язань ТОВ «Агровал» по кредитному договору від 18.02.2014р.
На підставі постанови Правління НБУ від 09.07.2015 № 452/БТ ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних. З 10.07.2015 у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а з 09.11.2015 розпочато процедуру ліквідації. Протягом усього періоду ліквідації, який неодноразово продовжувався рішеннями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (зокрема до листопада 2020 року та надалі до завершення процедури), повноваження органів управління Банку здійснювали уповноважені особи Фонду.
09.07.2015, тобто у день прийняття рішення про неплатоспроможність банку, між банком (первісний кредитор) та другим відповідачем, який діяв від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Джерело» (новий кредитор) було укладено оскаржуваний договір про відступлення права вимоги від 09.07.2015 № заг (далі - договір), відповідно до умов якого первісний кредитор (перший відповідач) передав новому кредиторові (другому відповідачу) право вимоги сплати грошових коштів від позичальників, зазначених у додатку № 1 до договору, а другий відповідач прийняв право вимоги, що належало первісному кредиторові у зобов'язаннях (далі - основне зобов'язання), зазначених у додатку № 1 до договору.
Станом на день укладення договору зобов'язання боржників за кредитними договорами становить 300392538,18 грн. - основна сума зобов'язання, 8752262,63 грн. - проценти, нараховані за користування коштами (п. 1.5 договору).
Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що за відступлення права вимоги за договором другий відповідач не пізніше 15 липня 2015 року сплачує банку суму в розмірі 100539250,03 грн. шляхом безготівкового перерахування на рахунок відкритий у банку.
Додатковим договором від 09.07.2015 № 1 сторони домовились викласти п. 1.5 договору в наступній редакції: «Станом на день укладення договору зобов'язання боржників за кредитними договорами становить 323370538,18 грн. - основна сума зобов'язання, 8873679,69 грн. - проценти, нараховані за користування коштами».
У додатку № 1 до договору наведений перелік з 42 кредитних договорів, укладених між банком та відповідними позичальниками (включаючи кредитний договір №КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на нікчемність Договору про відступлення права вимоги №заг від 09.07.2015 року в силу положень ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказуючи на те, що відчуження активів ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» на користь ТОВ «КУА «АРБ ІНВЕСТМЕНС» відбулося за ціною, що є суттєво нижчою за ринкову (із заниженням на 40,96%), та у період, коли Банк уже мав ознаки неплатоспроможності. Також підставою позову зазначено порушення процедури погодження правочину органами управління Банку та участь у розрахунках пов'язаних осіб, що, на думку Позивача, свідчить про незаконність переходу прав вимоги за основним кредитним договором ТОВ «АГРОВАЛ» та похідними договорами поруки ОСОБА_2 та майнової поруки ОСОБА_1 . З огляду на це, Позивач вважає, що оскаржуваний правочин не створив юридичних наслідків, а тому потребує судового встановлення факту нікчемності та визнання його недійсним для відновлення її прав як майнового поручителя.
Частиною 4 ст. 84 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір про відступлення права вимоги №заг від 09.07.2015 року вже був предметом розгляду за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справі № 911/3474/17.
Рішенням Господарського суду Київської області від 22 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 року констатовано факт нікчемності спірного договору, оскільки продаж прав вимоги відбувся за ціною 249 827 030,78 грн при їх реальній ринковій вартості 423 949 435,00 грн. Різниця у 40,96% є безумовним доказом заниження ціни активів банку, що за законом робить такий правочин нікчемним з моменту його вчинення. Вказане є прямим порушенням вимог п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Однак, при розгляді справи № 911/3474/17, судами зроблено висновок, що заявлений спосіб захисту як визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Судом першої інстанції, окрім іншого, звернуто увагу на те, що у зазначеному господарському процесі брали безпосередню участь як ТОВ «АГРОВАЛ» (Боржник за основним зобов'язанням), так і ОСОБА_2 (Поручитель та директор Боржника).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/13857/17 (провадження № 61-8071св21) вказано, що «у приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Аналогічні висновки в постанові ВС від 06 жовтня 2021 року, справа № 263/11275/18.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише при одночасній наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Колегія суддів констатує, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту. Звернення позивача не спрямоване на вирішення спору про застосування наслідків недійсності правочину, тому колегія суддів не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору (зокрема, у частині наявності повноважень на укладення правочину у заступника Голови правління банку), не підтверджує та не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду за захистом порушених прав із застосуванням належного способу захисту.
У разі звернення до суду з позовом щодо вирішення спору про застосування наслідків недійсності правочинів, суд на вимогу позивача за наявності належних і допустимих доказів може встановити в мотивувальній частині факт нікчемності відповідного договору відступлення права вимоги.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного суду у справі № 757/52901/16-ц від 24 березня 2021 року.
На підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини, у суду відсутні правові підстави для встановлення нікчемності правочину в судовому порядку. Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 463/5896/14-ц, провадження № 14-90цс19.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині не застосування судом висновків викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», то колегія суддів враховує наступне.
В пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного суду (постанови Верховного Суду (див.: постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №602/140/23 (провадження №61-13364св24)).
Вирішуючи питання за апеляційною скаргою, колегія суддів констатує, що правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду, мають більшу перевагу над будь-якими іншими висновками з одного й того самого питання, зробленими об'єднаною палатою, судовою палатою й колегією суддів Касаційного суду, або ж як у даній справі Пленумом Верховного Суду України.
Отже, правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 463/5896/14-ц, має перевагу над правовим висновком постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Щодо доводів апеляційної скарги в частині недостатньої мотивованості судового рішення, то колегія суддів враховує наступне.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сизька Бориса Борисовича - залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 30 грудня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2026 року.
Судді