Справа № 276/303/26
Провадження по справі №2/276/420/26
20 квітня 2026 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді: Бобра Д.О.
за участю секретаря судового засідання: Свиридок А.В.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,-
Представник позивача - адвокат Ковальова Н.М. звернулася до суду з вище зазначеним позовом вказуючи, що 17.06.2020 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, у якому у сторін народилась донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Представник позивача у позові зазначає, що спільне життя у сторін не склалося, позивач та відповідач втратили почуття взаємної любові та поваги, зокрема, через вчинення відповідачем фізичного насильства щодо позивачки, зловживання азартними іграми та доведення сім'ї до скрутного фінансового положення. Шлюб існує формально, сімейні відносини між сторонами остаточно припинені з грудня 2025 року, спільне господарство не ведеться. Всі попередні заходи примирення між сторонами вичерпані, а подальше спільне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим та суперечать інтересам позивачки та дитини. Представник позивача зазначає, що дитина проживає разом з матір'ю за кордоном та повністю перебуває на її утриманні. Представник стверджує також, що відповідач є працездатною особою, за наявною у позивачки інформацією відповідач працює в Швейцарії та має значний дохід, а інші неповнолітні діти та непрацездатні особи в нього на утриманні не перебувають. Оскільки дитина проживає з позивачкою і перебуває на її утриманні, то самостійно забезпечити належний рівень життя та розвитку доньки матері складно, а враховуючи, що окреме проживання батьків від дітей не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків утримання дитини, то виникла необхідність у поданні даного позову до суду.
Представник позивача просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 47000,00 грн., але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаю з дати подання позову до суду та до досягнення дитиною повноліття, з подальшою індексацією грошової суми відповідно до закону, стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.
Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 25.02.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Позивач та її представник у судове засідання не прибули, у позові представник позивача просить проводити розгляд справи за відсутності представника позивача та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить оголошення на офіційному сайті суду про виклик відповідача та поштове відправлення щодо виклику відповідача до суду, направлене за зареєстрованим місцем проживання відповідача, про причини неявки суду не повідомив, відзив до суду не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із ч. 10 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Відповідач, будучи повідомленим відповідно до ч.ч. 8, 11 ст. 128 ЦПК України про відкриття провадження у цивільній справі за позовом до нього про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, відзив на позов у встановлений судом строк не надав та до суду не прибув.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на викладене, керуючись положеннями ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд даної справи.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню із слідуючих підстав.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається.
Згідно ч.3 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Частина 3 ст.105 СК України передбачає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За положеннями ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач перебувають в шлюбі, зареєстрованому 17.06.2020 року виконавчим комітетом Іршанської селищної ради Хорошівського району Житомирської області, актовий запис №8, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 8).
Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 слідує, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 9).
Відповідно до довідок про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_3 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.сп. 26-27).
Із позовної заяви слідує, що спільне подружнє життя у сторін не склалося, позивач та відповідач втратили почуття взаємної любові та поваги, сімейні відносини припинені з грудня 2025 року, спільне господарство ними не ведеться, шлюб існує формально, заходи примирення між сторонами вичерпані, а подальше спільне життя, збереження шлюбу та примирення суперечить інтересам позивачки та дитини. Дитина проживає з матір'ю, яка і здійснює її виховання та утримання, проте самостійно забезпечити належний рівень життя дитини позивачка не може.
Згідно зі статтею 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Враховуючи, що регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння, а держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу, а також те, що сторони разом не проживають, позивач не бажає зберегти сім'ю та спільне проживання з відповідачем суперечить її інтересам, шлюбні відносини припинені, спільне господарство не ведеться, а тому є підстави для розірвання шлюбу.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно положень ст. 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку щодо утримання дітей визначаються за домовленістю між батьками. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст. 184 Сімейного кодексу України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів на утримання дитини, суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме враховує, що неповнолітня дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні, а відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку обох своїх батьків.
Будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, мають визначення доказів (ст. 73 ГПК України).
Як встановлено, ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 86 ГПК України).
За змістом статей 76, 77, 78 докази мають бути належними, допустимими та достовірними і кожний доказ суд оцінює окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Тож для здійснення оцінки письмових доказів суд повинен розуміти зміст таких документів, що дозволить виявити суперечливості, забезпечить узгодженість дій усіх учасників процесу та дотримання верховенства права.
При цьому, за ч. 6 ст. 13 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.
З метою повного встановлення всіх обставин справи ухвалою суду від 19.03.2026 року позивачу запропоновано надати до суду належним чином завірений переклад документів, наданих позивачем як докази. Так, позивачем до позовної заяви долучено копії страхового полісу, довідки з дитячого садка та розрахункових листів на ім'я відповідача із перекладом, виконаним ТОВ «Глобал Лінго Груп», однак доказів засвідчення справжності підпису перекладача до суду не надано. Крім того, позивачем не було надано до суду перекладу поданої 12.03.2026 копії посвідки на проживання позивачки на території Швейцарії із нотаріальним засвідченням справжності підпису перекладача.
Водночас суд ухвалою від 19.03.2026 року роз'яснював, що статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, позивач та її представник на виконання ухвали суду від 19.03.2026 року не скористався правом надання до суду належним чином засвідчених доказів, будь-яких заяв та клопотань, у тому числі про відкладення судового розгляду для їх подання до суду не подавали.
При цьому, суд зауважує, що докази, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат», не є належними та допустимими доказами, які суд може обґрунтовувати своє рішення, оскільки вони не оформлені в установленому законом порядку.
Вказана правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах та ухвалах КГС ВС від 12.03.2025 у справі №910/20940/21, від 03.03.2025 у справі №910/628/20, КЦС ВС від 28.10.2024 провадження № 61-233 вп 24, від 26.03.2025 справа №990SCCV/32/25.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
При цьому, суд враховує, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо добровільного утримання відповідачем їх спільної неповнолітньої дитини, а тому суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими.
Суд наголошує на тому, що положення СК України передбачають такі обставини, які враховуються при визначенні розміру аліментів:
-стан здоров'я дитини;
-матеріальне становище дитини;
-стан здоров'я платника аліментів;
-матеріальне становище платника аліментів;
-наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
-матеріальний стан;
-доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
-інші обставини, що мають значення.
Разом з тим,суд зауважує на тому, що всупереч принципу змагальності сторін позивач на підтвердження своїх позовних вимог в частині розміру аліментів не надав належних та допустимих доказів як при подачі позову до суду, так і не скористався правом надання належних доказів на виконання ухвали суду від 19.03.2026 року.
Частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Незважаючи на те, що потреби дітей є пріоритетними, розмір аліментів не може визначатися судом довільно. Суд зобов'язаний забезпечити справедливий баланс між реальними та доведеними потребами дітей та об'єктивними матеріальними можливостями платника.
Позивачка не довела, що матеріальне становище платника аліментів дозволяє сплачувати аліменти у заявленному нею розмірі, а також у розмірі, що перевищує мінімальний рекомендований розмір аліментів для дітей віком до 6 років.
Відповідач не скористався своїм правом подати заперечення щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову, не надав жодних доказів на підтвердження джерела походження коштів, за рахунок яких він здійснює своє життєзабезпечення, а також доказів щодо офіційного працевлаштування, оскільки є особою працездатного віку.
Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи або довідки, які б свідчили про неможливість відповідача сплачувати аліменти.
Суд приймає до уваги, що розмір прожиткового мінімуму для дитини віком до 6 років, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», становить 2817 гривень.
Отже, враховуючи обставини, визначені у ст. 182 СК України, а також інтереси неповнолітньої дитини, суд вважає обґрунтованим визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2817 грн щомісячно, що є мінімальним рекомендованим розміром аліментів для дітей віком до 6 років, оскільки такий розмір аліментів забезпечить баланс між потребами дитини та матеріальними можливостями працездатного відповідача.
Призначення судом аліментів у мінімальному рекомендованому розмірі (2817 грн на дитину) передбачає, що мати дитини зі свого боку також бере участь у її утриманні у співмірному розмірі, що в сукупності забезпечує достатній рівень життя дитини та відповідає її найкращим інтересам.
На підставі ст. 191 СК України аліменти присуджуються від дня пред'явлення позову.
При цьому суд роз'яснює, що згідно ст. 192 СК України позивач та відповідач не позбавлені права у подальшому звернутися до суду із заявою про зменшення або збільшення розміру аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, підтверджених належними доказами.
Що стосується позовних вимог в частині індексації аліментів, то суд зазначає, що у відповідності до приписів ст.184 СК України розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.1, 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» індексація розміру аліментів, визначеного у твердій грошовій сумі, проводиться, якщо інше не передбачено у виконавчому документі чи у договорі між батьками про сплату аліментів на дитину, виконавцем у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Індексація розміру аліментів проводиться щороку, починаючи з другого року після визначення розміру аліментів.
Індексація розміру аліментів покладається в обов'язок виконавця та не потребує самостійного уточнення за рішенням суду. Відтак, у цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Згідно ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу в сумі 1064 грн. 96 коп.
На підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору за подання позову про стягнення аліментів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір в сумі 1331 грн 20 коп за вказану позовну вимогу підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. ст. 56, 105, 110, 112, 180, 181, 182, 184 СК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 17 червня 2020 року виконавчим комітетом Іршанської селищної ради Хорошівського району Житомирської області, актовий запис №8, між громадянами України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ою, розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) гривень 00 копійок, щомісяця, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.02.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Головуючий суддя: Д.О. Бобер