Справа № 215/6598/25
1-кп/215/462/26
21 квітня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025041760000407 від 12.06.2025,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_6 ,
У провадженні Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської областіперебуває вказане кримінальне провадження.
На даний час судовий розгляд у даному кримінальному проваджені не завершений, а строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 спливає 30.04.2026.
Прокурором 21.04.2026 направлено до суду клопотання про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання, обґрунтувавши його тим, що на даний час продовжують існувати ризики, які були підставою для обрання та продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зокрема, обвинувачений перебуваючи на волі може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Інші більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Представник потерпілої погодився із клопотанням прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував щодо клопотання про продовження йому вказаного запобіжного заходу.
Захисник обвинуваченого підтримала позицію останнього, зазначивши, що прокурором формально перераховано наявність ризиків, оскільки жодних доказів про їх існування не подано. Жоден із допитаних у суді свідків не повідомив про те, що ОСОБА_3 впливав на них чи вимагав змінити покази. Щодо перешкоджанню кримінальному провадженню, то зауважила, що наразі зібрані всі докази, якими прокурор обґрунтовує обвинувачення, тому даний ризик відсутній. Про ризик вчинення іншого кримінального правопорушення додала, що наразі немає будь-яких даних про відкриття нового кримінального провадження щодо обвинуваченого. Крім того, сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. Тому за відсутності підстав продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою просила змінити останньому вказаний запобіжний захід на домашній арешт.
Суд, вислухавши клопотання прокурора, з'ясувавши думку представника потерпілої, обвинуваченого та його захисника, приходить до наступного.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
В обґрунтування поданого клопотання про продовження запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 прокурор посилається на те, що на теперішній час існують заявлені ризики, що визначені у ч. 1 ст. 177 КПК України: переховування від суду, незаконний вплив на потерпілу, свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Так, ризиком в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Тому запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років. Звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від відбування покарання з випробуванням за вчинення такого характеру злочинів КК України виключає. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Тому суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що тяжкість інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_3 злочину, є вагомим доводом, що збільшують ризик переховування від суду.
Крім того, як зазначив прокурор, обвинувачений добре знайомий із потерпілою та свідками, які є його сусідами, тому він може своїми діями впливати на них, оскільки їх показання можуть підтверджувати його вину у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Оцінюючи можливість впливу на свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, оскільки суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від потерпілої та свідків, дослідження їх судом.
Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
Проте суд вважає недоведеним ризик впливу на потерпілу, оскільки остання вже допитана судом.
Також суд звертає увагу, що ОСОБА_3 раніше судимий за ч. 5 ст. 407 КК України та не відбувши покарання за цей злочин обвинувачується у скоєнні умисного злочину проти життя та здоров'я, що саме по собі і створює підвищену вірогідність того, що існує достатнє підґрунтя для продовження ним протиправної діяльності.
Таким чином, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від суду; незаконного впливу на свідків; вчинення іншого кримінального правопорушення, свідчать про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При вирішенні клопотання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до ОСОБА_3 у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; репутацію обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, тобто не має стійких соціальних зв'язків, на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває; судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Судом вивчалася можливість щодо не доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Прокурором у судовому засіданні доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі домашній арешт, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, та забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків і дотримання останнім належної процесуальної поведінки.
При цьому, суд враховує, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може бути єдиною підставою для застосування та продовження тримання особи під вартою, ні з точки зору вимог Конвенції, ні з точки зору уявлення суду про справедливе та мотивоване рішення про застосування до особи виняткового запобіжного заходу. Однак наголошує, що при винесенні рішення, суд не спирається виключно на тяжкість обвинувачення, а оцінює всі доводи сторін та докази, якими вони ці доводи обґрунтовують в сукупності, де тяжкість обвинувачення є лише одним з факторів, що беруться до уваги.
Суд також зважає на доводи сторони захисту, наведені в судовому засіданні в обґрунтування зміни запобіжного заходу на більш м'який, ніж тримання під вартою, на користь обвинуваченого, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення запобіганню процесуальних ризиків. Звідси підстави, за яких судом було застосовано та продовжено до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і обставини, які при цьому враховувались, не відпали і на даний час суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу.
Слід зауважити, що відсутність на даний час фактів переховування обвинуваченого від суду, вчинення ним іншого кримінального правопорушення чи впливу на свідків жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого та відсутність спроб, передбачених у ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю застосованого запобіжного заходу.
Таким чином, враховуючи продовження існування зазначених ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України; тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_3 в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, враховуючи дані про особу обвинуваченого, суд приходить до висновку, що запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, а також позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя, зокрема, і ухиленню від суду. На теперішній час наявні підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд, при постановленні даної ухвали, керуючись ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, про які зазначено вище, та те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчинення злочину, пов'язаного із застосуванням насильства до потерпілої, не визначає розмір застави у даному кримінальному провадженні при продовженні застосування запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 194, 196, 197, 199, 331, 372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізькій установі виконання покарань (№3)» на час розгляду справи у суді, але не більше ніж на 60 (шістдесят) днів, тобто до 19 червня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення.
Суддя