Справа № 642/3441/21 Номер провадження 22-ц/814/786/26Головуючий у 1-й інстанції Шаповал Т.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
08 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.
секретар:Горбун К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Петренко Оксани Василівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Позов обґрунтовано тим, що 05 листопада 1999 року вони з відповідачем уклали шлюб, який був зареєстрований Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність спільних інтересів, різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння, втрати почуття любові та поваги один до одного. Тому, просить шлюб між ними розірвати.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб, зареєстрований 05 листопада 1999 року Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 1278 - розірвано.
Після розірвання шлюбу прізвище відповідачу залишено ОСОБА_4 .
Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте порушенням процесуального права , без урахування позиції відповідача.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції розглянув спір між двома громадянами США, який не належав до розгляду за законодавством України.
Зазначає, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє місце проживання. Найбільш тісний зв'язок у подружжя саме зі ОСОБА_5 , громадянами якої вони є та де вони востаннє спільно мешкали.
Зважаючи на викладені обставини ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2023 року та закрити провадження у справі, також вирішити питання розподілу судових витрат.
Від представника ОСОБА_2 , адвоката Липовенко Г.В. надійшов відзив на апеляційну , в якому останній посилаючись на обгрунтованість рішення суду першої інстанції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Петренко Оксани Василівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2023 року задоволено. Рішення Київського районного суду м.Полтави від 25 жовтня 2023 року скасовано. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Постановою Верховного Суду постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд.
Судом встановлено, що 05 листопада 1999 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено шлюб, який був зареєстрований Московським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 1278, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 13.09.2019 року.
Останнім спільним місцем проживання подружжя є США, і саме в цій державі продовжує мешкати відповідач, що, зокрема, підтверджується паспортом ОСОБА_6 , довіреністю ОСОБА_7 на імя ОСОБА_8 , дозволом ОСОБА_2 своїй дружині взяти сина у відпустку в Україну.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважав, що причини, які спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення. Ураховуючи, що сім'я розпалася, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, та з огляду на приписи ст. 24 СК України та ст. 16 Загальної декларації прав людини, ч. 3 ст. 105 СК України, ст. 109 СК України, суд дійшов висновку про розірвання шлюбу між сторонами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на слідуюче.
За приписом статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною другою статті 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Статтею 24 СК України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини другої статті 36 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, який ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. За таких обставин, коли обов'язки дружини та чоловіка зі спільного піклування про побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги припинені, подальше збереження шлюбу є неможливим.
Згідно з усталеною судовою практикою, викладеною у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У апеляційній скарзі відповідач не заперечує проти самого факту розірвання шлюбу . Лише наголошує на незгоді із вирішенням вказаного питання судом України, адже судовий розгляд справи саме в Україні на її думку було ініційовано позивачем з метою уникнення поділу майна подружжя та призначення утримання й аліментів на користь відповідача та сина за законодавством США.
Тож, аргумент апеляційної скарги, щодо неповноважного складу суду та необхідності закриття провадження у справі у зв'язку із непідсудністю справи судам України, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю (частина перша та друга статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
У частині першій статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону України «Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме Листа Міністерства закордонних справ України від 20 лютого 2023 року №721/17-636-17, відсутня інформація про звернення ОСОБА_1 станом на 16 грудня 2022 року із клопотанням про вихід із громадянства України , або оформлення подання про втрату громадянства України.
Згідно листа Державної міграційної служби України від 07.11.2022 №6.4-7500/6-22, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 19.03.1998 Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області , у зв'язку із обміном паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року. 14.01.2001 останній дозволено виїзд на постійне місце проживання до США.
Згідно довіреності від 07.02.2011 року що посвідчена нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В. ОСОБА_9 уповноважив ОСОБА_8 управляти та розпоряджатися будь-якими рахунками та кредитними картками , відкритими на його ім'я у будь-яких банківських установах. Довіреність дійсна до 07.02.2014 року.
Згідно дозволу на вивезення дитини від 03.07.2013 ОСОБА_9 надав дозвіл ОСОБА_8 на поїздку їхнього спільного сина ОСОБА_10 разом із матір'ю до України.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон України № 2709-IV) встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону України № 2709-IV).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України № 2709-IVзазначено, що іноземний елемент -- ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
У частині першій статті 75 Закону України № 2709-IV встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Станом на 2021 рік , момент відкриття провадження у справі так і станом на момент розгляду апеляційної скарги , відповідачем до матеріалів справи не долучено відомостей що ОСОБА_8 на момент звернення ОСОБА_2 із позовом припинила або втратила громадянство України, зокрема , указу Президента України про вихід з громадянства України або втрату громадянства України, а тому на підставі ст. 20 Закону України «Про громадянство України» позивач користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України, у зв'язку з чим справа підсудна судам України.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про громадянство» законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. А тому, незважаючи на наявність у ОСОБА_1 іншого громадянства, у правових відносинах з Україною вона визнається лише громадянкою України.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди із вирішенням спору саме судом України , та не містять посилань на незгоду апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою щодо самого факту розірвання шлюбу, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Петренко Оксани Василівни залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .
Головуючий суддя : В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов