Справа № 534/2091/25 Номер провадження 22-ц/814/855/26Головуючий у 1-й інстанції Морозов В. Ю. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
08 квітня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, -
Представник позивача звернувся до суду із згаданим позовом до відповідачів в якому прохає суд стягнути з держави України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень в якості відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
Стягнути з Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код юридичної особи: 37567646) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) гривень в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Заявлені вимоги, мотивував тим, що 30.05.2022 приблизно о 20:25 позивач зупинився на блокпосту, у АДРЕСА_1 , капітан поліції ОСОБА_3 (службове посвідчення: ШТ 007028, жетон 0012315, знаходився на посту разом з напарником ОСОБА_4 , службове посвідчення: ШТ 012080, жетон 0012269), після перевірки паспорта, попросив додатково посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Вподальшому поліцейський склав постанову про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 126 КУпАП, БАБ №5033300 від 30.05.2022 року .
Вказана постанова була скасована Комсомольським міським судом Полтавської області від 21 лютого 2023 року із закриттям провадження у справі . Наведеними обставинами позивачу було завдано моральну шкоду яку він оцінив в 42 500 та просив стягнути з держави України.
Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності - задоволено повністю.
Стягнуто з держави України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень в якості відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Непогодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив відповідач Державна казначейська служба України. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зауважує, що підстави відшкодування моральної шкоди визначені ст. 1176 ЦК України та ст. 23 ЦК України , а також ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Зазначає, що згідно зі статтею 4 Закону відшкодування шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Наголошує, що слід враховувати те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення. (Аналогічний висновок містить рішення ВСУ від 18.11.2009 по справі № 6-12041 св09, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 10.12.2014 по справі № 6-32078св14).
Окрім того , скаржник висловлює незгоду із стягненням витрат на правничу допомогу і вказує, що згідно вимог ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відшкодуванню підлягають тільки реально понесені витрати, підтверджені належними доказами. Також зауважує, що не допускається стягнення з Казначейства як моральної та матеріальної шкоди, так і витрат на правову допомогу, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.
У зв'язку із викладеним скаржник просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову до Державної казначейської служби України в повному обсязі.
Також , рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач Департамент патрульної поліції. Скарга мотивована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що фактично у цій справі доводи позивача зводяться до незгоди із діями працівників Департаменту патрульної поліції та постановою про адміністративне правопорушення, натомість у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров'ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Тобто матеріали справи не містять доказів достатніх для доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого можна було б встановити наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди.
Так, рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21.02.2023 року по справі №534/765/22 ні дії поліцейського, ні постанова серії БАБ №503330 від 30.05.2022 року за ч.1 ст. 126 КУПАП протиправними або незаконними визнанні не були. Більш того, відмовляючи в частині задоволення позовних вимог про визнання дій незаконними, суд встановив, що «відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо складання оскаржуваної постанови, оскільки її складання здійснено ним у межах своїх повноважень. Інші підстави для визнання дій відповідача протиправними відсутні.» Відповідно, як суд першої інстанції так і колегія апеляційного суду не встановили жодних обставин, які б свідчили про протиправність чи незаконність дій працівників поліції.
Оскільки рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб вважаються правомірними, поки не встановлено протилежного, а такий факт може бути встановлено лише в порядку адміністративного судочинства, суд загальної юрисдикції не може робити висновків щодо неправомірності чи протиправності дій або бездіяльності органів державної влади.
Тому, твердження позивача про незаконність дій працівників поліції не грунтуються на юридично встановлених фактах, а навпаки спростовані рішенням суду, та такі твердження не можуть бути належною підставою для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди . Належного обгрунтування підстав відшкодування моральної шкоди, матеріали справи не містять.
Апелянт наголошує, що реалізація особою її права на оскарження постанови про адміністративне правопорушення у порядку, встановленому процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.
Також апелянт вказує на невідповідність доказів долучених до матіралів справи на підтвердження витрат на правничу допомогу , адже в них відсутні підписи сторін , а сам по собі підпис особи є тим реквізитом документа, що дозволяє ідентифікувати особу, яка складає такий документ, свідчить про відповідальність такої особи за його зміст та є єдиним чи одним з реквізитів, що надають документові юридичної сили.
Зважваючи на вказане скаржник просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10.09.2025 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У справі встановлено , що 30.05.2022 приблизно о 20:25 позивач зупинився на блокпосту, у м. Кременчук, по провулку Літературний д.3, капітан поліції ОСОБА_3 (службове посвідчення: ШТ 007028, жетон 0012315, знаходився на посту разом з напарником ОСОБА_4 , службове посвідчення: ШТ 012080, жетон 0012269), після перевірки паспорта, попросив додатково посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Після ознайомлення, став вимагати страховий поліс, незважаючи на те, що вимагати для перевірки поліс страхування поліцейський має право лише у двох випадках: Складання протоколу/постанови поліції про порушення ПДР, та якщо водій є учасником ДТП та склав постанову про адміністративне правопорушення БАБ №5033300 від 30.05.2022 року.
21 лютого 2023 року Комсомольський міський суд Полтавської області (нині - Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області) ухвалив Рішення, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до капітана поліції Бивзюк Богдана Павловича УПП у Полтавської області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, а саме:
«Постанову серії БАБ №503330 від 30 травня 2022 року про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП - скасувати. Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП».
Вказане Рішення набрало законної сили 27.07.2023 року (а.с. 5-7), Другий апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції .
В період з 30 травня 2022 року по 27 липня 2023 року поки рішення Комсомольського міського суду Полтавської області набрало законної сили ОСОБА_1 був підданий адміністративному стягненню, тобто вважався особою, яка скоїла адміністративне правопорушенням (проступок).
18 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту патрульної поліції з заявою про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності .
У грудні 2024 року було отримано відповідь від УПП в Полтавській області БПП в м. Кременчук на вказану вище заяву. Було відмовлено у задоволенні ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності .
У рішенні суд дійшов висновку, що капітан поліції при винесенні зазначеної постанови не навів доказів, на яких ґрунтується його висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, зокрема, не вказав мотивів відхилення інших доказів, на які посилався позивач. Таким чином, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у цьому випадку порушує права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 126 КУпАП. При винесенні цієї постанови посадова особа патрульної поліції в м. Кременчуці припустилась порушень порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності. Судом не встановлено в діях позивача наявності адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП.
Посилаючись на ст.ст. 16, 174, 1166, 1167, 1174 ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, завдану незаконним рішенням службової особи органу державної влади Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 23 цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Національну поліцію», під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Частиною 3 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.
Відповідно до п. 2 ч. 1 Закону № 266/94-ВР, у особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дії поліцейського щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення від 30.05.2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП, яка скасована рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21лютого 2023 року, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР, є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди.
Закриття судом справи про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу правопорушення свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодування шкоди у випадках, передбачених п.п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Суд також вірно вважав, що підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Однак, з урахуванням вказаного апеляційний суд не погоджується з розміром моральної шкоди стягнутим судом першої інстанції на користь позивача, оскільки врахувавши конкретні обставини цієї справи, а саме відсутність накладання на позивача будь-якого стягнення за постановою суду першої інстанції, глибину завданої моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, вимоги розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, апеляційний суд вважає справедливою компенсацією у розмірі 1000,00 грн., що є достатнім для відшкодування завданої моральної шкоди.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц вказано, що «з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах,Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган».
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Департамент патрульної поліції (дії посадовоих осіб якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16).
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування витрат на правничу допомогу безпосередньо з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 вересня 2025 року підлягає зміні, шляхом виключення з резолютивної частини рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 вересня 2025 року слів «шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України».
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України).
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України підлягає стягненню 235 грн витрат на правничу допомогу .
Керуючись ст. ст. 367 , 368 , 374 , 376 , 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції та Державної казначейської служби України - задовольнити частково.
Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 10 вересня 2025 року - змінити.
Зменшити розмір моральної шкоди стягнутої з держави України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 з 42 500 гривень в якості відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності до 1000 грн.
Виключити з третього абзаца резолютивної частини рішення слова: «шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України».
Зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стягнутих з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України з 10 000 грн пропорційно до задовлених позвних вимог до 235 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов