Провадження № 11-кп/803/1539/26 Справа № 183/668/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
його захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12026047350000017 від 23.01.2026 за апеляційними скаргами прокурора Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року, яким:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Мари, Марийської області, Республіки Туркменістан, громадянина Туркменістану, з вищою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 17.10.2025 року Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.190 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді громадських робіт стоком 200 (двісті) годин,-
визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 389 КК до покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК, за сукупністю вироків, з урахуванням вимог п. 4 ч. 1 ст. 72 КК, до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року та визначено остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 25 днів.
Запобіжний захід по даному кримінальному провадженню не застосовувався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
За результатами спрощеного провадження встановлено, що вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 190 КК, та призначено покарання у виді громадських робіт строком 200 годин.
02 грудня 2025 року до Новомосковського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» у Дніпропетровській області з Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, відносно ОСОБА_7 , засудженого 17 жовтня 2025 року Самарівським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.1 ст.190 КК до покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин, яке прийняте до виконання.
25 грудня 2025 року ОСОБА_7 ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді громадських робіт, а також роз'яснено правові наслідки за ухилення від відбування покарання. За результатами ознайомчої бесіди від засудженого відібрано анкету, підписку та письмове пояснення. Засудженому надано направлення до Губиниської селищної ради для відбування покарання у виді громадських робіт строком 200 годин.
Відповідно до направлення, виданого Новомосковським районним відділом від 25 грудня 2025 року № 7111/21/19/1-25, засуджений зобов'язаний приступити до відбування покарання 26 грудня 2025 року.
26 грудня 2025 року з метою контролю виконання покарання скеровано запит за місцем відбування покарання, а саме до Губиниської селищної ради. Повідомленням від 30.12.2025 року з'ясовано, що ОСОБА_7 не приступив до відбування призначеного йому судом покарання.
30 грудня 2025 року з метою з'ясування причин невиходу на відбування покарання засудженому ОСОБА_7 направлено виклик до уповноваженого органу з питань пробації.
31 грудня 2025 року ОСОБА_7 з'явився до Новомосковського районного відділу, де письмово зазначив, що не з'явився для відбування покарання через те, що не має часу та бажання відпрацьовувати покарання. За фактом невиходу на громадські роботи без поважних причин до засудженого застосовано застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Засудженому повторно роз'яснено про необхідність відбування призначеного йому судом покарання у виді громадських робіт строком 200 годин та повідомлено про наслідки ухилення від відбування покарання.
01 січня 2026 року з метою подальшого контролю виконання покарання скеровано запит до Губиниської селищної ради. Повідомленням від 08.01.2026 року з'ясовано, що ОСОБА_7 не приступив до відбування призначеного йому судом покарання.
08 січня 2026 року засудженому повторно надіслано виклик до органу пробації для отримання письмового пояснення, щодо його ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт строком 200 годин.
12 січня 2026 року ОСОБА_7 з'явився до Новомосковського районного відділу, де письмово зазначив, що не з'явився для відбування громадських робіт через те, що не має часу та бажання відпрацьовувати покарання. За фактом невиходу на громадські роботи без поважних причин до ОСОБА_7 12 січня 2026 року вдруге застосовано застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Засудженому повторно роз'яснено, що у зв'язку з ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт, уповноважений орган з питань пробації, згідно з вимогами ст. 40 КВК України направить матеріали до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 389 КК України.
Відповідно до ч.3 ст.40 Кримінально-виконавчого кодексу України ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин.
Таким чином, ОСОБА_7 , діючи умисно, передбачаючи та бажаючи настання суспільне небезпечних наслідків, починаючи з 26 грудня 2025 року, перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , будучи в належній формі ознайомленим із порядком та умовами відбування покарання у виді 200 годин громадських робіт, присуджених йому вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2025 року, достовірно знаючи про наслідки невиконання покладених на нього обов'язків, будучи зобов'язаним додержуватися встановлених ст. 37 Кримінально-виконавчого кодексу України порядку і умов відбування покарання, відмовився від відбування покарання у виді 200 годин громадських робіт, до Губиниської селищної ради не з'явився, тим самим ухилився від відбування покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Зазначені дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.389 КК, як ухилення від відбування громадських робіт, особою, засудженою до цього покарання.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 та правову кваліфікацію його дій, просить змінити вирок у зв“язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обгрунтування своїх вимог вказує, що в мотивувальній частині вироку судом першої інстнації зазначено обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 - рецидив злочину.
Відповідно до ст.34 КК рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.
Згідно п.1 ч.1 ст.67 КК при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнається вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину.
Разом з цим, як зазначає апелянт, ОСОБА_7 було засуджено 17.10.2025 вироком Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області за ч.1 ст.190 КК, тобто за вчинення кримінального проступку, який не є злочином в розумінні ст.12 КК.
Крім того, як зауважує прокурор в поданій апеляційній скарзі, кримінальне правопорушення за ч.2 ст.389 КК, за яке засуджено ОСОБА_7 оскаржуваним вироком, згідно ст.12 КК відноситься до кримінальних проступків, а тому така обтяжуюча обставина, як рецидив злочину, є зайвою, оскільки поширюється лише на кримінальні правопорушення, вчинені у формі злочину.
Поміж іншого прокурор вказує на те, що оскаржуваним виркоом ОСОБА_7 визнано винним за ч.2 ст.389 КК та йому призначено покарання у виді обмеження волі.
Разом з цим, як зауважує апелянт, у мотивувальній частині оскаржуваного вироку зазначені судом мотиви призначення покарання суперечать прийнятому рішенню щодо виду покарання, призначеного обвинуваченому, зокрема про недоцільність призначення покарання у виді обмеження волі та необхідність призначення покарання ОСОБА_7 у виді пробаційного нагляду.
З огляду на викладене прокурор просить апеляційний суд змінити вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року, вилучити з його мотивувальної частини обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - рецидив злочину та про недоцільність призначення покарання ОСОБА_7 у виді обмеження волі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вказує на незаконність та необґрунтованість вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд призначив йому покарання у виді 1 року 25 днів обмеження волі, яке, на переконання апелянта, є занадто суворим і не відповідає тяжкості скоєного злочину та особі засудженого. Вважає, що судом не було враховано те, що під час досудового розслідування він повністю визнав свою провину, активно сприяв слідству та завдяки його активній співпраці з органами слідства було встановлено об'єктивну істину по справі.
Крім того обвинувачений зазначає, що під час досудового розслідування слідчим безпідставно не були долучені та в подальшому не відображені в обвинувальному акті відомості стосовно наявних у нього на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Отже, на думку апелянта, зазначені обставини суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і дають можливість суду призначити більш м'яке покарання.
З урахуванням вищенаведеного обвинувачений ОСОБА_7 просить апеляційний суд вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року змінити в частині призначеного покарання та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши прокурора, яка частково підтримала доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення та просила вирок змінити в частині виключення обтяжуючої обставини- рецидив злочину, не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні, одночасно не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Натомість колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону судом першої інстанції не дотримано з огляду на наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.389 КК, та судове провадження в суді першої інстанції було здійснено з урахуванням положень статей 381, 382 КПК України, а саме у спрощеному провадженні.
Згідно із положеннями ч.2 ст.302 КПК слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний роз'яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст установлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що в разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Крім того, слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Таким чином, саме на орган досудового розслідування покладається обов'язок роз'яснити підозрюваному наслідки надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку, що у свою чергу передбачає і з'ясування того, чи зрозумів підозрюваний, які наслідки очікують на нього в разі надання такої згоди.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.10.2021 року (справа №185/7793/20) спрощене кримінальне провадження щодо кримінальних проступків є обмеженням фундаментального права людини на справедливий судовий розгляд, а тому суди повинні належним чином звертати увагу на забезпечення права на захист обвинуваченого. Підписання обвинуваченим заяви про беззаперечне визнання своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, стосовно якого можливе спрощене кримінальне провадження, за відсутності захисника та неналежне роз'яснення обвинуваченому органом досудового розслідування суті обмежень під час розгляду кримінального провадження у спрощеному порядку, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.
На переконання колегії суддів у даному випадку місцевим судом були істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону, яке виразилося в тому, що судове провадження щодо ОСОБА_7 було здійснено за відсутності учасників кримінального провадження.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що спрощене судове провадження передбачене для розгляду обвинувачення у вчиненні кримінального проступку, тобто діяння, яке за визначенням не може потягнути позбавлення волі. Якщо суд першої інстанції на підставі наданих йому матеріалів може передбачити, що внаслідок застосування вимог кримінального закону розгляд закінчиться покаранням у виді реального позбавлення волі, він має розглянути необхідність призначення розгляду у судовому засіданні та виклику для участі в ньому учасників кримінального провадження відповідно до ч.3 ст.382 КПК, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 року у справі №756/10559/23.
Відповідно до вироку, що оскаржується, внаслідок часткового приєднання покарань за сукупністю вироків відповідно до ст. 71 КК обвинуваченому ОСОБА_7 призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 25 днів, який слід відбувати реально.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що згода обвинуваченого на спрощене провадження не була усвідомленою, оскільки він не міг передбачити, що за вироком, який оскаржується, покарання може бути призначено відповідно до ст. 71 КК.
На переконання апеляційного суду, наведене не може свідчити про належне виконання судом першої інстанції положень 381, 382 КПК.
Допущені порушення кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що розгляд провадження судом першої інстанції відбувався у спрощеному порядку, без дослідження усіх доказів, позбавлений можливості усунути допущені судом порушення, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та винести нове рішення.
Згідно із вимогами п.3 ч.1 ст. 409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 статті 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК. Колегія суддів вважає, що такими загальними засадами кримінального провадження у цьому випадку є верховенство права та законність, дотримання яких не було забезпечено судом під час розгляду кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого є передчасними, а отже безпідставними, вирок суду підлягає скасуванню відповідно до ч.2 ст.404 КПК, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому судовому розгляді необхідно усунути порушення вимог кримінального процесуального закону, які стали підставами для скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду, перевірити доводи апеляційної скарги захисника, дати на них вичерпну відповідь, дотримуючись вимог статей 2, 7, 8, 9, 17 КПК, ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в залежності від встановленого постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 412, 415 та ст. ст. 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
На підставі ч.2 ст.404 КПК вирок Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2026 року відносно ОСОБА_7 за ч.2 ст.389 КК - скасувати, призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 - не обирати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4