Справа № 159/7953/25 Головуючий у 1 інстанції: Хаврона О. Й.
Провадження № 22-ц/802/532/26 Доповідач: Здрилюк О. І.
15 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар судового засідання Русинчук М. М.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Колодяжненської сільської ради Ковельського району Волинської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовує тим, що з 21.11.2017 вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 26.06.2024.
У шлюбі народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вона з дітьми проживає окремо від відповідача.
Відповідач спілкується із синами, відвідує їх, інколи сини проживають з батьком.
Однак із дочкою ОСОБА_7 відповідач не спілкується, не відвідує її, не підтримує ні морально, ні матеріально, ніяким чином не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дочки, оскільки вважає, що вона не його біологічна дитина.
Ураховуючи наведене, оскільки відповідач не цікавиться життям дочки, не бере участі у її вихованні та не виконує батьківські обов'язки щодо неї, просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.11.2017, який було розірвано рішенням суду від 26.06.2024.
У шлюбі народилося троє дітей - двоє синів, відносно яких відповідач належним чином виконує свої батьківські обов'язки та дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно якої поставлено у позові вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав.
Усі діти проживають разом із матір'ю, яка з 04.04.2025 перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
Аліменти з відповідача не стягуються.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У своїй позовній заяві позивач обґрунтовує невиконання відповідачем батьківських обов'язків щодо дочки ОСОБА_9 з тих причин, що він не вважає себе біологічним батьком дитини.
Крім того, позовна заява не містить обґрунтування щодо того, для захисту яких саме прав та інтересів дитини позивач звернулася до суду із цим позовом.
Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач ствердила, що дійсно відповідач не являється біологічним батьком дочки ОСОБА_9 .
Наведені обставини стверджують про те, що між сторонами фактично існує спір щодо батьківства відповідача, який не вирішується через звернення з позовом про позбавлення батьківських прав.
Наведене також спростовує посилання позивача на умисне ухилення відповідача від виконання саме батьківських обов'язків відносно дитини.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції думки представника органу опіки і піклування щодо небажання відповідачем брати участь у вирішенні питання щодо визначення ролі батька у вихованні дитини та відповідно відхилення висновку цього органу про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав - відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.
Позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, тощо, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи.
До суду першої інстанції надано висновок комісії з питань захисту прав дитини Колодяжненської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затверджений рішенням виконавчого комітету від 17.10.2025 № 12/23 (а. с. 25).
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції дійшов правильного обґрунтування, що висновок комісії з питань захисту прав дитини Колодяжненської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не може бути прийнятий як достатній доказ у справі.
Зі змісту цього висновку вбачається, що у ньому фактично лише проаналізовано зміст позовної заяви ОСОБА_1 ..
У ньому взагалі не наведено підстав та аргументів для прийняття органом саме такого висновку, як і не вказано, у чому полягатиме позитивний вплив такого рішення на інтереси малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Зазначене викликає обґрунтовані сумніви у правильності, достовірності та об'єктивності висновку третьої особи.
Для застосування такої підстави для позбавлення батьківських прав, як ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, необхідним є встановлення винної поведінки матері (батька), свідомого нехтування нею (ним) своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Суд не встановив винної поведінки саме батька у зазначених позивачем обставинах.
Незгода в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції поданої представником відповідача заяви про визнання позову - відхиляється апеляційним судом з огляду на таке.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19)
Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зазначив, що в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини; відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на наведене, подана 20.02.2026 представником ОСОБА_10 від імені відповідача ОСОБА_3 заява про визнання позову про позбавлення батьківських прав не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачем позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме ч. 3 ст. 155 СК України, та порушує інтереси дитини.
Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді