Справа № 761/36539/25
Провадження № 2/761/3987/2026
(заочне)
24 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.
за участю секретаря судового засідання Яцишина А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
встановив:
У жовтні 2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідно до якої позивач проситься суд: стягнути у межах частки з боржників - ОСОБА_2 (2/3частки) та ОСОБА_1 (1/3 частки) - основного боргу - 17 630,81 грн., з врахуванням 3% річних у умі 1 046,04 грн.; інфляційного збільшення у сумі 3 776,80 грн., разом: 22 453,65 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі є співвласниками та користувачами квартири АДРЕСА_1 , а тому є споживачами житлово-комунальних послуг - з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Особистий рахунок споживача послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № НОМЕР_2 (попередній номер НОМЕР_3).
Позивачем вказано, що станом на день подання цього позову заборгованість ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перед Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за сплату наданих йому і спожитих послуг з утриманя будинків, споруд та прибудинкових територій житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , складає загалом 22 453,65 грн.
У позовній заяві вказано, що послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі будинку АДРЕСА_2 , надавались та надаються регулярно та безперебійно.
Однак, відповідачі не виконували свої обов'язки по своєчасному внесенню плати за спожиті комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, внаслідок чого у них виникла заборгованість.
У зв'язку із викладеним позивач просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 06.10.2025 відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в частині позовних вимоги до ОСОБА_2
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.11.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився свого представника не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з тим, 11.02.2026 до суду надійшла заява представника позивача у якій вона просива роз для справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та просить стягнути з ОСОБА_2 (2/3 частки) суму основної заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2019 по 31.03.2025 у сумі 11 812,64 грн., 3 % річних - 700,85 грн., інфляційне збільшення - 2 530,46 грн., судовий збір - 2 028,76 грн.; з ОСОБА_1 (1/3 частки) суму основної заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2019 по 31.03.2025 у сумі 5 818,17 грн.; 3 % річних - 345,19 грн., інфляційне збільшення - 1246,34 грн., судовий збір - 999,24 грн.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не сповістив.
Разом з тим, відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , власник 1/3 частки у житловому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1 , особовий рахунок споживача житлово-комунальних послуг з у тримання будинків і споруд та прибудинкових територій №380951 (попередній номер НОМЕР_3). Тому відповідач ОСОБА_1 є співвласником та користувачем вказаної квартири, а тому є споживачами житлово-комунальних послуг - з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Особистий рахунок споживача послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № НОМЕР_2 (попередній номер НОМЕР_3).
Позивачем вказано, що станом на день подання цього позову заборгованість ОСОБА_2 , ОСОБА_1 перед Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за сплату наданих йому і спожитих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , складає разом із інфляційними втратами та трьома відсотками річних - 22 453,65 грн.
Згідно п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зазначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Умовами п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
При цьому, вимогами п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Положеннями ст.ст. 151, 162 ЖК України встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Оплата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Згідно зі ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватизованого житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, з наступними змінами, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Разом з тим, згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Також, у відповідності до положень п.5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Проте, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 5 частини третьої статті 20 закону 1875 обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі 36-2951 цс 15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №751/3 840/15-ц (провадження №14-280цс18).
Вимогами ст.322 ЦК України визначено, що тягар утримання майна покладається на власника, а саме: власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, законодавством покладено обов'язок своєчасно вносити квартирну плату саме на наймачів (власників).
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Так, відповідно до правового висновку викладеного у постанові ВСУ від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Разом з тим, під час ухвалення рішення, суд не приймає до уваги вищезазначений висновок, оскільки обов'язок оплатити за житлово-комунальні послуги виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг. Отже питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Зазначена позиція суду узгоджується з висновком Верховного суду у справі №750/12850/16-ц від 26.09.2018 року.
Також для правильного вирішення питання цивільно-правової відповідальності споживача послуг Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» необхідно встановити чи є відповідач ОСОБА_1 власником або співвласником квартири, або за згодою власника вони є іншою особою, яка користується квартирою та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб та з яким або від імені якого укладено відповідний договір про надання житлово-комунальні послуги.
Згідно відповіді відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №50/842 від 23.10.2025 за даними Реєстру територіальної громади м. Києва зареєстровано вісім осіб ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_3 не зареєстрований.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, що відповідач є власником вказаної квартири.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не доведено, що саме ОСОБА_1 є боржником за житлово-комунальні послуги, які надає КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»» до квартири за адресою: АДРЕСА_4 , не доведена наявність між сторонами будь-яких договірних зобов'язань та не доведені відповідно суми заборгованості за увесь період, що зазначений в довідках про розмір заборгованості.
Враховуючи викладене, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач ОСОБА_1 є власником, чи зареєстрований або користувачем квартири за адресою: АДРЕСА_4 , а тому доказів його обов'язку сплачувати спожитих послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , - відсутні, так підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , як співвласника, відсутні, а тому позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, задоволенню не підлягає.
З урахуванням наведеного, суд також не вбачає підстав для застосування до склавшихся відносин санкцій цивільно-правового характеру, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не доведено факту виникнення у відповідача зобов'язання щодо сплати боргу за житлово-комунальні послуги, тому відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача - 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст.12, ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
За таких обставин, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 322, 525, 526, 549, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 151, 162, 179 ЖК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст.ст. 3, 4, 7, 12, 13, 76-81, 128, 133, 141, 174, 178, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280, 282-283, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено: 24.03.2026.
Суддя: