Справа № 758/19083/25
Категорія 38
24 березня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит -Капітал» через систему «Електронний суд» звернулося до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 12 539,67 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.08.2022 р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7631915, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Умовами кредитного договору передбачено: сума кредиту становить 3 900, 00 грн., строк кредитування 15 днів; дата надання кредиту - 16.08.2022 року; остаточна дата повернення кредиту - 29.11.2022 року; процентна ставка 1% за кожен день користування кредитом в межах пільгового періоду, 3,00% в межах поточного періоду; комісія за надання кредиту - 390,00 грн.; тип процентної ставки - фіксована.
На банківську картку позичальника 16.08.2022 року було перераховано кредитні кошти у розмірі 3 900,00 грн.
30.01.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30.01.2023 року, за умовами якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №7631915 від 16 серпня 2022 року.
Позивач зазначає, що відповідач станом на 22.10.2025 року має заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», яка становить 12 539,67 грн. та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту - 3 003,00 грн., простроченої заборгованості за процентами - 9 146, 67 грн., простроченої заборгованості за комісією - 390,00 грн., яку не сплачено у позасудовому порядку, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Позивач просить стягнути з відповідача 12539,67 грн. заборгованості, 2 422, 40 грн. судового збору, 8 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено питання про доцільність її розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
22.01.2026 від відповідача надійшов Відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти стягнення заборгованості, відповідач зазначив, що представником позивача не додано до позовної заяви належним чином оформленого ордеру, а саме не зазначено назву органу, в якому надається правнича допомога. Також вказував на відсутність доказів отримання новим кредитором прав вимоги, зокрема: реєстр прав вимоги не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату на яку розраховано розмір заборгованості та відомостей про передачу кредитної справи; витяг із реєстру немає підписів і печаток сторін договору факторингу; відсутні докази сплати за договором факторингу. Крім того, відповідач звертає увагу на відсутність доказів узгодження наданих конкретних кредитних умов. Так, позивачем не надано доказів, що наявний в матеріалах справи Договір про споживчий кредит було створено у порядку, визначеному ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою. Відтак, відповідач вважає, що наявні в матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не є належним доказом. Стверджує, що не укладав кредитного договору в редакції, яку долучив представник позивача та не погоджував такі умови та процентні ставки. Також заперечував щодо строку кредитування та нарахованих відсотків. Вказував, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилось зі спливом строку дії договору. Тому і наступний кредитор, який набув права вимоги за договором, не отримав право на стягнення з позичальника безпідставно нарахованих процентів. Щодо заборгованості за комісією у розмірі 390,00 грн. відповідач також заперечував, посилаючись на те, що йому було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно. Крім того, вказав на відсутність доказів перерахування коштів, оскільки позивачем не було надано до суду первинних бухгалтерських документів, в матеріалах справи не міститься навіть розрахунку заборгованості. Щодо посилання позивача на наявність платіжного доручення на підтвердження перерахування коштів, відповідач заперечував, посилаючись на те, що даний документ створений повністю позивачем.
Щодо стягнення витрат за надання правової допомоги у розмірі 8 000,00 грн. відповідач не погодився, вважає, що сума неспівмірна з необхідним часом, які міг витратити адвокат на виконання відповідних робіт та є завищеною, оскільки всі документи складені адвокатом мають шаблонний ( типовий) характер, заповнення яких не вимагає значного обсягу часу та інтелектуального навантаження.
10.02.2026 від представника позивача надійшла Відповідь на відзив, в якій представник на спростування доводів відповідача у відзиві зазначає, що долучений до матеріалів справи ордер, враховуючи судову практику, відповідає вимогам відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Щодо твердження відповідача про відсутність доказів отримання новим кредитором прав вимоги, зазначає, що на підтвердження переходу прав вимог до матеріалів справи позивачем долучено: договір відступлення прав вимог, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжну інструкцію та витяг з реєстру боржників. Крім того зазначає, що реєстр боржників містить персональні дані інших осіб, тому з метою захисту даних позивачем надано до суду саме витяг з реєстру боржників, який містить дані лише відповідача. Посилання відповідача на відсутність доказів волевиявлення на укладення кредитного договору є необґрунтованими, адже умовами договору передбачено, що акцепт оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно з довідкою про ідентифікацію від 10.09.2025 року одноразовий ідентифікатор згенерований та направлений відповідачу на номер телефону, що відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію» є належним способом підписання електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до письмової форми договору. Так, кредитний договір містить відомості про те, що такий підписано 16.08.2022 року ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Z86700. Також матеріалами справи підтверджується, що 16.08.2022 року ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти у сумі 3 900,00 грн. на рахунок відповідача, що підтверджується даними платіжного доручення від 16.08.2022 року із зазначенням призначення платежу «кошти згідно договору 7631915». Крім цього, на спростування тверджень позивача щодо не належного виконання умов укладеного кредитного договору, усупереч положенням частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України відповідачем не надано доказів того, що банківська картка НОМЕР_1 зазначена у пункті 2.1. кредитного договору та в платіжному доручення від 16.08.2022 року, відповідачу не належить. Щодо строку кредитування та нарахованих відсотків представник позивача вказує, що відповідач у своєму відзиві зазначав, що первісним кредитором є ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а строк кредитування 15-60 днів. Однак, в даній справі спір стосується договору сторонами якого є відповідач та ТОВ «Мілоан», а строк кредитування складає 105 днів із можливістю пролонгації.
Щодо стягнення комісії та відсутності доказів перерахування коштів сторона позивача зауважила, що ТОВ «Мілоан» не банківська установа та немає обов'язку формувати документи за кредитними зобов'язаннями позичальників. Згідно ЗУ «Про споживче кредитування» передбачено право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Позивач позбавлений можливості надати на підтвердження перерахування коштів такий доказ як виписку з рахунку позичальника, оскільки не є емітентом банківських послуг.
Щодо розподілу судових витрат позивач на спростування доводів відповідача посилався на те, що разом з позовною заявою надані докази понесення витрат позивачем на отримання правової допомоги, вартість не завищена та відповідає цінам на українському ринку юридичних послуг.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, у зв'язку з наступним.
16.08.2022 р. між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №7631915, згідно з умовами якого Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п.1.2. договору сума ( загальний розмір) кредиту становить 3 900,00 грн.
Відповідно до п.1.3. договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 16.08.2022 року і складається з пільгового і поточного періодів.
Відповідно до п.1.3.1. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 31.08.2022 року (рекомендована дата платежу).
Відповідно до п. 1.3.2. Поточний період складає 90 днів, що настає з дати наступного за днем завершення пільгового періоду та закінчується 29.11.2022 року (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до п. 2.1. договору кредит надається позичальнику шляхом перерахування суми Кредиту на банківський (картковий) рахунок позичальника.
Відповідно до п. 2.2.1. договору за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. Договору.
Відповідно до п.1.5.1 договору комісія становить 390 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Відповідно до п.1.5.2 договору проценти становлять 585 грн., нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.
Відповідно до п.1.5.3. проценти за користування кредитом протягом поточного періоду : 10530,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Договір про надання кредиту № 7631915 від 16.08.2022 підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
16.08.2022 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 3 900,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7631915 від 16.08.2022 року.
30.01.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30.01.2023 року, за умовами якого до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №7631915 від 16 серпня 2022 року.
У Витязі з Реєстру боржників до договору відступлення права вимоги від 30.01.2023 р. значиться сума, за якою перейшло право вимоги до ОСОБА_1 : залишок по тілу кредиту 3 003,00 грн., по відсотках - 9 146,67 грн., по комісії - 390,00 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного первісним кредитором, сума заборгованості за договором № 7631915 від 16.08.2022 року за період з 16.08.2022року по 18.12.2022 року складає 12 539, 67 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 3 003,00 грн.; прострочена заборгованість за відсотками - 9 146, 67 грн., прострочена заборгованість за комісіями становить - 390,00 грн.
Позивач звертався до відповідача з досудовою вимогою про дострокове стягнення заборгованості від 16.10.2025 року.
Доказів того, що відповідач здійснив оплату заборгованості матеріали справи не містять, щ стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
З наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконало, надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 3 900,00 грн.
Судом встановлено, що всупереч умов кредитного договору та норм закону відповідач допустив порушення умов повернення грошових коштів, оскільки не здійснював платежів, передбачених договором для погашення його договірних зобов'язань.
Так, звертаючись до суду із позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало належні та допустимі докази укладення ОСОБА_1 кредитного договору №7631915 від 16.08.2022 року. ОСОБА_1 отримав кредит за договором № 7631915, проте не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, кошти не повернув.
Зокрема, вбачається, що відповідач вніс на погашення заборгованості 31.08.2022р. - 273 грн., 01.10.2022 р. - 156 грн., 07.10.2022р. - 156 грн., 15.10.2022 р. - 156 грн., 21.10.2022 р. - 156 грн.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3003,00 грн. (саме така сума значиться як передана за договором про відступлення права вимог сума заборгованості за кредитом).
Позивач також просив стягнути з відповідача 9146,67 грн. відсотків, які нарахував за період з 16.08.2022 по 18.12.2022.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі №300/438/18.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».
За умовами договору №7631915 від 16.08.2022 кредитні кошти надавалися до 29.11.2022. Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами за період 16.08.2022 до 29.11.2022.
Сума відсотків за період з 16.08.2022 до 31.08.2022р. з розрахунку по 39 грн. за 1 день користування кредитом становить 585 грн. (39 грн.х15 днів).
Сума відсотків за період з 01.09.2022 до 29.11.2022р. становить 7590,96 грн. Впродовж цього періоду розмір відсотків в певні дати змінювався, враховуючи, що відповідач періодично вносив плати на погашення кредиту.
Саме у такому розмірі відсотки можуть бути стягнуті з відповідача.
У позовній заяві позивач просить також стягнути 390 грн. комісії за видачу кредиту.
Так, у п.1.5.1 договору сторони передбачили сплату комісії, яка розраховується заставкою 10% від суми кредиту у розмірі 390грн.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог про стягнення комісії, суд керується таким.
10 травня 2007 року Правління НБУ прийняло постанову, якою затвердило Правила № 168, що набрали чинності 5 червня 2007 року. Згідно з пунктом 3.6 цих Правил банки не мали права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Ці Правила втратили чинність 10 червня 2017 року.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон № 3795-VI. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 8 розділу І цього Закону частину четверту статті 11 Закону № 1023-XII було доповнено новим абзацом третім такого змісту: «Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною». Наведені приписи у такій редакції діяли до 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон № 1734-VIII. Згідно з останнім текст статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» виклали у новій редакції, що не передбачала нікчемності зазначених умов договору, а звужувала дію Закону № 1023-XII до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII.
Закон № 1734-VIII у редакції, чинній до 19 жовтня 2019 року (дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» від 20 вересня 2019 року), до загальних витрат за споживчим кредитом відносив витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавцята кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту (пункт 4 частини першої статті 1). Цей же пункт з 19 жовтня 2019 року визначив, що до загальних витрат за споживчим кредитом належать витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідні висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Наведені вище приписи Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління (обслуговування) кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина Закону України «Про споживче кредитування» передбачав можливість встановлення комісії за отримання та управління кредиту.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Тим не менш, суд відмовляє в стягненні заборгованості в частині комісії з наступних підстав.
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що «якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні висновки сформульовано в постанові Верховного Суду від 09.10.2024 року у справі №582/202/22 (провадження 61-15120ск23).
У конкретному випадку, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з наданням кредиту.
Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з надання кредиту, положення кредитного є нікчемними.
За таких обставин, суд зазначає, що позивач безпідставно нараховував в розрахунку заборгованості комісію у розмірі 390,00 грн., а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, врахувавши те, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання за вищезазначеними договорами, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3003,00 грн. та 7590,96 грн. відсотків, а всього стягнути 10593,96 грн.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Заперечуючи проти стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 8000 грн., відповідач зазначив, що сума не співмірна з необхідним часом, які міг витратити адвокат на виконання відповідних робіт та є завищеною, оскільки всі документи складені адвокатом мають шаблонний ( типовий) характер, заповнення яких не вимагає значного обсягу часу та інтелектуального навантаження.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано Договір № 0107 про надання професійної правничої допомоги від 01.07.2025 року; Акт №Д/6079 від 22.10.2025 року; детальний опис наданих послуг від 22.10.2025 року.
Враховуючи типовість справи, нескладний її характер та застосовуючи принцип співмірності, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. Втім, враховуючи принцип пропорційності до частини задоволених позовних вимог при вирішенні питання про розподіл судових витрат, стягненню з відповідача підлягатиме менша сума.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №29171 від 31.10.2025 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути 12539,67 грн. заборгованості; суд визнав доведеними вимоги у розмірі 10593,96 грн., тобто задовольняє позовні вимоги на 84,48 %. Отже, судовий збір і витрати на правову допомогу повинні бути компенсовані позивачу лише на 84,48%, тобто у розмірі 2046,53 грн. судового збору та 2534,40 грн. витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 610, 611, 624, 625, 629, 1046, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал»заборгованість за Договором про споживчий кредит №7631915 від 16.08.2022, укладеним з ТОВ «Мілоан», у розмірі 10593,96 грн.,судовий збір у розмірі 2046,53 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 2534,40 грн., а всього стягнути 15174,89 грн.
В решті вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»- відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,ЄДРПОУ 35234236, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28.
Відповідач: ОСОБА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Т.В. Войтенко