печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15191/24-ц
"01" квітня 2026 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Новака Р.В.,
при секретарі судових засідань - Бурячок А.І.,
розглядаючи у судовому засіданні в приміщенні суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (м. Київ) Брагіна Наталія Вікторівна про визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію права власності,-
у провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа розглядаючи у судовому засіданні в приміщенні суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (м. Київ) Брагіна Наталія Вікторівна про визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію права власності.
представником відповідача ОСОБА_3 - адвокатом Оберемок Д.О. через систему «Електронний суд» було подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача також подав клопотання про витребування у позивача для огляду оригінали довіреності від 10.02.2014 (апостиль № 9312872225) на розпорядження його майном та заяви позивача від 11.07.2024, посвідченою державним нотаріусом Ларисою Шелл у Штаті Меріленд, апостильованої за № 696390, з відповідним перекладом апостилю на українську мову. Крім того, до відзиву було долучено клопотання про повернення до розгляду справи у підготовчому провадженні, в обґрунтування якого зазначено, що як вбачається з матеріалів справи адвокат Оберемок Д.О. здійснює представництво ОСОБА_3 на підставі договору № 16/05 від 16.05.2025. Таким чином, лише після закриття підготовчого провадження відповідач реалізував право на професійну правничу допомогу. ОСОБА_3 не було реалізоване право на подання відзиву на позовну заяву в першу чергу через необізнаність про наявність провадження в суді та відсутність належної правової допомоги (т. 3 а.с. 122-143).
01.04.2026 представником позивача - адвокатом Шкнай Г.І. до суду були подані заперечення щодо повернення до стадії підготовчого судового засідання, в яких остання зазначала, що позовну заяву до суду було подано 01.04.2024. Розгляд справи неодноразово відкладався та переносився. Судові засідання у справі призначалися, зокрема, на 15.05.2024, 11.07.2024, 13.08.2024, 30.09.2024, 26.11.2024, 05.02.2025, 02.04.2025, 19.05.2025, 05.08.2025, 04.11.2025, 26.01.2026, а наступне судове засідання призначене на 01.04.2026. При цьому 05.02.2025 року підготовче провадження було закрито, однак навіть після цього справа протягом тривалого часу не розглядається по суті. На думку позивача, вказане затягування розгляду справи зумовлене не об'єктивною складністю спору, а системною процесуальною поведінкою відповідачів та їх представників, яка має ознаки зловживання процесуальними правами. Зокрема, відповідачі неодноразово змінювали своїх представників, причому такі зміни відбувалися безпосередньо напередодні або вже перед призначеними судовими засіданнями. Після вступу у справу нові представники щоразу заявляли клопотання про надання часу для ознайомлення з матеріалами справи, підготовки правової позиції, подання додаткових пояснень, заперечень чи інших процесуальних документів, у зв'язку з чим розгляд справи фактично знову і знову відкладався. З огляду на викладене, позивач вважає, що дії відповідачів та їх представників спрямовані не на належний захист їхніх прав та інтересів, а на свідоме затягування розгляду справи, створення штучних процесуальних перепон та створюють штучні перешкоди для розгляду справи по суті упродовж розумного строку.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, за таких обставин суд визнав можливим проводити розгляд справи без їх участі.
Ознайомившись із поданими на стадії розгляду справи по суті клопотаннями, суд приходить до наступних висновків.
У частинах 1, 2 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Нормою ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно вимог ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Так, згідно із ч. 1 ст. 197 ЦПК України, для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Встановлено, що ухвалою суду від 14.05.2024 провадження у справі відкрито, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 108-109).
06.08.2024 відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду було подано спільну заяву про відкладення судового розгляду (т. 1 .а.с 158).
Згідно ухвали суду від 05.02.2025 завершено підготовчі дії по справі, закрито підготовче провадження та ухвалено перейти до розгляду справи по суті (т. 3 а.с. 68).
Частиною 1 статті 16 ЦК України та частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачене право кожного звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права, свобод чи інтересів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст.6 §1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Згідно зі ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належать, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, розумність строків розгляду справи судом.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 по справі № 902/271/18 зазначає, що наведена судом апеляційної інстанції аргументація не є достатньою для виправдання бездіяльності позивача, оскільки саме у силу принципу диспозитивності на особу, що не подала своєчасно відповідні докази покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін (статті 13 ГПК України, статті 12 ЦПК України).
У постанові від 02.10.2019 по справі № 916/2421/18 Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18.
Отже, відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій цивільного процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті (постанови ВС від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21).
Натомість, за наслідками вирішення заявленого клопотання, судом не встановлено наявності підстав для повернення до стадії підготовчого судового засідання.
Так, з моменту відкриття провадження у справі - 14.05.2024 до часу закриття підготовчого засідання 05.02.2025, минуло дев'ять місяців, тобто більш ніж максимальний строк, визначений ч.3 ст.189 ЦПК України відведений для підготовчого судового засідання. Судом було надано сторонам можливість належним чином реалізувати свої процесуальні права, відповідачі (в тому числі і ОСОБА_3 ) були належним чином проінформовані про наявність провадження в суді, що підтверджується матеріалами справи, були виконанні усі дії, передбачені ч.2 ст.197 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що представником відповідача ОСОБА_3. не наведено суду вагомих обставин щодо необхідності повернення до стадії підготовчого судового провадження після його закриття, тому відмовляє в задоволенні цього клопотання.
Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Оберемок Д.О. про витребування у позивача для огляду оригінали довіреності від 10.02.2014 (апостиль № 9312872225) на розпорядження його майном та заяви позивача від 11.07.2024, посвідченою державним нотаріусом Ларисою Шелл у Штаті Меріленд, апостильованої за № 696390, з відповідним перекладом апостилю на українську мову, судом враховано наступне.
Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у ч.2, 3 ст. 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до положень п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Представник відповідача звертаючись до суду із клопотанням про витребування доказів на стадії розгляду справи по суті, не наводить аргументів на предмет наявності винятковості випадку необхідності витребування означених доказів.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що встановлено вимогою ч.2 ст.77 ЦПК України.
Суд вважає, що наявні в матеріалах справи документи та інші докази є достатніми для вирішення спору по суті заявлених вимог, тому підстави для задоволення вказаного клопотання представника відповідача відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 76, 84, 90, 91, 95, 259-261, 353 ЦПК України, суд
В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Оберемок Д.О. про витребування доказів - відмовити.
В задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Оберемок Д.О. про повернення до підготовчого засідання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в частині відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Р.В. Новак